Постанова

Іменем України

29 липня 2020 року

м. Київ

справа № 229/4591/17

провадження № 61-39879св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на постанову Апеляційного суду Донецької області від 07 червня 2018 року у складі колегії суддів: Тимченко О. О., Дундар І. О., Корчистої О. І.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що з 13 жовтня 2005 року до 04 квітня 2017 року він працював стрілком у Ясинуватському загоні воєнізованої охорони Донецької залізниці, який з 09 червня 2009 року перейменовано у Ясинуватський загін воєнізованої охорони Державного підприємства «Донецька залізниця» (далі - ДП «Донецька залізниця»).

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року № 200 «Про утворення Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», утворено Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Укрзалізниця») відокремленим підрозділом якого є регіональна філія «Донецька залізниця», ПАТ «Укрзалізниця» є правонаступником ДП «Донецька залізниця».

Починаючи з лютого 2016 року по час звільнення йому не виплачували заробітну плату, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу, які не містять даних про сплату відповідачем страхових внесків з лютого до грудня 2016 року.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість із заробітної плати з урахуванням індексу інфляції за період з лютого до грудня 2016 року та за квітень 2017 року у розмірі 26 769,82 грн, середній заробіток за весь час затримки належних сум з 04 квітня 2017 року по день ухвалення рішення.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 15 березня 2018 року у складі судді Гонтар А. Л. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ПАТ «Українська залізниця» не є належним відповідачем у справі, тобто не стало правонаступником підприємств залізничного транспорту, розташованих на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції (далі - АТО), оскільки процедура реорганізації цих підприємств та передача всіх їх прав та обов`язків до ПАТ «Українська залізниця» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 листопада 2014 року № 604 призупинена до завершення проведення АТО.

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 07 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 15 березня 2018 року скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову.

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з лютого до грудня 2016 року та за квітень 2017 року у сумі 32 737,38 грн, без утримання податку та інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини грошових доходів внаслідок порушення строків виплати заробітної плати у розмірі 6 111,71 грн, без утримання податку та інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 05 квітня 2017 року до 07 червня 2018 року у сумі 66 859,52 грн, без утримання податку та інших обов`язкових платежів.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року № 200 «Про утворення ПАТ «Українська залізниця», з урахування Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», товариство є правонаступником усіх прав та обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту, зокрема ДП «Донецька залізниця», тому ПАТ «Українська залізниця» є належним відповідачем у справі.

Позивачу в день звільнення не було виплачено всіх сум, що належать йому від ПАТ «Укрзалізниця», тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню нарахована та невиплачена заробітна плата за період з лютого до грудня 2016 року в сумі 31 263,70 грн та за квітень 2017 року в розмірі 1 473,78 грн.

Крім того, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню компенсація втрати частини грошових доходів внаслідок порушення строків виплати заробітної плати за період з лютого до грудня 2016 року та за квітень 2017 року в розмірі 6 111,71 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2018 року ПАТ «Українська залізниця» подало касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Донецької області від 07 червня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач перебував у трудових відносинах із структурним підрозділом Ясинуватський загін воєнізованої охорони ДП «Донецька залізниця». Наказ про звільнення та довідку про заборгованість із заробітної плати видано цим же структурним підрозділом. Згідно із довідкою форми ОК-5 нарахування заробітної плати здійснювалося структурним підрозділом Ясинуватський загін воєнізованої охорони ДП «Донецька залізниця». Трудовий договір між позивачем та ПАТ «Українська залізниця» не укладався.

Станом на час розгляду справи в апеляційному суді в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутній запис про припинення ДП «Донецька залізниця».

Також апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що ПАТ «Українська залізниця» не надало доказів на спростування довідки від 09 серпня 2017 року та на відсутність заборгованості перед позивачем, оскільки товариством зазначена довідка не видавалася, а підтвердити чи спростувати відсутність заборгованості може лише ДП «Донецька залізниця».

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 13 жовтня 2005 року ОСОБА_1 працював у Ясинуватському загоні воєнізованої охорони Донецької залізниці на посаді стрілка.

09 червня 2009 року Ясинуватський загін воєнізованої охорони Донецької залізниці перейменовано на Ясинуватський загін воєнізованої охорони ДП «Донецька залізниця».

З 26 листопада 2012 року позивач був переведений на посаду начальника відділення стрілецької команди із охорони вантажів та об`єктів 1 групи станції Ясинувата.

Наказом ДП «Донецька залізниця» від 04 квітня 2017 року № 219/НОР-ос ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 25 липня 2018 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Дружківського міського суду Донецької області.

10 серпня 2018 року справа № 229/4591/17 надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Фаловської І. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частини перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Правові, економічні та організаційні особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 % акцій якого належать державі, визначено Законом України від 23 лютого 2012 року № 4442-VI «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» (далі - Закон № 4442-VI).

Згідно пунктом 6 статті 2 Розділу ІІ Закону № 4442-VI товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 735 «Питання публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» затверджено Статут ПАТ «Укрзалізниця».

Згідно з пунктами 1, 2, 12 Статуту ПАТ «Укрзалізниця» є юридичною особою, утвореною відповідно до Закону № 4442-VI, постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року N 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Постанова № 200); Товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту. Товариство є юридичною особою з дня державної реєстрації.

Державну реєстрацію ПАТ «Укрзалізниця» здійснено 21 жовтня 2015 року, про що свідчить відповідний запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до Закону № 4442-VI постановою № 200, утворено ПАТ «Укрзалізниця» на базі Укрзалізниці, підприємств залізничного транспорту, які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком 1.

До переліку, наведеного у зазначеному додатку, включено ДП «Донецька залізниця».

Відповідно до частини четвертої статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.

За змістом частин першої, п`ятої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 37 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (в редакції, яка діяла на дату реєстрації АТ «Укрзалізниця») злиття вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17 (провадження № 12-98гс19) відступлено від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених рішеннях:

Верховного Суду України, а саме: у постановах від 08 лютого 2017 року у справах № 910/10474/16 (провадження № 3-1586гс16) та № 910/5096/16 (провадження № 3-1417гс16), від 22 лютого 2017 року у справах № 910/11196/16, № 910/9323/16, № 910/8349/16, № 910/8325/16, від 15 березня 2017 року у справах № 910/5100/16, № 910/7780/16, № 910/7771/16, № 910/5095/16, № 910/8080/16, № 910/6426/16, від 19 квітня 2017 року у справі № 905/1690/16 (провадження № 3-306 гс 17/21), від 21 червня 2017 року у справі № 905/1775/15, від 05 липня 2017 року у справі № 905/1625/16, у яких зазначено, що питання правонаступництва АТ «Укрзалізниця» стосовно ДП «Донецька залізниця» визначається спеціальним законом та прийнятими на його виконання постановами Кабінету Міністрів України № 200 та № 604, які пов`язують перехід прав і обов`язків ДП «Донецька залізниця» до АТ «Укрзалізниця» з інвентаризацією, складанням передавального акта та внесенням майна до статутного капіталу правонаступника. Таких висновків Верховний Суд України дійшов, установивши, що ДП «Донецька залізниця» перебуває у стані припинення і запис про його припинення у Єдиному державному реєстрі відсутній;

Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду під час вирішення спорів у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 910/23138/16, від 19 квітня 2018 року у справі № 910/653/17, від 02 травня 2018 року у справі № 905/1247/16;

Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 219/10025/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 236/2729/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 242/4687/17, від 18 вересня 2019 року у справі № 220/310/18, від 31 жовтня 2019 року у справі № 728/1128/18, від 09 грудня 2019 року у справі № 2-920/11 та від 22 квітня 2020 року у справі № 236/3323/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17 (провадження № 12-98гс19) зазначено, що:

«державну реєстрацію АТ «Укрзалізниця» здійснено 21 жовтня 2015 року. Згідно зі статутом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 735, АТ «Укрзалізниця» є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, серед яких ДП «Донецька залізниця». Товариство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації в установленому законом порядку.

При реорганізації юридичної особи відбувається універсальне правонаступництво. При універсальному правонаступництві все майно особи як сукупність прав та обов`язків, які їй належать, переходить до правонаступника чи правонаступників, при цьому в цій сукупності переходять усі окремі права та обов`язки, які належали на момент правонаступництва правопопереднику незалежно від їх виявлення на той момент.

Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган юридичної особи спрямовує свою волю на передачу не окремого майна, прав або обов`язків, а усієї їх сукупності.

У процедурі реорганізації підприємств залізничного транспорту у формі злиття все майно, права та обов`язки державних підприємств, які припиняються, переходять до правонаступника - АТ «Укрзалізниця». Держава не має права вилучити якусь частину майна, зокрема ту, що знаходиться на неконтрольованій території, і не передати її (частину) правонаступнику.

При реорганізації в формі злиття немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків. Адже правонаступник лише один, що унеможливлює виникнення будь-яких спорів щодо переходу майна, прав чи обов`язків.

Отже, лише при припиненні суб`єкта господарювання шляхом поділу в розподільчому балансі визначається правонаступництво. Внаслідок же злиття, приєднання або перетворення правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов`язків при таких видах реорганізації неможливий.

Відсутність у передавальному акті ДП «Донецька залізниця» від 05 серпня 2015 року певного майна чи зобов`язань не свідчить про те, що відповідач не став правонаступником за ними, оскільки АТ «Укрзалізниця» як єдиним правонаступником прийнято усе майно та усі зобов`язання підприємств, які припиняються шляхом злиття.

Положення постанов Кабінету Міністрів України № 200 та № 604 взагалі не регулюють питання правонаступництва, не призупиняють реорганізацію і не визначають те, що певне майно чи зобов`язання не переходить до АТ «Укрзалізниця», як помилково вважали суди попередніх інстанцій; вони лише описують порядок обліку такого майна - за якою вартістю воно обліковується, відображається в балансі чи обліковується на позабалансових рахунках.

Законодавець встановив для кредиторів юридичних осіб, які припиняються шляхом злиття, інші гарантії захисту законних інтересів їх прав, аніж встановлені статтями 105 і 107 ЦК України. Такий підхід зумовлений унікальним статусом АТ «Укрзалізниця» для економіки України як монополіста на ринку перевезень залізничним транспортом, будь-які процеси реорганізації якого не повинні перешкоджати роботі такого підприємства, зокрема перевезенням вантажів та пасажирів. Права кредиторів можуть вважатися належним чином захищеними закріпленням в частині шостій статті 2 Закону про особливості утворення Укрзалізниці положень про правонаступництво АТ «Укрзалізниця» щодо усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту.

Враховуючи, що відповідно до частини шостої статті 2 Закону про особливості утворення Укрзалізниці товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, правонаступництво не пов`язується з державною реєстрацією припинення підприємства залізничного транспорту, а кредиторам не надавалося право вимагати дострокового виконання вимог у порядку, передбаченому статтею 107 ЦК України, тобто всі їхні вимоги перейшли в повному обсязі до АТ «Укрзалізниця», датою виникнення універсального правонаступництва АТ «Укрзалізниця» щодо підприємств залізничної галузі, які припиняються шляхом злиття, слід вважати дату його державної реєстрації - 21 жовтня 2015 року, з якої воно є правонаступником ДП «Донецька залізниця».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17 (провадження № 12-98гс19) вказано, що «стаття 5 Закону про особливості утворення Укрзалізниці передбачає, що АТ «Укрзалізниця» провадить діяльність, у тому числі пов`язану з державною таємницею, до отримання необхідних ліцензій та інших документів дозвільного характеру на основі відповідних документів, отриманих підприємствами залізничного транспорту, у межах строку їх дії. Отже, уже з дня державної реєстрації АТ «Укрзалізниця» мало право здійснювати будь-які види господарської діяльності, які потребували ліцензій чи дозволів, на підставі ліцензій та інших дозвільних документів, отриманих підприємствами залізничної галузі, які знаходилися в процедурі припинення, включаючи ДП «Донецька залізниця».

З огляду на викладене вище висновки судів попередніх інстанцій про те, що відсутність в Єдиному державному реєстрі запису про припинення ДП «Донецька залізниця» свідчить про те, що правонаступництво не відбулося, є помилковими.

Державна реєстрація рішення про припинення ДП «Донецька залізниця» була здійснена 25 листопада 2014 року. Таким чином, на момент звернення до суду ДП «Донецька залізниця» знаходилася в процедурі припинення більш як два роки, а на момент розгляду цієї справи судом касаційної інстанції - більше п`яти років. Якщо припустити, що правонаступництво настає лише з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, то це призведе до можливостей порушення прав кредиторів, які протягом значного періоду часу не зможуть звернутися з вимогами до новоствореної юридичної особи, яка отримає все майно правопопередника, але не буде нести відповідальність за його зобов`язаннями.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що АТ «Укрзалізниця» є правонаступником ДП «Донецька залізниця» з дати державної реєстрації АТ «Укрзалізниця».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Отже, Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, апеляційний суд, встановивши, що АТ «Укрзалізниця» є правонаступником ДП «Донецька залізниця», дійшов правильного висновку про те, що ПАТ «Укразалізниця» є належним відповідачем у справі.

Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17 (провадження № 12-98гс19).

Також правильним є висновок суду апеляційної інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості із заробітної плати за період з лютого до грудня 2016 року та за квітень 2017 року, з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Так, відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Апеляційним судом встановлено, що з 13 жовтня 2005 року до 04 квітня 2017 року ОСОБА_1 працював в Ясинуватському загоні воєнізованої охорони ДП «Донецька залізниця» спочатку на посаді стрілка, а потім - на посаді начальника відділення стрілецької команди з охорони вантажів та об`єктів.

Також судом встановлено, що у ОСОБА_1 наявна заборгованість із заробітної плати.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

Апеляційний суд, врахувавши довідку про заробітну плату від 09 серпня 2017 року, видану Ясинуватським загоном воєнізованої охорони ДП «Донецька залізниця», дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачу у день звільнення відповідачем не було виплачено всіх сум, що належать йому від ПАТ «Укрзалізниця», тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню нарахована, але не виплачена заробітна плата.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) передбачено, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону № 2050-III визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

За приписами статей 3, 4 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Пунктами 2, 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159) передбачено, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

За результатом системного аналізу наведених норм, компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

Враховуючи викладене, апеляційний суд, на підставі належним чином проведених розрахунків, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач має право на компенсацію втрати частини грошових доходів внаслідок порушення строків виплати заробітної плати, загальна сума якої складає 6 111,71 грн і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача без утримання податку й інших обов`язкових платежів.

Також є обґрунтованим висновок апеляційного суду про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, з огляду на таке.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-якої сторони та з будь-якою метою. Об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

Апеляційний суд за своїм внутрішнім переконанням оцінив подані докази, тому Верховний Суд як суд права, а не факту не вправі за наведених обставин їх переоцінити.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення апеляційного суду виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Виконання постанови Апеляційного суду Донецької області від 07 червня 2018 року було зупинено ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 25 липня 2018 року. Тому у зв`язку із залишенням касаційної скарги без задоволення необхідно поновити її виконання.

Керуючись статтями 400 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Донецької області від 07 червня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Апеляційного суду Донецької області від 07 червня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко І. М. Фаловська С. П. Штелик