ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 2312/95/2012

провадження № 61-11772св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Карпенко С. О. (судді-доповідача),

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А., Сердюка В. В.

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - головний державний виконавець Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Фещук Олена Андріївна,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Губерським Анатолієм Станіславовичем, на ухвалу Маньківського районного суду Черкаської області

від 20 березня 2019 року, постановлену у складі судді Калієвського І. Д., та постанову апеляційного суду Черкаської області від 16 травня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Новікова О. М., Храпка В. Д., Вініченка Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог скарги

У січні 2019 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Губерського А. С., звернувся зі скаргою на постанову головного державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - державний виконавець) Фещук О. А. про накладення штрафу.

В обґрунтування скарги вказував, що 18 вересня 2018 року державним виконавцем Фещук О. А. винесено постанову у виконавчому провадженні № 49687601 про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 47 835,14 грн, що складає 50% від суми заборгованості зі сплати аліментів.

Вказував, що чинна редакція частини чотирнадцятої статті 71 Закону

України «Про виконавче провадження», якою визначено право державного виконавця винести оскаржувану постанову, діє з 28 серпня 2018 року. В силу частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Положення Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII та Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV, який втратив чинність 5 січня 2017 року та був чинним на час відкриття виконавчого провадження, не містять санкцій, аналогічних до чинної редакції

частини чотирнадцятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».

На думку заявника, положення частини чотирнадцятої статті 71 Закону

України «Про виконавче провадження» не поширюються на заборгованість зі сплати аліментів, яка виникла до 28 серпня 2018 року.

За таких обставин просив скасувати постанову про накладення на нього штрафу у розмірі 47 835,14 грн, винесену 18 вересня 2018 року державним виконавцем Фещук О. А. у виконавчому провадженні № 49687601.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Ухвалою Маньківського районного суду Черкаської області від 20 березня

2019 року провадження у справі закрито.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції послався на

частину другу статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», якою визначено, що постанови про витрати виконавчого провадження та штрафи можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Місцевий суд зазначив, що вказана скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Постановою апеляційного суду Черкаської області від 16 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Губерським А. С., залишено без задоволення, а ухвалу Маньківського районного суду Черкаської області від 20 березня 2019 року - без змін.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виходив зі змісту частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», якою визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов з урахуванням висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 6 червня

2018 року у справах № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18) та

№ 921/16/14г/15(провадження № 12-93гс18), а також у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 766/740/17-ц (провадження № 14-664цс18).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У червні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Губерський А. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Маньківського районного суду Черкаської області від 20 березня

2019 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 16 травня

2019 року і направити справу на розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанції про неможливість розгляду його скарги у порядку цивільного судочинства з підстав віднесення розгляду скарг на постанову державного виконавця про накладення штрафу до юрисдикції адміністративних судів.

Заявник вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували, що постанова державного виконавця про накладення штрафу у цій справі винесена під час примусового виконання рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, тому скарга на таку постанову підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 2 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 3 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Губерським А. С., на ухвалу Маньківського районного суду Черкаської області від 20 березня

2019 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 16 травня

2019 року зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 2610/27695/2012

(провадження № 14-37цс21). Ухвалою Верхового Суду від 19 жовтня 2022 року касаційне провадження поновлено.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 23 травня 2012 року у справі № 2312/95/2012 стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23 січня 2012 року, і до досягнення дитиною повноліття.

Виконавчий лист з примусового виконання вказаного рішення перебуває на виконанні у Дарницькому районному відділі державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Заборгованість зі сплати аліментів на 18 вересня 2018 року складає

95 670,27 грн.

Постановою державного виконавця Фещука О. А. від 18 вересня 2018 року у виконавчому провадженні № 49687601 накладено на ОСОБА_1 штраф у розмірі 50% від суми заборгованості зі сплати аліментів, який складає

47 835,14 грн.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 , поданої адвокатом Губерським А. С., на ухвалу Маньківського районного суду Черкаської області від 20 березня 2019 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 16 травня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Частинами першою та другою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно зі статтею першою Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень, і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

За нормами частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до частини другої статті 63 Закону № 1404-VІІІ у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Згідно з пунктом 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

У справі, яка є предметом перегляду, оскаржується постанова головного державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Фещук О. А. від 18 вересня 2018 року про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 47 835,14 грн у зв`язку з несплатою останнім аліментів у виконавчому провадження № 49687601.

Статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

У статті 195 СК України врегульовано порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), та вказано, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Згідно з частинами першою та другою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100% заборгованості.

У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону

№ 1404-VIII, максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII.

Частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20% суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30% суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50% суми заборгованості зі сплати аліментів.

У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.

Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.

У пункті 8 глави XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802 (далі - Інструкція № 512/5), визначено, що виконавець накладає на боржника штраф у розмірі та у випадках, визначених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII.

Постанова про накладення штрафу оформлюється відповідно до вимог пункту 7 розділу І цієї Інструкції та містить відомості про розмір заборгованості, яка утворилася з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, та суму штрафу.

Постанова про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилається сторонам виконавчого провадження.

Суми штрафів стягуються виконавцем з боржника після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Якщо після закінчення виконавчого провадження з виконання рішення про стягнення аліментів з підстав, передбачених пунктами 7, 9 статті 39 Закону № 1404-VIII, суми штрафів не стягнуто, постанова про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII та цією Інструкцією.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012 (провадження № 14-37цс21) зазначила, що поняття та різновиди штрафів, що передбачені нормами Закону № 1404-VIII, і штрафу, передбаченого статтею 549 ЦК України, мають різну правову природу, оскільки в останньому випадку штраф є різновидом неустойки - грошової суми або іншого майна, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Поняття штрафу, вжите у частині другій статті 74 Закону № 1404-VIII, стосується випадків покладення відповідальності на боржника за невиконання рішення, та його стягнення проводиться на користь держави.

У той час як суми штрафів за невиконання судових рішень про стягнення аліментів, передбачені частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII, перераховуються на користь стягувача аліментів.

Вказане свідчить про те, що правова природа, характер, цільове призначення та стягувач штрафу, визначеного в частині другій статті 63 Закону № 1404-VIII, частині другій статті 74 Закону № 1404-VIII, та штрафу, передбаченого частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII, - відмінні, оскільки постанова виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів є рішенням виконавця щодо виконання судового рішення про стягнення аліментів, як це передбачено частиною першою статті 74 Закону

№ 1404-VIII. Це дає можливість тлумачити частину другу статті 74

Закону № 1404-VIII таким чином, що оскарження постанов виконавців про накладення штрафу у зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів має відмінний порядок від оскарження постанов виконавців про накладення інших штрафів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини третьої статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом й такі спори вирішуються за правилами цивільного судочинства.

Порядок стягнення аліментів, окрім норм СК України, регулюється також положеннями статті 71 Закону № 1404-VIII, якою передбачається, серед іншого, накладення на користь стягувача штрафу за наявності заборгованості зі сплати аліментів у відповідних розмірах (частина чотирнадцята).

Оскільки предметом регулювання за указаними нормами є як визначення розміру заборгованості за аліментами, так і накладення штрафів за наявності заборгованості, порядок вирішення спору як щодо розміру заборгованості, так і про накладення штрафу з огляду на наявність заборгованості має відбуватися у межах однієї юрисдикції - у порядку цивільного судочинства, що буде відповідати принципам верховенства права та ефективності провадження як механізму судового захисту.

У постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012

(провадження № 14-37цс21) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки така постанова не є постановою про накладення штрафу в розумінні частини другої статті 63 Закону № 1404-VIII, яка підлягає оскарженню до суду в порядку, визначеному частиною другою

статті 74 цього Закону, тобто в порядку адміністративного судочинства.

Заявник звернувся до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії державного виконавця щодо накладення на нього штрафу в порядку контролю за виконанням судового рішення, тому така скарга має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 березня

2020 року у справі № 682/3112/18 (провадження № 14-580цс19), в якій, зокрема, оскаржувалася постанова державного виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів, про те, що відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

З урахуванням наведеного помилковим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про віднесення даного спору до адміністративної юрисдикції.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 12 січня

2022 року у справі № 438/257/13 (провадження № 61-15837св20).

Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України в цій же редакції Кодексу підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Суди попередніх інстанцій не дотримались вимог цивільного процесуального закону, тому оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими і підлягають скасуванню з направленням справи на розгляд до суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Так як касаційний суд дійшов висновку про направлення справи на розгляд до суду першої інстанції, встановлених статтею 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 411 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Губерським Анатолієм Станіславовичем, задовольнити.

Ухвалу Маньківського районного суду Черкаської області від 20 березня

2019 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 16 травня

2019 року скасувати, справу направити на розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моментуїї прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук В. В. Сердюк