Постанова

Іменем України

07 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 236/396/18

провадження № 61-47805св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову апеляційного суду Донецької області від 23 жовтня 2018 рокуу складі колегії суддів: Краснощокової Н. С., Жданової В. С., Тимченко О. О.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ПАТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, сум, належних працівникові при звільненні та індексації належних до сплати сум, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 працювала у регіональній філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» у період з 08 липня 2016 року по 17 липня 2017 року на посаді начальника дорожньої геофізичної станції структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця». 17 липня 2017 року вона була звільнена з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП у зв`язку із скороченням штату.

При звільненні відповідач не провів з нею розрахунок, зокрема, не сплатив заборгованість по заробітній платі за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, компенсацію за невикористану відпустку, матеріальну допомогу на оздоровлення.

ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог просила стягнути з ПАТ «Українська залізниця»:

заборгованість по заробітній платі в розмірі 19 354,40 грн за період з березня по липень 2017 року;

грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 9 948,24 грн;

матеріальну допомогу на оздоровлення - 3 077,50 грн;

середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 72 306,72 грн;

компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в сумі 2 058,82 грн;

компенсацію моральної шкоди в розмірі 10 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 26 червня 2018 року у складі судді Бікезіної О. В., позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 : заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року в сумі 2 375,49 грн, за квітень 2017 року в розмірі 1 416,47 грн, за травень 2017 року в розмірі 815,65 грн, за липень 2017 року в розмірі 14 701,59 грн (у тому числі компенсацію за невикористані дні відпустки та вихідну допомогу), а всього в розмірі 19 354,20 грн; суму інфляційних втрат по заробітній платі в розмірі 1 003,54 грн; суму середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 21 000 грн; компенсацію моральної шкоди в розмірі 1 000 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач у порушення вимог статті 116 КЗпП не провів розрахунок із позивачем при її звільненні. Заробітна плата за період з 01 по 15 березня 2017 року не підлягає стягненню, оскільки вона виплачена позивачу. Також не підлягає стягненню матеріальна допомога на оздоровлення, оскільки позивачем не доведено, що вона зверталася із письмовою заявою на отримання допомоги і що така допомога у 2017 році їй не була виплачена. Встановивши, що заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки та вихідна допомога не були своєчасно виплачені позивачу, суд стягнув на її користь компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків виплати.

При частковому задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди суд першої інстанції вказав про доведеність вини відповідача у непроведені розрахунку з позивачем при її звільненні та не прийняв до уваги посилання відповідача на висновок ТПП України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо наявності форс-мажорних обставин. Суд зазначив, що вказаний висновок не є сертифікатом, він має консультативний характер і не є обов`язковим для суду; суд не погодився з посиланнями експертів на те, що форс-мажорні обставини настали для відповідача 20 березня 2017 року, оскільки антитерористична операція триває на території Донецької області з 2014 року та заробітна плата позивачу за цей час виплачувалася. Крім того відповідачем не доведено, чому при наявності форс-мажорних обставин, ним не прийняті заходи щодо звільнення працівників у встановленому порядку, з метою запобігання виникнення та нарощування заборгованості з виплати заробітної плати. Тому суд зробив висновок про те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів відсутності його вини у невиплаті позивачу сум при звільненні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Донецької області від 23 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, апеляційну скаргу ПАТ «Українська залізниця» задоволено частково.

Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 26 червня 2018 року скасовано у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, грошової компенсації у відшкодування моральної шкоди та у частині стягнення з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 274,87 грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та грошової компенсації у відшкодування моральної шкоди відмовлено. У іншій частині рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 26 червня 2018 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції у частині стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані дні відпустки, вихідної допомоги, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків виплати відповідає встановленим у справі фактичним обставинам, вимогам матеріального і процесуального права і підстав для його скасування немає.

Колегія суддів зазначила, що відсутність вини відповідача підтверджена висновком ТПП України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року про наявність обставин непереборної сили і рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, грошової компенсації у відшкодування моральної шкоди та у частині стягнення судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 274,87 грн не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам матеріального і процесуального права. Висновок ТПП України є належним та допустимим доказом та підтверджує відсутність вини відповідача у непроведені своєчасного розрахунку з позивачем при її звільненні, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, що відповідає висновкам, висловленим у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 11 травня 2016 року у справі № 6-383цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 364цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 365цс16, від 25 травня 2016 року у справі № 948цс16, від 31 травня 2017 року у справі № 6-2163 цс16, а також у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 264/925/17-ц, від 10 жовтня 2018 року у справі № 225/5072/17.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 звернулася із касаційною скаргою, в якій просить змінити постанову апеляційного суду, а саме задовольнити вимогу апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 65 271,84 грн апеляційну скаргу ПАТ «Українська залізниця» відхилити, вирішити питання про розподіл судових витрат. При цьому, посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не були розглянуті обставини та аргументація викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 . апеляційний суд не застосував статтю 117 КЗпП і помилково послався на статтю 617 ЦК. ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» знаходиться в м. Лиман Донецької області, яке не зазначено в сертифікаті та де не спостерігається вказаних у сертифікаті обставин, що об`єктивно унеможливили б виконання зобов`язань перед позивачем. Відповідач був обізнаний на момент звільнення позивача про розмір заборгованості і мав фізичну можливість розрахунку навіть за наявності форс-мажорних обставин. Тому висновки зроблені у сертифікаті ТПП України є такими, що не доводять відсутність вини у невиконанні обов`язку перед працівником, і підстав для застосування статті 617 ЦК не має. Вважає, що апеляційний суд помилково посилався на постанови Верховного Суду України та Верховного Суду через істотні відмінності встановлених обставин конкретної справи від обставин справ, наведених судом апеляційної інстанції.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується у касаційному порядку у частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

У березні 2019 року ПАТ «Українська залізниця» через представника Малиновського П. А. надало відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржену постанову залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що у відповідача відсутня вина у затримці розрахунку при звільненні, що підтверджується висновком ТПП України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року. Вказує, що висновки апеляційного суду відповідають висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та вказано, що касаційна скарга може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_1 працювала на посаді начальника дорожньої геофізичної станції структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».

17 липня 2017 року позивач була звільнена з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП у зв`язку із скороченням штату.

У наказі про звільнення, виданому структурним підрозділом «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» зазначено, що ОСОБА_1 має право на вихідну допомогу у розмірі одного середнього місячного заробітку та компенсацію за 41 день відпустки.

Згідно відповіді від 19 липня 2017 року на колективне звернення працівників структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» щодо заборгованості по заробітній платі з березня 2017 року відповідачем повідомлено, що запроваджено механізм виплати заборгованості із заробітної плати та інших грошових виплат працівникам через каси Донецької та Луганської дирекції залізничних перевезень в м. Лиман, що є єдиною можливою формою забезпечення виконання вимог законодавства України.

У частині першій статті 117 КЗпП передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) вказано, що: «зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника. Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»). Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постановах: від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року, у справі № 6-383цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-948цс16, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини. Відповідно до Науково-правового висновку щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) від 24 липня 2017 року за № 2370/2/21-10.2 терористична загроза та загроза територіальної цілісності України, у тому числі територій міст: Донецьк, Горлівка, Єнакієве, Харцизьк, Ясинувата Ясинуватського району Донецької області, що супроводжується актами тероризму, для подолання яких направлене проведення в Донецькій та Луганській областях антитерористичної операції у 2014 році та станом на поточну дату заходи її проведення тривають є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання обов`язків сторонами, передбачених умовами трудового договору (контракту), законодавчими та іншими нормативними актами. Зважаючи на те, що на момент звільнення позивача і дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» об`єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені законом щодо проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18 (провадження № 61-7583св19) вказано, що «встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем, з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ПАТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати, у зв`язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову».

Апеляційний суд встановив що відповідно до висновку ТПП України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьк. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно ПАТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі в м. Донецьк, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання ПАТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47 83 115 116 КЗпП спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території м. Донецька, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором.

За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 65 271,84 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права чи з порушенням норм процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, постанову апеляційного суду в оскарженій частині -без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Донецької області від 23 жовтня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков