ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2021 року
м. Київ
справа № 2340/4029/18
адміністративне провадження № К/9901/15713/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А.,
розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Вищого адміністративного суду України, Голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України Шевченка Олександра Михайловича, Верховного Суду, Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року(прийняте у складі головуючого судді - Кульчицького С.О.), на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В., Чаку Є.В.)
І. СУТЬ СПОРУ
1. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Вищого адміністративного суду України, Голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України Шевченка Олександра Михайловича , Верховного Суду, Державної казначейської служби України, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Вищого адміністративного суду України в особі Голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України Шевченка О.М. та Верховного Суду щодо нездійснення нарахування та виплати судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про державний бюджет України на 2017 рік" та Законом України "Про державний бюджет України на 2018 рік" за період з 1 січня 2017 по 28 серпня 2018 року;
- зобов`язати Вищий адміністративний суд України, Верховний Суд, Державну казначейську служби України здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 1 січня 2017 року по 28 серпня 2018 року у розмірі, встановленому статтею 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VІ, виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат помножених на коефіцієнт 1, 2, з урахуванням проведених виплат у вказаному періоді;
- стягнути солідарно з Вищого адміністративного суду України, Верховного Суду, Державної казначейської служби України на користь позивача грошове забезпечення судді за час затримки розрахунку починаючи з 28 серпня 2018 року і по час розрахунку.
1.2. Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що не здійснення виплати йому суддівської винагороди у відповідному розмірі суперечить статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», носить дискримінаційний характер, оскільки розмір такої винагороди не повинен залежати від проходження суддею кваліфікаційного оцінювання.
II ОБСТАВИНИ СПРАВИ
2. ОСОБА_1 з 1 серпня 2005 року по 28 серпня 2018 року обіймав посаду судді Вищого адміністративного суду України.
3. Рішенням Вищої ради правосуддя від 7 серпня 2018 року № 2524/0/15-18 на підставі пункту 4 частини шостої статті 126, статті 131 Конституції України, статей 3, 30, 34, 55 Закону України "Про вищу раду правосуддя" позивача звільнено з посади судді Вищого адміністративного суду України у відставку.
4. Отримавши довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, позивач дізнався, що його посадовий оклад з 1 січня 2017 року становив 19 200 грн., а з 1 січня 2018 року - 21 144 грн. На думку позивача, розмір його посадового окладу у спірний період повинен визначатись із застосуванням мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, а не розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що застосований відповідачами.
5. Вважаючи протиправними дії відповідачів щодо нарахування та виплати суддівської винагороди у зазначеному розмірі, позивач звернувся до суду.
ІIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.
7. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що підставою зменшення розміру суддівської винагороди позивача стало не змінення порядку обчислення такої винагороди, а прийняття 06 грудня 2016 року Закону України №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Саме цим нормативно-правовим актом встановлено особливі умови визначення посадових окладів працівників, шляхом застосування в якості розрахункової величини мінімальної заробітної плати на рівні 1600 грн., а не 3200 грн.
7.1. Також суди зазначили про необґрунтованість твердження позивача щодо наявності суперечностей між нормами пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та нормами статті 130 Конституції України, частини першої статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» щодо можливості визначення розміру винагороди судді виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки розмір суддівської винагороди закріплено законодавством про судоустрій , а не Законом України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕННЯ)
8. Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанції, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення, прийнявши нове про задоволення позовних вимог.
9. У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказав на незаконність проведення кваліфікаційного оцінювання суддів Вищого адміністративного суду, всіх Вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України.
10. На думку скаржника, положення Закону України від 7 липня 2010 року N 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (надалі - Закон N 2453-VI) втратили свою силу з моменту ліквідації Вищого адміністративного суду України - з 15 грудня 2017 року. При цьому, виплату грошового забезпечення суддям судів, що ліквідуються та не пройшли кваліфікаційне оцінювання передбачено пунктом 23 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 2 червня 2016 року N 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» згідно із Законом N 2453-VI, але без прив`язки до прожиткового мінімуму, розмір грошового утримання був прив`язаний до мінімальної заробітної плати. Вносити зміни в закони України № 2453-VI та N 1402-VIII не можна іншими законами, що неодноразово підтверджено Конституційним Судом України.
11. Також позивач зазначив, що оплата праці суддів не регулюється Законом України «Про оплату праці», оскільки регулювання цих правовідносин передбачено спеціальним законодавством. У касаційній скарзі також послався на практику Верховного Суду у справі №826/13355/17.
12. Верховний Суд надіслав відзив на касаційну скаргу, в якій просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
13. У відзиві зазначено, що позивач не проходив кваліфікаційного оцінювання, тому суддівська винагорода йому визначається відповідно до Закону №2453-VI, враховуючи Закон №1774-VIII. Положеннями Закону №1774-VIII змінено підходи до визначення розміру мінімальної заробітної плати, шляхом запровадження нової методології визначення мінімальної заробітної плати при обрахунку розмірів посадових окладів, як нижньої межі оплати праці, що гарантується державою. Вказані приписи не втручаються у регулювання відносин судоустрою, однак, ними запроваджено саме зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути безпосередньо враховано при визначенні її величини.
14. Вказано, що у зв`язку із прийняттям Закону №1774-VII не відбулось зменшення розміру суддівської винагороди, яку фактично отримував ОСОБА_1 до його ухвалення, оскільки розмір мінімальної заробітної плати з 01 грудня 2016 року становив 1600 грн., як і розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2017 року.
15. Представником Верховного Суду наголошено, що до спірних правовідносин неможливо застосувати правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 826/13355/17, оскільки обставини, що були предметом судового розгляду у вказаній справі є відмінними від предмету розгляду у справі, що розглядається.
16. Також у відзиві вказано про необґрунтованість твердження позивача, що положення Закону №2453-VI з 15 грудня 2018 року втратили свою силу, внаслідок ліквідації Вищого адміністративного суду України (далі - ВАС України). З 15 грудня 2017 року почав роботу Верховний Суд у складі, визначеному Законом №1402-VIII та з цієї дати у суддів ВАС України припинились повноваження з відправлення правосуддя. Проте, на час подання відзиву ВАС України знаходиться в стані припинення, отже не є юридичною особою, що припинилась відповідно до положень частини п`ятої статті 104 Цивільного кодексу України. Відтак, Верховним Судом фінансування суддівської винагороди позивачу у 2018 році здійснено в межах і спосіб, передбачені Конституцією України та чинним законодавством, а тому право ОСОБА_1 на передбачений Законом №2453-VI розмір суддівської винагороди не порушене.
17. Від Голови ліквідаційної комісії ВАС України надійшло клопотання про розгляд цієї справи за відсутності представника Вищого адміністративного суду України.
18. У судове засідання, що призначено на 28 січня 2021 року на 16 год. 30 хв. учасники справи не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
19. Враховуючи викладене та відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд справи №2340/4029/18 здійснюється в порядку письмового провадження.
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
21. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
22. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
23. Частинами другою та третьою статті 129 Закону №2453-VI визначалось, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.
Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.
24. Законом України від 19 грудня 2013 року №716-VII «Про внесення зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» було виключено положення абзацу п`ятого частини третьої статті 129 Закону №2453-VI (щодо запровадження посадового окладу з 01 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат).
25. Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIІІ (далі - Закон №192-VIII) було викладено в новій редакції Закон №2453-VI, частиною третьою статті 133 якого визначалось, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
26. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон №1402-VIII, частинами першою та другою статті 135 якого визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
27. Частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIIІ було встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) 30 мінімальних заробітних плат - судді місцевого суду; 2) 50 мінімальних заробітних плат - судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду; 3) 75 мінімальних заробітних плат - судді Верховного Суду.
28. Законом №1774-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, зокрема, частину третю статті 135 Закону №1402-VIIІ було викладено в такій редакції: «Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року».
29. Відповідно до статей 7, 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01 січня 2017 року становив 1600 грн, а розмір мінімальної заробітної плати - 3200 грн.
30. Пунктом 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII (положення якого діяли на час існування спірних правовідносин до моменту виключення цього пункту Законом України від 16 жовтня 2019 року №193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування») було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом (тобто Законом №1402-VIII), мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, № 41-45, сторінка 529; 2015 рік, № 18-20, сторінка 132 з наступними змінами).
31. Пункт 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII передбачав, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, № 41-45, сторінка 529; 2015 рік, № 18-20, сторінка 132 з наступними змінами).
32. Згідно з частиною першою статті 133 Закону №2453-VI (у редакції Закону №192-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
33. Частиною третьою статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIІІ було визначено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
34. 06 грудня 2016 року був прийнятий Закон №1774-VIII, що набрав чинності 1 січня 2017 року.
35. Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
36. Згідно з пунктом 9 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
37. Положеннями частини першої статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року N108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон N108/95-ВР) передбачено, що держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.
VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
38. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року N 460- IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон N 460- IX).
39. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону N 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
40. Позивачем подано касаційну скаргу до Верховного Суду у травні 2019 року.
41. Враховуючи дату подання касаційної скарги та вказані процесуальні норми, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності Законом N 460- IX.
42. Частинами першою-третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
43. Спірні правовідносини в цій справі виникли з приводу розрахунку суддівської винагороди позивача як судді Вищого адміністративного суду України з 01 січня 2017 року по 28 серпня 2018 року.
44. Як установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 є суддею у відставці, обраний на посаду судді до набрання чинності Законом №1402-VIII, кваліфікаційне оцінювання відповідно до вимог законодавства не проходив.
45. Також встановлено, що позивачу, з огляду на вимоги пункту 23 Розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1402-VIII, суддівську винагороду за спірний період нараховували відповідно до статті 133 Закону №2453-VІ з урахуванням приписів пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII, що становить 16000 грн.
46. Позивач вважає, що суддівську винагороду йому необхідно було нараховувати з розрахунку мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік».
47. Законом №1774-VIII вносилися зміни до низки законодавчих актів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
48. Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, у тому числі й суддів.
49. Водночас, пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII законодавець передбачив, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року.
50. З прийняттям Закону №1774-VIII в Україні було змінено підхід щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не лише при визначенні посадових окладів, а й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата.
51. Аналіз такого правового регулювання дав підстави зробити висновок про те, що законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати; по-друге, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів усіх суддів застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року. В межах здійснення державного регулювання оплати праці, передбаченого статтею 8 Закон N108/95-ВР, прийнято Закон №1774-VIIІ, яким установлено особливі умови визначення посадових окладів працівників, а саме шляхом застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати.
52. Перехід на нову розрахункову величину- неоподатковуваний мінімум доходів громадян замість мінімальної заробітної плати фактично не погіршив рівня суддівської винагороди для суддів, що її отримували за Законом №2453-VI.
53. Отже, розмір суддівської винагороди має обчислюватися із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати, оскільки Закон №1774-VIII, який передбачає такий порядок розрахунків, прийнятий у часі пізніше від Законів №2453-VI та №1402-VIII, і фактично такий перехід на іншу розрахункову величину не призвів до зменшення розміру суддівської винагороди у грошовому виразі, про що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції в своєму оскаржуваному рішенні.
54. За таких обставин, відсутні підстави стверджувати про наявність негативного впливу на рівень матеріального забезпечення позивача, таким врегулюванням законодавець не порушив гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, позаяк для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.
55. Є необґрунтованими посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на правовий висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладений в постанові від 01 серпня 2018 року у справі №826/13355/17, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними. У справі №826/13355/17 спір виник з приводу виплати суддівської винагороди особі, яка, відповідно до рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, визнана такою, що підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду. У свою чергу, у справі, яка розглядається, позивач кваліфікаційне оцінювання взагалі не проходив.
56. Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність протиправної бездіяльності відповідачів щодо нездійснення нарахування та виплати судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 суддівської винагороди, здійснюючи її розрахунок із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» та Законом України «Про Державний бюджет на 2018 рік» за період з 01 січня 2017 року по 28 серпня 2018 року.
57. Колегія суддів враховує раніше сформовані правові позиції Верховного Суду як суду касаційної інстанції щодо практики застосування наведених законодавчих норм при визначенні суддівської винагороди (постанови Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 805/2364/17-а, від 20 вересня 2018 року у справі № 804/2622/17, від 24 жовтня 2018 року у справі № 812/227/18, від 24 жовтня 2018 року у справі №826/12077/17, від 24 жовтня 2018 року у справі № 812/227/18, від 24 жовтня 2018 року у справі № 826/12077/17, від 10 липня 2019 року у справі № 820/3217/17, від 30 липня 2019 року у справах № 820/1850/17, № 820/1852/17, від 09 серпня 2019 року у справі №826/9404/17, від 04 березня 2020 року у справі №809/1684/17 та від 14 грудня 2020 року у справі № 640/22027/18).
58. Вказана правова позиція також узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в рішенні від 11 березня 2020 року за результатами розгляду зразкової справи Пз/9901/17/19 (№200/9195/19-а), яка постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2020 року залишена без змін.
59. За такого правового регулювання, предмета і підстави позову в даному адміністративному спорі, Верховний Суд встановив, що суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до обґрунтованого та законного висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
60. Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди позивача із правовою оцінкою судами попередніх інстанцій обставин справи.
61. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
62. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
63. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскарженого рішення судів попередніх інстанцій відсутні.
64. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
СУДОВІ ВИТРАТИ
65. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді О. В. Калашнікова
М. В. Білак
О.А. Губська