Постанова
Іменем України
27 березня 2020 року
м. Київ
справа № 235/3040/18
провадження № 61-3603св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Бета-Агро-інвест»,
відповідачі: ОСОБА_1 , фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бета-Агро-інвест» на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 вересня 2018 року в складі судді Хмельової С. М. та постанову Донецького апеляційного суду від 16 січня 2019 року в складі колегії суддів: Дундар І. О., Корчистої О. І, Тимченко О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бета-Агро-інвест» (далі - ТОВ «Бета-Агро-інвест») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі -
ФОП ОСОБА_2 ) про визнання договору оренди недійсним та визнання укладеною додаткової угоди.
Позовна заява мотивована тим, що між ТОВ «Бета-Агро-інвест» та ОСОБА_1 20 серпня 2007 року укладено договір оренди землі
на 10 років. 24 червня 2017 року орендодавцю було вручено повідомлення позивача про намір скористатись переважним правом на поновлення договору оренди на новий строк.
ТОВ «Бета-Агро-інвест» 12 липня 2017 року отримало відмову
ОСОБА_1 від продовження строку дії договору. Листом від 31 липня 2017 року позивач запропонував покращені умови договору, але відповіді не отримав.
У подальшому позивач дізнався, що 01 грудня 2017 року ОСОБА_1 уклав договір оренди спірної земельної ділянки з ФОП ОСОБА_2 .
На підставі викладеного ТОВ «Бета-Агро-інвест» просило: визнати недійсним договір оренди землі від 01 грудня 2017 року, укладений між
ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 ; визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди землі від 20 серпня 2007 року між
ОСОБА_1 і ТОВ «Бета-Агро-інвест».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області
від 27 вересня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що підстави вважати порушеним переважне право позивача на продовження дії договору оренди землі, передбачене статтею 33 Закону України «Про оренду землі», відсутні. Орендодавець повідомив листом ТОВ «Бета-Агро-інвест» про відсутність наміру продовжувати договірні відносини з позивачем.
ТОВ «Бета-Агро-інвест» після закінчення строку дії договору не користувалось земельною ділянкою, орендодавець ОСОБА_1 відмовлявся від продовження дії договору оренди. Договір оренди землі з ФОП ОСОБА_2 укладено 01 грудня 2017 року, тобто після закінчення переговорів щодо продовження договору від 20 серпня 2007 року. Факт порушення переважного права ТОВ «Бета-Агро-інвест» на укладення договору оренди землі не знайшов свого підтвердження.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 16 січня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що умови щодо поновлення укладеного з позивачем договору оренди землі, передбачені частинами другою-п`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» відсутні, оскільки ОСОБА_1 на пропозицію про продовження договору оренди відмовився, тобто переважне право позивача не порушено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ТОВ «Бета-Агро-інвест»просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, прийняти нову постанову про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано факт відсутності обґрунтованої відмови ОСОБА_1 на лист-пропозицію ТОВ «Бета-Агро-інвест» щодо поновлення договору оренди, пропозиція позивача фактично була проігнорована орендодавцем, що свідчить про порушення його переважного права оренди земельної ділянки.
Сумлінний орендар має переважне право перед іншими бажаючими на укладання договору оренди на новий строк, або на тих самих умовах, що були або на нових умовах. При цьому власник майна повинен запропонувати цьому орендарю нові умови і тільки у випадку його відмови - передати майно в оренду іншій особі на тих же самих умовах, що були запропоновані орендарю.
Позивач сумлінно виконував умови договору оренди, проте, відповідачем не наведено жодних причин відмови від продовження дії договору з позивачем. Єдиною причиною для відмови в укладенні нового договору оренди з позивачем є суб`єктивне бажання орендодавця укласти договір з новим орендарем.
Доводи інших учасників справи
ФОП ОСОБА_2 подав до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що відповідачі не порушували переважного права позивача на поновлення договору оренди на новий строк. ОСОБА_1 не бажав поновлювати договір оренди на новий строк, про що належним чином повідомив
ТОВ «Бета-Агро-інвест». Суди першої та апеляційної інстанції дійшли до правильних висновків про відмову у задоволенні позову з мотивів недоведеності позивачем порушення його права на земельну ділянку з боку відповідачів.
Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
15 травня 2019 року справу передано до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 відповідно до державного акта
серії ЯГ № 359791 від 25 липня 2006 року є власником земельної ділянки площею 6,5704 га на території Іванівської сільської ради Красноармійського району Донецької області.
Між ТОВ «Бета-Агро-інвест» та ОСОБА_1 20 серпня 2007 року укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком
на 10 років, який 20 серпня 2007 року зареєстрований у Красноармійському районному відділі Донецької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру».
Листом від 20 червня 2017 року ТОВ «Бета-Агро-інвест» звернулось до ОСОБА_1 з повідомленням про намір скористатись своїм переважним правом на продовження договору оренди землі.
Листом від 12 липня 2017 року ОСОБА_1 повідомив про те, що відмовляється від подовження строку дії договору оренди земельної ділянки.
Листом від 31 липня 2017 року ТОВ «Бета-Агро-інвест» звернулось з пропозицією повідомити причини не згоди на продовження договору та запропонували підвищення орендної плати.
01 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 укладено договір оренди спірної земельної ділянки.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, при вирішенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
ТОВ «Бета-Агро-інвест» у поданому до Верховного Суду клопотанні просив передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що ця справі містить у собі виключну правову проблему, яка полягає в нівелюванні судами переважного права оренди земельної ділянки і як наслідок неможливості добросовісному орендарю реалізувати його право на практиці та захистити свої порушені права. Така передача необхідна для забезпечення розвитку права і формування єдиної правозастосовчої практики.
Вказувало на неврахування судами правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 січня 2018 року у справі № 6910/12017/17 де зазначено, що «Разом з тим, за наявності наміру передати майно в оренду та наявності попереднього орендаря, який належно виконував свої обов`язки за договором оренди, за інших рівних умов право вибору орендодавцем орендаря прямо обмежено передбаченим частиною першою статті 285 Господарського кодексу України та частиною першою статті 777 Цивільного кодексу України переважним правом такого попереднього орендаря….» сторони попереднього договору оренди, і в першу чергу орендодавець, має право на перегляд умов попереднього договору при укладенні нового.
Нові умови мають бути доведені в чіткій та конкретній формі попередньому орендарю, щоб останній міг зробити такий же чіткий і конкретний вибір - прийняти ці умови і скористатись своїм переважним правом на укладення нового договору або відмовитися від таких умов і на цьому його переважне право припиниться.
Зазначало, що такі висновки Верховного Суду суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 24 липня 2019 року у справі № 235/2303/18 та від 24 липня 2019 року у справі № 235/4755/18, за якими, на думку представника заявника, достатньо невмотивованої відмови для припинення переважного права оренди попереднього орендодавця та в подальшому право орендодавця здавати земельну ділянку в оренду не обмежене.
Вказувало, що у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 702/699/16-ц викладено інший висновок і суд знайшов підстави для задоволення позову. Велика Палата Верховного Суду у разі прийняття до розгляду цієї справи може підтвердити або дати нову правову позицію даному питанню. За таких обставин висновки суду про правомірність невмотивованої відмови орендодавця про продовження договору оренди не можна визнати такими, що відповідають вимогам закону.
Відповідно до частин третьої-п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Заявляючи клопотання, представник ТОВ «Бета-Агро-інвест» просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для підтвердження або надання нової правової позиції щодо правових висновків: Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 18 січня 2018 року у справі № 6910/12017/17; у постановах Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року у справі № 235/2303/18 та постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року у справі № 235/4755/18, а також у постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 702/699/16-ц.
Верховний Суд дійшов висновку про те, що заявлене клопотання не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Фактичні обставини та правовідносини у справах, на які посилається заявник, та у справі, яка є предметом касаційного перегляду, є різними.
Виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити наступні обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка у застосуванні норм процесуального права, в тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.
Європейський суд з прав людини дотримання принципу правової визначеності пов`язує з забезпеченням єдності судової практики. Однак він не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень.
При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод враховується: наявність «глибоких та довгострокових розходжень» у відповідній судовій практиці національних судів; чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей та чи були такі механізми запроваджені, якщо так, то чи були вони ефективні.
Разом з тим, у поданій заяві відсутні посилання на обставини справи, які по різному трактуються судами у справах з подібними фактичними обставинами та правовідносинами, які б свідчили про те, що передача цієї справи до Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Отже, наведені заявником аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему.
Підстави для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду указаної справи згідно зі статтею 403 ЦПК України відсутні. На підставі викладеного в задоволенні вказаного вище клопотання необхідно відмовити.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Звертаючись до суду з позовом про захист свого порушеного права щодо укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк, ТОВ «Бета-Агро-інвест» посилалось на невизнання орендодавцем його переважного права, передбаченого спірним договором та статтею 33 Закону України «Про оренду землі», унаслідок чого було укладено договір оренди цієї ж земельної ділянки з іншим орендарем.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною третьою цієї статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі».
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди
землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про оренду землі»
(у редакції, чинній на момент укладення договору оренди землі) орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Згідно з частиною першою статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до частин першої, четвертої, шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.
У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.
У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.
Частинами восьмою та дев`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.
Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України.
Реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.
Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами другою-п`ятою цього закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.
Оскільки у пункті 8 договору оренди земельної ділянки від 20 серпня
2007 року передбачено переважне право орендаря на поновлення дії договору оренди на новий строк, для його реалізації та набуття права оренди на новий строк орендарем потрібно здійснити дії, передбачені частинами першою-четвертою статті 33 Закону України «Про оренду землі».
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Бета-Агро-інвест» надіслало на адресу ОСОБА_1 заяву з повідомленням про намір скористатись своїм переважним правом на поновлення договору оренди земельної ділянки та подало додаткову угоду до договору оренди землі. Строк дії договору оренди землі закінчився 20 серпня 2017 року. Зважаючи на відсутність повідомлень від орендодавця про поновлення договору оренди на новий строк, орендар припинив використання земельної ділянки після закінчення його дії.
У зв`язку з цим, 20 жовтня 2017 року ТОВ «Бета-Агро-інвест» повідомило ОСОБА_1 про інформування фіскальних органів про зменшення оброблюваних ним земель та припинення господарської діяльності на її земельній ділянці.
Крім того, листом від 23 жовтня 2017 року позивач повідомив орендодавця про припинення договору оренди та повернення земельної ділянки власнику. Зазначило, що на земельній ділянці ніякої роботи не проводиться.
Частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Отже для поновлення договору оренди землі на підставі частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» потрібно одночасне існування двох юридичних фактів: продовження використання земельної ділянки орендарем після закінчення строку договору оренди; відсутність протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі.
Враховуючи те, що після закінчення дії договору оренди, земельна ділянка ТОВ «Бета-Агро-інвест» не використовувалася і була повернута
ОСОБА_1 , останній не підписував додаткову угоду до вищевказаного правочину, надіслану орендарем, та висловив своє небажання продовжувати договір оренди, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання порушеним права позивача.
Разом з тим, з моменту закінчення строку дії договору оренди землі
від 20 серпня 2007 року до моменту укладення ОСОБА_1 договору оренди з ФОП ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) пройшло кілька місяців, тому відсутні підстав вважати про порушення прав та інтересів ТОВ «Бета-Агро-інвест».
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 01 грудня 2017 року, укладеного між
ОСОБА_1 та ФОП « ОСОБА_2 », оскільки він не порушує права позивача та укладений з дотриманням вимог чинного законодавства.
Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі
№ 702/699/16-ц, оскільки в указані справі містить висновок про те, що для застосування частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» необхідною умовою є продовження користування земельною ділянкою, разом з тим у цій справі встановлено, що ТОВ «Бета-Агро-інвест» не користується спірною земельною ділянкою, повернула її законному власнику, про що повідомила останнього та фіскальні органи.
За таких обставин суди попередніх інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 403 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Бета-Агро-інвест» про передачу справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бета-Агро-інвест» до ОСОБА_1 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання договору оренди недійсним та визнання укладеною додаткової угоди, на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бета-Агро-інвест» залишити без задоволення.
Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області
від 27 вересня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду
від 16 січня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
А. І. Грушицький
В. В. Сердюк