№ 240/23831/22 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2024 року

м. Київ

справа №240/23831/22

адміністративне провадження № К/990/40626/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Стрелець Т.Г.,

суддів: Стеценка С.Г., Тацій Л.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу № 240/23831/22

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 липня 2023 року (суд у складі головуючого судді Черняхович І.Е.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2023 року (колегія суддів у складі головуючого судді Шидловського В.Б., суддів Боровицького О. А., Курка О. П.) у справі № 240/23831/22

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2022 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в Житомирській області), в якому просив:

- визнати протиправними дії (бездіяльність) ГУ ПФУ в Житомирській області щодо не нарахування та не виплати позивачу з 17 серпня 2022 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у відповідності до статті 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру трьох мінімальних заробітних плат, встановлених законом про Державний бюджет України на відповідний рік;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у відповідності до статті 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру трьох мінімальних заробітних плат, встановлених законом про Державний бюджет України на відповідний рік з 17 серпня 2022 року щомісячно.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є непрацюючим пенсіонером, проживає в населеному пункті, який віднесено до зони безумовного (обов`язкового) відселення, та перебуває на обліку у відповідача.

У зв`язку із прийняттям рішення Конституційним Судом України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, відповідач повинен був нараховувати та виплачувати доплату (підвищення) до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак таке підвищення не виплачується.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03 липня 2023 року, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи у розумінні Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Тому не має права на нарахування та виплату підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 зазначеного Закону, оскільки саме посвідчення є документом, що підтверджує статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

3. Не погодившись з судовими рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій позивач направив до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 липня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2023 року у справі № 240/23831/22 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Як підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції скаржник зазначає, що оскаржувані рішення попередніх інстанцій прийнято в результаті неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у зразковій справі № 240/4937/18, від 17 листопада 2022 року по справі №240/43959/21, від 05 грудня 2022 року по справі № 240/42792/21, від 02 березня 2023 року по справі №240/18051/22, від 05 березня 2023 року по справі №240/10112/22.

4. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 грудня 2023 року, сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Стеценка С.Г., Тацій Л.В.

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2023 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 липня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2023 року у справі № 240/23831/22.

5. Верховний Суд ухвалою від 22 липня 2024 року прийняв до провадження вищезазначену касаційну скаргу та призначив до розгляду в письмовому провадженні з 23 липня 2024 року.

Відповідач відзиву на касаційну скаргу до суду не надав.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. ОСОБА_1 проживає у смт. Народичі Коростенського (Народицького) району Житомирської області. Даний населений пункт, відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесено до зони безумовного (обов`язкового) відселення.

Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Житомирській області та отримує пенсію за віком.

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) позивач має статус непрацюючого пенсіонера.

На своє звернення до відповідача щодо виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, отримав відповідь про те, що частина 2 статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не передбачає та не дає йому права на нарахування та виплату підвищення до пенсії.

Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом за захистом своїх порушених соціальних прав.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

8. Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Положеннями статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон № 796-XII.

Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01січня 2015 року) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати (частина друга цієї статті).

1 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів» (далі - Закон № 76-VIII), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі № 796-XII статті 31, 37, 39, 45.

У подальшому Законом України від 04.02.2016 № 987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 987-VIII; згідно з розділом II «Прикінцеві положення» Закону № 987-VIII він набрав чинності з 01 січня 2016 року) включено до Закону № 796-XII статтю 39 такого змісту:

«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності), зокрема, підпункту 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

У Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.

Тобто вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року), яка із 17 липня 2018 року є чинною.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі № 240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, дія якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону № 987-VIII) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018.

Так, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ (яка була чинною до 01 січня 2015 року) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3 8 Конституції України та статті 6 КАС) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.

З огляду викладене колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції до 01 січня 2015 року, яка передбачає виплату уповноваженими органами доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях безумовного (обов`язкового) відселення або у зоні гарантованого добровільного відселення, або у зоні посиленого радіоекологічного контролю.

9. Стосовно розрахункової величини, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року) колегія суддів зазначає, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у відповідності до статті 39 Закону №796-ХІІ, виходячи з розміру трьох мінімальних заробітних плат, встановлених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

06 грудня 2016 року був прийнятий Закон № 1774-VIII, що набрав чинності 01 січня 2017 року.

Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19 грудня 2019 року № 410-IX).

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15 травня 2018 року № 2415-VIII).

Згідно з пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України Кодекс України про адміністративні правопорушення Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закон України «Про підвищення престижності шахтарської праці», Закон України «Про Державний земельний кадастр», Закон України «Про судовий збір», Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Закон України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до наведених вище положень Закону № 1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.

Законом № 1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону № 1774-VIII було виключено Законом № 76-VIII [що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018].

Висновок щодо застосування вищезазначених норм права сформувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 240/19227/21 (і цей висновок є застосовним до спірних правовідносин): норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.

У згаданій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Конституційний Суд України в Рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4/зп у справі № 18/183-97 за конституційним зверненням ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення частини п`ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набрання чинності Конституцією України) визначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

З урахуванням дії темпоральних правил (принцип дії закону в часі) у разі колізії нормативних актів одного рівня юридичної ієрархії (суперечність один одному двох або більше чинних нормативних актів, прийнятих стосовно одного й того самого питання) застосовується акт, виданий пізніше, як у разі, коли про скасування попереднього акта (його приписів) прямо зазначено в новому нормативному акті, так і у разі, коли таких застережень немає.

Таким чином, з набранням чинності Законом № 1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року). Закон № 1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону № 796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.

Такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону № 796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону № 796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.

Велика Палата Верховного Суду врахувала також те, що Конституційний Суд України неодноразово викладав правову позицію щодо розуміння положень частини третьої статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зокрема, у пункті 5.2 Рішення від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 Конституційний Суд України вказав на те, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними ознаками поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

За таких обставин колегія суддів наголошує, що суб`єктивне право позивача на нарахування та виплату підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ не належить до основних. Вказане підвищення є доплатою до призначеної пенсії, право на яку залежить від проживання у зоні радіоактивного забруднення.

10. Таким чином, позовні вимоги слід задовольнити шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у відповідності до статті 39 Закону №796-ХІІ, виходячи з розміру трьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на 1 січня відповідного календарного року.

11. Колегія суддів визнає помилковим висновок судів першої та апеляційної інстанції про те, що позивач не має права на отримання підвищення до пенсії, передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ, оскільки у нього відсутній статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.

При цьому колегія суддів ураховує висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 28 травня 2024 року по справі № 240/2236/23, відповідно до якого відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 стаття 39 Закону № 796-ХІІ належить до розділу VII Закону № 796-ХІІ, який визначає особливості регулювання праці громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення і встановлює, серед іншого, право на нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення. Розділ VII Закону № 796-ХІІ встановлює наявність пільг у осіб, які проживають та(або) здійснюють трудову діяльність на територіях радіоактивного забруднення. Тому при застосуванні вказаної норми визначальним передусім є місце проживання особи, яка звертається за призначенням підвищення до пенсії, та наявність у неї статусу непрацюючого пенсіонера.

Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні, отримує пенсію за віком та не працює. Позивач зареєстрований та проживає в смт. Народичі Коростенського (Народицького) району Житомирської області, яке відповідно до Переліку № 106 віднесено до зони безумовного (обов`язкового) відселення.

12. За таких обставин та враховуючи вищезазначені висновки, колегія суддів висновує про наявність у позивача підстав для отримання підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року) для непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території безумовного (обов`язкового) відселення, у розмірі трьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.

Відповідно до частин першої, третьої статті 351 КАС суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Доводи позивача про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи, у зв`язку із чим наявні підстави для скасування оскаржуваних рішень та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.

13. Що стосується розподілу судових витрат слід зазначити таке.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

ОСОБА_1 сплатив судовий збір: за подання адміністративного позову - 992,40 грн відповідно до квитанції від 26 вересня 2022 року №22; за подання апеляційної скарги - 1488,60 грн відповідно до квитанції від 26 серпня 2023 року № 31; за подання касаційної скарги - 1984,80 грн відповідно до квитанції від 03 січня 2024 року № 21.

Таким чином, на користь позивача належить стягнути судовий збір у розмірі 4 465,80 грн.

Керуючись статтями 139 345 349 351 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 липня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2023 року в адміністративній справі № 240/23831/22 скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати з 17 серпня 2022 року ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 17 серпня 2022 року підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює трьом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня календарного року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на загальну суму 4 465,80 грн. (чотири тисячі чотириста шістдесят п`ять гривень вісімдесят копійок).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Стрелець Т.Г.

Судді Стеценко С.Г.

Тацій Л.В.