Постанова

Іменем України

16 березня 2020 року

м. Київ

справа № 229/215/18

провадження № 61-15948св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 25 травня 2018 року у складі судді Панової Т. Л. та постанову Донецького апеляційного суду від 17 липня 2019 року у складі колегії суддів: Корчистої О. І., Азевича В. Б., Біляєвої О. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання однією сім`єю.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 2006 року вона була знайома із подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які були інвалідами І групи та потребували допомоги. Вказувала, що з того часу вона надавала їм допомогу. З часом їх відносини стали як між членами сім`ї, а з 2011 року вона фактично почала проживати з ними, оскільки стан здоров`я ОСОБА_5 погіршився.

Також вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 . Після його смерті вона піклувалась про ОСОБА_4 , виконуючи всі справи по господарству та доглядаючи її.

Зазначала, що її чоловік, донька та син допомагали їй по господарству у ОСОБА_4 , вона з сином та її донька поступово зробили ремонт майже у всій квартирі ОСОБА_4 .

Крім цього вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла від хронічної серцевої недостатності. Вона займалася її похованням. За власні кошти організувала поховання та поминки. Родичі померлої ніякої матеріальної допомоги не надавали.

Посилаючись на те, що вона опікувалась померлою ОСОБА_4 з листопада 2011 року по 30 січня 2017 року , тривалий час, більше 5 років, проживала із померлою однією сім`єю, вела з нею спільне господарство, була пов`язана взаємними правами та обов`язками, просила встановити факт її спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 з листопада 2011 року по 30 січня 2017 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 25 травня 2018 року, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного суду від 17 липня 2019 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що факт проживання однією сім`єю позивача та ОСОБА_4 з листопада 2011 року по 30 січня 2017 року не знайшов свого підтвердження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Дружківського міського суду Донецької області.

11 вересня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не повно досліджено матеріали та обставини справи. Вказує, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги безпорадний стан спадкодавця та тривалий час проживання із ОСОБА_4 , що підтверджується відповідними доказами.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 і є власником цієї квартири відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 23 листопада 1994 року та свідоцтва про право на спадщину від 18 березня 1997 року.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_2 доводиться рідним дядьком померлій ОСОБА_4 , є спадкоємцем третьої черги після її смерті та має право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 . Спадкоємці першої та другої черги відсутні.

ОСОБА_2 своєчасно звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті племінниці ОСОБА_4 та за його заявою заведено спадкову справу № 68-2017.

ОСОБА_1 з 2006 року до 01 лютого 2016 року працювала соціальним працівником територіального центру соціального обслуговування м. Дружківка.

У червні 2011 року територіальний центр соціального обслуговування м. Дружківка та ОСОБА_4 уклали договір № 109/97 про соціальне обслуговування одинокого громадянина з 5 групою рухової активності, який щорічно подовжується. Остання пролонгація відбулася з 13 червня 2015 року по 12 червня 2016 року.

ОСОБА_1 , як соціальний працівник територіального центру соціального обслуговування м. Дружківка, на виконання своїх посадових обов`язків і умов договору № 109/97, до часу її звільнення - 2016 року, здійснювала догляд за ОСОБА_4 .

Сім`я позивача ОСОБА_1 з чоловіком не припинялася, вона продовжує бути зареєстрованою в квартирі на АДРЕСА_2 , а після смерті ОСОБА_4 в квартирі оселився її син зі своєю родиною.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статей 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Статтею 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно зі змістом частини другої статті 1259 ЦК України при вирішенні питання про зміну черговості спадкування позивач повинен довести факт опікування, матеріального забезпечення спадкодавця протягом тривалого часу та перебування спадкодавця в безпорадному стані, тобто стані, обумовленому похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли особа не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

У постанові Верховного Суду від 03 вересня 2018 року у справі № 743/126/17 зроблено висновок по застосуванню частини другої статті 1259 ЦК України і вказано, що для набуття права на спадкування фізичною особою, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, необхідна наявність у сукупності таких умов: а) фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві; б) спадкодавець через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Під безпорадним станом слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Частинами першою, третьою та п`ятою статті 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Вказана норма визначає перелік підстав створення сім`ї. Перелік цей не є вичерпним. Підставами створення сім`ї є шлюб (стаття 21 СК України), кровне споріднення, усиновлення (стаття 207 СК України). Також сім`я може створюватися на інших підставах, що не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Враховуючи викладене, факт проживання однією сім`єю позивача та ОСОБА_4 з листопада 2011 року по 30 січня 2017 року не знайшов своє підтвердження, оскільки наявні в матеріалах справи докази не свідчать про постійне проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_4 однією сім`єю та навпаки встановлено, що позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі зі своїм чоловіком, має двох дітей, а тому суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду першої та апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 25 травня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 17 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. В. Сердюк І. М. Фаловська