ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 2340/3833/18
провадження № К/9901/21278/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А.А. суддів: Кравчука В.М., Стародуба О.П.
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 січня 2019 року (суддя Гайдаш В.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року (головуючий суддя Степанюк А.Г., судді Епель О.В., Шурко О.І.)
у справі № 2340/3833/18
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Управління Держпраці у Черкаській області
про визнання протиправною та скасування постанови.
І. РУХ СПРАВИ
1. У вересні 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Черкаській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати постанову від 06 червня 2018 року №ЧК-365/365/АВ/П/ПТ/ТД/-ФС-277 про накладення штрафу.
2. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 08 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року, у позові відмовлено.
3. Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позову.
4. Від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги і залишити без змін судові рішення.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 28 березня 2018 року засобами телефонного зв`язку до Відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів звернулася особа, яка повідомила, що її мама працює в магазині с. Михайлівка Канівського району без оформлення трудових відносин. На підставі отриманої інформації головним державним інспектором Корякіною Л.І. було складено службову записку, в якій викладено суть телефонної розмови та прохання прийняти рішення щодо проведення інспекційного відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . На підставі зазначеної службової записки 27 квітня 2018 року посадовою особою Управління Держпраці у Черкаській області видано наказ №386-Н та складено направлення на проведення інспекційного відвідування №754. У період з 11 травня 2018 року по 14 травня 2018 року було проведено перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань додержання законодавства про працю.
6. У ході перевірки встановлено факт порушення позивачем вимог чинного законодавства про працю, зокрема, у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » с. Михайлівка Канівського району Черкаської області, де здійснюють свою підприємницьку діяльність фізична особа-підприємець ОСОБА_2 із роздрібної торгівлі продуктами харчування та фізична особа-підприємець ОСОБА_1 із роздрібної торгівлі алкогольними напоями - допущено позивачем до виконання робіт продавця ОСОБА_3 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу, чим порушено вимоги ст. 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Крім того, у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_2 » с. Хмільна Канівського району Черкаської області, де здійснюють свою підприємницьку діяльність фізична особа-підприємець ОСОБА_2 із роздрібної торгівлі продуктами харчування та фізична особа-підприємець ОСОБА_1 із роздрібної торгівлі алкогольними напоями - допущено позивачем до виконання робіт продавця ОСОБА_4 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу, чим порушено вимоги ст. 24 КЗпП України.
7. Результати перевірки зафіксовано в акті від 14 травня 2018 року №ЧК-365/365/АВ. На підставі викладених в акті перевірки висновків Управлінням Держпраці у Черкаській області винесено оскаржувану постанову від 06 червня 2018 року №ЧК-365/365/АВ/П/ПТ/ТД-ФС-277 про накладення штрафу на позивача у розмірі 223 380 грн.
8. Незгода позивача з постановою про накладення штрафу стала підставою для звернення до суду з цим позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
9. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, керувався тим, що інспекційне відвідування проведене відповідачем за наявності на те правових підстав у відповідності до вимог чинного законодавства, а встановлені у ході перевірки порушення позивачем порядку прийняття працівників на роботу підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами.
10. Суди першої та апеляційної інстанції відхилили доводи позивача про необхідність врахування висновків, що наведені в постанові Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07 серпня 2018 року у справі №697/891/18 щодо притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП), оскільки суди вважали, що постанова від 06 червня 2018 року №ЧК-365/365/АВ/П/ПТ/ТД/-ФС-277 про накладення штрафу не створила юридичного наслідку у вигляді подвійного притягнення позивача до відповідальності за одне й те саме правопорушення.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ
11. Касаційну скаргу мотивовано порушенням місцевим і апеляційним адміністративними судами норм матеріального і процесуального права і неповним дослідженням обставин справи.
12. Заявник, обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, зазначає, що суди попередніх інстанцій порушили приписи ст. 61 Конституції України, оскільки допустили накладення на позивача подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення.
13. Також у касаційній скарзі фізична особа-підприємець ОСОБА_1 посилається на чинність договорів підряду, наполягає, що вони були направлені саме на отримання конкретного результату, а не на процес праці.
14. Після подання касаційної скарги позивач звертався до Верховного Суду із заявами про застосування до нього ст. 58 Конституції України та заміни відповідальності зі штрафу на попередження.
15. У відзиві на касаційну скаргу відповідач погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та зазначає, що відповідача притягнуто до двох різних видів відповідальності за одне правопорушення, що не є подвійною відповідальністю і не суперечить законодавству. Також відповідач вказує про те, що постанова від 06 червня 2018 року №ЧК-365/365/АВ/П/ПТ/ТД/-ФС-277 про накладення штрафу прийнята раніше, ніж постанова Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07 серпня 2018 року у справі №697/891/18.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
16. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.
(а) щодо доводів позивача про порушення судами ст. 61 Конституції України та подвійного притягнення до відповідальності.
17. Об`єднана палата Верховного Суду під час розгляду справи №260/1743/19 за схожих правовідносин у постанові від 22 грудня 2020 року дійшла висновку, що в умовах одночасного застосування санкцій до фізичної особи - підприємця за ст. 265 КЗпП України та ст. 41 КУпАП, має місце подвійне застосування щодо однієї і тієї ж особи двох штрафних каральних заходів. Це є не лише непропорційним та надмірним обтяженням щодо такої особи, але й ставить у нерівне правове становище при вчиненні аналогічного правопорушення у діяльності юридичної особи та фізичної особи-підприємця не на користь останнього.
Розмежування статусу фізичної особи та фізичної особи - підприємця не зумовлює можливостей відходу від цих висновків, оскільки в обидвох випадках каральна мета відповідальності реалізується щодо єдиного суб`єкта права - фізичної особи, яка з метою законного здійснення господарської діяльності отримує додатковий правовий статус. Оскільки правовий статус підприємця фізична особа з повною цивільною дієздатністю набуває в порядку реалізації свого права на здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом (згідно з ч. 1 ст. 42 Конституції України та ч. 1 ст. 50 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 128 Господарського кодексу України).
Отже, фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за ч. 2 ст. 265 КЗпП України та ч. 1 ст. 41 КУпАП.
18. Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 22 грудня 2020 року сформулювала правовий висновок, відповідно до якого:
- штрафи, передбаченні ст. 265 КЗпП України, є заходами фінансової відповідальності, а тому підстав відносити їх до заходів адміністративної відповідальності немає;
- фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за ч. 2 ст. 265 КЗпП України та ч. 3 ст. 41 КУпАП в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу "non bis in idem" як складового елементу принципу верховенства права.
19. Застосовуючи вказаний підхід до обставин цієї справи слід врахувати, що постанову №ЧК-365/365/АВ/П/ПТ/ТД-ФС-277 про накладення штрафу на позивача у розмірі 223 380 грн винесено відповідачем 06 червня 2018 року.
20. Постановою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07 серпня 2018 року у справі №697/891/18 закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення в зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 41 КУпАП.
21. З огляду на те, що постановою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07 серпня 2018 року у справі №697/891/18 ОСОБА_1 не було притягнуто до адміністративної відповідальності, тому подвійне притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення в даному випадку відсутнє.
22. Отже, доводи касаційної скарги в частині порушення ст. 61 Конституції України не знайшли свого підтвердження.
(б) щодо доводів позивача про допуск до роботи осіб за цивільно-правовими договорами
23. Судами попередніх інстанцій встановлено, що в акті інспекційного відвідування встановлено, що у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » с. Михайлівка, Канівського району, Черкаської області, де здійснюють свою підприємницьку діяльність фізична особа-підприємець ОСОБА_2 із роздрібної торгівлі продуктами харчування та фізична особа-підприємець ОСОБА_1 із роздрібної торгівлі алкогольними напоями - допущено позивачем до виконання робіт продавця гр. ОСОБА_3 та у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_2 » с. Хмільна, Канівського району, Черкаської області, допущено позивачем до виконання робіт продавця гр. ОСОБА_4 без укладення трудового договору із вказаними особами, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу, чим порушено вимоги ст. 24 КЗпП України.
24. За приписами ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
25. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
26. Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За змістом ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
27. З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.
28. Взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 Цивільного кодексу України.
29. Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
30. Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.
31. Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
32. При цьому, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
33. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до цивільно-правових договорів, укладених позивачем з фізичними особами гр. ОСОБА_3 (від 01 травня 2018 року №1), гр. ОСОБА_4 (від 01 травня 2018 року №2), предметами останніх є: надання інформації відвідувачам місця здійснення підприємницької діяльності (роздрібної торгівлі товарами) з приводу якості, умов придатності, вартості товару, послуги з викладки і розстановки товару, послуги з прибирання та охорони торгівельного залу на час відсутності замовника у строк з 01 травня по 31 травня 2018 року - тобто є процес праці, а не її кінцевий результат, оскільки вищевказані фізичні особи систематично виконували певні трудові функції відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк.
При цьому, в укладених цивільно-правових договорах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов`язання виконувати роботи (надавати послуги), тобто праця за цими договорами не є юридично самостійною, а здійснюється у межах підприємницької діяльності позивача щодо роздрібної торгівлі алкогольними напоями із систематичним виконанням трудових функцій.
В самих цивільно-правових договорах не зазначається, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо.
34. Проаналізувавши, цивільно-правові договори, укладені позивачем з гр. ОСОБА_3 , гр. ОСОБА_4 , суди попередніх інстанцій зробили висновок, що зазначені вище договори мають ознаки трудового характеру.
35. Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що зазначені вище угоди не були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а були пов`язані із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій.
36. Зазначене спростовує доводи скаржника про безпідставне визначення цивільних відносин між позивачем та вказаними вище особами як трудових.
37. Суд має наголосити на тому, що дії позивача щодо надання трудовим договорам форми цивільно-правового договору перешкоджає реалізації правам фізичних осіб на працю, гарантованого Конституцією України та Кодексом законів про працю України, шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічно оплачувану відпустку, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки тощо.
38. Як зазначено у ч. 4 ст. 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
39. Враховуючи наведене, Суд не встановив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень.
40. Щодо заяви позивача про застосування до нього ст. 58 Конституції України та заміни відповідальності зі штрафу на попередження, слід зазначити, що Верховний Суд вже сформував правовий підхід в аналогічних правовідносинах.
41. Так, у постановах Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 805/1819/18-а, від 17 лютого 2021 року у справі № 0740/1012/18, від 19 травня 2021 року у справі №2340/4811/18, від 09 липня 2021 року у справі №160/2751/19, від 25 серпня 2021 року у справі № 280/3131/19 сформовано висновок про те, що на час притягнення до відповідальності за ст. 265 КЗпП позивач мав статус фізичної особи-підприємця, до нього застосовано санкції у вигляді штрафу як до суб`єкта підприємницької діяльності, отже, до позивача як суб`єкта господарювання не застосовуються положення ст. 58 Конституції України.
42. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
43. З огляду на викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
44. Оскільки Верховний Суд залишає без змін рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись ст. ст. 2 3 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 січня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року у справі №2340/3833/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя В.М. Кравчук
Суддя О.П. Стародуб