ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2022 року

м. Київ

справа № 2340/4482/18

касаційне провадження № К/9901/11683/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області

на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 січня 2019 року (головуючий суддя - Руденко А.В.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2019 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Шурко О.І.; судді - Василенко Я.М., Кузьменко В.В.)

у справі № 2340/4482/18

за позовом Кам`янської центральної районної лікарні

до Головного управління ДФС у Черкаській області

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2018 року Кам`янська центральна районна лікарня (далі - лікарня; позивач; платник) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - ГУ ДФС у Черкаській області; відповідач; контролюючий орган) про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04 жовтня 2018 року № 0140901304.

Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 08 січня 2019 року позов задовольнив повністю.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 26 березня 2019 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

ГУ ДФС у Черкаській області звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 січня 2019 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2019 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на неврахуванні судовими інстанціями тієї обставини, що кошти на рахунок відповідного бюджету, а саме - бюджету м. Кам`янка не надійшли, а відтак сума податкового зобов`язання платника залишилася непогашеною.

Верховний Суд ухвалою від 11 червня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС у Черкаській області.

05 липня 2019 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку лікарні з питань перевірки інформації про ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, пасивних доходів, додаткових благ, інших виплат та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню, у тому числі неукладення податковим агентом трудових відносин з найманими особами згідно із законодавством за період здійснення господарської діяльності з 01 січня 2018 року по 14 травня 2018 року, за результатами якої складено акт від 26 червня 2018 року № 357/23-00-13-0410/02231376.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 168.4.1, 168.4.2, 168.4.4 пункту 168.4 статті 168 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв`язку з перерахуванням податку на доходи фізичних осіб не до відповідного бюджету.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 04 жовтня 2018 року № 0140901304, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 720927,60 грн за основним платежем.

Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом оскаржуваного акта індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента-юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

За правилами підпункту 168.4.1 пункту 168.4 статті 168 ПК України податок, утриманий з доходів резидентів та нерезидентів, зараховується до бюджету згідно з Бюджетним кодексом України.

Частиною першою статті 43 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - БК України) передбачено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Відповідно до частини другої статті 64 БК України податок на доходи фізичних осіб, який сплачується (перераховується), податковим агентом-юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) чи представництвом нерезидента-юридичної особи, зараховується до відповідного бюджету за їх місцезнаходженням (розташуванням) в обсягах податку, нарахованого на доходи, що виплачуються фізичній особі.

Судами на підставі виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що місцезнаходженням лікарні є: вул. Покровська, буд. 90, м. Кам`янка, Черкаська область, 20800.

Таким чином, позивач повинен був сплатити податок, утриманий із доходів своїх найманих працівників, до бюджету за своїм місцезнаходженням, а саме: до бюджету Кам`янської об`єднаної територіальної громади, проте лікарня сплатила вказаний податок до Косарівської сільської ради, що призвело до перерахування коштів не до відповідного місцевого бюджету.

В той же час судовими інстанціями з`ясовано та не заперечується контролюючим органом, що позивачем за період, який перевірявся, в день виплати заробітної плати та інших платежів нараховувався, утримувався та сплачувався податок з доходів фізичних осіб до бюджету, що підтверджується відповідними копіями платіжних доручень.

Натомість, допущена платником помилка не свідчить про несплату необхідної суми податку з доходів фізичних осіб у визначений законодавством строк та не спричинила настання жодних негативних наслідків або збитків для відповідного бюджету та держави в цілому, оскільки грошові кошти в подальшому у будь-якому разі підлягали перерахуванню на єдиний казначейській рахунок.

Більш того, за правилами пункту 1 частини другої статті 29 БК України до доходів загального фонду Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 67-1 цього Кодексу) належить податок на доходи фізичних осіб (крім податку, визначеного пунктом 1-1 цієї частини статті), що сплачується (перераховується) згідно з ПК України у розмірі 25 відсотків на відповідній території України (крім території міст Києва та Севастополя) та у розмірі 60 відсотків - на території міста Києва.

Пунктом 1 частини першої статті 64 БК України передбачено, що до доходів загального фонду бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, міст Києва та Севастополя, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад належить 60 відсотків податку на доходи фізичних осіб (крім податку на доходи фізичних осіб, визначеного пунктом 1-1 частини другої статті 29 цього Кодексу), що сплачується (перераховується) згідно з ПК України на відповідній території (крім території міст Києва та Севастополя).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 66 БК України до доходів загального фонду бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів належить 15 відсотків податку на доходи фізичних осіб (крім податку, визначеного пунктом 1-1 частини другої статті 29 цього Кодексу), що сплачується (перераховується) згідно з ПК України на відповідній території.

Підпунктом 168.4.4 пункту 168.4 статті 168 ПК України передбачено, що органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, в установленому БК України порядку розподіляють зазначені кошти згідно з нормативами, визначеними БК України, та спрямовують такі розподілені суми до відповідних бюджетів.

У спірній ситуації судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податок на доходи фізичних осіб до загального фонду Державного бюджету України та обласного бюджету Черкаської області перераховано органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, у повному обсязі без порушень, в свою чергу, за доводами відповідача, було порушено порядок сплати податку лише до місцевого бюджету.

Однак, контролюючий орган згідно з оскаржуваним актом індивідуальної дії визначив грошове зобов`язання у загальній сумі, включаючи загальний фонд Державного бюджету України, обласного та місцевого бюджетів, при цьому суму сплати до кожного з цих бюджетів не вказав.

З огляду на викладене висновок судів про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ГУ ДФС у Черкаській області без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 341 343 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 січня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова