ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 червня 2025 року
м. Київ
справа № 240/11780/24
адміністративне провадження № К/990/2158/25
колегія суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду (далі - Суд):
суддя-доповідач - Бевзенко В.М.,
судді: Тацій Л.В., Шарапа В.М.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року (суддя - Гурін Д.М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року (прийняту у складі головуючого судді: Ватаманюка Р.В., суддів: Капустинського М.М., Сапальової Т.В.) у справі № 240/11780/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
І. Короткий зміст обставин справи і судових рішень
1. ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Житомирській області), в якому просила:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Житомирській області, які призвели до звуження змісту та обсягу існуючих прав ОСОБА_1 , встановлених станом на 31 грудня 2023 року, а саме - до здійснення з 01 січня 2024 року перерахунку її пенсії із подальшим її зменшенням, у тому числі шляхом зменшення підвищення до пенсії, встановленого статтею 39 Закону України № 796-ХІІ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов`язати ГУ ПФУ в Житомирській області утриматися від вчинення дій, наслідком яких є звуження змісту та обсягу її прав, визначених станом на 31 грудня 2023 року, зокрема - від дій, що призводять до зменшення з 01 січня 2024 року її пенсії, нарахованої станом на 31 грудня 2023 року, включаючи зменшення підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону України № 796-ХІІ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Позов мотивовано тим, що територіальний орган Пенсійного фонду України, діючи, на думку позивачки, з перевищенням наданих йому законодавством повноважень, 25 березня 2024 року, без наявності рахункової помилки з його боку та без прояву недобросовісності з боку позивачки, порушив вимоги статті 22 Конституції України, здійснивши перерахунок пенсії з 01 січня 2024 року, у тому числі підвищення до пенсії.
Після перерахунку розмір підвищення становить 3200 грн, тобто всупереч вимогам статті 22 Конституції України та статті 1215 Цивільного кодексу України, з 01 січня 2024 року було здійснено перерахунок та без будь-яких правових підстав і без наявності судового рішення утримано з позивачки суму, яка раніше була добровільно їй виплачена в період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року. При цьому підвищення до пенсії, що є її складовою, було зменшено більш ніж у чотири рази, що, своєю чергою, призвело до суттєвого зменшення розміру пенсії.
На думку позивачки, у цій справі має місце новий спір, який не був предметом розгляду у справі № 240/10197/20. Вона також зазначає, що її позов не є заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) щодо протиправної бездіяльності відповідача у зв`язку з невиконанням судового рішення у справі № 240/10197/20.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року у справі № 240/11780/24, позивачу відмовлено у відкритті провадження.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що предметом поданого позову є правовідносини щодо порядку виконання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі № 240/10197/20, яке набрало законної сили, а не новий публічно-правовий спір, що виник між сторонами.
II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
Короткий зміст вимог касаційної скарги
3. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування касаційної скарги позивачка зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно не враховано, що залишення без задоволення касаційної скарги та залишення в силі рішень судів попередніх інстанцій призведе до незаконної відмови у відкритті провадження у справі, що, у свою чергу, позбавить її права на доступ до правосуддя.
Крім того, ОСОБА_1 вказує, що судами попередніх інстанцій не було враховано, що предмет спору у справі № 240/10197/20 та у справі, що розглядається (№ 240/11780/24), є різним, оскільки стосуються різних періодів часу, охоплюють різні розміри мінімальних заробітних плат і пенсій, ґрунтуються на різних правових підставах для обмеження пенсії відповідачем, які раніше не були предметом дослідження судами.
Усе це, на думку позивачки, не було враховано судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень.
Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі, запропоновано відповідачу подати відзив на касаційну скаргу та витребувано з Житомирського окружного адміністративного суду справу №240/11780/24.
17 лютого 2025 року до Верховного Суду надійшла адміністративна справа №240/11780/24.
Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому вказано, що предметом поданого позивачем позову є правовідносини між сторонами щодо порядку виконання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області рішення Житомирського окружного адміністративного суду по справі №240/10197/20, а не новий публічно-правовий спір, який виник між сторонами. Відповідно просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року у справі № 240/10197/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Житомирській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити дії - задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов`язано ГУ ПФУ в Житомирській області здійснити з 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, передбаченому статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам відповідно до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
На виконання вказаного судового рішення ГУ ПФУ в Житомирській області почало здійснювати виплату позивачу підвищення до пенсії у вказаному розмірі, яке станом на 31 грудня 2023 року становило 13 400,00 грн (6 700,00 грн * 2) та виплачувалося до січня 2024 року включно.
Однак з 01 січня 2024 року ГУ ПФУ в Житомирській області здійснило перерахунок пенсії позивача як непрацюючого пенсіонера, внаслідок чого сума підвищення склала лише 3 200,00 грн.
З огляду на зазначене ОСОБА_1 вважає, що рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року у справі № 240/10197/20 виконано ГУ ПФУ в Житомирській області не в повному обсязі, оскільки, на її думку, розмір доплати до пенсії, встановлений рішенням суду, становить 13 400,00 грн, тоді як з 01 січня 2024 року виплачується лише 3 200,00 грн.
ІV.ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
5. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить із такого.
6. Згідно з частиною першою статті 5 КАС України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що її права, свободи або законні інтереси порушено рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.
7. Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і з тих самих підстав, уже ухвалено рішення або постанову суду, що набрали законної сили, або винесено ухвалу про закриття провадження у справі.
8. Згідно з наведеними положеннями, позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору. Тобто, позови є тотожними, коли повністю збігаються склад учасників судового процесу, матеріально-правові вимоги та обставини, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного з цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб для вирішення спору.
9. Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
10. Визначаючи підстави позову, як елементу його змісту, суд зобов`язаний перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
11. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
12. Згідно з позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 9901/431/18 тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
13. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що спір у цій справі є тотожним, виник між тими самими сторонами, з того самого предмета і з тих самих підстав, що й у справі № 240/10197/20, рішення в якій набрало законної сили.
14. У справі № 240/10197/20 судом розглядалося питання щодо наявності у позивача права на підвищення пенсії як у непрацюючого пенсіонера, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме - у розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановлених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
15. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року у справі № 240/10197/20 позов задоволено: визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов`язано ГУ ПФУ в Житомирській області здійснити з 17 липня 2018 року нарахування та виплату вказаного підвищення у розмірі двох мінімальних заробітних плат (відповідно до закону про Державний бюджет України на відповідний рік).
16. Як вбачається зі змісту позовної заяви у цій справі, позивачка оскаржує дії ГУ ПФУ в Житомирській області, які призвели до звуження змісту та обсягу її наявних прав, зокрема - до здійснення перерахунку пенсії та її зменшення, в тому числі в частині зменшення підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону № 796-XII.
17. Наведене свідчить про те, що правовідносини, які виникли при виконанні рішення суду у справі № 240/10197/20, зокрема в частині зменшення з 01 січня 2024 року розміру підвищення до пенсії, є новими та не були предметом розгляду в межах зазначеної справи.
18. Враховуючи викладене, колегія суддів не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про тотожність спору в цій справі і у справі № 240/10197/20, у зв`язку з чим відсутні передбачені пунктом 2 частини першої статті 170 КАС України підстави для відмови у відкритті провадження у справі.
19. Водночас колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що питання доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом розгляду Європейського суду з прав людини.
20. Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує, що право на розгляд справи включає право особи звернутися до суду, а також право на те, щоб її справа була розглянута та вирішена судом. При цьому особі має бути забезпечена можливість реалізувати ці права без будь-яких перепон або ускладнень. Зміст поняття доступу до правосуддя полягає у здатності особи безперешкодно отримати судовий захист. Перешкоди в доступі до правосуддя можуть виникати як унаслідок особливостей внутрішнього процесуального законодавства, так і через обмеження, встановлені матеріальним правом. Для ЄСПЛ природа таких перешкод не має принципового значення.
21. Із тексту статті 6 Конвенції прямо випливає, що доступність правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1975 року ЄСПЛ дійшов висновку, що сама структура статті 6 Конвенції була б беззмістовною та неефективною, якби не захищала право на те, щоб справа взагалі розглядалася судом. У цьому рішенні Суд закріпив підхід, згідно з яким частина перша статті 6 Конвенції охоплює і невід`ємне право особи на доступ до суду.
22. Таким чином, зміст права на захист полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації, або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
23. Відповідно до вимог статті 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
24. Так, у справі «Bellet v. France» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, передбачений національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на звернення до суду, з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб такий доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
25. У рішеннях у справах «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський суд з прав людини констатував, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права на доступ до суду та перешкодило розгляду їхніх позовних вимог. Це було визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
26. З аналізу наведеного вбачається, що позивача фактично було позбавлено гарантованого Конституцією України, законами та Конвенцією права на доступ до правосуддя, що полягає у безперешкодному отриманні судового захисту. Інший підхід був би проявом надмірного формалізму та міг би розцінюватися як обмеження доступу особи до суду, що суперечить статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
27. Відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
28. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій було допущено порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконних рішень, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року скасувати, а справу № 240/11780/24 направити для продовження розгляду до Житомирського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.
Суддя-доповідач В.М. Бевзенко
Судді: Л.В. Тацій
В.М. Шарапа