№ 240/12073/19 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2021 року

м. Київ

справа №240/12073/19

адміністративне провадження №К/9901/27222/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,

суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Житомирського окружного адміністративного суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державна судова адміністрація України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року (головуючий суддя Бєлова Л. В., судді: Аліменко В. О., Безименна Н. В.),

І. Суть спору

У грудні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулась до суду з позовом до Житомирського окружного адміністративного суду (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державна судова адміністрація України (далі - ДСА України), у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Житомирського окружного адміністративного суду щодо ненарахування та невиплати судді Житомирського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди у розмірі, встановленому первинною редакцією ст. 133 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», виходячи із розміру посадового окладу судді у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної ст. 8 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» на рівні 3200 грн за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року, ст. 8 Закону України від 07 грудня 2017 року № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» на рівні 3723 грн за період з 01 січня 2018 року по 31 жовтня 2018 року;

- зобов`язати Житомирський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити судді Житомирського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівську винагороду у розмірі, встановленому первинною редакцією ст. 133 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», виходячи із розміру посадового окладу судді у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної ст. 8 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» на рівні 3200 грн за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року, ст. 8 Закону України від 07 грудня 2017 року № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» на рівні 3723 грн за період з 01 січня 2018 року по 31 жовтня 2018 року.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 розмір посадового окладу судді місцевого суду, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, має визначатись відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI в первинній редакції та становити 15 мінімальних заробітних плат. Законом України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» установлено на 2017 рік мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 3200 грн, а згідно з Законом України від 07 грудня 2017 року № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено на 2018 рік мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 3723 грн, а тому, на думку позивачки, відповідачем протиправно нараховано та виплачено ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 16 000 грн, а за період з 01 січня 2018 року по 31 жовтня 2018 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 17620 грн.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи.

Указом Президента України від 25 липня 2013 року № 391/2013 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначена суддею Лугинського районного суду Житомирської області строком на п`ять років.

Указом Президента України від 23 січня 2016 року № 20/2016 позивачку переведено у межах п`ятирічного строку на посаду судді Житомирського окружного адміністративного суду.

Відповідно до рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 31 жовтня 2018 року № 1903/ко-18 за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання суддю Житомирського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 визнано такою, що відповідає займаній посаді.

Указом Президента України від 17 квітня 2019 року № 148/2019 ОСОБА_1 призначено суддею Житомирського окружного адміністративного суду безстроково.

Відповідно до розрахункового листа за 2017 рік Житомирського окружного адміністративного суду, суддівська винагорода нарахована ОСОБА_1 , виходячи з посадового окладу судді за січень 2017 року в розмірі 16 000,00 грн, за лютий 2017 року в розмірі 12 000,00 грн, за березень 2017 року в розмірі 16 000,00 грн, за квітень 2017 року в розмірі 12 631,58 грн, за травень 2017 року в розмірі 13 600,00 грн, за червень 2017 року в розмірі 16 000,00 грн, за липень 2017 року в розмірі 16 000,00 грн, за серпень 2017 року в розмірі 13 090,91 грн, за вересень 2017 року в розмірі 16 000,00 грн, за жовтень 2017 року в розмірі 12 190,48 грн, за листопад 2017 року в розмірі 13 818,18 грн, за грудень 2017 року в розмірі 15 200,00 грн.

Згідно з розрахунковим листом за 2018 рік Житомирського окружного адміністративного суду суддівська винагорода нарахована ОСОБА_1 , виходячи з посадового окладу судді за січень 2018 року в розмірі 16 000,00 грн, за лютий 2018 року в розмірі 13 600,00 грн, за березень 2018 року в розмірі 16 000,00 грн, за квітень 2018 року в розмірі 9 600,00 грн, за травень 2018 року в розмірі 13 600,00 грн, за червень 2018 року в розмірі 15 200,00 грн, за липень 2018 року в розмірі 16 000,00 грн, за серпень 2018 року в розмірі 27 745,00 грн, за вересень 2018 року в розмірі 16 739,00 грн, за жовтень 2018 року в розмірі 13 615,45 грн.

02 грудня 2019 року позивачка звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду із заявою щодо перерахунку та виплати суддівської винагороди у розмірі, встановленому первинною редакцією ст. 133 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», виходячи із розміру посадового окладу судді у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної ст. 8 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» на рівні 3200 грн за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року, ст. 8 Закону України від 07 грудня 2017 року № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» на рівні 3723 грн за період з 01 січня 2018 року по 31 жовтня 2018 року, з урахуванням вже виплачених коштів.

Листом Житомирського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року № 02-09/34610/19 ОСОБА_1 повідомлено, що правові підстави для здійснення перерахунку та виплати суддівської винагороди із застосуванням мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадового окладу в період з 01 січня 2017 року по 31 жовтня 2018 року відсутні.

Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з цим адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.

ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Житомирського окружного адміністративного суду щодо ненарахування та невиплати судді Житомирського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди у розмірі, встановленому первинною редакцією ст. 133 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», виходячи із розміру посадового окладу судді у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної ст. 8 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» на рівні 3200,00 грн за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року, ст. 8 Закону України від 07 грудня 2017 року № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» на рівні 3723,00 грн за період з 01 січня 2018 року по 31 жовтня 2018 року. Зобов`язано Житомирський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити судді Житомирського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівську винагороду у розмірі, встановленому первинною редакцією ст. 133 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», виходячи із розміру посадового окладу судді у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної ст. 8 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» на рівні 3200,00 грн за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року, ст. 8 Закону України від 07 грудня 2017 року № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» на рівні 3723,00 грн за період з 01 січня 2018 року по 31 жовтня 2018 року.

Суд першої інстанції виходив з того, що застосування відповідачем п. 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» звужує зміст та обсяг визначених Конституцією України та Законом гарантій незалежності судді. На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що починаючи з 1 січня 2017 року розрахункова величина у розмірі 1600,00 грн, що визначена у згаданому Законі, який не є спеціальним нормативно-правовим актом у питаннях регулювання правового статусу суддів та судоустрою, суттєво знизила рівень гарантій незалежності суддів, оскільки посадовий оклад при визначенні суддівської винагороди обчислюється не з огляду на правомірні очікування суддів (з розміру мінімальної заробітної плати), а з розрахункової величини, удвічі нижчої.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року апеляційну скаргу ДСА України задоволено. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Житомирського окружного адміністративного суду, третя особа - ДСА України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - відмовлено повністю.

Суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з прийняттям Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, у формулі розрахунку якої як розрахункова величина була закладена мінімальна заробітна плата, а лише розрахункова величина. Приймаючи зміни щодо розміру заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів суддів, законодавець не порушив гарантій суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання. Апеляційний суд дійшов висновку, що суддівську винагороду позивачці правомірно нараховували з урахуванням приписів п. 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», тобто з розрахунку 10 мінімальних заробітних плат, розмір якої визначено на рівні розрахункової величини 1 600,00 грн, що склало 16 000,00 грн, а з 01 січня 2018 року по 31 жовтня 2018 року - з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року (17 620,00 грн). Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-рп/2018 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі стосуються періодів з 01 січня 2017 року до 31 жовтня 2018 року, тобто до прийняття відповідно рішення від 04 грудня 2018 року.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі п. 2, 4 ч. 4 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

V. Касаційне оскарження

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року.

В обґрунтування своєї позиції позивачка посилається на те, що прийняття суддів на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби не відносяться до справ незначної складності, а тому, на думку скаржниці, мають розглядатись у порядку загального позовного провадження. Натомість, дану справу розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження, що не було враховано судом апеляційної інстанції при прийнятті рішення, що, за твердженням ОСОБА_1 , є підставою для скасування судового рішення відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 353 КАС України.

Крім того, скаржниця вказує, що суд апеляційної інстанції врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 812/727/17, проте не врахував окрему думку цієї постанови, складену суддею Білоусом О. В. щодо застосування п. 3 ч. 1 ст. 236 КАС України та необхідності зупинення розгляду цієї справи до вирішення справи № 3-213/2018(2642/18, 3652/18) щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень п. 3, 9 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Позивачка, посилаючись на положення ст. 124 130 Конституції України, а також правові позиції Конституційного Суду України стверджує, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу, а тому вважає, що наявні підстави для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеної у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 812/727/17.

Відповідач у своєму відзиві на касаційну скаргу просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Стверджує, що під час обрахунку та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди у зазначений період Житомирський окружний адміністративний суд діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідач вважає, що посилання скаржниці на окрему думку судді Верховного Суду є безпідставними, оскільки окрема думка судді відносно постановленої судом касаційної інстанції постанови не є судовим рішенням у розумінні ст. 4 КАС України.

Третьою особою у відзиві на касаційну скаргу зазначено, що доводи скаржниці не спростовують висновки суду апеляційної інстанції, оскільки ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права.

VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Згідно з частиною 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (ст. 130 Основного Закону України).

Частинами 1, 2 ст. 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частина третя цієї ж статті встановлює базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Пунктом 22 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

За правилами п. 23 наведеного розділу ХІІ передбачено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI).

Частиною 3 ст. 133 Закону № 2453-VI встановлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Водночас, 06 грудня 2016 року був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII, що набрав чинності 01 січня 2017 року (далі - Закон № 1774-VIII).

Пунктом 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 грн, починаючи з 01 січня 2017 року.

Згідно з п. 9 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Поряд з цим, стаття 257 КАС України передбачає, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті (ч. 2 ст. 257 КАС України).

Так, приписами ч. 4 ст. 257 КАС України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

VІІ. Висновки Верховного Суду

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (ч. 1 ст. 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Підставою для відкриття касаційного провадження в цій справі стало посилання позивачки на п. 2 ч. 4 ст. 328 КАС України (якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні).

Так, спірні правовідносини виникли у зв?язку із тим, що на думку позивачки, відповідач протиправно не нараховує та не виплачує їй як судді Житомирського окружного адміністративного суду суддівську винагороду у розмірі, встановленому первинною редакцією ст. 133 Закону № 2453-VІ, виходячи із розміру посадового окладу судді у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної ст. 8 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII «Про державний бюджет України на 2017 рік» на рівні 3200,00 грн за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року, ст. 8 Закону України від 07 грудня 2017 року № 2246-VIII «Про державний бюджет України на 2018 рік» на рівні 3723,00 грн за період з 01 січня 2018 року по 31 жовтня 2018 року.

Крім того, судами встановлено, що скаржниця вважає, що розмір суддівської винагороди визначено у Законі № 2453-VI, який є спеціальним нормативним актом для цих правовідносин, а тому застосування положень іншого закону, який звужує обсяг гарантій суддівської незалежності, є порушенням норм ст. 130 Конституції України.

Аналізуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, а також вирішуючи питання щодо правильності їх застосування судом апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначає таке.

Норма ч. 3 ст. 133 Закону № 2453-VI є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього.

З огляду на це, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять ч. 3 ст. 133 Закону № 2453-VI і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.

Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, зокрема п. 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ, яким установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.

Отже, з 01 січня 2017 року розмір посадового окладу судді, та, відповідно, суддівської винагороди визначається з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не від мінімальної заробітної плати.

За цих обставин Верховний Суд констатує відсутність з 01 січня 2017 року підстав для обчислення розміру суддівської винагороди позивачки, виходячи з мінімальної заробітної плати в розмірі, встановленому Законами України про Державний бюджет на відповідний рік.

Також Верховний Суд зауважує, що у такий спосіб законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі суддів, і водночас передбачив, що «до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року», починаючи з 01 січня 2017 року.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року № 812/727/17 та від 12 червня 2020 року у справі № 620/784/19 і Верховний Суд у цій справі не вбачає підстав відступати від неї.

Поряд з цим, Верховний Суд зазначив, що до 01 січня 2017 року Закони № 2453-VI та № 1402-VIIІ визначали розмір посадового окладу судді у мінімальних заробітних платах, що дає можливість зробити висновок, що мінімальна заробітна плата застосовувалася законодавцем як розрахункова величина.

Досліджуючи мету прийняття Закону № 1774-VIII Верховний Суд наголосив, що він направлений на підвищення мінімальних стандартів, запроваджених в Україні, в тому числі і заробітної плати. Так, з огляду на положення Закону України «Про бюджет України на 2017 рік» розмір заробітної плати зріс вдвічі.

Наслідком таких змін Законом № 1774-VIII стала зміна розрахункової величини з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися до розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також до розрахунку інших платежів та санкцій.

Отже, з прийняттям Закону № 1774-VIII зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, у формулі розрахунку якої як розрахункова величина була закладена мінімальна заробітна плата, а лише розрахункова величина.

В свою чергу, доводи скаржниці про зміну правового регулювання спірних правовідносин після прийняття 04 грудня 2018 року Конституційним Судом України Рішення № 11-р/2018 колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вказаним судовим рішенням не вирішувалось питання розрахункової величини, яка підлягає застосуванню при розрахунку посадового окладу суддів.

З огляду на викладене, суддівську винагороду позивачки необхідно обчислювати відповідно до ст. 133 Закону № 2453-VI (в первинній редакції), але з урахуванням приписів п. 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ (у наведеній редакції), тобто з розрахунку 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначається Законами про Державний бюджет України на відповідні роки.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 31 жовтня 2019 року у справі № 520/11431/18, від 09 серпня 2019 року у справі № 826/9404/17, від 12 червня 2020 року у справі № 620/784/19.

Крім того, Верховний Суд у рішеннях, ухвалених у подібних правовідносинах, звертав увагу на вже вказаний алгоритм розрахунку суддівської винагороди, який за Законами № 2453-VI та № 1402-VIIІ є однаковим, тому і розрахункова величина повинна бути однаковою. Інший підхід буде мати ознаки дискримінації та не буде відповідати меті, закладеній в Законі № 1402-VIIІ, а саме: збільшення суддівської винагороди суддям, що пройшли кваліфікаційне оцінювання.

Аналогічний підхід до застосування положень Законів № 2453-VI, 1402-VIII, 1774-VIII у подібних правовідносинах Верховний Суд висловив і у постановах 06 червня 2018 року у справі № 806/1373/17 та у справі № 819/782/17, від 13 червня 2018 року у справі № 805/2459/17-а та у справі № 826/4821/17, від 06 грудня 2018 року у справі № 816/1244/17, від 26 червня 2019 року у справі № 804/3789/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 819/622/17, від 27 лютого 2020 року у справі № 815/3907/17, від 05 березня 2020 року у справі № 820/2567/17.

Верховний Суд не вбачає підстав для відступлення від указаних висновків щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що приймаючи зміни щодо розміру заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів суддів, законодавець не порушив гарантій суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.

Крім цього, Верховний Суд вважає безпідставними доводи позивачки про неврахування судом апеляційної інстанції окремої думки, складеної суддею Білоусом О. В. до постанови Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 812/727/17, оскільки адміністративне процесуальне законодавство (ст. 242 КАС України) містить вимогу про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не в окремих думках.

Іншою підставою для відкриття касаційного провадження слугувало посилання скаржниці на п. 4 ч. 4 ст. 328 КАС України, відповідно до якого судове рішення оскаржується з підстав, передбачених ч. 2, 3 ст. 353 цього Кодексу.

Верховний Суд вважає такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються наявними у ній доказами, доводи скаржниці про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке полягало у розгляді судом цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження в той час, коли справу належить розглядати за правилами загального позовного провадження, оскільки суд апеляційної інстанції розглянув справу у порядку письмового провадження.

Крім того, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Ураховуючи предмет спору, обраний позивачкою спосіб захисту її прав, складність справи, обсяг та характер доказів, відсутності обставин, які б передбачали розгляд справи в порядку загального позовного провадження, а також клопотання позивачки, зазначене у позовній заяві, суд першої інстанції з урахуванням вимог процесуального законодавства, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд вважає, що доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не знайшли свого підтвердження, доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваного судового рішення є такими, що не спростовують висновки суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст.350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ст. 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року залишити без змін.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська

Судді Н. А. Данилевич

Н. В. Шевцова