Постанова

Іменем України

04 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 237/5365/16-ц

провадження № 61-38668св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Донецької області від 22 травня 2018 рокуу складі колегії суддів: Краснощокової Н. С., Агєєва О. В., Тимченко О. О.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дядько позивача - ОСОБА_5 . Після його смерті відкрилась спадщина, яка складається з права на земельну частку (пай), розміром 6,83 умовних кадастрових гектарів, що належала померлому на підставі сертифіката серії ДН № 0189724. Заповіту дядько не залишив. Батьки дядька померли задовго до його смерті. Власних дітей дядько не мав, однак, мав дружину, яка не подавала заяву про прийняття спадщини у шестимісячний строк після його смерті та приблизно у 2010 році померла. Дядько мав двох рідних братів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , він мав двох дітей: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , він мав двох дітей: ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . Всі вони є спадкоємцями за правом представлення. Інші спадкоємці, крім нього, не мали наміру прийняти спадщину та не подавали заяву про прийняття спадщини. Він не міг реалізувати своє право на прийняття спадщини, оскільки у нього відсутні документи, які б підтверджували факт родинних відносин між ним та ОСОБА_5 , крім того, у нього немає правовстановлюючого документа на земельну ділянку - оригіналу або дублікату сертифіката про право на земельну частку (пай).

Позивач просив встановити факт родинних відносин між ним та його дядьком ОСОБА_5 та визнати за ним у порядку спадкування за законом право на земельну частку (пай) площею 6,83 умовних кадастрових гектари, що належала його дядькові ОСОБА_5 на підставі сертифіката про право на земельну частку (пай) серії ДН № 0189724 від 14 жовтня 1996 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Мар`їнського районного суду Донецької області від 06 лютого 2017 року у складі судді Ліпчанського С. М. позов задоволено, встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , як між племінником та рідним дядьком. Визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) площею 6,83 умовних кадастрових гектарів по КСП ім. Пречистівка Новоукраїнської сільської ради, яка належала ОСОБА_5 на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ДН № 0189724 від 14 жовтня 1996 року, у порядку спадкування за законом.

Задовольняючи позов місцевий суд виходив із його доведеності. Спадкоємці першої черги у спадкодавця відсутні. Відповідно до статті 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. З наданих документів та письмових пояснень вбачається, що ОСОБА_1 є рідним племінником померлого ОСОБА_5

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 22 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_12 задоволено.

Рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 06 лютого 2017 року скасовано в частині визнання за ОСОБА_1 права на земельну частку (пай) площею 6,83 умовних кадастрових гектарів по КСП ім. Пречистівка Новоукраїнської сільської ради, яка належала ОСОБА_5 на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ДН № 0189724 від 14 жовтня 1996 року, в порядку спадкування за законом.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права на земельну частку (пай) площею 6,83 умовних кадастрових гектарів по КСП ім. Пречистівка Новоукраїнської сільської ради, яка належала ОСОБА_5 на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ДН № 0189724 від 14 жовтня 1996 року, у порядку спадкування за законом відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_12 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 751,28 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач посилався на частину третю статті 1266 ЦК України, якою визначено спадкування за правом представлення, та, зокрема, зазначено, що племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. У справі відсутні відомості про те, чи звертався позивач із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса. Визнавши за позивачем право власності на земельну частку (пай), що належала ОСОБА_5 , за відсутності доказів того, що дружина померлого ОСОБА_13 , яка проживала та була зареєстрована разом із померлим, відмовилась у встановленому законом порядку від спадщини суд першої інстанції вирішив питання про права, свободи, інтереси та обов`язки дочки ОСОБА_13 - ОСОБА_12 , яка не була залучена до участі у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Мар`їнського районного суду Донецької області.

17 червня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що факт постійного проживання ОСОБА_13 та ОСОБА_5 , від наявності якого залежить виникнення спадкових прав ОСОБА_12 не встановлений, а відтак ОСОБА_12 немає права на спадщину.

У касаційній скарзі зазначається, що ОСОБА_12 реалізувала своє право на спадщину шляхом її неприйняття та вважається такою, що спадщину не прийняла.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що відповідно до довідки виконкому Новоукраїнської сільської ради Мар`їнського району Донецької області від 29 грудня 2016 року № 2557 ОСОБА_5 дійсно до дня своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 був жителем с. Пречистівка Мар`їнського району Донецької області і був зареєстрований по АДРЕСА_1 . На момент смерті разом з ним була зареєстрована та проживала ОСОБА_13 , 1947 року народження.

Відповідно до довідки виконкому Новоукраїнської сільської ради Мар`їнського району Донецької області від 29 грудня 2016 року № 2558 ОСОБА_13 дійсно до дня своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 була жителем с. Пречистівка, Мар`їнського району, Донецької області і була зареєстрована по АДРЕСА_1 .

Відповідно до запису акта про народження від 11 червня 1949 року № 245 ОСОБА_14 ІНФОРМАЦІЯ_6 . Батьками вказано: ОСОБА_15 , ОСОБА_16 .

Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_2 ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_7 . Батьками вказано: ОСОБА_15 , ОСОБА_16 .

Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_3 ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_8 . Батьками вказано: ОСОБА_6 , ОСОБА_17 .

Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_18 народилась ІНФОРМАЦІЯ_8 , її батьками є ОСОБА_19 та ОСОБА_20

28 березня 1967 року ОСОБА_20 розірвала шлюб з ОСОБА_19 , після розірвання шлюбу її прізвище - ОСОБА_21 , що підтверджено витягом із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про розірвання шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_22 зареєструвала шлюб з ОСОБА_23 , її прізвище після державної реєстрації шлюбу змінено на ОСОБА_24 , цей шлюб розірвано 29 січня 1990 року , що підтверджено витягом із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища.

30 січня 1990 року ОСОБА_25 зареєструвала шлюб із ОСОБА_5 , після укладення шлюбу їй присвоєно прізвище ОСОБА_26 , що підтверджено копією свідоцтва про укладення шлюбу.

Згідно з копією свідоцтва про смерть ОСОБА_13 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

ОСОБА_18 31 липня 1981 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_27 , після державної реєстрації шлюбу її прізвище ОСОБА_28 , цей шлюб розірвано 18 листопада 1986 року , що підтверджено витягом із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища.

18 листопада 1987 року ОСОБА_29 зареєструвала шлюб з ОСОБА_30 , після державної реєстрації шлюбу її прізвище ОСОБА_31 , цей шлюб розірвано 17 серпня 2005 року , що підтверджено витягом із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища.

10 травня 2008 року ОСОБА_32 зареєструвала шлюб з ОСОБА_33 , після державної реєстрації шлюбу її прізвище ОСОБА_34 , що підтверджено свідоцтвом про шлюб.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина третя статті 1222, частина перша статті 1220, частина перша статті 1270 ЦК України).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно із частинами першою, третьою, п`ятою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Частиною першою статті 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частини перша, третя статті 1272 ЦК України).

У справі відсутні відомості про те, чи звертався позивач із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса.

Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України.

ОСОБА_12 , яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, надала апеляційному суду докази на підтвердження того, що вона є дочкою ОСОБА_13 .

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що визнавши за позивачем право власності на земельну частку (пай), що належала ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за відсутності доказів того, що дружина померлого ОСОБА_13 , яка проживала та була зареєстрована разом із померлим, відмовилась у встановленому законом порядку від спадщини суд першої інстанції вирішив питання про права, свободи, інтереси та обов`язки дочки ОСОБА_13 - ОСОБА_12 .

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Донецької області від 22 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко І. М. Фаловська