№ 233/4474/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

02 березня 2020 року

м. Київ

справа № 233/4474/19

провадження № 61-22805св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Гулька Б. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 12 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Корчистої О. І., Кішкіної О. М., Тимченко О. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») про стягнення заборгованості із заробітної плати за період з 01 березня по 14 липня 2017 року в розмірі 14 960,08 грн.

Позовна заява мотивована тим, що вона з 08 липня 2016 року по 14 липня 2017 року працювала у публічному акціонерному товаристві «Українська залізниця», правонаступником якого є АТ «Українська залізниця», на посаді маневрового диспетчера виробничого підрозділу «Станція Дебальцеве-Сортувальна» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця».

14 липня 2017 року вона була звільнена з роботи на підставі статті 38 КЗпП України у зв`язку із необхідністю догляду за дитиною до 14 років.

Позивач зазначала, що відповідач у порушення трудового законодавства не провів розрахунок із нею при звільненні.

Станом на 14 липня 2017 року розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, за період з 01 березня 2017 року по 14 липня 2017 року становить 18 813,36 грн (за вирахуванням податків та інших обов`язкових платежів до виплати належить 14 960,08 грн), що підтверджується довідкою, виданою за місцем роботи. Проте указана довідка не засвідчена печаткою відповідача, оскільки усі печатки із структурних підрозділів АТ «Українська залізниця», що залишились на території непідконтрольній органам державної влади України, були ним вилучені.

Отримати від відповідача належним чином засвідчену довідку про розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, за період з 01 березня 2017 року по 14 липня 2017 року вона не може.

Первинні документи для нарахування заробітної плати знаходяться у регіональній філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» за адресою: вул. Привокзальна м. Лиман Донецька область, куди вони були здані нею особисто у жовтні 2017 року. Добровільно сплатити заборгованість по заробітній платі відповідач відмовляється.

Ураховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з АТ «Українська залізниця» нараховану, але не виплачену їй заробітну плату при звільненні, за період з 01 березня 2017 року по 14 липня 2017 року у розмірі 14 960,08 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 21 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати після утримання обов`язкових податків та зборів в загальному розмірі 13 560,08 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що відповідач у порушення вимог статті 116 КЗпП України не провів остаточний розрахунок із позивачем при її звільненні.

Заробітна плата в розмірі 1 400,70 грн не підлягає стягненню, оскільки вона була виплачена позивачу та отримана нею.

Суд першої інстанції вказав про доведеність вини відповідача у непроведені розрахунку з позивачем при її звільненні та не прийняв до уваги посилання відповідача на науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України) від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин та рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України», введеного в дію Указом Президента України від 15 березня 2017 року № 62/2017.

Суд зазначив, що висновок ТПП України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 не є законодавчою підставою для звільнення відповідача від виплати нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, при звільненні.

Відповідач не спростував відомості, надані позивачем на підтвердження розміру заборгованості із заробітної плати, не надав доказів того, що дані, які відображені в них, є недостовірними.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду 12 листопада 2019 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» задоволено.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 21 серпня 2019 року скасовано.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовуОСОБА_1 , виходив із того, що відсутність вини відповідача у непроведені своєчасного розрахунку з позивачем при її звільненні підтверджена науково-правовим висновком ТПП України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року про наявність обставин непереборної сили.

У трудових правовідносинах між АТ «Українська залізниця» та його працівниками, зокрема ОСОБА_1 з березня 2017 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких відповідача об`єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності заборгованості у відповідача перед нею у зазначеному розмірі, а надана нею довідка є неналежним доказом того, що їй нараховувалася заробітна плата і вона не виплачена, оскілька вона не містить необхідних реквізитів, а саме: штампа підприємства, дати, вихідного номеру довідки, підпису керівника, головного бухгалтера та штампу підприємства.

Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України», введеного в дію Указом Президента України від 15 березня 2017 року № 62/2017, нарахування заробітної плати працівникам було припинено через відсутність зв`язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», а також відсутності передачі з непідконтрольної території первинних документів, які є підставою бухгалтерського обліку господарських операцій.

Сам по собі факт звільнення позивача з АТ «Українська залізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У грудні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 12 листопада 2019 року з пропуском строку

на касаційне оскарження, оскільки згідно з поштовим штемпелем

на конверті касаційна скарга відправлена до Верховного Суду 17 грудня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 27 грудня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху для усунення недоліків, а саме запропоновано подати клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення та надати належні і допустимі докази на підтвердження поважності причин для поновлення строку на касаційне оскарження. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 22 січня 2020 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Донецького апеляційного суду від 12 листопада 2019 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано з Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу № 233/4474/19. Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 надала довідку на підтвердження своїх позовних вимог, яка є належним доказом нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

Відповідач був обізнаний на момент звільнення позивача про розмір заборгованості по заробітній платі, оскільки усі первинні документи працівників товариства збиралися відповідачем централізовано восени 2017 року.

Суд апеляційної інстанції дійшов до невірного висновку про відсутність вини у невиконанні обов`язку перед працівником щодо виплати заборгованості із заробітної плати.

Факт знаходження працівників підприємства на території, непідконтрольній органам державної влади України, не є перешкодою для проведення з ними остаточного розрахунку при звільненні з роботи.

Відзив на касаційну скаргу до суду від АТ «Українська залізниця» не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працювала у публічному акціонерному товаристві «Українська залізниця», правонаступником якого є АТ «Українська залізниця», на посаді маневрового диспетчера виробничого підрозділу «Станція Дебальцеве-Сортувальна» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» (а.с.11-16).

Наказом від 10 липня 2017 року № 8006/ДН-ос ОСОБА_1 була звільнена з роботи з 14 липня 2017 року на підставі статті 38 КЗпП України у зв`язку із необхідністю догляду за дитиною до 14 років.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною четвертою статті 43 Конституції Українипередбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Статтею 47 КЗпП Українипередбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Проте в матеріалах справи відсутні розрахунково-платіжні відомості ОСОБА_1 та інші документи з обліку праці та зарплати за спірний період.

Відповідно до статті 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК Україниучасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Згідно положень статей 115 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК Україниобставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності заборгованості із виплати заробітної плати у відповідача перед нею у зазначеному розмірі, а надана нею довідка не є належним доказом того, що їй нараховувалася заробітна плата, оскілька вона не містить необхідних реквізитів, а саме: штампа підприємства, дати, вихідного номеру довідки, підпису керівника, головного бухгалтера та штампу підприємства. При цьому, що відповідач довів зворотнє.

Крім того, у матеріалах справи наявна довідка, видана АТ «Українська залізниця» № 700/2 від 26 липня 2019 року, яка містить підпис начальника ОСОБА_2 , згідно якої позивачу за березень 2017 року була нарахована (з урахуванням сплати податків) та отримана заробітна плата у розмірі 1 400,70 грн (а.с. 29).

Відповідно до відомостей про виплату грошей № 26 за березень 2017 року ОСОБА_1 отримано 1 400,70 грн, що підтверджується особистим підписом позивача про одержання грошових коштів. Відомість скріплена печаткою підприємства (а.с. 29-30).

Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України», введеного в дію Указом Президента від 15 березня 2017 року № 62/2017, нарахування заробітної плати працівникам підприємства було припинено. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв`язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», а також відсутність передачі з непідконтрольної території первинних документів, які є підставою бухгалтерського обліку господарських операцій.

Указане узгоджується з правовим висновком, який викладений Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц (провадження №61-36644св18).

Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року № 1669-VIIне скасовує обов`язків роботодавця, визначених статтями 47 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України.

Відповідно до статті 10 Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) вказано, що: «зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»)».

У постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18 (провадження № 61-7583св19) вказано, що «встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати, у зв`язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постановах: від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року, у справі № 6-383цс15, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

Відповідно до висновку ТПП України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно АТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьку. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно АТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі у м. Донецьку, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання АТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47 83 115 116 КЗпП України спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території м. Донецька, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням вимог статей 12 81 ЦПК України, встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем, з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини АТ «Українська залізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати при звільненні у зв`язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного суду від 12 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

І. А. Воробйова

Б. І. Гулько