Постанова

Іменем України

22 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 225/2532/21

провадження № 61-18152св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - державний виконавець Торецького міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Киреєв Андрій Миколайович,

заінтересована особа (стягувач) - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Дзержинського міського суду Донецької області від 26 липня 2021 року у складі судді Соляник А. В. тапостанову Донецького апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Агєєва О. В., Космачевської Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на постанову державного виконавця від 01 березня 2021 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, якою звернуто стягнення на пенсію з інвалідності боржника, розмір якої дорівнює розміру прожиткового мінімуму для особи, яка втратила працездатність.

Скаргу обґрунтовано тим, що Закон України «Про виконавче провадження» та інші Закони не містять прямої заборони на звернення стягнення на пенсію боржника у випадку, якщо її розмір дорівнює прожитковому мінімуму для відповідної особи. Водночас Закон України «Про виконавче провадження» та інші закони не містять і прямої нормативної вказівки про можливість звернути стягнення на пенсію, розмір якої дорівнює прожитковому мінімуму. Зазначав, що стаття 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає дотримання державним виконавцем таких засад як верховенство права, законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності, співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

ОСОБА_1 отримує пенсію з інвалідності у розмірі 1 769,00 грн, що дорівнює прожитковому мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Інших доходів він не має. Утримання 20 % щомісячно з пенсії призводить до того, що заявник отримує суму меншу за прожитковий мінімум, який встановлений державою для осіб, які втратили працездатність, та не дозволяє ОСОБА_1 забезпечити свої елементарні життєві потреби в їжі, засобах гігієни, одязі та лікарських препаратах, що є порушенням його права на соціальний захист від держави. Втручання у власність заявника становитиме для нього індивідуальне та надмірне навантаження і є очевидним, що захід примусового виконання рішення у вигляді звернення стягнення на пенсію ніколи не досягне мети, на яку він спрямований, що не відповідає встановленому у статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» принципу співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішенням суду. Просив застосувати до спірних правовідносин статтю 46 Конституції України як норму прямої дії, а також рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Ромева проти Північної Македонії» як джерело права.

На підставі вищевикладеного заявник просив визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця Торецького міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (далі - Торецький МВ ДВС) Кирєєва А. М. від 01 березня 2021 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, якою звернуто стягнення на пенсію з інвалідності боржника ОСОБА_1 , розмір якої дорівнює розміру прожиткового мінімуму для особи, яка втратила працездатність.

Ухвалою Дзержинського міського суду Донецької області від 26 липня 2021 року у задоволенні скарги відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що в діях державного виконавця Торецького МВ ДВС Кирєєва А. М. порушень законодавства в рамках виконавчого провадження № 64352028 з виконання виконавчого листа № 6/225/2/2020, виданого 23 грудня 2020 року Дзержинським міським судом Донецької області, щодо винесення ним постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 01 березня 2021 року, не встановлено.

Постановою Донецького апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Апеляційний суд, посилаючись на норми Закону України «Про виконавче провадження», вказав, що державному виконавцю законом надані повноваження щодо виконання судових рішень про стягнення коштів, у тому числі і за рахунок пенсії боржника, тому постанова про звернення стягнення на доходи боржника від 01 березня 2021 року винесена державним виконавцем у межах наданих йому повноважень, у тому числі правомірним є рішення державного виконавця щодо здійснення відрахування із доходів боржника у розмірі 20 % для стягнення загальної суми боргу у розмірі 824 182,68 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У листопаді 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Дзержинського міського суду Донецької області від 26 липня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року у справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким скаргу заявника задовольнити повністю.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення представник заявника зазначив, що суди попередніх інстанцій не дослідили конкретні обставини справи, поза увагою судів залишилось те, що помилка в питанні права щодо присудження позивачеві коштів за рахунок Фонду соціального страхування була спричинена самими органами державної влади, без вини скаржника. Суди також не врахували, що наслідком такої дії державного виконавця є покладення на ОСОБА_1 надмірного фінансового тягаря. Додатково просить врахувати при вирішенні спору статтю 46 Конституції України та рішення ЄСПЛ у справі «Ромева проти Північної Македонії».

У касаційній скарзі заявник також зазначає, що утримання 20 % з щомісячної пенсії позивача призводить до того, що він отримує 1 415,19 грн, тобто суму, яка є меншою (рівно на 20 %) за прожитковий мінімум, встановлений державою для осіб, які втратили працездатність, не дозволяє позивачу забезпечити свої елементарні життєві потреби в їжі, засобах гігієни, одязі та лікарських препаратах, що посягає на його людську гідність та є порушенням його права на соціальний захист від держави. Позивач стверджує, що втручання у його власність не є пропорційним законній меті, що має переслідуватися у подібній ситуації, і становить для позивача індивідуальне та надмірне навантаження. За один рік примусового виконання держава стягуватиме з позивача лише 4 245,60 грн, тобто для стягнення з пенсії позивача загальної суми боргу (з урахуванням виконавчого збору та інших платежів) у розмірі 906 769,95 грн знадобиться більше 200 років. Таким чином, є цілком очевидним, що захід примусового виконання рішень у вигляді звернення стягнення на пенсію позивача ніколи не досягне мети, на яку він спрямований, що не відповідає встановленому у статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» принципу співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

Відзиви на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 станом на дату розгляду справи до Верховного Суду не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2021 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 18 листопада 2021 року про надання строку для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 225/2532/21 із Дзержинського міського суду Донецької області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2022 року матеріали справи № 225/2532/21 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 28 квітня 2012 року у цивільній справі № 2-84/12 повністю задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 (матері заявника) про встановлення факту сумісного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та виплату одноразової допомоги у зв`язку зі смертю члена сім`ї. Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив із того, що матір позивача проживала однією сім`єю з загиблим ОСОБА_4 як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 21 червня 2012 року (провадження № 22-0590/6873) у справі № 2-84/12 рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 28 квітня 2012 року скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У березні 2015 року (після досягнення повноліття) позивач звернувся до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в м. Дзержинську (далі - Фонд соціального страхування), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив: (1) встановити юридичний факт того, що він є членом сім`ї загиблого ОСОБА_4 та перебував на його утриманні з 2000 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ; (2) зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату всіх належних позивачу як члену сім`ї страхових виплат з індексацією та компенсацією у зв`язку з несвоєчасною виплатою; (3) стягнути із відповідача на користь позивача 10 000,00 грн в рахунок компенсації завданої моральної шкоди.

Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 19 листопада 2015 року у цивільній справі № 225/1414/15-ц позовні вимоги позивача задоволено частково. Суд встановив факт того, що позивач був членом сім`ї загиблого ОСОБА_4 та перебував на утриманні останнього у період з 2000 року по 10 лютого 2012 року.

Суд зобов`язав відповідача Фонд соціального страхування виплатити позивачу одноразову страхову виплату у розмірі п`ятирічного заробітку загиблого в сумі 438 372,60 грн, одноразову допомогу у розмірі річної заробітної плати загиблого в сумі 87 674,52 грн, сплачувати щомісячні страхові платежі у розмірі 2 739,83 грн. Суд також зобов`язав відповідача провести індексацію щомісячних платежів і стягнув з відповідача на користь позивача у рахунок відшкодування моральної шкоди 1 000,00 грн.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 10 лютого 2016 року (провадження № 22-ц/775/145/2016) рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 19 листопада 2015 року скасовано в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди і у відшкодуванні моральної шкоди відмовлено повністю. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Фонд соціального страхування рішення суду виконав. Виплатив позивачу одноразові страхові виплати та почав виплачувати щомісячну страхову виплату. Водночас Фонд соціального страхування звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2017 року задоволено касаційну скаргу Фонду соціального страхування, скасовано рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 19 листопада 2015 року та рішення Апеляційного суду Донецької області від 10 лютого 2016 року в частині вирішення позовних вимог про встановлення фактів, які мають юридичне значення, а також в частині покладення на Фонд соціального страхування обов`язків із виплати страхових виплат, з направленням справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 18 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 21 травня 2019 року та постановою Верховного Суду від 12 грудня 2019 року, позивачу відмовлено в задоволенні позову.

У постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року зазначено, зокрема, наступне: «Слід зазначити, що суди попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених обставин справи, дійшли обґрунтованих висновків про те, що ОСОБА_1 фактично перебував на утриманні ОСОБА_4 , оскільки його заробіток був основним джерелом доходів їхньої сім`ї, однак вказане не може бути підставою визнання позивача членом сім`ї потерпілого, який перебував на його утриманні, з подальшим призначенням страхових виплат, передбачених статтею 28 Закону України від 23 вересня 1999 року «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», оскільки на час смерті ОСОБА_4 позивач був повнолітнім, мав дохід з пенсійних виплат, що забезпечував встановлений законом прожитковий мінімум на непрацездатну особу, мав матір ОСОБА_3 , при цьому сімейних відносин між його матір`ю та ОСОБА_4 судами не встановлено. Отже, виходячи із положень СК України, у померлого ОСОБА_4 не було обов`язку щодо утримання позивача».

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції питання про поворот виконання рішення (про стягнення з позивача вже отриманих страхових виплат) не вирішував.

05 серпня 2019 року Фонд соціального страхування звернувся до Дзержинського міського суду Донецької області з заявою про поворот виконання рішення суду (про стягнення виплачених Фондом соціального страхування страхових виплат), яка ухвалою Дзержинського міського суду Донецької області від 13 липня 2020 року, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного суду від 02 грудня 2020 року, задоволена повністю. Суд стягнув з позивача на користь Фонду соціального страхування грошові кошти в сумі 824 182,68 грн.

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2021 року позивачу відмовлено у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали Дзержинського міського суду Донецької області від 13 липня 2020 року та постанови Донецького апеляційного суду від 02 грудня 2020 року, оскільки зазначена постанова апеляційного суду, прийнята за результатами перегляду ухвали, не підлягає касаційному оскарженню у зв`язку з відсутністю пункту 29 частини першої статті ЦПК України у переліку оскаржуваних ухвал за пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України.

Позивач є особою з інвалідністю з дитинства і отримує пенсію з інвалідності, розмір якої станом на 01 квітня 2021 року складає 1 769,00 грн (прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність).

З матеріалів виконавчого провадження № 64352028 вбачається, що згідно з постановою про відкриття виконавчого провадження від 03 лютого 2021 року старшим державним виконавцем Торецького міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Киреєвим А. М. відкрито виконавче провадження № 64352028 з виконання виконавчого листа № 6/225/2/2020, виданого 23 грудня 2020 року Дзержинським міським судом Донецької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь Управління виконавчої дирекції ФСС України в Донецькій області грошових коштів у розмірі 824 182,68 грн.

Державним виконавцем здійснено перевірку майнового стану боржника та встановлено, що згідно з відомостями з реєстраційно-облікових установ боржник не працює, транспортні засоби та нерухоме майно на нього не зареєстроване, відкриті рахунки в установах банку відсутні, при цьому отримує пенсію у Торецькому об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області.

01 березня 2021 року державний виконавець Торецького МВ ДВС Киреєв А. М. виніс постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, якою звернув стягнення на пенсію з інвалідності позивача та наказав проводити щомісячне утримання з пенсії в розмірі 20 % до погашення боргу в сумі 824 182,68 грн, виконавчого збору в сумі 82 418,27 грн та витрат на проведення виконавчих дій у розмірі 169,00 грн.

07 квітня 2021 року позивач отримав чергову пенсійну виплату у розмірі 1 415,19 грн, тобто на 353,81 грн (на 20 %) менше від призначеної йому пенсії.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

За змістом статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статей 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Питання організації, порядку та умов виконання судових рішень і рішень інших органів, що підлягають примусовому виконанню, зокрема звернення стягнення на кошти боржника на рахунках в банках, передбачені як Законом України «Про виконавче провадження», так і Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція).

Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» у разі, якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника. У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.

Якщо у заяві про відкриття виконавчого провадження не зазначено майно боржника та/або його кошти на рахунках у банківських установах, то у відповідності до статті 36 Закону України «Про виконавче провадження» розшук майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.

Відповідно до пункту 7 розділу VIII Інструкції, розпочинаючи виконання рішення про стягнення коштів, виконавець зобов`язаний винести постанову відповідно до частини першої статті 48 Закону № 1404-VIII про звернення стягнення на майно боржника, його арешті або вилучені вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Законом забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 351 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 151 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 191 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 261 Закону України «Про теплопостачання», статті 181 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом (абзац другий частини другої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до частин першої та другої статті 68 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі-підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи (частина третя статті 68 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з частиною першою статті 69 Закону України «Про виконавче провадження» підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи-підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а в разі якщо такий строк не встановлено, - до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення. Такі підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи-підприємці щомісяця надсилають виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України.

Відповідно частини першої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно з частиною другою статті 70 Закону України «Про виконавче провадження», частиною другою статті 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру: на утримання членів сім`ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у зв`язку зі смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках. З усіх інших видів стягнень може бути відраховано не більш як 20 відсотків пенсії.

Статтею 46 Конституцією України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні № 25рп/2009 від 07 жовтня 2009 року зазначив, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел та забезпечується статтями 7 22 46 58 68 Конституції України. А саме, кожний громадянин має право на соціальний захист, що включає право на пенсійне забезпечення і всі застраховані особи є рівноправними щодо отримання пенсійних виплат. Конституційні права і свободи громадянина України гарантуються і не можуть бути скасовані.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 , оскільки державному виконавцю Законом України «Про виконавче провадження» надані повноваження щодо примусового виконання судових рішень про стягнення коштів, у тому числі й за рахунок пенсії боржника; положеннями статті 73 Закону України «Про виконавче провадження» визначено кошти, на які не може бути звернено стягнення, проте наявності вказаних у цій статті виплат на користь ОСОБА_1 та сум, на які звернення не передбачено, судом не встановлено; відрахування 20 % пенсії заявника відповідає частині другій статті 70 Закону України «Про виконавче провадження». Державний виконавець здійснив перевірку майнового стану боржника і за відсутності іншого майна, на яке може бути звернуто стягнення, виніс оскаржувану постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 01 березня 2021 року. У свою чергу законодавство не містить заборону звертати стягнення на пенсію боржника, якщо вона є єдиним джерелом його доходів, проте обмежує максимальну суму стягнення у відсотковому відношенні.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Так, згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду.

ЄСПЛ наголосив, що пункт 1 статті 6 Конвенції ґарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін (пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року).

Досліджені судами обставини справи № 225/1414/15-ц за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Торецького міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про встановлення факту перебування членом сім`ї, який знаходився на утриманні померлого, та стягнення страхових виплат, відшкодування моральної шкоди, свідчать про те, що Фонд соціального страхування виплатив в межах наведеної справи на користь ОСОБА_1 824 182,68 грн, проте ухвалою Дзержинського міського суду Донецької області від 13 липня 2020 року у порядку повороту виконання рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 19 листопада 2015 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Торецького міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області грошові кошти в розмірі 824 182,68 грн, на підставі чого відкрито виконавче провадження № 64352028 в межах цієї суми та звернуто стягнення на 20 % пенсії заявника.

З урахуванням зазначеного вище, доводи касаційної скарги про неправомірність винесення суб`єктом оскарження постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 01 березня 2021 року, порушення судами статті 46 Конституції України не підтвердились та зводяться до незгоди ОСОБА_1 із рішенням державного виконавця, що не може бути підставою для скасування оскаржуваної постанови.

До спірних правовідносин не може бути застосоване рішення ЄСПЛ у справі «Ромева проти Північної Македонії» від 12 грудня 2019 року (заява № 32141/10) з метою спростування висновків судів попередніх інстанцій, про що заявник просить у своїй касаційній скарзі, оскільки у цьому рішенні йдеться про помилку при призначенні пенсії, спричинену самими органами влади, та як наслідок надмірний тягар для заявниці, для якої пенсія є єдиним джерелом доходу, з відшкодування пенсійних виплат, здійснених протягом семи років. Водночас у справі, що переглядається, йдеться про часткове звернення стягнення на пенсію заявника у порядку повороту виконання судового рішення, що не стосувалось порядку призначення пенсії, тобто обставини справ є відмінними настільки, що це дозволяє стверджувати про відсутність підстав застосувати вказане рішення ЄСПЛ як норму прямої дії до спірних правовідносин.

Інші, наведені у касаційній скарзі заявника, доводи, зокрема щодо того, що Закон України «Про виконавче провадження» та інші закони не містять прямої нормативної вказівки про можливість звернути стягнення на пенсію, розмір якої дорівнює прожитковому мінімуму, є аналогічними із доводами його скарги до суду першої інстанції таапеляційної скарги, були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги у підсумку спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій чи переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін із підстав, передбачених статтями 401, 410 ЦПК України.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Дзержинського міського суду Донецької області від 26 липня 2021 року тапостанову Донецького апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак