№ 240/12065/19 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2021 року

м. Київ

справа №240/12065/19

адміністративне провадження №К/9901/27361/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Губської О.А.,

суддів: Білак М.В., Жука А.В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 240/12065/19

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирського окружного адміністративного суду, третя особа- Державна судова адміністрація України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду у належному розмірі, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року (колегія суддів: головуючий суддя Бєлова Л.В., судді Аліменко В.О., Безименна Н.В.),

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. Позивач звернулася до суду з позовом до Житомирського окружного адміністративного суду, третя особа- Державна судова адміністрація України, у якому просила:

1.1. визнати протиправною бездіяльність Житомирського окружного адміністративного суду щодо ненарахування та невиплати їй як судді Житомирського окружного адміністративного суду суддівської винагороди у розмірі, встановленому первинною редакцією статті 133 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів», виходячи із розміру посадового окладу судді у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної статтею 8 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII «Про державний бюджет України на 2017 рік» на рівні 3200,00 грн за період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року, статтею 8 Закону України від 7 грудня 2017 року № 2246-VIII «Про державний бюджет України на 2018 рік» на рівні 3723,00 грн за період з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, статтею 8 Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про державний бюджет України на 2019 рік» на рівні 4173,00 грн за період з 1 січня 2019 року до 01 грудня 2019 року;

1.2. зобов`язати Житомирський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити їй як судді Житомирського окружного адміністративного суду суддівську винагороду у розмірі, встановленому первинною редакцією статті 133 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», виходячи із розміру посадового окладу судді у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної статтею 8 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII «Про державний бюджет України на 2017 рік» на рівні 3200,00 грн за період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року, статтею 8 Закону України від 7 грудня 2017 року № 2246-VIII «Про державний бюджет України на 2018 рік» на рівні 3723,00 грн за період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року, статтею 8 Закону України від 23 листопада 2017 року № 2629-VIII «Про державний бюджет України на 2019 рік» на рівні 4173,00 грн за період з 1 січня 2019 року до 01 грудня 2019 року, з вирахуванням вже виплачених коштів за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2019 року.

1.3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є суддею Житомирського окружного адміністративного суду, проте відповідач неправильно здійснював їй виплату суддівської винагороди у період з 01 січня 2017 року по 01 грудня 2019 року. Обрахунок суддівської винагороди не відповідав Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI та пункту 23 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIІІ, тобто здійснювався виходячи не з встановленого розміру мінімальної заробітної плати, а на підставі норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIІІ, який передбачає здійснення такого обрахунку виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

1.4. Позивач наголошувала на тому, що 04.12.2018 Конституційний суд України прийняв рішення №11-р/2018, яким, серед іншого, визнано таким, що не відповідає Конституції України положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIІІ та встановлено, що це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

1.5. За цих обставин позивач вважає, що цим рішенням Конституційного суду України підтверджена правомірність застосування до спірних правовідносин виключно первинної редакції частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, яка передбачає, що посадовий оклад судді місцевого суду, починаючи з січня 2015 року, встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, тому саме такий розмір заробітної плати має застосовуватись для призначення та виплати їй суддівської винагороди.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

2.1. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року адміністративний позов задоволено.

2.2. Визнано протиправною бездіяльність Житомирського окружного адміністративного суду щодо ненарахування та невиплати судді Житомирського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди у розмірі, встановленому первинною редакцією статті 133 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-УІ «Про судоустрій і статус суддів», виходячи із розміру посадового окладу судді у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної статтею 8 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII «Про державний бюджет України на 2017 рік» на рівні 3200,00 грн за період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року, статтею 8 Закону України від 7 грудня 2017 року № 2246-VIII «Про державний бюджет України на 2018 рік» на рівні 3723,00 грн за період з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, статтею 8 Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про державний бюджет України на 2019 рік» на рівні 4173,00 грн за період з 1 січня 2019 року до 01 грудня 2019 року.

2.3. Зобов`язано Житомирський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити судді Житомирського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівську винагороду у розмірі, встановленому первинною редакцією статті 133 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», виходячи із розміру посадового окладу судді у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної статтею 8 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII «Про державний бюджет України на 2017 рік» на рівні 3200,00 грн за період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року, статтею 8 Закону України від 7 грудня 2017 року № 2246-VIII «Про державний бюджет України на 2018 рік» на рівні 3723,00 грн за період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року, статтею 8 Закону України від 23 листопада 2017 року № 2629-VIII «Про державний бюджет України на 2019 рік» на рівні 4173,00 грн за період з 1 січня 2019 року до 01 грудня 2019 року, з вирахуванням вже виплачених коштів за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2019 року.

2.4. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що, починаючи з 1 січня 2017 року розрахункова величина у розмірі 1600,00 грн, що визначена у Законі № 1774, який не є спеціальним нормативно-правовим актом у питаннях регулювання правового статусу суддів та судоустрою, суттєво знизила рівень гарантій незалежності суддів, оскільки посадовий оклад при визначенні суддівської винагороди обчислюється не з огляду на правомірні очікування суддів (з розміру мінімальної заробітної плати), а з розрахункової величини, удвічі нижчої.

3. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.

3.1. Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що протилежний висновок суду першої інстанції суперечить правовому регулюванню спірних правовідносин та встановленим фактичним обставинам справи, висновкам щодо застосування норм права, викладеним у постановах Верховного Суду.

ІІІ. Касаційне оскарження

4. Не погоджуючись з таким рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати це судове рішення.

4.1. Підставою звернення з касаційною скаргою позивач зазначила пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні).

4.2. На обґрунтування підстави оскарження зазначає про те, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги ту обставину, що ця справа не є справою незначної складності та повинна розглядатись у порядку загального позовного провадження, однак вона безпідставно розглянута судом за правилами спрощеного позовного провадження.

4.3. Крім іншого, скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.04.2019 у справі №812/727/17, проте не врахував окрему думку до цієї постанови, складену суддею Білоусом О.В. щодо застосування пункту 3 частини першої статті 236 КАС України та необхідності зупинення розгляду цієї справи до вирішення справи №3-213/2018(2642/18, 3652/18) щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пунктів 3, 9 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VІІІ.

4.4. Також зазначає про не врахування судом апеляційної інстанції як підставу для зупинення провадження в справі ту обставину, що на розгляді у Верховному Суді перебуває зразкова справа №200/9195/19-а, в якій вирішується питання щодо виплати суддівської винагороди суддям, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, після прийняття Конституційним Судом України рішення №1-7/2018(4062/15).

4.5. Крім цього, позивач вважає наявними підстави для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду, оскільки таке рішення та оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції суперечать нормам матеріального права, висновкам Конституційного Суду України та практиці Європейського Суду з прав людини.

4.6. Ці обставини, на її думку, свідчать про те, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Також наголошує на відсутність у законодавця права свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, а тому при визначенні її розміру суддівської винагороди повинна була застосовуватись мінімальна заробітна плата.

5. Відповідачі подали відзиви на касаційну скаргу позивача, за змістом яких висловили свої доводи, якими заперечили щодо висловлених у скарзі обґрунтувань щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову та просили залишити оскаржуване судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

IV. Установлені судами фактичні обставини справи

6. Указом Президента України № 654/2007 від 20 липня 2008 року «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено на посаду судді Житомирського окружного адміністративного суду строком на п`ять років.

7. Постановою Верховної Ради України № 5009-VІ від 21 червня 2012 року позивача обрано суддею Житомирського окружного адміністративного суду безстроково.

8. Протягом 2017-2019 років суддівська винагорода виплачувалась позивачу виходячи із розрахункової величини, встановленої пунктом 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 6 грудня 2016 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

9. У період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2019 року позивачем ще не пройшла кваліфікаційне оцінювання за Законом України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».

10. 02 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду із заявою про перерахунок та виплату суддівської винагороди із розрахунку суддівської винагороди у розмірі, встановленому частиною 3 статті 133 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» 2010 року, а саме: за період з 1 січня 2017 року до 31 грудня 2017 року, виходячи з посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів», та із розрахунку мінімальної заробітної плати, встановленої статтею 8 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» на рівні 3200 грн; за період з 1 січня 2018 року до 31 грудня 2018 року, встановлених Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів», та за період з 01 січня до 01 грудня 2019 року, виходячи з посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів», та із розрахунку мінімальної заробітної плати, встановленої статтею 8 Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2019 рік» на рівні 4173 грн.

11. У відповіді від 03 грудня 2019 року №02-09/34614/19 Житомирський окружний адміністративний суд зазначив, що суддівська винагорода за період з 01 січня 2017 року до 01 грудня 2019 року виплачувалась позивачу виходячи із розрахункової величини, встановленої пунктом 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 6 грудня 2016 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ, тому ОСОБА_1 не може бути здійснений перерахунок. Також вказано, що суд може здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці для відповідного місцевого суду та не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, тобто збільшення видатків з Державного бюджету України здійснювати перерахунок розміру суддівської винагороди.

12. Вважаючи розмір нарахованої та виплаченої суддівської винагороди за період з 01.01.2017 по 01.01.2019 протиправним, позивач звернулась до суду з цим адміністративним позовом.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

13. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

14. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

15. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

16. Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

17. Відповідно до частини третьої статті 129 Закону №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції до 01.01.2015) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

18. Законом України від 28.12.2014 №76-VII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», що набрав законної сили з 01.01.2015, у абз.1 ч.3 ст.129 Закону №2453-VІ цифри « 15» замінено цифрами « 10».

19. Законом України від 12.02.2015 «Про забезпечення права на справедливий суд», що набрав чинності з 29.03.2015, Закон №2453-VІ викладено у новій редакції. Зокрема, розмір суддівської винагороди визначала стаття 133 Закону №2453-VІ, частина третя якої передбачала, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

20. З 15.05.2018 абзац другий пункту 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ викладено у новій редакції, а саме: до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

21. 30.09.2016 набрав чинності Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».

22. Згідно з частиною першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

23. Пунктом 22 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

24. Відповідно до пункту 23 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VІ.

VI. Позиція Верховного Суду

25. Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та/або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

26. Отже, перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

27. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

28. Підставою для відкриття касаційного провадження в цій справі стало посилання відповідачем на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні).

29. Суди попередніх інстанцій встановили, що спірні правовідносини виникли у зв?язку із тим, що на думку позивача, відповідач протиправно не нараховує та не виплачує їй як судді Житомирського окружного адміністративного суду суддівську винагороду у розмірі, встановленому первинною редакцією статті 133 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів», виходячи із розміру посадового окладу судді у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної статтею 8 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII «Про державний бюджет України на 2017 рік» на рівні 3200,00 грн за період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року, статтею 8 Закону України від 7 грудня 2017 року № 2246-VIII «Про державний бюджет України на 2018 рік» на рівні 3723,00 грн за період з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, статтею 8 Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про державний бюджет України на 2019 рік» на рівні 4173,00 грн за період з 1 січня 2019 року до 01 грудня 2019 року.

30. Крім того, судами встановлено, що позивач вважає, що розмір суддівської винагороди визначено у Законі № 2453-VI, який є спеціальним нормативним актом для цих правовідносин, а тому застосування положень іншого закону, який звужує обсяг гарантій суддівської незалежності, є порушенням норм статті 130 Конституції України.

31. Аналізуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, а також вирішуючи питання щодо правильності їх застосування судом апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначає таке.

32. Норма частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього.

33. З огляду на це, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону № 2453-VI і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.

34. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, як-от пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ, яким установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

35. Отже, з 1 січня 2017 року розмір посадового окладу судді, та, відповідно, суддівської винагороди визначається з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не від мінімальної заробітної плати.

36. За цих обставин Верховний Суд констатує відсутність з 1 січня 2017 року підстав для обчислення розміру суддівської винагороди позивача, виходячи з мінімальної заробітної плати в розмірі, встановленому Законами України про Державний бюджет на відповідний рік.

37. Також Верховний Суд зауважує, що у такий спосіб законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі суддів, і водночас передбачив, що «до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року», починаючи з 1 січня 2017 року.

38. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 № 812/727/17 та від 12.06.2020 у справі № 620/784/19.

39. При цьому Верховний Суд зазначив, що до 01.01.2017 Закони № 2453-VI та №1402-VIIІ визначали розмір посадового окладу судді у мінімальних заробітних платах, що дає можливість зробити висновок, що мінімальна заробітна плата застосовувалася законодавцем як розрахункова величина.

40. Досліджуючи мету прийняття Закону № 1774-VIII Верховний Суд наголосив, що він направлений на підвищення мінімальних стандартів, запроваджених в Україні, в тому числі і заробітної плати. Так, з огляду на положення Закону України «Про бюджет України на 2017 рік» розмір заробітної плати зріс вдвічі.

41. Наслідком таких змін Законом № 1774-VIII стала зміна розрахункової величини з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися до розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також до розрахунку інших платежів та санкцій.

42. Отже, з прийняттям Закону № 1774-VIII зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, у формулі розрахунку якої як розрахункова величина була закладена мінімальна заробітна плата, а лише розрахункова величина.

43. Щодо доводів позивача про зміну правового регулювання спірних правовідносин після прийняття 04.12.2018 Конституційним суд України рішення №11-р/2018 Верховний Суд зазначає таке.

44. Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018, на яке посилається позивач, не вирішувалось питання розрахункової величини, яка підлягає застосуванню при розрахунку посадового окладу суддів.

45. З огляду на викладене, суддівську винагороду для нарахування щомісячного довічного грошового утримання позивачу необхідно обчислювати відповідно до статті 133 Закону № 2453-VI (в первинній редакції), але з урахуванням приписів пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ (у наведеній редакції), тобто з розрахунку 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначається Законами про Державний бюджет України на відповідні роки.

46. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 31 жовтня 2019 року у справі № 520/11431/18, від 9 серпня 2019 року у справі №826/9404/17, від 12.06.2020 у справі № 620/784/19.

47. Такий правовий висновок також узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у рішенні від 11 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2020 року, ухваленим за результатами розгляду зразкової справи Пз/9901/17/19 (№200/9195/19-а).

48. Крім того, Верховний Суд у рішеннях, ухвалених у подібних правовідносинах, звертав увагу на вже вказаний алгоритм розрахунку суддівської винагороди, який за Законами № 2453-VI та №1402-VIIІ є однаковим, тому і розрахункова величина повинна бути однаковою. Інший підхід буде мати ознаки дискримінації та не буде відповідати меті, закладеній в Законі №1402-VIIІ, а саме: збільшення суддівської винагороди суддям, що пройшли кваліфікаційне оцінювання.

49. Аналогічний підхід до застосування положень Законів №№2453-VI, 1402-VIII, 1774-VIII у подібних правовідносинах Верховний Суд висловив і у постановах 06.06.2018 року у справі №806/1373/17 та у справі №819/782/17, від 13.06.2018 року у справі №805/2459/17-а та у справі №826/4821/17, від 06.12.2018 року у справі №816/1244/17, від 26.06. 2019 у справі №804/3789/17, від 21.02.2020 у справі №819/622/17, від 27.02.2020 у справі №815/3907/17, від 05.03.2020 у справі №820/2567/17.

50. Верховний Суд не вбачає підстав для відступлення від указаних висновків щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах.

51. Враховуючи це Верховний Суд вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що, приймаючи зміни щодо розміру заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів суддів, законодавець не порушив гарантій суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.

52. Крім іншого, Верховний Суд також звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду щодо подібних правовідносин, висловлений у постанові від 04 листопада 2020 року за результатами перегляду судового рішення у зразковій справі Пз/9901/17/19 (№200/9195/19-а).

53. У ці постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила таке.

54. Перехід на нову розрахункову величину - неоподатковуваний мінімум доходів громадян замість мінімальної заробітної плати фактично не погіршив рівня суддівської винагороди для суддів, що її отримували за Законом № 2453-VI. На момент набрання чинності Законом № 1774-VIIІ суддівська винагорода на підставі положень Закону № 1402-VIII ще не виплачувалася, тому негативний вплив на рівень матеріального забезпечення суддів, який є складовою їхньої незалежності, від зміни розрахункової величини у цій ситуації відсутній.

55. Водночас, зміна розрахункової величини, яка використовується для визначення розміру суддівської винагороди, яка б призвела до фактичного зменшення винагороди, що вже реально виплачується суддям у грошовому виразі, є недопустимою, оскільки безпосередньо впливає на гарантії незалежності суддів.

56. Розмір суддівської винагороди має обчислюватися із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати, оскільки Закон № 1774-VIII, який передбачає такий порядок розрахунків, прийнятий у часі пізніше від Законів № 2453-VI та № 1402-VIII, і фактично такий перехід на іншу розрахункову величину не призвів до зменшення розміру суддівської винагороди у грошовому виразі.

57. Надаючи оцінку доводам скаржників про те, що обмеження розміру суддівської винагороди суперечить принципу незалежності суддів, Велика Палата Верховного Суду зазначила таке.

58. Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

59. Упродовж 2018- 2019 років суддівська винагорода суддів обчислювалась виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня відповідного календарного року. З прийняттям Закону № 1774-VIII та змінами підходу обчислення виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, у грошовому виразі розмір суддівської винагороди не зменшився (станом на 01 січня 2016 року він дорівнював 20670,00 грн, а з 01 січня 2017 року 24000,00 грн).

60. Оскільки розмір посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання, після зміни розрахункової величини Законом № 1774-VIII у грошовому виразі не зменшився, Велика Палата Верховного Суду вказала на відсутність порушення гарантії позивачки щодо розміру її матеріального забезпечення внаслідок внесених цим Законом змін.

61. Також Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що до 01 січня 2017 року закони № 2453-VI та № 1402-VIIІ визначали розмір посадового окладу судді в мінімальних заробітних платах, що дає можливість зробити висновок про те, що мінімальна заробітна плата застосовувалася законодавцем як розрахункова величина.

62. Унаслідок уведених Законом № 1774-VIII змін була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій.

63. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду не взяла до уваги доводи позивачки про те, що з набранням законної сили Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 посадовий оклад судді повинен розраховуватися на основі мінімальної заробітної плати, натомість погодилася з доводами відповідача про необхідність застосування в такому випадку як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року.

64. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що застосування іншого підходу, а саме: обчислення розміру посадового окладу суддів першої інстанції, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, на основі мінімальної заробітної плати призвело б до ситуації, що його розмір значно перевищував би розмір посадового окладу суддів, які таке оцінювання пройшли.

65. Такі умови оплати праці із застосуванням різних розрахункових величин до обчислення посадових окладів суддів були б явно непропорційними та не відповідали б меті кваліфікаційного оцінювання суддів.

66. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду наголосила, що на час існування спірних правовідносин пункт 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIІ щодо порядку визначення суддівської винагороди для суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, був чинним, а тому відповідач правомірно керувався його положеннями.

67. Разом з тим у контексті доводів позивача про те, що ані Законом № 1774-VIII, ані іншими законами не скасовано і не внесено змін до норм спеціальних законів, зокрема частини другої статті 135, пункту 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIІ, частини першої статті 133 Закону № 2453-VI, а також статті 8 законів України про Державний бюджет України на 2017 і 2018 роки Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на раніше сформовані правові позиції Верховного Суду як суду касаційної інстанції щодо практики застосування наведених законодавчих норм при визначенні суддівської винагороди (постанови Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 804/2622/17, від 09 серпня 2019 року у справі № 826/9404/17, від 04 березня 2020 року у справі № 809/1684/17), а відтак відхиляє такі доводи позивачки.

68. Водночас Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність у спірних правовідносинах порушень принципів недискримінації, пропорційності, правової визначеності та «якості закону». Зміна розрахункової величини з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум стосується не лише суддів, а поширюється на широку сферу суспільних відносин.

69. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду визнала правильним висновок суду першої інстанції про те, що, нараховуючи і виплачуючи суддівську винагороду на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року в спірний період ТУ ДСА України діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.

70. Також Велика Палата Верховного Суду відхилила твердження позивача про те, що диференціація у визначенні розміру суддівської винагороди залежно від факту проходження суддею кваліфікаційного оцінювання має дискримінаційний характер з огляду на таке.

71. Із запровадженням судової реформи та набранням чинності Законом № 1402-VIIІ для утвердження незалежності судової влади, зокрема, шляхом її деполітизації, для посилення відповідальності судової влади перед суспільством, а також для запровадження належних конституційних засад кадрового оновлення суддівського корпусу було запроваджено необхідність проходження суддями кваліфікаційного оцінювання. Запровадження кваліфікаційного оцінювання суддів було зумовлене істотною метою, що полягала у відновленні довіри до судової влади в Україні.

72. Зміни, запроваджені в судовій системі України у зв`язку з її реформуванням, були схвалені світовою спільнотою, у тому числі Венеційською комісією.

73. Водночас Законом № 1402-VIIІ у зв`язку із запровадженням підвищених вимог до суддів було підвищено рівень їх соціальних гарантій, зокрема збільшено розмір суддівської винагороди. При цьому необхідною умовою для отримання суддівської винагороди в підвищеному розмірі була необхідність проходження суддею кваліфікаційного оцінювання.

74. Суддям, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, незалежно від причин його непроходження, суддівська винагорода виплачувалася в порядку та розмірах, які діяли до набрання чинності Законом № 1402-VIIІ.

75. Тобто право на отримання суддівської винагороди в розмірі, визначеному Законом № 1402-VIIІ, мають судді, які пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді.

76. Водночас перебування судді в процесі кваліфікаційного оцінювання (у випадку його незавершення) не наділяє останнього правом на отримання суддівської винагороди в розмірі, визначеному Законом № 1402-VIIІ, оскільки ще не свідчить про успішне проходження ним кваліфікаційного оцінювання.

77. Отже, відмінності у визначенні розміру суддівської винагороди тих суддів, які пройшли кваліфікаційне оцінювання, і тих, які його не проходили, не можна вважати дискримінаційними, оскільки ці відмінності були обумовлені легітимною й істотною метою, відповідали конституційним положенням, були об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими.

78. Щодо посилання скаржника в на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час розгляду цієї справи Верховний Суд зазначає таке.

79. Так, за приписами КАС України незупинення судом апеляційної інстанції розгляду справи на підставі статті 236 КАС України до вирішення справи №3-213/2018(2642/18, 3652/18) у Конституційному Суді України та розгляду у Верховному Суді зразкової справи №200/9195/19-а за умови правильного вирішення цим судом справи по суті не може мати наслідком скасування оскаржуваного судового рішення.

80. Крім цього, Верховний Суд вважає безпідставними доводи позивача про неврахування судом апеляційної інстанції окремої думки, складену суддею Білоусом О.В. до постанови Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №812/727/17, оскільки адміністративне процесуальне законодавство (стаття 242 КАС України) містить вимогу про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не в окремих думках.

81. Також Верховний Суд вважає такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються наявними у ній доказами, доводи скаржниці про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке полягало у розгляді судом цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження в той час, коли справу належить розглядати за правилами загального позовного провадження, оскільки суд апеляційної інстанції розглянув справу у порядку письмового провадження.

82. Протилежні доводи касаційної скарги є помилковими та не приймаються Судом як належні.

83. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд уважає доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваного судового рішення такими, що не спростовують висновки суду апеляційної інстанції.

84. Водночас, такі доводи касаційної скарги свідчать лише про власне тлумачення позивачем норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та вказують на наявність у неї власного бачення щодо результату вирішення цієї справи.

85. В контексті решти доводів касаційної скарги Верховний Суд також вказує на позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; п. 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; п. 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; п. 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

86. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, оскільки за правилами Кодексу адміністративного судочинства України об?єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги.

87. Отже, доводи касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду.

88. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у цій справі.

89. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з того, що судом апеляційної інстанції надано належну правову оцінку доводам, наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних доводів, які б свідчили про порушення судом норм матеріального права та не дотримання норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, у касаційній скарзі не зазначено.

90. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

91. Частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

92. Отже, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції є таким, що належить залишити без змін.

VIІ. Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3 341 344 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року залишити без задоволення.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М.В. Білак

А.В. Жук