Постанова

Іменем України

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 233/2152/19

провадження № 61-1645св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Приватне акціонерне товариство «АПК-ІНВЕСТ»,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «АПК-ІНВЕСТ» на постанову Донецького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Канурної О. Д., Соломахи Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року Приватне акціонерне товариство «АПК-ІНВЕСТ» (далі - ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ», товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання переукладеним договору оренди земельної частки (паю), що укладався між ними 22 березня 2012 року, на договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422483900:47:000:0030, площею 4,3375 га на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), починаючи з дати державної реєстрації права власності відповідача на вказану земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тобто з 12 квітня 2018 року, у редакції, що додана до позовної заяви.

Позов мотивований тим, що 22 березня 2012 року між ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної частки (паю), зареєстрований 29 березня 2012 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської селищної ради Костянтинівського району Донецької області за № 981, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в оренду позивачеві земельну частку (пай) (рілля) розміром 4,86 умовних кадастрових гектарів, належну їй на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії РН № 122082, виданого 30 жовтня 2010 року Костянтинівською районною державною адміністрацією. Товариство у позові посилалось на те, що виконує свої зобов`язання за договором оренди належним чином, зокрема, сплачує на користь відповідача орендну плату. На підставі вказаного сертифікату ОСОБА_1 було виділено в натурі земельну ділянку площею 4,3375 га з кадастровим номером 1422483900:47:000:0030, право власності на яку було зареєстроване 12 квітня 2018 року. Про вказані обставини ОСОБА_1 позивача не повідомила та ухилилась від переукладення договору оренди земельної ділянки, в зв`язку з чим вказаний договір має бути визнаний переукладеним судом на тих же умовах, що і договір оренди земельної частки (паю).

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом до ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» про визнання договору припиненим, у якому просила визнати припиненими правовідносини щодо оренди земельної частки (паю), що виникли на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року.

Зустрічний позов ОСОБА_1 мотивований тим, що після виділення земельної частки (паю) в натурі сертифікат про право на земельну частку (пай) є недійсним, та у разі відсутності домовленості сторін про його переукладання, договірні відносини щодо оренди земельної частки (паю) припиняються шляхом визнання судом вказаного договору розірваним.

Уточнивши позовні вимоги, просила розірвати договір оренди земельної частки (паю), укладений між сторонами 22 березня 2012 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 30 вересня 2019 року у складі судді Мартиненко В. С. позов ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» задоволено частково.

Визнано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422483900:47:000:0030, площею 4,3375 га, за орендарем - ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, укладеного між ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» та ОСОБА_1 , зареєстрованого 29 березня 2012 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської селищної ради за № 981.

В частині вимог щодо визнання договору оренди землі переукладеним відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв ОСОБА_2 , до ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» про розірвання договору оренди земельної частки (паю) відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, порушене право позивача має бути захищене шляхом визнання права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422483900:47:000:0030, площею 4,3375 га, за орендарем ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, укладеного між ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» та ОСОБА_1 , зареєстрованого 29 березня 2012 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської селищної ради за № 981, що відповідатиме викладеній в позові вимозі та не суперечитиме закону, а також надасть можливість зареєструвати вказане право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що буде перешкодою для зловживань зі сторони інших осіб.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що оскільки судом при вирішені вказаного спору застосована норма права, викладена у розділі ІХ Перехідних положень Закону України «Про оренду землі», відповідно до якої припинення дії договору оренди земельної частки (паю) допускається лише у випадках, визначених цим Законом, проте судом не встановлено наявність підстав для припинення вказаного договору, передбачених статтями 31, 32 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), та разом з тим, у постанові Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 484/4135/18 не було зроблено правовий висновок про застосування саме вказаної норми права, суд дійшов висновку про те, що вказаний правовий висновок не підлягає застосуванню до вказаних спірних правовідносин. Посилання ОСОБА_1 на те, що оброблення спірної земельної ділянки здійснюється нею особисто, в зв`язку з чим нею були повернені кошти, які були сплачені ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» в якості орендної плати, не спростовує висновків суду, оскільки як було зазначено раніше чинним законодавством не допускається розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку та вказане не свідчить про неналежне виконання умов договору оренди землі орендарем ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ».

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 18 грудня 2019 рокурішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 30 вересня 2019 рокув частині визнання права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422483900:47:000:0030, площею 4,3375 га, за орендарем ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, укладеного між ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» та ОСОБА_1 , зареєстрованого 29 березня 2012 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської селищної ради за № 981, скасовано.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 30 вересня 2019 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» про розірвання договору оренди земельної частки (паю) задоволено.

Розірвано договір від 22 березня 2012 року, укладений між ОСОБА_1 та ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ», про оренду земельної частки (паю), розміром 4,86 умовних кадастрових гектарів, зареєстрований 29 березня 2012 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської селищної ради за № 981. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що необґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що зміна статусу предмета оренди та орендодавця не передбачена Законом України «Про оренду землі» як підстава для припинення договору оренди, а є підставою для його переукладення на тих самих умовах, що і раніше укладений лише за згодою сторін, яка сторонами договору не досягнута.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених первісних позовних вимог, апеляційний суд вказав на помилковість висновків суду щодо порушення без достатньої правової підстави власником земельної ділянки ОСОБА_1 права оренди позивача за первісним позовом, оскільки відповідач за первісним позовом в односторонньому порядку вирішила розірвати договір оренди землі, та визнав за позивачем право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422483900:47:000:0030, загальною площею 4,3375 га., чим порушив приписи статті 13 ЦПК України.

Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову, апеляційний суд виходив з того, що з часу отримання ОСОБА_1 права власності на землю вона набула статусу власника земельної ділянки, тобто змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди, а тому договір оренди земельної частки (паю) слід вважати припиненим. Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 27 березня 2007 року у справі № 6-7167сво06, а також у пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ».

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У вересні 2019 року ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд належним чином не дослідив усіх обставин справи та не врахував при ухваленні оскаржуваного судового рішення правові висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, які викладені в постановах від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 та від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18, згідно з якими оформлення державного акта на право власності на землю автоматично не припиняє дію раніше укладених їх власниками договорів оренди земельних паїв, а такі договори підлягають переукладанню. Припинення дії договорів оренди земельних паїв має місце тільки після їх переукладання відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або з підстав, передбачених статтею 31 Закону України «Про оренду землі». Крім того, апеляційний суд не врахував положення частини другої розділу IX Перехідних положень Закону України «Про оренду землі», згідно з яким договір оренди при вказаних вище обставинах переукладається, а не припиняється автоматично.

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

У березні 2020 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 засобом поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на правильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить відмовити заявникові у переданні справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2020 року касаційне провадження було зупинене у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 233/3676/19 за позовом ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» до ОСОБА_3 , третя особа - виконавчий комітет Дружківської міської ради Донецької області, про переукладення договору оренди земельної частки (паю), за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» про припинення договору оренди земельної частки (паю) шляхом його розірвання.

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року касаційне провадження у цій справі поновлено, а справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК Українивизначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 22 березня 2012 року між ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної частки (паю) відповідно до пунктів 1.1, 2.2, 2.3 якого орендодавець ОСОБА_1 передає, а орендар приймає у володіння та користування (оренду) земельну частку (пай) (рілля) розміром 4,86 умовних кадастрових га, яка розміщена в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом терміном на 20 років.

Сторони узгодили розмір орендної плати - 4 823,53 грн та її виплату один раз на рік - у грудні поточного року.

Відповідно до пункту 2.3 договору оренди земельної частки (паю), у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), договір оренди землі переукладається відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Договір оренди землі переукладається сторонами за цим договором не пізніше ніж в строк до двох місяців з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акту на право власності на земельну ділянку. Припинення дії договору оренди допускається у випадках, визначених цим договором та чинним законодавством.

Договір зареєстровано у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської селищної ради за від 29 березня 2012 року № 981.

22 березня 2012 року між ОСОБА_1 та ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» підписано акт приймання-передачі земельної частки (паю) відповідно до умов укладеного договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року.

12 квітня 2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1422483900:47:000:0030, загальною площею 4,3375 га.

Листом від 25 квітня 2018 року ОСОБА_1 повідомила позивача про реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 1422483900:47:000:0030, про відсутність у неї наміру переукладати договір оренди земельної частки на договір оренди земельної ділянки, зважаючи на те, що вона має намір обробляти належну їй земельну ділянку самостійно. Підтвердження отримання вказаного повідомлення позивачем матеріали справи не містять.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно зі статтею 17 ЦПК України, статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Велика Палата Верховного Суду при вирішенні аналогічного спору у постанові від 01 вересня 2020 року № 233/3676/19 (провадження № 14-65цс20) зробила такий правовий висновок.

Частиною другою статті 792 ЦК України встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно із частиною першою статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Пунктом 17 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України визначено, що сертифікати на право на земельну частку (пай) отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Разом з тим частиною другою розділу IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» передбачено, що громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону. Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом.

Згідно із законодавством, що діяло на момент укладення договору оренди земельної частки (паю), такий договір відповідав чинному законодавству, був дійсним і передбачав надання орендарю зобов`язального права користування певною ділянкою, у свою чергу частина друга розділу IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» передбачала переукладення договору після виділення земельної ділянки в натурі на тих самих умовах, але вже відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку.

Таким чином, законодавець легітимізував відповідні відносини, надавши особі, яка не є власником ділянки, можливість правомірно передати володіння нею іншій особі. Більше того, законодавець також передбачив обов`язкову трансформацію «зобов`язальної» оренди в «речову» після виділення земельної частки (паю) на місцевості.

Разом з тим Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що задоволення позову орендодавця про розірвання договору або визнання договору автоматично припиненим внаслідок дій орендодавця щодо виділення земельної ділянки в натурі суперечить принципу pacta sunt servanda, допускаючи ухилення від виконання зобов`язань за договором за нічим не обмеженим розсудом однієї зі сторін договору.

Особливістю договору оренди земельного паю є й те, що йдеться не про володіння, користування та розпорядження конкретною земельною ділянкою, яку виділено на місцевості, а про право на земельну ділянку, адже сама ділянка перебувала в загальному масиві ділянок, що виділялися учасникам колективного сільськогосподарського підприємства.

І хоча власник сертифікату, тобто орендодавець, за договором оренди земельного паю, не має повноважень власника щодо конкретної земельної ділянки, стосовно якої укладається договір, за договором оренди паю до орендодавця фактично переходить право користування частиною земної поверхні, яка відповідає орендованому паю, у межах загального масиву невизначених земельних ділянок, який становить собою землі відповідного колективного сільськогосподарського підприємства, що підлягають розпаюванню на місцевості як земельної ділянки.

Не можна стверджувати, що після розпаювання загального масиву невизначених земельних ділянок на місцевості і виділення в натурі земельної ділянки, що відповідає орендованому паю, відповідна частина земної поверхні, якою користується орендар, зникає, відбувається лише зміна її правового статусу.

У пункті 56 постанови від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376 цс 18) Велика Палала Верховного Суду дійшла висновку про те, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

Таким чином, зміна правового статусу частини земної поверхні, що використовується орендарем на підставі відповідного договору оренди паю, шляхом її визначення на місцевості як земельної ділянки, не свідчить про знищення предмета оренди як можливої підстави для вимоги про розірвання договору оренди.

Згідно із частиною другою статті 95 ЗК України, статті 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Хоча сторони прямо не домовилися про порядок переукладення договору оренди паю на договір оренди землі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що використане словосполучення «переукладення договору», яке вживається сторонами в договорі оренди паю та законодавцем у частині другій розділу IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі», слід розуміти як укладення нового договору на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), з урахуванням відповідних змін, що вимагаються в частині предмету оренди відповідно до правового статусу виділеної на місцевості земельної ділянки, так і внесення змін до договору оренди земельної частки (паю) з метою його приведення в частині предмета оренди у відповідність з правовим статусом виділеної на місцевості земельної ділянки. Інші умови договору оренди, за виключенням необхідних змін в частині предмета оренди, можуть бути змінені виключно у випадках, передбачених самим договором або за домовленістю сторін.

Частиною другою статті 651 ЦК України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 652 ЦК України у разі зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не укладали б договір або уклали б його на інших умовах (ч. 1). Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний (ч. 2). У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору.

Статтею 31 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства). Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї зобов`язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статтею 148-1 ЗК України.

Так, виділення земельної ділянки в натурі та набуття права власності на неї жодною мірою не впливає на дійсність договору оренди земельної частки (паю) та не перешкоджає виконанню цього договору. Виділення земельної ділянки в натурі також не може бути обставиною, що є підставою для розірвання договору відповідно до статей 651 652 ЦК України, зокрема, «істотною зміною обставин». Виділення земельної ділянки в натурі не лише не обумовлена причинами, які заінтересована сторона (орендодавець) не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості і обачності (пункт 2 частини другої статті 652 ЦК України), а є прямим наслідком свідомих дій цієї сторони. Отже, припинення дії договорів оренди земельних паїв має місце лише після їх переукладення відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або в судовому порядку з визначених законом підстав.

Отже, при вирішенні спірних правовідносин щодо переукладення або розірвання договору оренди земельної частки (паю) судам слід враховувати, що зміна статусу земельної ділянки чи її власника не має наслідком автоматичного припинення договору, крім випадків, коли це передбачено самим договором.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд, всупереч вимог статей 263-265 ЦПК України дійшов передчасного висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції з підстав, викладених у постанові.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422483900:47:000:0030, площею 4,3375 га, за орендарем ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, укладеного між ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» та ОСОБА_1 , зареєстрованого 29 березня 2012 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської селищної ради за № 981 та зазначаючи про те, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заявлених вимог про переукладення між сторонами договору оренди апеляційним судом не переглядається, апеляційний суд не з`ясував належним чином, які саме вимоги були заявлені позивачем за первісним позовом.

Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову, апеляційний суд не звернув належної уваги, що оспорюваний договір оренди автоматично не припинив своєї дії у зв`язку з реєстрацією ОСОБА_1 12 квітня 2018 року права власності на земельну ділянку. Отже, фактично позивач за зустрічним позовом заявою від 25 квітня 2018 року висловила намір про припинення договірних відносин в односторонньому порядку та про відмову від переукладання договору, що суперечить як умовам укладеного договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, так і чинному законодавству, зокрема, Закону України «Про оренду землі».

Таким чином Верховний Суд не може погодитися з такими висновками апеляційного суду та вважає, що апеляційний суд дійшов таких висновків помилково.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК Українипідставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до апеляційного суду.

При новому розгляді справи апеляційному суду необхідно врахувати правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року № 14-65цс20.

Щодо клопотання про закриття провадження у справі

У березні 2020 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 про закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України.

Згідно пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норм права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку. Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Разом із тим, відсутні підстави для задоволення вказаного клопотання, оскільки висновок щодо застосування норм права у спірних правовідносинах викладено Великою Палатою Верховного Суду 01 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19 (провадження 14-65цс20), а тому посилання заявника у клопотанні щодо закриття провадження не можуть бути прийняті судом.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українисуд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК Українипередбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий судовий розгляд та не ухвалює нове рішення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями, 400 406 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 про закриття провадження у справі відмовити.

Касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства «АПК-ІНВЕСТ» задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов