№ 2340/3415/18 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2021 року

м. Київ

справа № 2340/3415/18

адміністративне провадження № К/9901/15594/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Желєзного І. В.,

суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В.

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу управління Держпраці в Черкаській області

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Федотова І. В., суддів: Літвіної Н.М., Сорочка Є.О.

від 15.04.2019

у справі № 2340/3415/18

за позовом Дочірнього підприємства Санаторій «Україна» Черкаської обласної спілки споживчих товариств

до управління Держпраці в Черкаській області

про визнання протиправною та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У серпні 2018 року Дочірнє підприємство Санаторій «Україна» Черкаської обласної спілки споживчих товариств (далі також - позивач, ДП Санаторій «Україна») звернулося до суду з позовом до управління Держпраці у Черкаській області (далі також - відповідач), в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 02.08.2018 №ЧК-588/367/АВ/П/ПТ/ТД-ФС-419.

2. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05.12.2018 у задоволенні позову відмовлено.

3. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2019 рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05.12.2018 скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено: визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу від 02.08.2018 №ЧК-588/367/АВ/П/ПТ/ТД-ФС-419.

4. 30.05.2019 від відповідача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга, в якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2019 та залишити в силі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05.12.2018.

5. Ухвалою Верховного Суду від 22.08.2019 відкрито касаційне провадження у справі.

6. 05.09.2019 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі наказу від 03.07.2018 №645-Н та направлення від 03.07.2018 №1337 посадовою особою управління Держпраці у Черкаській області в період з 12.07.2018 по 13.07.2018 проведено інспекційне відвідування з питань додержання законодавства про працю Дочірнього підприємства Санаторій «Україна» Черкаської обласної спілки споживчих товариств.

8. Результати перевірки оформлені актом №ЧК-588/367/АВ.

9. Вказаною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства про працю, а саме: працівники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 допущені позивачем до виконання робіт охоронника, прибиральника, маляра, слюсаря, столяра, електромонтера, квіткаря, виховання та догляду за дітьми, медичного нагляду за дітьми, медичного нагляду та медичної допомоги дітям, фізичного виховання та догляду за дітьми, культмасового виховання та організації дозвілля для дітей, акомпаніатора, кухара, помічника кухара, офіціанта, бухгалтерського обслуговування, калькулятора без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу, чим порушено вимоги статті 24 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України).

10. На підставі цього акта перевірки управлінням Держпраці у Черкаській області прийнято оскаржувану постанову від 02.08.2018 №ЧК-588/367/АВ/П/ПТ/ТД-ФС-419 про накладення штрафу на позивача у розмірі 5 584 500,00 грн.

ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

11. Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що між ним та зазначеними в акті перевірки працівниками укладено цивільно-правові угоди відповідно до положень глави 63 Цивільного кодексу України. Крім того, в акті перевірки зазначено, що відповідачем проведено інспекційне відвідування позивача як фізичної особи, а сам акт перевірки №ЧК-588/367/АВ датований 13.05.2018, хоча перевірка була проведена в період з 12.07.2018 по 13.07.2018.

12. Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що правовідносини позивача із його працівниками, зазначеними в акті перевірки, не оформлені трудовими договорами (контрактами) у письмовій формі та позивачем не повідомлено територіальний орган ДФС про їх прийняття на роботу згідно з трудовими договорами. Укладені позивачем із його працівниками цивільно-правові угоди мають ознаки трудових договорів. Оскаржувана позивачем постанова є правомірною та скасуванню не підлягає.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, виходив з того, що посилання позивача на те, що в акті перевірки зазначено, що відповідачем проведено інспекційне відвідування позивача як фізичної особи, а сам акт інспекційного відвідування №ЧК-588/367/АВ датований 13.05.2018, хоча перевірка була проведена в період з 12.07.2018 по 13.07.2018, не приймаються судом до уваги, оскільки технічні помилки (описки) під час складання вказаного акта не є самостійною підставою для скасування оскаржуваної постанови та не спростовують виявлені під час інспекційного відвідування порушення. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 уклали з позивачем цивільно-правові угоди, які мають ознаки трудового характеру. Предметом цих договорів був процес праці, а не її кінцевий результат, оскільки вищевказані фізичні особи систематично виконували певні трудові функції відповідно до визначеного виду виконуваної роботи у встановлений строк. При цьому в укладених цивільно-правових угодах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов`язання виконувати роботи (надавати послуги), тобто праця за цими договорами не є юридично самостійною, а здійснюється у межах господарської діяльності позивача з систематичним виконанням трудових функцій, що підтверджується отриманням оплати за виконану роботу щомісячно за фактичний період часу. В самих цивільно-правових угодах не зазначається, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо.

14. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позову, виходив з того, що відповідачем не надано жодних доказів існування підстав для призначення інспекційного відвідування позивача, визначених підпунктом 3 пункту 5 Порядку № 295, а відтак незаконними є дії посадових осіб відповідача по призначенню такого інспекційного відвідування. Відповідачем не доведено, що цивільно-правові договори, оформлені із зазначеними в акті перевірки особами, містять ознаки трудових відносин, оскільки згідно з цивільно-правовими договорами виконавець виконує роботу самостійно (на свій ризик) та не має права залучати третіх осіб (субпідрядників) інакше ніж як за погодженням із замовником і не підпадає під правила внутрішнього трудового розпорядку; за виконану роботу замовник сплачує виконавцеві винагороду вказану в акті виконаних робіт; передбачено надання послуг (виконання робіт) виконавцями без фіксації конкретного графіку роботи, за відсутності обліку робочого часу та відсутністю необхідності дотримання виконавцем певного трудового розпорядку; укладені угоди не містять обов`язку виконавців бути присутнім на підприємстві у визначені робочі години, обов`язку підприємства забезпечувати виконавців матеріально-технічною базою, регламентації процесу праці, часу та тривалості робочого часу. Питання безпосереднього виконання роботи кожної конкретної особи мало бути предметом детальної перевірки та об`єктивного дослідження відповідачем, однак в ході перевірки останній не дослідив всіх обставин, зокрема, не встановив та не опитав осіб, з якими позивач уклав цивільно-правові угоди, щодо характеру та місця роботи кожної особи, їх трудових обов`язків, їх підпорядковуванню правилам внутрішнього трудового розпорядку, посадовим інструкціям, тощо.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ

15. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що судом не враховано, що позивач не оскаржував підстави призначення і проведення інспекційного відвідування, а тому вказане питання судом першої інстанції не досліджувалося. Позивач також не посилався на порушення відповідачем вимог підпункту 3 пункту 5 Порядку №295 у частині наявності підстав для призначення заходу контролю. Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції порушив положення статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України. Предметом угод, укладених між позивачем і особами, зазначеними в акті перевірки, був процес праці, виконання трудових функцій за конкретною професією, а не її кінцевий результат. Характер вказаних робіт свідчить, що ці особи не могли самостійно на власний розсуд організовувати свою роботу, так як її надання є неможливим у будь-який час та в будь-якому місці, визначених за розсудом виконавця, натомість передбачає дотримання режиму роботи позивача. Акти прийняття-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до вказаних цивільного-правових угод, на підставі яких проводилася оплата праці цих осіб, також не містять жодної інформації щодо конкретного обсягу виконаних робіт (наданих послуг), а лише фіксують факт виконання робіт (надання послуг). Працівники фактично обслуговували осіб, які перебували на оздоровленні у санаторії, що вказує на наявність регламентації процесу праці, часу та тривалості робочого дня, а також режиму роботи підприємства, а тому вчинення цих дій не могло здійснюватися у будь-який час та у будь-якому місці, як про це зазначає суд апеляційної інстанції. Також судом не враховано, що позивач забезпечував працівників робочим місцем та засобами праці. Судом апеляційної інстанції під час ухвалення рішення не враховано практику, сформовану у постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17. Безпідставними є посилання суду апеляційної інстанції на ту обставину, що частина осіб, які надавали послуги за спірними цивільно-правовими договорами працевлаштовані на інших підприємствах або навчаються у навчальних закладах, оскільки відповідно до частини другої статті 21 КЗпП України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

16. Позивач у відзиві на касаційну скаргу відповідача зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків, сформованих у ній.

VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

17. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

18. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

20. Щодо доводів відповідача, викладених у касаційній скарзі, про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки такий вийшов за межі підстав позову, так як позивач не оскаржував підстави призначення і проведення інспекційного відвідування, колегія суддів зазначає наступне.

21. У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що вказані доводи спростовуються текстом позовної заяви, з якого вбачається, що підставою проведення перевірки відповідачем позивача у направленні №1337 від 03.07.2018 зазначено підпункт 3 пункту 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295. Проте деталізації причини проведення інспекційного відвідування у виданих відповідачем документах зазначено не було. Позивача не було ознайомлено із підставою проведення позапланового заходу відповідно до приписів Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

22. Колегія суддів зазначає, що такі доводи позивача не відповідають дійсності, оскільки, як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач у ній лише зазначив про те, що підставою проведення перевірки відповідачем позивача у направленні №1337 від 03.07.2018 зазначено підпункт 3 пункту 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295, та у такій відсутні доводи щодо незгоди із підставами призначення і проведення інспекційного відвідування. Більше того, у позовній заяві позивач зазначив наступне: «Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувана постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЧК-588/367/АВ/П/ПТ/ТД-ФС-419 від 02 серпня 2018 року підлягає скасуванню, оскільки не відповідає фактичних обставинам справи, не підкріплена доказами та винесена з порушенням встановленого порядку. Позивач вважає зазначену постанову безпідставною та незаконною, оскільки відповідачем не перевірена обґрунтованість акта перевірки, а при вирішенні питання про накладення штрафу неповно з`ясовано обставини справи.».

23. Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із доводами відповідача, викладеними у касаційній скарзі, про порушення судом апеляційної інстанції під час ухвалення оспорюваного судового рішення норм процесуального права, оскільки такий вийшов за межі підстав позову та доводів апеляційної скарги, так як питання щодо законності дій посадових осіб відповідача по призначенню інспекційного відвідування та наявності підстав для його проведення не оспорювалось позивачем у позовній заяві та, відповідно, не оцінювалися судом першої інстанції, відповідні доводи як підстава для скасування рішення суду першої інстанції відсутні і у апеляційній скарзі. Наведення інших додаткових підстав для скасування оспорюваної постанови відповідача у рішенні суду апеляційної інстанції та задоволення позову з цих підстав не відповідає вимогам статті 47 КАС України, яка надає позивачу право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, та частині п`ятій статті 308 КАС України, згідно з якою суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. Отже, суд апеляційної інстанції не вправі виходити за межі предмету та підстав позову, що розглядався судом першої інстанції.

24. Аналогічний висновок щодо відсутності у суду апеляційної інстанції можливості виходу за межі підстав позову сформований Верховним Судом у постанові від 05.10.2020 у справі №464/8656/16-а.

25. Водночас колегія суддів зазначає, що стаття 308 КАС України чітко встановлює межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, закріплюючи правило, згідно з частинами першою та другою якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

26. Отже, у зв`язку з тим, що позивач не покликався на неправомірність/відсутність підстав для призначення інспекційного відвідування позивача, зокрема, визначених підпунктом 3 пункту 5 Порядку №295, та незаконність дій посадових осіб відповідача по призначенню такого інспекційного відвідування, ці обставини не були підставою позову, а тому не входили до предмету доказування.

27. З огляду на це, Суд вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про незаконність дій посадових осіб відповідача по призначенню такого інспекційного відвідування та недоведеність відповідачем існування підстав для призначення інспекційного відвідування позивача.

28. Щодо доводів відповідача про помилковість висновків суду апеляційної інстанції в частині встановлення відсутності зафіксованих в акті інспекційного відвідування порушень позивачем вимог законодавства про працю колегія суддів зазначає наступне.

29. Згідно з приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

30. Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

31. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

32. За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

33. Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

34. Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).

35. З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

36. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 24.12.2019 у справі №823/1167/16, від 05.02.2020 у справі №620/3913/18, від 06.02.2020 у справі №0840/3690/18, від 03.03.2020 у справі №1540/3913/18.

37. У той же час взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами, зокрема, статті 208 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України).

38. Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

39. Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

40. Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

41. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

42. Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

43. При цьому виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

44. Згідно з частиною другою статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків.

45. Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 у 2018 році уклали з позивачем цивільно-правові договори по виконанню робіт (наданню послуг) охоронника, прибиральника, маляра, слюсаря, столяра, електромонтера, квіткаря, виховання та догляду за дітьми, медичного нагляду та медичної допомоги дітям, фізичного виховання та догляду за дітьми, культмасового виховання та організації дозвілля для дітей, акомпаніатора, кухара, помічника кухара, офіціанта, бухгалтерського обслуговування, калькулятора.

46. Враховуючи зазначене вище правове регулювання трудових та цивільно-правових відносин, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками суду першої інстанції, який правильно визначив сутність правовідносин, які виникли між позивачем та наведеними вище особами, а саме, що такі правовідносини мають ознаки трудових і повинні врегульовуватися за правилами КЗпП України.

47. Колегія суддів зазначає, що попри підписання сторонами цивільно-правових договорів, оскільки особи виконували конкретні трудові функції - охоронця, прибиральника, маляра, слюсаря, столяра, електромонтера, квіткаря, виховання та догляду за дітьми, медичного нагляду та медичної допомоги дітям, фізичного виховання та догляду за дітьми, культмасового виховання та організації дозвілля для дітей, акомпаніатора, кухара, помічника кухара, офіціанта, бухгалтерського обслуговування, калькулятора, робота мала не індивідуально-визначений характер, а надавалася в процесі виконання трудової функції (тобто не мала кінцевого результату, а носила системний, постійний характер, відтак не була юридично самостійною).

48. Як встановлено судом першої інстанції, у самих цивільно-правових угодах не зазначається, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо.

49. Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції надав формальну оцінку цивільно-правовим договорам, не з`ясував сутність реальних відносин, які виникли між позивачем та наведеними вище особами, та не перевірив факт можливого приховування існування трудових відносин.

50. Колегія суддів наголошує, що особа має право реалізовувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового договору або цивільно-правового, водночас зазначене залежить від характеру праці і якщо ці відносини мають ознаки трудових, то відповідно до імперативних положень частини третьої статті 24 КЗпП України роботодавцю забороняється залучати працівника до роботи без укладення трудового договору в усній або письмовій формі.

51. Положення частини третьої статті 24 КЗпП України повинні застосовуватися роботодавцями, які бажають використовувати найману оплачувану працю незалежно від того, чи наполягає на такому оформленні працівник чи ні, а відтак колегія суддів вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції щодо нез`ясування відповідачем під час проведення перевірки думки осіб, з якими позивач уклав цивільно-правові угоди, щодо характеру та місця роботи кожної особи, їх трудових обов`язків, їх підпорядковування правилам внутрішнього трудового розпорядку, посадовим інструкціям та надання деякими із таких осіб пояснень щодо укладення ними з позивачем саме цивільно-правових договорів.

52. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №815/5427/17.

53. Колегія суддів зауважує, що зазначення судом апеляційної інстанції тієї обставини, що ряд осіб, які надавали послуги за спірними цивільно-правовими договорами працевлаштовані на інших підприємствах або навчаються у вищих навчальних закладах, не спростовує тієї обставини, що відносини із позивачем мають ознаки трудових, оскільки згідно з положеннями частини другої статті 21 КЗпП України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

54. Колегія суддів Верховного Суду враховує, що шляхом укладення з особою цивільно-правового договору порушуються права такої особи, оскільки юридичні та фізичні особи-підприємці, залучаючи працівників до найманої оплачуваної праці та укладаючи з такими особами цивільно-правові договори, замість трудових, позбавляють останніх основних прав та гарантій, встановлених Конституцією (стаття 43-46) та законами України, а саме: на оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, права на відпочинок, на щорічні і додаткові оплачувані відпустки, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади тощо.

55. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №0540/5987/18-а.

56. Таким чином, суд першої інстанції прийняв судове рішення з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тоді як судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, статтю 24 КЗпП України, та скасовано судове рішення суду першої інстанції, яке відповідало закону.

57. Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

58. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

59. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

60. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

61. У зв`язку із викладеним, враховуючи положення статті 352 КАС України, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2019 необхідно скасувати, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05.12.2018 залишити в силі.

62. Оскільки суд касаційної інстанції ухвалює рішення на користь суб`єкта владних повноважень, то, зважаючи на відсутність документально підтверджених доказів щодо понесених суб`єктом владних повноважень судових витрат на залучення свідків та проведення експертиз, відповідно до статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 345 352 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу управління Держпраці в Черкаській області задовольнити.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2019 скасувати.

3. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05.12.2018 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Желєзний

Судді: Я. О. Берназюк

Н. В. Коваленко