ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2025 року

м. Київ

справа № 240/1622/25

адміністративне провадження № К/990/15886/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2025 року (судді: Полотнянко Ю.П., Смілянець Е. С., Драчук Т. О.),

у справі за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Житомирській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі також - ФОП ОСОБА_1 , Позивач) звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області (далі також - ГУ ДПС, Відповідач), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС від 3 січня 2025 року №48/06-30-24-10/ НОМЕР_1 про анулювання реєстрації платника єдиного податку (далі - Рішення №48/06-30-24-10/ НОМЕР_1 );

- зобов`язати ГУ ДПС поновити ФОП ОСОБА_1 реєстрацію платника єдиного податку другої групи в Реєстрі платників єдиного податку (далі також - РПЄП) з дати виключення та внести відповідний запис до РПЄП.

Від представника Позивача до суду 31 січня 2025 року надійшла заява про забезпечення позову шляхом зупинення дії Рішення № 48/06-30-24-10/ НОМЕР_1 до набрання законної сили судовим рішенням у справі.

Необхідність вжиття ініційованих заходів забезпечення позову Позивач обґрунтовувала тим, що:

- Рішення №48/06-30-24-10/ НОМЕР_1 вступило в дію з моменту його прийняття та його оскарження не зупиняє його дії, а отже анулювання реєстрації Позивача платником єдиного податку призведе до необхідності перейти на загальну систему оподаткування;

- зміна системи оподаткування зумовить застосування штрафних санкцій та призведе до збільшення податкового навантаження, зупинення діяльності, розірвання договірних відносин, позбавить Позивача можливості в повному обсязі сплачувати заробітну платну найманим працівникам;

- у разі задоволення позову фактично виконати вимоги в частині зобов`язання Відповідача поновити Позивачу реєстрацію платника єдиного податку другої групи в РПЄП з дати виключення та внести відповідний запис до РПЄП буде неможливим оскільки Позивач буде змушений звітувати та платити податки як платник, що перебуває на загальній, а не на спрощеній системі оподаткування;

- невжиття заходів забезпечення позову в цьому випадку з наведених підстав може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення прав і інтересів Позивача, для захисту яких вона звернулась до суду.

1.2. Короткий зміст оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій

Житомирський окружний адміністративний суд ухвалою від 31 січня 2025 року заяву ФОП ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнив: вжив заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії Рішення №48/06-30-24-10/ НОМЕР_1 до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що:

- у випадку не вжиття тимчасових обмежувальних заходів, у разі реалізації Відповідачем Рішення №48/06-30-24-10/ НОМЕР_1 та пред`явлення його до виконання, Позивач буде зобов`язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування. Своєю чергою, зміна системи оподаткування призведе до того, що Позивачу будуть нараховуватись податки та збори, від сплати яких вона звільнена як платник єдиного податку другої групи, що в свою чергу, може призвести до зупинення господарської діяльності Позивача, або може суттєво вплинути на її ведення;

- невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскарженого рішення істотно ускладнить ефективний захист прав та інтересів Позивача від порушень з боку суб`єкта владних повноважень у сфері господарської діяльності, оскільки призведе, зокрема, до неможливості здійснення господарської діяльності, можливого розірвання ділових відносин з контрагентами, покладення додаткового обов`язку на Позивача щодо подання документів та погіршення ділової репутації. Відповідно для відновлення прав та інтересів Позивача, необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Водночас забезпечення позову на час судового розгляду справи відновить право Позивача на здійснення господарської діяльності, надасть їй можливість до остаточного вирішення даного спору реалізовувати своє право на здійснення господарської діяльності;

- вжиття заходів забезпечення позову жодним чином не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовано лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті, оскільки факт правомірності чи протиправності винесення Рішення №48/06-30-24-10/ НОМЕР_1 буде встановлено під час повного, всебічного і об`єктивного судового розгляду справи.

Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 4 квітня 2025 року апеляційну скаргу ГУ ДПС задовольнив: скасував ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року та прийняв нову, якою відмовив у задоволенні заяви ФОП ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

- суд першої інстанції, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, не звернув увагу, що Позивачем на обґрунтування поданої заяви про вжиття заходів забезпечення позову не було надано жодного доказу на підтвердження своїх вимог;

- вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову суд першої інстанції не пересвідчився належним чином у тому, чи існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду або суттєва перешкода у такому виконанні, а також у очевидності ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень;

- суд першої інстанції в ухвалі про забезпечення позову не навів мотивів та не зазначив, на підставі яких саме доказів визнано підтвердженими доводи Позивача, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективність захисту і унеможливити їх поновлення. Як і не зазначив в чому буде полягати складність дій, направлених на відновлення прав Позивача у випадку невжиття заходів забезпечення позову та не мотивував що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними;

- судом першої інстанції не вказано жодних конкретних очевидних перешкод, які були визнані ним достатніми для висновків, що невжиття ініційованих заявником заходів забезпечення позову перешкоджає провадженню господарської діяльності Позивача, як і не наведено жодних мотивів необхідності та співмірності відповідно до заявлених позовних вимог вжиття відповідних заходів забезпечення позову у цій справі.

- відсутні докази на підтвердження доводів Позивача та суду першої інстанції про те, що зміна системи оподаткування призведе до того, що на Позивача буде покладено додаткове навантаження у вигляді податку на додану вартість, що в свою чергу може суттєво вплинути на ведення господарської діяльності, розірвання договірних правовідносин з контрагентами Позивача.

2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)

У касаційній скарзі Позивач стверджує, що судом апеляційної інстанції постанову було ухвалено за неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, а також без врахування висновків щодо застосування норми права у подібних відносинах, викладених у постановах Верховного Суду 20 лютого 2025 року у справі № 280/9044/24, від 6 березня 2025 року у справі № 420/25688/24, від 4 лютого 2025 року у справі №280/8758/24, від 25 жовтня 2023 у справі № 160/11784/23, від 14 січня 2025 року у справа № 280/9045/24.

Зазначає, що ГУ ДПС 31 грудня 2024 року внесло до РПЄП відомості про виключення ФОП ОСОБА_1 з нього, що фактично свідчить про автоматичне переведення її на загальну систему оподаткування.

Вказує, що з Рішення №48/06-30-24-10/ НОМЕР_1 та норм Податкового кодексу України (далі - ПК України) вбачається, що для ФОП ОСОБА_1 з 1 січня 2025 відбувається зміна системи оподаткування - перехід із спрощеної системи оподаткування та загальну систему з обов`язковою реєстрацією платником податку на додану вартість (далі - ПДВ), що в свою чергу призведе до збільшення податкового навантаження у вигляді податку на прибуток, податку на додану вартість, вплине на ведення господарської діяльності. При цьому відзначає, що відповідні негативні наслідки відбудуться в силу норм ПК України та оскаржуваного рішення, а тому не потребують надання ще якихось додаткових доказів на підтвердження вказаних обставин.

Покликається на те, що без зупинення оскаржуваного рішення фактично буде поставлена перед необхідністю застосовувати одночасно дві принципово відмінні системи оподаткування (одну за оскаржуваним рішенням і одну на випадок скасування оскаржуваного рішення) щодо всіх операцій та фактично ставити контрагентів у ситуацію потенційної невизначеності фінансових результатів (має контрагент право на податковий кредит чи ні). А отже у період розгляду судом справи вимушена буде перебувати у дуже скрутному положенні особи, яка не тільки знаходиться у проблемному стані із податковим обліком, але й створює відчутні проблеми для контрагентів. Окрім того, у разі задоволення позову їй доведеться анулювати реєстрацію платника ПДВ та в подальшому анулювати всі податкові накладні по всім контрагентам за весь період з початку реєстрації і, відповідно останні будуть змушені подавати уточнюючі декларації з ПДВ з корективами.

Вважає, що судом апеляційної інстанції такі суттєві наслідки Рішення №48/06-30-24-10/2897505365, як заміна системи оподаткування зі спрощеної на загальну було залишено поза увагою. Як і не було враховано, що зміна системи оподаткування призведе до того, що на Позивача буде покладено додаткове податкове навантаження, що, в свою чергу, може суттєво вплинути на ведення господарської діяльності, призведе до звільнення працівників, розірвання договірних відносин з контрагентами, тощо.

Вказує, що судом апеляційної інстанції не враховано, що відновлення порушених прав без вжиття заходів забезпечення позову вимагатиме значних зусиль, оскільки у разі задоволення позовних вимог Позивач знову матиме право перебувати на спрощеній системі оподаткування, що, в свою чергу, потягне за собою вжиття заходів щодо зміни порядку звітування до контролюючих органів, сплати податків, тощо.

Зазначає, що з постанови апеляційного суду вбачається, що справа була розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), водночас з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

2.2. Позиція Відповідача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу)

Відповідач вважає, що судом апеляційної інстанції повно та всебічно досліджено всі обставини у справі та як наслідок правомірно задоволено його апеляційну скаргу. Цитуючи постанову суду апеляційної інстанції зазначає, що вона є обґрунтованою та законною, просить залишити її в силі, а касаційну скаргу - без задоволення.

Вважає, що Позивачем в достатньому обсязі не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам та інтересам Позивача, які б унеможливили захист її прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.

Вказує, що у випадку встановлення в ході розгляду справи порушення прав Позивача, їх відновлення в цьому випадку можливе лише за наслідками розгляду такої справи по суті. При цьому зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що оскаржуване рішення є очевидно протиправним.

Наголошує, що позовною вимогою є визнання Рішення №48/06-30-24-10/2897505365 протиправним та його скасування, тобто вимоги заяви про забезпечення позову та самої позовної заяви є тотожними. Водночас вказує, що твердження Позивача про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до порушення її прав та інтересів є безпідставними, оскільки вирішення цього питання призведе до фактичного вирішення справи по суті до постановлення у ній відповідного рішення, тобто, на стадії, коли суд ще не здійснював дослідження та оцінку доказів і обставин, які стали підставою для вчинення Відповідачем оскаржуваних дій/допущення бездіяльності.

Просить врахувати висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду в рішенні від 28 березня 2018 року у справі № 800/521/17, про те, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення в справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.

Покликається, що ним жодних протиправних дій по відношенню до Позивача не вчинялось, тобто очевидних ознак протиправних дій, що порушують права та обов`язки особи не було вчинено. Позивачем не надано доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних її прав або інтересів, за захистом яких вона звернулась, стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. При цьому відзначає, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

3.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також арґументи у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, колегія суддів виходить з такого.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Рішенням №48/06-30-24-10/ НОМЕР_1 анульовано реєстрацію платника єдиного податку другої групи ФОП ОСОБА_1 .

З посиланням на положення процесуального законодавства Позивач подав заяву про забезпечення позову, у якій просив зупинити дію Рішення №48/06-30-24-10/ НОМЕР_1 до набрання законної сили рішенням суду у справі.

В аспекті наведених у касаційній скарзі доводів Суд звертає увагу на таке.

Частинами першою та другою статті 150 КАС України встановлено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів у конкретній справі з урахуванням, зокрема, розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2019 року у справі №705/4587/17, від 16 квітня 2024 року у справі №120/15171/23 сформулював правову позицію, згідно з якою, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

За сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 27 квітня 2023 року у справі №140/8127/22, від 16 квітня 2024 року у справі №120/15171/23, від 4 грудня 2024 року у справі №500/3027/24, від 4 лютого 2025 року у справі № 280/8758/24, 20 лютого 2025 року у справі № 280/9044/24, 15 січня 2025 року у справі № 520/20854/24, для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи й поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

В постанові від 13 березня 2025 року у справі № 160/23707/24 Верховним Судом зазначено, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.

Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

В постанові від 19 жовтня 2023 року у справі №440/9568/22 Верховний Суд вказав, що, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

При вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до оспорюваного рішення відповідач анулював реєстрацію Позивача як платника єдиного податку другої групи

Так, правові засади, на підставі яких здійснене відповідне анулювання реєстрації платником єдиного податку другої групи, визначаються положеннями ПК України.

Відповідно до пункту 299.11 статті 299 ПК України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.

Згідно з підпунктом 3 пункту 299.10 статті 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу.

Підпунктом 5 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України встановлено, що платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки, зокрема, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.

Відповідно до підпункту 3 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 ПК України не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої груп суб`єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійнюють виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів (крім роздрібного продажу паливно-мастильних матеріалів в ємностях до 20 літрів та діяльності фізичних осіб, пов`язаної з роздрібним продажем пива, сидру, пері (без додання спирту) та столових вин).

Отже, анулювання реєстрації платником єдиного податку другої групи відбувається за чітко визначених та передбачених ПК України підстав й може бути реалізоване шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку.

Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

З огляду на викладене за наслідками оцінки наведених Позивачем доводів суд першої інстанції обґрунтовано вказав на існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки метою вжиття заходів забезпечення позову у цій справі є уникнення порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів Позивача, а також забезпечення можливості реального виконання рішення суду й уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у разі задоволення позову. Так, при анулюванні реєстрації платником єдиного податку другої групи Позивачу буде змінено систему оподаткування, що зумовить покладення на неї додаткового податкового навантаження у вигляді збільшеної ставки податку на прибуток. При цьому судом першої інстанції обґрунтовано прийнято до уваги покликання Позивача на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до неможливості здійснення господарської діяльності, можливого розірвання ділових відносин з контрагентами, покладення додаткового обов`язку на позивача щодо подання документів та погіршення ділової репутації, утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності та у зв`язку з чим, для відновлення прав та інтересів позивача, необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а забезпечення позову на час судового розгляду справи відновить право позивача на здійснення господарської діяльності, дасть можливість Позивачу до остаточного вирішення даного спору реалізовувати своє право на здійснення господарської діяльності.

Суд першої інстанції також обґрунтовано вважав, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та вжиття таких заходів спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.

Колегія суддів зазначає, що в цьому випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року у справі № 160/11784/23, від 14 січня 2025 року у справа № 280/9045/24, від 04 лютого 2025 року у справі № 280/8758/24, від 20 лютого 2025 року у справі № 280/9044/24, від 06 березня 2025 року у справі № 420/25688/24.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, обмежився лише загальними формулюваннями, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про існування відповідної небезпеки, а доводи Позивача зводяться до можливих у майбутньому порушень її прав та не підтверджені доказами.

При цьому судом апеляційної інстанції не наведено жодних аргументів на спростування доводів Позивача, які були підтримані судом першої інстанції, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову Позивач буде зобов`язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування, що в свою чергу призведе до нарахування податків та збори, від сплати яких вона звільнена як платник єдиного податку другої групи, що відповідно негативно вплине на здійсненні нею господарської діяльності. Як і не спростовано доводів Позивача, які також були відображені в рішенні суду першої інстанції, що обов`язок перейти на загальну систему оподаткування, за обставин цієї справи, зумовлений вимогами ПК України.

Отже, приймаючи рішення про забезпечення позову шляхом зупинення дії Рішення №48/06-30-24-10/2897505365 до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі суд першої інстанції, враховуючи обставини цієї справи, дійшов правильного висновку, а обрані в цій частині підходи суду повною мірою відповідають визначеній в частині другій статті 150 КАС України межі вжиття заходів забезпечення позову.

Суд касаційної інстанції наголошує, що інститут забезпечення адміністративного позову є складним та специфічним інструментом, призначення якого полягає у створенні можливості реального й ефективного захисту прав, свобод і законних інтересів, зокрема фізичних та юридичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, що реалізується в залежності від індивідуальних фактичних обставин конкретної справи, що й зумовлюють різні висновки щодо наявності підстав для його застосування.

Вітак Суд звертає увагу, що висновку в цій справі сформовані виходячи індивідуальних особливостях фактичних обставин саме цієї справи.

В частині покликань Позивача на те, що апеляційнв скарга розглянута в порядку письмового провадження, хоча могла бути розглянута в судовому засіданні з викликом учасників справи Суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Відповідачем в апеляційній скарзі, як і Позивачем у відзиві на апеляційну скаргу прохання розглядати апеляційну скаргу за їх участі висловлено не було.

Таким чином, суд апеляційної інстанції розглянув апеляційну скаргу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 311 КАС України.

3.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами пункту 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Провівши касаційний розгляд справи у межах доводів і вимог касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у справі, та повноважень, визначених статтею 341 КАС України, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції скасовуючи ухвалу суду першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та допустив порушення норм процесуального права, не взяв до уваги усі обставини, які мали значення для правильного вирішення питання щодо забезпечення позову, внаслідок чого ухвалив судове рішення, яке не відповідає закону, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 139 КАС України питання про розподіл судових витрат може бути вирішено за результатом розгляду справи по суті.

Керуючись статтями 345 349 355 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2025 року та залишити в силі ухвалу Житомирський окружний адміністративний суд від 31 січня 2025 року

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Н.Є. Блажівська

Судді: О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх