ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2020 року

Київ

справа №235/2931/16-а

касаційне провадження №К/9901/39519/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 (головуючий суддя - Шишов О.О., судді: Сіваченко І.В., Чебанов О.О.) у справі № 235/2931/16-а за позовом ОСОБА_1 до Покровської міської ради Донецької області про скасування пункту 2.1 рішення Красноармійської міської ради від 28.01.2015 №6/44-1,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 у квітні 2016 року звернулася до адміністративного суду з позовом до Покровської міської ради Донецької області про скасування пункту 2.1 рішення Красноармійської міської ради від 28.01.2015 № 6/44-1 «Про встановлення місцевих податків і зборів та ставки акцизного податку на території м. Красноармійська на 2015 рік» в частині початку строку застосування встановленої ставки транспортного податку.

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області постановою від 22.07.2016 позовні вимоги задовольнив.

Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 30.05.2017 постанову Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 22.07.2016 скасував. Ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

ОСОБА_1 звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 та залишити в силі постанову Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 22.07.2016.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, статті 22 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» від 23.09.1997 № 539/97 ВР, частини п`ятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР.

Зокрема, наголошує на тому, що органом місцевого самоврядування було порушено порядок прийняття, впровадження та оприлюднення рішення про запровадження транспортного податку.

Переглядаючи оскаржене судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Красноармійською міською радою, правонаступником якої є Покровська міська рада Донецької області, було прийнято рішення від 28.01.2015 № 6/44-1 «Про встановлення місцевих податків і зборів та ставки акцизного податку на території м. Красноармійська на 2015 рік», яким встановлені, зокрема, місцеві податки і збори: податок на майно; єдиний податок.

Пунктом 2.1 вказаного рішення, зокрема, визначено, що затверджене Положення про транспортний податок вводиться в дію з 01.01.2015.

Згідно з пунктом 2.2 укладеного між виконавчим комітетом Красноармійської міської ради та редакцією Красноармійської регіональної масової газети «Маяк» договору друкований засіб масової інформації «Маяк» публікує офіційні матеріали.

На виконання вказаних договірних умов у друкованому засобі масової інформації «Маяк» опубліковано рішення Красноармійської міської ради від 28.01.2015 № 6/44-1 (випуски № 9 від 26.02.2015 та № 11 від 12.03.2015).

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено факт оприлюднення вказаного рішення органу місцевого самоврядування 30.01.2015 на веб-сайті Красноармійської міської ради - http://pokrovsk-rada.gov.ua/dokumenti/rishennya-miskoji-radi/256-rishennya-miskoji-radi-za-2015-rik/471-rishennya-44-pozachergovoji-sesiji-miskoji-radi-vid-28 01-2015-roku.

Красноармійською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Донецькій області на підставі підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України та рішення Красноармійської міської ради від 28.01.2015 № 6/44-1 «Про встановлення місцевих податків і зборів та ставки акцизного податку на території м. Красноармійська на 2015 рік» прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.06.2015 № 1160/05-16-17-04, згідно з яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у сумі 25000,00 грн. Згідно з позицією податкового органу фактичною підставою для прийняття вказаного акта індивідуальної дії слугувало те, що позивач є власницею автомобіля «LEXUS RX 350», 2011 року випуску, із об`ємом двигуна 3.5L, а тому відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України є платником транспортного податку в 2015 році.

Вказане податкове повідомлення-рішення від 16.06.2015 № 1160/05-16-17-04 було предметом оскарження ОСОБА_1 у межах розгляду адміністративної справи № 805/4543/15-а.

Так, постановою Донецького окружного адміністративного суду від 08.12.2015 у справі № 805/4543/15-а, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.02.2016, у задоволенні позову відмовлено.

Позивач також оскаржила до суду пункт 2.1 рішення Красноармійської міської ради від 28.01.2015 № 6/44-1 в частині щодо строку запровадження транспортного податку, посилаючись на те, що про таке рішення вона дізналася лише у грудні 2015 року під час оскарження податкового повідомлення-рішення від 16.06.2015 № 1160/05-16-17-04 в Донецькому окружному адміністративному суді.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при визначенні в оскаржуваному пункті рішення строку запровадження транспортного податку не дотримався приписів підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. Крім того, суд вказав, що позивачем у даному випадку не пропущено шестимісячного строку звернення до суду, визначеного частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом), оскільки про існування такого рішення органу місцевого самоврядування, тобто про порушення своїх прав, позивач дізналась лише у межах судового вирішення справи № 805/4543/15-а.

При апеляційному розгляді справи суд апеляційної інстанції врахував позицію Вищого адміністративного суду України, викладену в ухвалі від 12.04.2017, якою справу № 235/2931/16-а направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Так, згідно з висновками Вищого адміністративного суду України саме з моменту опублікування нормативно-правового акта особа має реальну можливість дізнатися про його зміст та, відповідно, про порушення своїх прав та свобод чи інтересів. Суд касаційної інстанції фактично висловив позицію про те, що початок перебігу встановленого частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України строку звернення до суду з позовом про оскарження нормативно-правового акта обчислюється починаючи з дати офіційного оприлюднення такого акта в порядку, передбаченому законодавством.

Так, з посиланням на вищезазначену позицію, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи по суті, в результаті чого скасував судове рішення суду першої інстанції та ухвалив нове - про відмову в задоволенні позову. Суд виходив з того, що транспортний податок підлягає обов`язковій сплаті з 01.01.2015, виходячи з норм статті 267 Податкового кодексу України, безвідносно до прийняття/неприйняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Відповідно до частини п`ятої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017, на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

З огляду на викладене, Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції при повторному апеляційному розгляді справи обґрунтовано враховував висновки Вищого адміністративного суду України.

Однак, у судовій практиці були наявні розбіжності щодо застосування процесуальних строків у категорії спорів щодо адміністративного оскарження нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування.

З метою усунення таких розбіжностей та формування єдиної правозастосовчої практики Верховним Судом у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 13.03.2019, ухваленій за результатами розгляду справи № 712/8985/17 (№ К/9901/49333/18), висловлено правову позицію.

Так, досліджуючи питання щодо обчислення строків звернення до суду з позовом про оскарження нормативно-правового акта, Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду виходив з такого.

Особливості оскарження нормативно-правових актів, зокрема, органів місцевого самоврядування передбачені статтею 171 Кодексом адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом). Правила цієї статті не містять спеціальних вимог до строку звернення до адміністративного суду з позовами, предметом оскарження яких є нормативно-правові акти.

Згідно з частинами першою та другою статті 99 Кодексом адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, законодавець встановлює строк звернення до адміністративного суду з дня, коли особа дізналася або мала б дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для нормативно-правових актів притаманні такі характерні властивості, ознаки: приймається як у спосіб безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це органом за встановленою процедурою; містить загальнообов`язкові правила поведінки, легітимізовані людьми; розрахований на невизначене коло осіб та багаторазове застосування.

Згідно з частиною першою статті 36 Податкового кодексу України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом.

Прийняття органом місцевого самоврядування нормативно-правового акту про встановлення місцевих податків чи зборів визначає передумови виникнення у платника податків податкового обов`язку за відповідним податком чи збором, який полягає у його обчисленні, декларуванні та/або сплаті в порядку і строки, визначені Податковим кодексом України.

Тому звертаючись до суду з позовом про оскарження нормативно-правового акту, позивач має обґрунтувати не лише зміст позовних вимог, а і факт порушення цим актом його суб`єктивних прав, свобод, інтересу.

Конституційний Суд України у рішенні від 16.04.2009 №7-рп/2009, проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Суд зазначає, що дія нормативно-правового акту є постійною тривалий час і не обмежується його разовим застосуванням. Відповідно, чинним нормативно-правовим актом суб`єктивні права, свободи чи інтереси можуть порушуватися неодноразово, тобто постійно, упродовж усього часу чинності такого акту.

Тому факт порушення прав, свобод чи інтересів, у разі дії чинного нормативно-правового акту, може мати триваючий характер. Оскільки чинний нормативно-правовий акт може обумовлювати триваюче порушення суб`єктивних прав, свобод чи інтересів, то, відповідно, строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи слід розраховувати від усього часу чинності (тривалості дії) нормативно-правового акту.

Отже, обчислюючи строк звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження нормативно-правового акту, необхідно брати до уваги таке: багаторазове застосування та триваюча дія (тривала чинність) нормативно-правового акту; дійсність факту перебування суб`єкта у відносинах, які регулюються нормативно-правовим актом; дата факту порушення прав, свобод, інтересів, тобто - коли саме особа (позивач) дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів; чи є чинним нормативно-правовий акт, яким порушено права, свободи, інтереси особи (позивача); чи перебуває особа (позивач) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і який оскаржується до адміністративного суду; коли вступила особа (позивач) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і, коли з них вибула?

З урахуванням вищезазначеного, Верховним Судом у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 13.03.2019 у справі № 712/8985/17 (№ К/9901/49333/18) висловлено правову позицію, згідно з якою за умови перебування особи (позивача) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і який оскаржується до адміністративного суду, строк звернення до адміністративного суду із позовом не може обмежуватися шістьма місяцями, передбаченими частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України. У разі оскарження нормативно-правового акту строк такого оскарження буде вимірюватися усім часом чинності цього нормативно-правового акту.

Зважаючи на наведене, у ситуації, що розглядається, суду апеляційної інстанції необхідно врахувати вищезазначений правовий висновок та встановити обставини щодо чинності пункту 2.1 рішення Красноармійської міської ради від 28.01.2015 № 6/44-1 «Про встановлення місцевих податків і зборів та ставки акцизного податку на території м. Красноармійська на 2015 рік» станом на момент звернення ОСОБА_1 до суду з позовом (квітень 2016 року) про його оскарження.

У свою чергу, відповідно до частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до цього ж суду.

При новому розгляді справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, повинен вирішити спір з відповідним застосуванням необхідних правових норм.

Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-IX, статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 у справі № 235/2931/16-а скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.В.Хохуляк