Постанова

Іменем України

19 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 227/4484/19

провадження № 61-4939св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивачі - ОСОБА_1 ,

відповідачі: територіальне управління Державного бюро розслідувань, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 26 грудня 2019 року у складі судді Кошлі А. О. та постанову Донецького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Біляєвої О. М., Корчистої О. І., Папоян В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до територіального управління Державного бюро розслідувань та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 12 вересня 2019 року у справі № 234/1524/19 скасовано постанову слідчого Першого слідчого відділу Державного бюро розслідувань у Донецькій області Громика А. В. від 23 квітня 2019 року про відмову визнати його потерпілим у кримінальному провадженні № 62019050000000407.

Протиправними діями посадової особи Державного бюро розслідувань йому завдано моральної шкоди, яка полягає у марнуванні часу, який він змушений витрачати на скасування незаконної постанови, моральних стражданнях, які він переніс внаслідок бездіяльності відповідача, та вимагає додаткових зусиль для організації життя. Окрім того, для відновлення порушеного права він вимушений звертатися до суду, що не відповідає його вільному волевиявленню.

Посилаючись на зазначені обставини, просив стягнути з територіального управління Державного бюро розслідувань за рахунок коштів бюджету України на його користь 1 000 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 26 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із позивач не довів достатніми та допустимими доказами факт заподіяння йому шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між прийняттям постанови, діями слідчого та настанням шкоди.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 26 грудня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, та зазначив, що позивач не довів належними і допустимими доказами факт завдання йому шкоди внаслідок відмови у визнанні його потерпілим у кримінальному провадженні, причинний зв`язок між бездіяльністю посадових осіб територіального управління Державного бюро розслідувань (далі - ТУ ДБР) у м. Краматорську та настанням тих негативних наслідків, про які він вказує.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судами норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах: 638/6944/16-ц, 638/17403/15-ц, 638/12068/16-ц, 464/3789/17, 638/12259/16-ц, 686/20012/18, та постановах Верховного Суду України у справах: 6-1435цс17, 6-440цс16 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

Територіальне управління Державного бюро розслідувань подало відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Сам по собі факт, що ухвалою слідчого судді скасовано постанову слідчого Першого слідчого відділу Державного бюро розслідувань у Донецькій області про відмову визнати позивача потерпілим у кримінальному провадженні, не підтверджує заподіяння шкоди останньому, а також не встановлює наявність причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю слідчого ТУ ДБР у м. Краматорську, яка виразилась у відмові у визнанні його потерпілим у кримінальному провадженні, та настанням шкоди.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 12 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Добропільського міськрайонного суду Донецької області справу № 227/4484/19 за позовом ОСОБА_1 до територіального управління Державного бюро розслідувань, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Касаційне провадження відкрито з підстав посилання заявника на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судами норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах: № № 638/6944/16-ц, 638/17403/15-ц, 638/12068/16-ц, 464/3789/17, 638/12259/16-ц, 686/20012/18, та постановах Верховного Суду України у справах: № № 6-1435цс17, 6-440цс16 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, щоухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 12 вересня 2019 року у справі № 234/15249/19 скасовано постанову слідчого Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, Громика А. В. від 19 серпня 2019 року про відмову визнати ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні № 62019050000000407.

Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_1 посилався на протиправність дій слідчого територіального управління ДБР у місті Краматорську Донецької області Громика А. В. при винесенні постанови про відмову у визнанні його потерпілим у кримінальному провадженні та вказував, що цими протиправними діями йому нанесена моральна шкода, що полягає у марнуванні особистого часу, докладанні додаткових зусиль для організації свого життя, приниженні честі і гідності.Просив відшкодувати завдану йому шкоду відповідно до статті 56 Конституції України, пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 276, 280, 1173 і 1174 ЦК України за рахунок Державного бюджету України.

Позиція Верховного Суду

Правове регулювання спірних відносин

Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 ЦК України).

За загальним правилом шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Конституція України (стаття 56) проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом (стаття 1177 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України)».

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Тобто, позивач повинен надати докази як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності службової особи органу державної влади, так і докази спричинення йому шкоди, а також наявності причинного зв`язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою.

Статтями 12 80 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторони, суд не може збирати докази за власною ініціативою.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що «застосовуючи статті 1173 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

Суд першої інстанції, встановивши, що позивачем не надано доказів на підтвердження викладених обставин, якими він обґрунтовував свої вимоги, що в силу вимог статті 81 ЦПК України року є його процесуальним обов`язком, а також не доведено наявність необхідних умов (делікту) для покладення відповідальності на державу, зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Аналогічний правовий висновок викладено при дослідженні спірних правовідносинах у постановах Верховного Суду від 03 грудня 2019 року у справі № 686/26653/18 (провадження № 61-12277св19), від 13 січня 2020 року у справі № 227/2572/19 (провадження № 61-20488св19), від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19), від 27 квітня 2020 року у справі № 686/17297/18 (провадження № 61-2738св19), від 22 грудня 2020 року у справі № 686/10768/19 (провадження № 61-5318св20).

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій під час вирішення питання доведеності усіх складових деліктної відповідальності перевірили наведені позивачем доводи і надали належну оцінку усім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може.

Доводи касаційної скарги про те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням вимог статей 23 1174 ЦК України, які гарантовані статтею 56 Конституції України, колегія суддів відхиляє, оскільки судами відмовлено в задоволенні позовних вимог у зв`язку з недоведеністю належними і допустимими доказами факту заподіяння позивачу моральних страждань.

Правове регулювання процесуальних відносин

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, передбачених цим Кодексом.

Так, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 стали неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судами норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах: 638/6944/16-ц, 638/17403/15-ц, 638/12068/16-ц, 464/3789/17, 638/12259/16-ц, 686/20012/18, та постановах Верховного Суду України у справах: 6-1435цс17, 6-440цс16 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Відповідно до стаття 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Проте, зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження, під час перегляду справи в межах доводів касаційної скарги, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, яка переглядається, не є подібними.

Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».

З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної справи.

Висновки у постановах Верховного Суду у справах № № 638/6944/16-ц, 638/17403/15-ц, 638/12068/16-ц, 464/3789/17, 686/20012/18 та Верховного Суду України у справі № 6-1435цс17, на які посилається заявник у касаційній скарзі та на підставі яких відкрито касаційне провадження, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин в справі, що переглядається. З огляду на предмет та правові підстави позову, суб`єктний склад учасників, справи не є тотожними.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Оскільки підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України (неврахування висновків викладених у постановах Верховного Суду у справах № № 638/6944/16-ц, 638/17403/15-ц, 638/12068/16-ц, 464/3789/17, 686/20012/18 та Верховного Суду України у справі № 6-1435цс17) не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, то відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України касаційне провадження в частині перегляду судових рішень за касаційною скаргою ОСОБА_1 підлягає закриттю з мотивів, наведених вище.

Що стосується аргументів заявника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків, наведених у постанові Верховного Суду у справі № 638/12259/16-ц та постанові Верховного Суду України у справі № 6-440цс16, колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки фактичні обставини справ, на які посилається заявник, і фактичні обставини справи, яка переглядається, є різними, а, як зазначалося вище, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що у цій справі судами не встановлено.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням того, що після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України Верховним Судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду у справах № № 638/6944/16-ц, 638/17403/15-ц, 638/12068/16-ц, 464/3789/17, 686/20012/18 та Верховного Суду України у справі № 6-1435цс17, та на який посилалася особа у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, то суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, відкрите з цих підстав.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги, касаційне провадження за якою відкрите з підстав неврахування висновків, наведених у постанові Верховного Суду у справі № 638/12259/16-ц та постанові Верховного Суду України у справі № 6-440цс16, та залишення без змін оскаржених судових рішень.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389, 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження, відкрите за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 26 грудня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року з підстав, передбачених у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України (неврахування висновків викладених у постановах Верховного Суду у справах № № 638/6944/16-ц, 638/17403/15-ц, 638/12068/16-ц, 464/3789/17, 686/20012/18 та Верховного Суду України у справі № 6-1435цс17), в справі № 227/4484/19 за позовом ОСОБА_1 до територіального управління Державного бюро розслідувань, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, закрити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , касаційне провадження за якою відкрито з підстав неврахування судами висновків, наведених у постанові Верховного Суду у справі № 638/12259/16-ц та постанові Верховного Суду України у справі № 6-440цс16, залишити без задоволення.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 26 грудня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун