Постанова
Іменем України
22 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 229/4113/19
провадження № 61-15209св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «КАМОС»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дружківського міського суду Донецької області, у складі судді Гонтар А. Л., від 18 лютого 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Корчистої О. І., Канурної О. Д., Космачевської Т. В.,
від 22 вересня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «КАМОС» (далі - СТОВ «КАМОС», Товариство) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) щодо земельної ділянки загальною площею 5, 19 га, кадастровий номер 1425583100:02:000:0144, яка розташована на території Новобахмутівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області, укладених
07 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 і 18 січня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Позовна заява мотивована тим, що 01 листопада 2007 року між
ОСОБА_5 та СТОВ «КАМОС» (назва до
перейменування - СТОВ «Ім. С. М. Кірова») укладено договір оренди належної ОСОБА_5 земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 1425583100:02:000:0144, який був зареєстрований
20 серпня 2009 року у Ясинуватському районному відділі Донецької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 04.08.170.00095. Договір укладено на 15 років.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла і в порядку спадкування вказана земельна ділянка перейшла у власність ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 .
У травні 2019 року позивачу стало відомо про передачу зазначеної земельної ділянки спадкоємцями ОСОБА_5 у користування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на 100 років.
Позивач стверджував, що як орендар цієї ж земельної ділянки, має право на оспорювання договорів, які порушують його права.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 18 лютого
2020 року позовні вимоги СТОВ «КАМОС» задоволено.
Визнано недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) земельної ділянки загальною площею 5,19 га, кадастровий номер 1425583100:02:000:0144, розташованої на території Новобахмутівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області, що був укладений 18 січня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який зареєстрований Костянтинівською міською радою 04 березня 2019 року, номер запису про державну реєстрацію 45797592.
Визнано недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) земельної ділянки площею 5,19 га кадастровий номер 1425583100:02:000:0144, розташованої на території Новобахмутівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області, що був укладений 07 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , який зареєстрований Костянтинівською міською радою 14 грудня 2017 року.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що укладення оспорюваних договорів між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 суперечить вимогам частини першої статті 95 Земельного кодексу (далі - ЗК України), частини першої статті 25 Закону України від 06 жовтня 1998 року
№ 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV), Закону України
від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) та порушує права позивача, як орендаря земельної ділянки, які підлягають захисту у обраний ним спосіб.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 22 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Дружківського міського суду Донецької області від 18 лютого 2020 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про наявність підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Колегією суддів враховано, що смерть фізичної особи - наймодавця не є підставою для припинення договору оренди земельної ділянки, оскільки разом із правом власності на землю до спадкоємців переходять права та обов`язки за договором оренди, якщо інше прямо не передбачено в договорі. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , набувши в порядку спадкування право власності після смерті ОСОБА_5 , кожен на 1/2 частину спірної ділянки, із заявою до СТОВ «КАМОС» про розірвання договору не звертались.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У поданій в жовтні 2020 року до Верховного Суду касаційній скарзі на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 18 лютого 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 22 вересня 2020 року
ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог СТОВ «КАМОС» в повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з місцевого суду.
У грудні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга, з урахуванням поданих доповнень, мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанції, які, ухвалюючи оскаржувані судові рішення у справі, застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року в справі № 610/1030/18, постановах Верховного Суду України
від 02 липня 2014 року у справі № 6-88цс14, від 03 вересня 2014 року у справі
№ 6-94цс14, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1512цс16.
Представник заявника в апеляційному суді ставив під сумнів відповідність поданих позивачем копій договору оренди землі від 01 листопада 2007 року та протоколу СТОВ «Ім. С. М. Кірова» № 2 від 18 листопада 2015 року їх оригіналам та наявність оригіналів вказаних документів. Однак, всупереч вимог статей 77-79, частин першої, восьмої-десятої статті 83, статті 89, частин п`ятої-шостої статті 95, статей, 177, 185, 266, частини третьої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), висновок Верховного Суду щодо застосування яких відсутній, суди встановили факт укладення між ОСОБА_5 та СТОВ «КАМОС» договору оренди землі саме 01 листопада 2007 року на підставі копій письмових доказів, оригінали яких суду не надані.
Крім того, апеляційний суд не встановив факту порушення або невизнання прав, свобод чи інтересів СТОВ «КАМОС» з боку відповідачів.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У січні 2021 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_2 та ОСОБА_4 подали відзиви на касаційну скаргу, в яких погодились із доводами касаційної скарги ОСОБА_3 , з огляду на те, що судам не було надано доказів укладення між ОСОБА_5 та СТОВ «КАМОС» договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 1425583100:02:000:0144 та існування державної реєстрації права оренди позивача на цю земельну ділянку.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії ДН № 137607, виданого 08 червня 2005 року Ясинуватською районною державною адміністрацією Донецької області, ОСОБА_5 на праві власності належала земельна ділянка площею 5, 19 га кадастровий номер 1425583100:02:000:0144, розташована на території Новобахмутівської сільської ради, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
01 листопада 2007 року між ОСОБА_5 та СТОВ «Ім. С. М. Кірова» було укладено договір оренди землі, відповідно до якого ОСОБА_5 , строком на 15 років, передала СТОВ «Ім. С. М. Кірова» в оренду земельну ділянку площею 5,19 га, яка знаходиться на території Новобахмутської сільської ради.
Державну реєстрацію договору оренди землі, між СТОВ «Ім. С. М. Кірова» та ОСОБА_5 проведено Ясинуватським районним відділом Донецької регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що у Державному реєстрі земель 20 серпня 2009 року вчинено запис № 04.09.170.00095.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, після смерті якої відкрилась спадщина на вказану земельну ділянку.
Належну ОСОБА_5 земельну ділянку кадастровий номер 1425583100:02:000:0144 в рівних частках (по 1/2 кожен) успадкували
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Судами встановлено, що ОСОБА_1 в рахунок орендної плати за користування спірною земельною ділянкою за договором оренди
від 01 листопада 2007 року отримувала від позивача грошові кошти і товар (пшеницю).
07 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), відповідно до якого
ОСОБА_1 передала ОСОБА_4 в користування 1/2 частку земельної ділянки, яка знаходиться на території Новобахмутівської сільської ради, кадастровий номер 1425583100:02:000:0144, строком на 100 років.
18 січня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договірпро встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), відповідно до якого
ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 в користування 1/2 частку земельної ділянки, яка знаходиться на території Новобахмутівської сільської ради, кадастровий номер 1425583100:02:000:0144, строком на 100 років.
Державну реєстрацію речового права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) на підставі договорів
від 07 грудня 2017 року та від 18 січня 2019 року проведено державним реєстратором Костянтинівської міської ради Донецької області 14 грудня 2017 року та 04 березня 2019 року відповідно.
Позиція Верховного Суду
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
За змістом пунктів 1, 3 та 4 частини другої статті 389, пункту 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема у випадках:
- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
- якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
- якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, шляхом: визнання правочину недійсним; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною третьою цієї статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом положень частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій
послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Статтею 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.
Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
За змістом положень статей 210 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір підлягає державній реєстрації лишу у випадках, встановлених законом. Такий договір є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України «Про оренду землі».
Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій, надавши оцінку наявним в справі доказам, врахувавши положення зокрема частини першої статті 210 ЦК України, частини першої статті 638 ЦК України, статей 18, 20 Закону
№ 161-XIV (у редакції, чинній на час укладення та реєстрації договору оренди земельної ділянки між ОСОБА_5 та СТОВ «Ім. С. М. Кірова»), дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог про визнання недійсними договорів про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), укладених між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 та між ОСОБА_2 і
ОСОБА_3 , оскільки на час їх укладення (07 грудня 2017 року та 18 січня 2019 року) та реєстрації речового права (14 грудня 2017 року та 04 березня 2019 року) був чинним договір оренди щодо цієї ж земельної ділянки між ОСОБА_5 та СТОВ «Ім. С. М. Кірова», укладений 01 листопада
2007 року та зареєстрований 20 серпня 2009 року.
Відомості про визнання недійсним договору оренди землі від 01 листопада 2007 року між ОСОБА_5 та СТОВ «Ім. С. М. Кірова» або визнання припиненим його дії, на час вирішення справи судами попередніх інстанцій відсутні.
Статтею 126 ЗК України, частиною п`ятою статті 6, статтею 17 Закону
№ 161-XIV (у редакціях на час укладення та реєстрації прав за оспорюваними правочинами) встановлено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону № 1952-IV, статтею 10 якого встановлено, що державний реєстратор в ході здійснення реєстраційних дій, зокрема, встановлює відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до
01 січня 2013 року, запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних інформаційних систем, документів та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.
Встановивши, що на час укладення та реєстрації договорів про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 07 грудня 2017 року та від 18 січня 2019 року було чинним речове право позивача щодо оренди цієї ж земельної ділянки за договором оренди землі від 01 листопада 2007 року, суди дійшли правильного висновку, що право користування земельною ділянкою, яке виникло та існує у позивача на підставі договору із попереднім власником земельної ділянки (спадкодавцем), було порушено внаслідок укладення оспорюваних договорів.
Колегія суддів відхиляє доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Відповідно до статті 78 ЦПК України, яка регламентує допустимість доказів, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Апеляційний суд перевірив доводи апелянта стосовно дати укладення договору оренди землі між ОСОБА_5 та СТОВ «Ім. С. М. Кірова».
Так, в ході перевірки цих доводів, на запит апеляційного суду, СТОВ «КАМОС» надано належним чином завірену копію договору оренди землі
від 01 листопада 2007 року, укладеного між ОСОБА_5 та СТОВ
«Ім. С. М. Кірова» та зареєстрованого у Ясинуватському районному відділі Донецької регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітету України по земельних ресурсах», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20 серпня 2009 року за № 04.09.170.00095.
Підстави не брати до уваги вказаний доказ у апеляційного суду були відсутні.
При цьому, очевидно, що дата реєстрації договору оренди землі в Державному реєстрі земель не може передувати даті укладання такого договору, а отже договір зареєстрований 20 серпня 2009 року не міг бути укладений у листопаді 2009 року.
Відповідно до частин першої, третьої - четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Доказів на спростування факту реєстрації 20 серпня 2009 року за № НОМЕР_1 у Державному реєстрі земель договору оренди
від 01 листопада 2007 року, укладеного між ОСОБА_5 та
СТОВ «Ім. С. М. Кірова», відповідачами не надано.
За таких обставин факт укладення 01 листопада 2007 року договору оренди землі між ОСОБА_5 та СТОВ «Ім. С. М. Кірова» встановлений апеляційним судом в ході оцінки доказів, відповідно до статті 89 ЦПК України, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Факт зміни найменування позивача з СТОВ «Ім. С. М. Кірова» на
СТОВ «КАМОС» підтверджено як копією протоколу № 2 зборів учасників товариства від 18 листопада 2015 року так і тим, що вказані товариства мають один і той самий ідентифікаційний код юридичної особи.
Висновки судів у розглядуваній справі не суперечать висновкам, викладеними у постановах Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-88цс14, від 03 вересня 2014 року у справі № 6-94цс14, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1512цс16, на які заявник посилаєтся в касаційній скарзі.
Так, у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі
№ 6-88цс14 вказано, що: «відповідно до вимог статті 3 ЦПК України й статті 15 ЦК України в порядку цивільного судочинства підлягає захисту порушене право, а тому при розгляді справи про визнання недійсним договору оренди землі, з підстав відсутності у договорі передбаченої статтею 15 Закону України «Про оренду землі» такої істотної умови, як умова передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, суду слід з`ясувати чи дійсно порушено права орендодавця відсутністю такої умови, її істотність та в чому полягає порушення законних прав позивача».
У постанові Верховного Суду України від 03 вересня 2014 року у справі
№ 6-94цс14 зроблено висновок, що: «відсутність у договорі оренди землі, укладеному 05 грудня 2008 року, істотної умови передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, не може бути підставою для визнання спірного договору недійсним. Крім того, судом залишено поза увагою вимоги статті 3 ЦПК України та статті 15 ЦК України про те, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, і не встановлено, чи дійсно були порушені права позивача при укладенні договору у зв`язку з відсутністю в ньому зазначеної умови».
У постанові Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі
№ 6-1512цс16 зазначено, що: «правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Отже, якщо відсутність у договорі однієї з істотних умов не унеможливила виконання договору, зокрема в частині проведення розрахунків, і сторони протягом певного часу виконували договір погодженим способом, то незгода позивачів з умовою виконання договору не може бути підставою для визнання їх прав порушеними в момент укладення договору та визнання його недійсним з цих підстав».
Доводи заявника про те, що апеляційний суд не встановив факту порушення прав СТОВ «КАМОС» з боку відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є надуманими, оскільки укладення оспорюваних договорів під час дії договору оренди від 01 листопада 2007 року щодо тієї ж земельної ділянки
не відповідає вимогам закону та порушує права орендаря СТОВ «КАМОС» (попередня назва СТОВ «Ім. С. М. Кірова»).
На момент укладення договору оренди від 01 листопада 2007 року між ОСОБА_5 та СТОВ «Ім. С. М. Кірова» Закон України «Про оренду землі» не вимагав зазначення в договорі кадастрового номеру земельної ділянки, яка є об`єктом оренди. Разом із тим відповідачами не повідомлено суду, а судами не встановлено, що ОСОБА_5 на території Новобахмутівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області належала ще
будь-яка земельна ділянки площею 5,19 га крім ділянки із кадастровим номером 1425583100:02:000:0144.
Висновки Великої Палати Верховного Суду, які висловлені у постанові
від 01 квітня 2020 року в справі № 610/1030/18 не спростовують правильність задоволення судами попередніх інстанцій позову СТОВ «КАМОС».
При цьому, посилання ОСОБА_3 на те, що їй за оспорюваним договором від 18 січня 2019 року не передавалось право користування земельною ділянкою площею 5,19 га кадастровий номер 1425583100:02:000:0144, не є підставою для задоволення касаційної скарги.
Дійсно, за договором емфітевзису від 18 січня 2019 року ОСОБА_2 надав у користування ОСОБА_3 1/2 (одну другу) частку земельної ділянки площею 5,19 га кадастровий номер 1425583100:02:000:0144.
Разом із тим під час дії договору оренди від 01 листопада 2007 року не може бути передана в оренду (користування) наступному орендарю (користувачу) ні вся земельна ділянка площею 5,19 га кадастровий номер 1425583100:02:000:0144, ні окрема її частина.
Висновки судів попередніх інстанцій у розглядуваній справі відповідають обставинам, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які правильно застосовані.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржені судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення Дружківського міського суду Донецької
від 18 лютого 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду
від 22 вересня 2020 року залишити без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 18 лютого
2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 22 вересня
2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта