ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 235/1368/17

провадження № 61-13744св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс-Банк», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат П`яних Оксана Миколаївна, на заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області у складі судді Хмельової С. М. від 06 червня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Космачевської Т. В., Канурної О. Д., Халаджи О. В., від 16 серпня 2023 року.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

1. У березні 2017 року ПАТ КБ «Правекс-Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором.

2. На обґрунтування позовних вимог ПАТ КБ «Правекс-Банк» зазначало, що 17 липня 2007 року між АКБ «Правекс-Банк», правонаступником всіх прав та обов`язків якого є ПАТ КБ «Правекс-Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2256-013/07Р, за умовами якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 35 000,00 дол. США строком сплати до 17 липня 2032 року зі сплатою 11,99 % річних.

3. На забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 2256-013/07Р-2 від 17 липня 2007 року, а також між банком та ОСОБА_3 - договір поруки № 2256-013/07Р-1 від 17 липня 2007 року.

4. Позивач посилався на неналежне виконання позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого станом на 03 грудня 2016 року заборгованість становила 32 595,02 дол. США, з яких: заборгованість за кредитом - 24 975,49 дол. США, що за курсом НБУ станом на 03 грудня

2016 року складає 640 326,83 грн; заборгованість за процентами -

7 619,53 дол. США, що за курсом НБУ станом на 03 грудня 2016 року складає 195 351,10 грн.

5. Враховуючи наведене, ПАТ КБ «Правекс-Банк» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором № 2256-013/07Р від 17 липня 2007 року у загальному розмірі 835 677,94 грн.

Основний зміст та мотиви судових рішень суду першої інстанції

6. Заочним рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 06 червня 2017 року позовні вимоги ПАТ КБ «Правекс-Банк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором

№ 2256-013/07Р від 17 липня 2007 року у сумі 835 677,94 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

7. Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявлені позовні вимоги є доведеними та обґрунтованими. Позивач належним чином виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, натомість відповідачі порушують строки повернення кредитних коштів, у зв`язку із чим з них в солідарному порядку підлягає стягненню наявна заборгованість за кредитним договором.

8. Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 14 лютого 2020 року здійснено заміну стягувача (позивача) у цивільній справі № 235/1368/17 з ПАТ КБ «Правекс-Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Довіра та гарантія».

9. Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2023 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 06 червня

2017 року залишено без задоволення.

10. Залишаючи без задоволення заяву відповідача про перегляд заочного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі належним чином повідомлялись про дату, час та місце судового розгляду справи, а наведені у заяві заперечення проти вимог позивача не мають істотного значення для правильного вирішення справи.

Основний зміст та мотиви судового рішення суду апеляційної інстанції

11. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 06 червня

2017 року залишено без змін.

12. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог ПАТ КБ «Правекс-Банк». Зазначено, що ОСОБА_1 з моменту укладення кредитного договору до 30 травня 2014 року здійснював щомісячні платежі на погашення кредиту, тобто вчиняв дії щодо часткової сплати заборгованості за кредитним договором протягом певного періоду кредитування, а тому безпідставним є посилання на відсутність доказів отримання кредитних коштів. Крім того, встановлено, що відповідач належним чином був повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції.

Узагальнені доводи касаційної скарги

13. 20 вересня 2023 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат

П`яних О. М., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 06 червня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Правекс-Банк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Довіра та гарантія».

14. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від

31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 08 червня 2021 року у справі № 202/781/14-ц, від 04 липня 2023 року у справі № 2-1268/11, та у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 12 травня 2022 року у справі № 202/5399/16-ц, від 01 лютого 2023 року у справі

№ 199/7014/20, від 06 вересня 2023 року у справі № 643/6077/20 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки. Заявник також зазначає, що у суді першої інстанції справу розглянуто за його відсутності, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, у зв`язку з чим він був позбавлений можливості надати суду докази та навести свої заперечення проти заявлених позовних вимог (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

15. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не встановили строку кредитування та періоду нарахування процентів за кредитним договором. Акцентує заявник увагу на положеннях пункту 4.4 кредитного договору щодо припинення договору на десятий день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення. З огляду на наведене, вважає, що строк користування кредитними коштами припинився 10 червня 2014 року, що унеможливлює нарахування процентів за кредитним договором по 03 грудня 2016 року.

16. Із наведених підстав також зазначає про припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.

17. Додатково посилається на недотримання позивачем порядку реалізації права на дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, передбаченого статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, яка діяла на час подання позову.

18. Вважає, що надані позивачем докази на підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором є неналежними та унеможливлюють перевірку судом правомірності нарахування таких сум.

19. Додатково зауважує про порушення його права на доступ до правосуддя в суді першої інстанції, а також обставини, пов`язані з проходженням ним військової служби у підрозділах Національної гвардії України з 10 листопада 2014 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

20. Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 235/1368/17, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

21. 27 жовтня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

22. Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов

23. 20 жовтня 2023 року ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» через засоби поштового зв`язку подало до Верховного Суду письмові пояснення на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у яких посилається на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень. Зазначає, що у матеріалах справи є належні докази взяття на себе позичальником зобов`язань, передбачених кредитним договором № 2256-013/07Р від 17 липня 2007 року, а також невиконання ним таких зобов`язань. Факт отримання позичальником кредитних коштів також підтверджується фактом купівлі за кредитні кошти житлової нерухомості, а також фактичним частковим виконанням ним умов зазначеного кредитного договору.

24. У зв`язку з відсутністю у кредитора інформації про зміну місця проживання позичальника, його повідомлення у суді першої інстанції обґрунтовано здійснювалося через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади Українита у друкованих засобах масової інформації. Крім того, заявнику неодноразово направлялася інформація щодо відкритого виконавчого провадження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25. 17 липня 2007 року між АКБ «Правекс-Банк», правонаступником всіх прав та обов`язків якого є ПАТ КБ «Правекс-Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №2256-013/07Р, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 35 000,00 дол. США, строком сплати до 17 липня 2032 року зі сплатою 11,99 % річних.

26. На забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 2256-013/07Р-2 від 17 липня 2007 року, а також між банком та ОСОБА_3 - договір поруки № 2256-013/07Р-1 від 17 липня 2007 року.

27. 17 липня 2007 року між АКБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 2256-013/07, за умовами якого в іпотеку банку було передано квартиру

АДРЕСА_1 .

28. Згідно з пунктом 1.3 договору іпотеки передане в іпотеку майно є власністю іпотекодавця на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу

Соболєвою В. Л. 17 липня 2007 року за реєстровим номером 3466 та зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 17 липня 2007 року номер правочину 2220659.

29. Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором

№2256-013/07Р від 17 липня 2007 року, заборгованість станом на 03 грудня

2016 року становить 32 595,02 дол. США, з яких заборгованість за кредитом -

24 975,49 дол. США, що за курсом НБУ станом на 03 грудня 2016 року складає 640 326,83 грн; заборгованість за процентами - 7 619,53 дол. США, що за курсом НБУ станом на 03 грудня 2016 року складає 195 351,10 грн.

Позиція Верховного Суду

30. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

31. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

32. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

33. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

34. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

35. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

36. Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України). Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і не договірних зобов`язань.

37. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

38. Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

39. Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

40. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

41. У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються приписи законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції).

42. Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

43. Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої зазначеної статті у відповідній редакції).

44. 10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».

45. Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16).

46. Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність (частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» зі змінами, передбаченими Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року).

47. Наведені приписи дають підстави для висновку, що частина десята статті 11 зазначеного Закону у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

48. Отже, звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту на придбання житла не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

49. Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц.

50. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17 липня 2007 року між

АКБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №2256-013/07Р, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі

35 000,00 дол. США для споживчих цілей, а також для оплати страхових платежів.

51. Ураховуючи, що спірний кредитний договір є споживчим, а позов про дострокове стягнення заборгованості за ним поданий у квітні 2017 року, позивач мав виконати обов`язок щодо обов`язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту на придбання житла, встановлений частиною десятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній до 10 червня 2017 року.

52. Водночас, матеріали справи не містять доказів на підтвердження направлення та отримання відповідачами досудової вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором. Зазначених доказів не було також надано правонаступником позивача при розгляді заяви про перегляд заочного рішення та апеляційної скарги, поданих, зокрема, з підстав недотримання порядку, встановленого частиною десятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній до 10 червня 2017 року.

53. З огляду на наведене, висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для покладення на відповідачів зобов`язання з дострокового погашення заборгованості за споживчим кредитним договором є помилковими.

54. В контексті доводів касаційної скарги щодо припинення строку кредитування з 10 червня 2014 року, з підстав, визначених у пункті 4.4 кредитного договору, колегія суддів зазначає наступне.

55. Відповідно до пункту 4.4 кредитного договору шляхом підписання даного договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості за кредитом та/або за сплатою відсотків за користування кредитом строк користування кредитом, зазначений у пункті 1.2 даного договору, припиняється достроково, на 10-й день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення. Про припинення строку користування кредитом банк письмово повідомляє позичальника.

56. З огляду на відсутність доказів направлення кредитором вимоги/повідомлення про дострокове повернення кредиту, відсутні підстави для висновку про зміну строку кредитування, визначеного у пункті 1.2 кредитного договору (до 17 липня 2032 року).

57. Разом з тим, враховуючи те, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином, а позичальник, отримавши кредитні кошти, не виконував належним чином взяті на себе зобов`язання щодо їх повернення (неналежним чином сплачував періодичні платежі), що не заперечується ним, колегія суддів вважає, що наявні правові підстави для стягнення простроченої заборгованості за тілом кредиту та процентах, строк погашення яких настав.

58. Судами попередніх інстанцій встановлено обставини наявності прострочення сплати позичальником визначених кредитним договором платежів, що підтверджує також і заявник у касаційній скарзі, зазначаючи, що останній платіж за договором було внесено у квітні 2014 року.

59. Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором, сума прострочених платежів з повернення суми кредиту нарахована за період з 01 вересня 2014 року по 01 грудня 2016 року та становить 3 079,49 дол. США, сума прострочених процентів за період з 01 червня 2014 року по 01 грудня 2016 року становить 7 602,89 грн.

60. Відтак, загальний розмір простроченої заборгованості, яка підлягає стягненню за кредитним договором станом на дату проведення позивачем розрахунку становить 10 682,38 дол. США. Разом з тим, з огляду на те, що позов було задоволено у національній валюті України - гривні, за курсом НБУ станом на 03 грудня 2016 року, та ураховуючи положення частини першої статті 13 ЦПК України, сума, яка підлягає стягненню з відповідачів за результатами розгляду поданого ПАТ КБ «Правекс-Банк» позову, становить 273 877,10 грн.

61. Колегія суддів враховує, що звертаючись до суду із цим позовом, позивач просив суд стягнути розмір заборгованості за кредитним договором з позичальника та поручителів у солідарному порядку.

62. Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

63. Згідно із частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

64. Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

65. Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що у законі було передбачено три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги).

66. Згідно з положеннями пунктів 4.1 договорів поруки № 2256-013/07Р-1 та №2256-013/07Р-2 від 17 липня 2007 року, сторонами встановлено строк дії поруки, а саме до 17 липня 2035 року.

67. Ураховуючи, що позивачем заявлено позовні вимоги про солідарне стягнення заборгованості у межах строку дії поруки, безпідставними є посилання касаційної скарги про припинення поруки на підставі положень частини четвертої статті 559 ЦК України.

68. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

69. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

70. Посилання касаційної скарги про порушення судом першої інстанції порядку норм процесуального права, зокрема в частині неналежного повідомлення ОСОБА_1 про дату, час та місце судового розгляду справи, є необґрунтованими.

71. Так, виклик заявника до суду першої інстанції здійснювався з урахуванням положень частини дев`ятої статті 74 ЦПК України, у редакції, яка діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме через оголошення у пресі. Оголошення про виклик відповідачів було опубліковане в газеті «Урядовий кур`єр» з урахуванням строку, встановленого частиною четвертою статті 79 ЦПК України, у зазначеній вище редакції (випуск від 03 червня

2017 року № 102).

72. В контексті дотримання прав заявника на доступ до правосуддя, колегія суддів також враховує реалізацію ним свого права на подання заяви про перегляд заочного рішення, апеляційної та касаційної скарг із викладом позиції щодо суті спору.

73. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що не кожне допущене судом порушення процедури може істотно впливати на права учасників справи та тягнути порушення гарантій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, за змістом цієї статті більшість процесуальних порушень, допущених на одній стадії цивільного процесу, можна виправити на іншій його стадії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (пункт 50)).

74. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

75. Ураховуючи наведене, касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат П`яних О. М., підлягає задоволенню частково, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій зміні (у мотивувальній та резолютивній частинах) щодо розміру простроченої заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідачів.

Щодо розподілу судового збору

76. Згідно з положеннями частин першої, пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

77. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

78. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

79. Ураховуючи, що за наслідками касаційного перегляду судові рішення судів попередніх інстанцій змінені в частині розміру заборгованості, які підлягають стягненню з відповідачів, наявні правові підстави для зміни розподілу судових витрат у справі.

80. З огляду на те, що позивач фактично просив суд стягнути з відповідачів заборгованість за кредитними договорами у розмірі 835 677,94 грн, а за наслідками касаційного перегляду справи позовні вимоги, заявлені до відповідачів підлягають до задоволення у розмірі 273 877,10 грн (32,77% від заявлених вимог), сума судового збору, яка підлягає стягненню в порядку розподілу судових витрат на користь позивача, понесених у суді першої інстанції, становить 4 107,79 грн (12 535,20 грн*32,77%). Зазначена сума підлягає стягненню з кожного із відповідачів у рівних частинах, а саме по 1 369,26 грн.

81. Натомість, вимоги касаційної скарги ОСОБА_1 підлягають задоволенню на 67,23 %, відтак на його користь з позивача підлягає стягненню судовий збір, понесений в суді апеляційної інстанції у розмірі 12 641,12 грн (18 802,80 грн *67,23 %) та суді касаційної інстанції у розмірі 16 854,83 грн (25 070,40 грн*67,23 %).

82. З урахуванням зарахування сум судового збору, які підлягають стягненню в порядку розподілу судових витрат, на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 28 126,69 грн (12 641,12 грн + 16 854,83 грн - 1 369,26 грн).

Керуючись статтями 402 409 412 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат П`яних Оксана Миколаївна, задовольнити частково.

2. Заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 06 червня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року змінити в частині розміру заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню з відповідачів, зменшивши її з

835 677,94 (вісімсот тридцять п`ять тисяч шістсот сімдесят сім) грн до

273 877,10 (двісті сімдесят три тисячі вісімсот сімдесят сім) грн.

3. Змінити заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 06 червня 2017 року в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, зазначивши, що з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-Банк», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», підлягає стягненню сума судового збору по 1 369,26 (одна тисяча триста шістдесят дев`ять) грн з кожної.

4. В порядку розподілу судових витрат, понесених у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, стягнути з публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-Банк», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 28 126,69 (двадцять вісім тисяч сто двадцять шість) грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович