Постанова

Іменем України

06 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 235/5858/18

провадження № 61-2150св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Національна академія внутрішніх справ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Національної академії внутрішніх справ на ухвалу Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 08 жовтня 2019 року у складі судді Клікунової А. С. та постанову Донецького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Никифоряка Л. П., Новікової Г. В., у справі за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням в навчальному закладі.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

21 вересня 2019 року Національна академія внутрішніх справ (далі - НАВС) звернулась до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 27 травня 2015 року між НАВС та ОСОБА_1 укладено договір на навчання про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України. За умовами укладеного договору сторони прийняли взаємні зобов`язання, а саме вищий навчальний заклад МВС України створить умови для навчання за державним замовленням (забезпечить харчуванням, речовим майном та грошовим утриманням) для подальшої служби в органах внутрішніх справ, а ОСОБА_1 після закінчення навчання прибуде до місця призначення за направленням на роботу, приступить до виконання службових обов`язків і відпрацює не менше трьох років. За період часу з вересня 2014 року до червня 2016 року на навчання ОСОБА_1 в НАВС витрачено грошові кошти у розмірі 32 525,86 грн. Після закінчення вищого навчального закладу лейтенанта поліції ОСОБА_1 відкомандировано для подальшого проходження служби до Коростенського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області. 17 листопада 2017 року наказом ГУ НП в Житомирській області відповідач був звільнений з органів внутрішніх справ за власним бажанням. ОСОБА_1 відмовився добровільно відшкодовувати витрати, пов`язані з навчанням.

З урахуванням викладеного, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 вартість витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі в сумі 32 525,86 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 08 жовтня 2019 року, яка залишена без змін постановою Донецького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року, провадження по справі закрито в зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала суду першої інстанції, з якою погодився суд апеляційної інстанції, мотивована тим, що правовідносини, які виникли між сторонами є адміністративно-правовими, а тому наявні правові підстави для закриття провадження, оскільки справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, НАВС, посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, справу направити до суду першої інстанції.

Крім того, заявник просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Красноармійського міськрайонного суду Донецької області.

26 лютого 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій помилково віднесено справу до категорій справ, що повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства, суд не звернув увагу на те, що спір виник між фізичною особою та НАВС, яка є державним навчальним закладом та не здійснює публічно-владних управлінський функцій Заявникзазначає, що предметом позову НАВС до ОСОБА_1 є відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі у зв`язку з невиконанням договору про підготовку фахівця, відносини сторін носять цивільно-правовий характер та регулюються ЦК України.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що відповідно до наказу (витяг) НАВС від 01 вересня 2014 року № 153 о/с з 01 вересня 2014 року на навчання з Донецького юридичного інституту МВС України зараховано рядового поліції ОСОБА_1 курсантом 2-го курсу освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр з напрямом підготовки «Правоохоронна діяльність» (фахівці для підрозділів Державної автомобільної інспекції) (а. с. 10).

27 травня 2015 року з дотриманням вимог статті 18 Закону України «Про міліцію» та пункту 2.2 наказу МВС України від 04 травня 2007 року № 150 «Про затвердження Типового договору про підготовку фахівців у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України» між Національною академією внутрішніх справ (виконавець), Головним управлінням МВС України в Житомирській області (замовник) та ОСОБА_1 укладено договір № 37ДЮІ про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України (а. с. 11).

Положенням пункту 2.3.6 вказаного договору передбачено, що в разі відрахування з інституту чи звільнення з органів внутрішніх справ до закінчення навчання і встановленого трирічного терміну перебування на службі за підставами, передбаченими пунктом 3 договору, ОСОБА_1 зобов`язувався відшкодувати фактичні витрати, пов`язані з його утриманням у навчальному закладі згідно із затвердженим розрахунком. Однією з підстав такого відшкодування є відмова від подальшої служби в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання (пункт 3.2 договору).

Відповідно до наказу (витяг) НАВС від 06 листопада 2015 року № 192 о/с згідно з пунктом 9 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» рядового міліції ОСОБА_1 , в зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, звільнено у запас Збройних Сил з продовженням навчання у НАВС (а. с. 13).

Наказом (витяг) НАВС від 11 листопада 2015 року № 202 о/с до навчально-наукового інституту № 1 з 07 листопада 2015 року зараховано рядового поліції ОСОБА_1 (а. с. 14).

10 червня 2016 року між НАВС (виконавець), Головним управлінням Національної поліції в Житомирській області (замовник) та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 1 до договору про підготовку фахівця у НАВС № 37ДЮІ від 27 травня 2015 року. Положенням пункту 1 додаткового договору визначено, що НАВС, що здійснювала навчання та підготовку ОСОБА_1 , як фахівця для потреб міліції, продовжує здійснювати його навчання та підготовку як фахівця для Національної поліції в межах раніше доведеного державного замовлення (а. с. 12).

Відповідно до наказу (витяг) НАВС від 17 червня 2016 № 797 року ОСОБА_1 присуджено ступінь вищої освіти бакалавра за напрямами підготовки «Правоохоронна діяльність», видано документи про вищу освіту та відраховано з числа курсантів у зв`язку із завершенням навчання за освітньо-професійною програмою; встановлено розмір фактичних витрат, пов`язаних з утриманням в навчальному закладі - 32 525,86 грн (а. с. 15).

Наказом по особовому складу Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 09 грудня 2016 року № 304 о/с для подальшого проходження служби лейтенант поліції ОСОБА_1 був відряджений у розпорядження Головного управління Національної поліції в Житомирській області та призначений на посаду оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Коростенського відділу поліції ГУ НП в Житомирській області (а. с. 32).

Відповідно до наказу (витяг) Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 17 листопада 2017 року № 229 о/с лейтенанта поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» за власним бажанням згідно поданого рапорту (а. с. 31, 33).

Таким чином після закінчення навчання в НАВС ОСОБА_1 прослужив в органах поліції менше ніж три роки.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, із цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У частині першій статті 1 ЦК України указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Разом із цим за приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства; 15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

За змістом статті 9 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин (укладення договору), на курсантів, слухачів, ад`юнктів, інших атестованих працівників, у тому числі й викладацького складу навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, поширюються права і обов`язки, гарантії правового і соціального захисту та відповідальність працівників міліції.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про міліцію» працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади, а тому його служба є публічною.

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про міліцію» підготовка фахівців у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України за державним замовленням здійснюється на підставі договору про навчання, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням, управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві або Севастополі чи на транспорті та особою, яка навчається. Типову форму договору затверджує Міністерство внутрішніх справ України за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Курсанти вищих навчальних закладів МВС України у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу МВС України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують МВС України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Враховуючи викладене, на курсантів вищих навчальних закладів МВС України поширювалися права та обов`язки, гарантії правового і соціального захисту, а також відповідальність працівників міліції. Служба відповідача є публічною, у зв`язку із чим справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Отже, спори між учасниками цих правовідносин є публічно-правовими та їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.

Такий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 723/18/17 (провадження № 14-563цс18), від 04 вересня 2019 року у справі № 127/7858/18 (провадження № 14-373цс19), у яких зазначено, що спори, пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема й з питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

У межах цивільного судочинства суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному судочинстві на підставі статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.

Згідно пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд свою ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що провадження у справі було відкрито помилково, оскільки цей спір повинен вирішуватися за правилами КАС України, обґрунтовано закрив провадження у справі та роз`яснив позивачу його право на звернення до суду із вказаним позовом у порядку адміністративного судочинства.

При цьому, колегія суддів вважає, що підстави, передбачені частиною шостою статті 403 ЦПК України, для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як того просить НАВС, відсутні, оскільки Великою Палатою вже висловлювався висновок про юрисдикцію цієї категорії справ.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильного висновку суду першої та апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національної академії внутрішніх справ залишити без задоволення.

Ухвалу Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 08 жовтня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. В. Сердюк І. М. Фаловська