№ 240/30679/23 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2024 року

м. Київ

справа №240/30679/23

адміністративне провадження № К/990/17063/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єзерова А.А., суддів Берназюка Я.О., Стеценка С.Г.,

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2024 (колегія суддів у складі головуючого судді Матохнюка Д.Б., суддів Білої Л.М., Гонтарука В.М.) у справі №240/30679/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

I. РУХ СПРАВИ

1. У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, яка полягає в обчисленні розміру пенсії ОСОБА_1 без встановлення доплати до пенсії за понаднормовий стаж у розмірі 1% заробітку за кожен рік роботи понад 15 років, встановлений пунктом 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі Закон №796-XII), в редакції, чинній до 11.10.2017;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 , призначеної пенсії з урахуванням пункту 2 статті 56 Закону №796-XII, а саме щодо збільшення пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад 15 річний стаж, але не вище 75% заробітку починаючи з 26.04.2023 (у межах шестимісячного строку, що передував зверненню до суду із даним позовом).

2. Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 15.01.2024 у задоволенні позову відмовив.

3. Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 10.04.2024 апеляційну скаргу позивачки задовольнив, рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нову постанову, якою позов задовольнив: визнав протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, яка полягає в обчисленні розміру пенсії ОСОБА_1 без встановлення доплати до пенсії за понаднормовий стаж в розмірі 1% заробітку за кожен рік роботи понад 15 років, встановлений пунктом 2 статті 56 Закону №796-XII в редакції, чинній до 11.10.2017; зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 , призначеної з урахуванням пункту 2 статті 56 Закону №796-XII без застосування двоскладової формули, передбаченої частиною 2 статті 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" із збільшенням її розміру на 1% заробітку за кожний рік роботи понад 15-річний стаж, але не вище 75% заробітку починаючи з 26.04.2023.

4. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати цю постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

5. Верховний Суд ухвалою від 27.11.2023 відкрив касаційне провадження за цією касаційною скаргою з підстави, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області, як інвалід 2 групи з числа учасників ліквідації аварії на Чорнобильської АЕС з 15.07.2014, отримує пенсію по інвалідності 2 групи, обчислену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV). З 01.07.2021 позивачка отримує пенсію по інвалідності ІІ групи щодо якої встановлено причинний зв`язок з Чорнобильською катастрофою, обчислену відповідно до Закону №796-XII.

7. Позивачка 30.04.2023 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про проведення перерахунку та виплату пенсії відповідно до вимог пункту 2 статті 56 Закону №796-XII в редакції, чинній до 01.10.2017, без застосування двоскладової формули при її обчисленні.

8. За результатами розгляду заяви, відповідач листом від 29.05.2023 №19727-17708/Т-02/8-0600/23 повідомив про відмову в перерахунку пенсії, зазначивши, що розмір пенсії, обчислений з врахуванням норм частини 2 статті 27 Закону №1058-IV, є меншим, ніж той, який позивачка отримує.

9. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення перерахунку та виплату пенсії відповідно до вимог пункту 2 статті 56 Закону №796-XII в редакції, чинній до 01.10.2017, позивачка звернулась до суду.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

10. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, посилаючись на висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 23.10.2019 у справі №809/627/18, дійшов висновку про відсутність правових підстав для перерахунку пенсії із збільшенням її розміру на один відсоток заробітку за кожен рік стажу роботи понад 20 років, як це передбачено пунктом 2 статті 56 Закону №796-ХІІ, оскільки позивачка не виявила бажання перейти на пенсію за віком на умовах частини 2 статті 27 Закону №1058-IV, а залишилась на пенсії за віком на умовах частини 1 статті 27 Закону №1058-IV.

11. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, посилався на висновки Верховного Суду, сформульовані у постановах від 26.12.2022 у справі №520/4297/19, від 17.04.2018 у справі №565/1270/17, від 02.04.2019 у справі №565/871/17, від 26.11.2019 у справі №572/1263/17 та від 16.07.2020 у справі №336/7176/16-а (2-а/336/41/2017) та від 07.02.2019 у справі № 712/2147/17, від 15 липня 2021 року у справі № 565/787/17, від 26.12.2022 у справі 520/4297/19, та зазначив, що на позивачку розповсюджується дія статті 56 Закону №796-XII, оскільки позивачка є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та пенсія їй була призначена до внесення змін до пункту 2 статті 56 Закону №796-XII, які внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII (далі - Закон №2148-VIII).

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ

12. Підставами касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції скаржник визначає положення пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

13. Як на підставу касаційного оскарження скаржник покликається на те, що суд апеляційної інстанцій вирішив спір без урахування висновків, сформульованих Верховним Судом у постановах від 23.10.2019 у справі №809/627/18, від 06.09.2023 у справі №300/2091/21, від 10.01.2024 у справі №300/168/21.

14. Відповідач посилається на неправильне застосування положення пункту 2 статті 56 Закону №796-XII у взаємозв`язку із частиною другої статті 27 Закону №1058-IV, в редакції, після внесенні змін Законом №2148-VIII.

15. Відповідач у касаційній скарзі зауважує про відсутність правових підстав для перерахунку пенсії із збільшенням її розміру на один відсоток заробітку за кожен рік стажу роботи понад 20 років, як це передбачено пунктом 2 статті 56 Закону №796-ХІІ, оскільки позивачка не виявила бажання перейти на пенсію за віком на умовах частини 2 статті 27 Закону №1058-IV, а залишилась на пенсії за віком на умовах частини 1 статті 27 Закону №1058-IV.

16. Скаржник вказує на неврахування судом апеляційної інстанції того, що позивачка звернувся до органу пенсійного фонду із заявою про перерахунок пенсії відповідно до пункту 2 статті 56 Закону №796-XII після набрання чинності змін, внесених Законом №2148-VIII (після 17.10.2017), тому положення цієї норми не можуть поширюватися на позивачку.

17. Також скаржник покликається на відсутність єдиного правового висновку щодо застосування положень пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ відносно осіб, які є учасниками ліквідації аварії на Чорнобильської АЕС, отримують пенсію по інвалідності 2 групи, обчислену відповідно до Закону України №1058-IV і призначену до 17.10.2017, якщо за перерахунком пенсії згідно з пунктом 2 статті 56 Закону №796-ХІІ звернулися після 17.10.2017.

18. Позивачка відзив на касаційну скаргу не надала суду, що не перешкоджає її розгляду.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

19. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, виходить з такого.

20. У статті 8, частині другій статті 19 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; зокрема, закони приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

21. Відповідно до частини другої статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За своїм змістом положення цієї норми передбачають, з одного боку, обов`язок держави гарантувати конституційні права і свободи, а з другого - утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до звуження обсягу уже існуючих на момент такого прийняття прав і свобод людини.

22. Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

23. Конституційний Суд України у пункті 3 Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 зазначив, що обов`язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Конституційний Суд України підкреслив, що встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зумовлено виконанням державою свого конституційного обов`язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону України. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов`язку.

24. Таким чином, обов`язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, шляхом надання відповідних пільг, компенсацій та гарантій.

25. У Рішенні від 20.03.2002 №5-рп/2002 Конституційний Суд України наголосив на недопустимості скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов`язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС стала втрата здоров`я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров`я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави (пункт 4 мотивувальної частини).

26. У Рішенні від 11.10.2005 №8-рп/2005 Конституційний Суд України також наголосив, що Закон №796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, оскільки відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (абзаци одинадцятий, чотирнадцятий пункту 5 мотивувальної частини).

27. Таким чином, скасування пільг, компенсацій та гарантій, передбачених для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не відповідає викладеному у статті 16 Основного Закону України конституційному обов`язку держави, який полягає, зокрема, у здійсненні захисту прав, інтересів, гарантій, наданих особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

28. Положеннями статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

29. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон №796-XII.

30. Наведені заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров`я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.

31. У пункті 6 Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 Конституційний Суд України вказав, що рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, має бути таким, щоб забезпечувати їм гідне життя, і не повинен залежати від майнового стану їх сімей. Обмеження чи скасування пільг для осіб, на яких поширюється дія Закону №796-ХІІ, без відповідної рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов`язань держави щодо забезпечення соціального захисту цієї категорії осіб. У разі зміни правового регулювання набуті такими особами права на пільги, компенсації і гарантії повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації або запроваджені рівноцінні чи більш сприятливі умови соціального захисту.

32. Пункт 2 статі 56 Закону №796-ХІІ (у редакції на час призначення позивачці пенсії) передбачав, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку.

33. У подальшому Законом №2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017, зокрема, до пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ внесено зміни, згідно з якими право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

34. Відповідно до частини другої статті 27 Закону №1058-IV за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.

35. Отже правове регулювання щодо права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж змінилось з 11.10.2017, поставивши в залежність передбачену Законом №796-ХІІ можливість збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж, встановлений пунктом 2 статті 56 цього Закону з призначенням пенсії на умовах, визначених частиною другою статті 27 Закону №1058-IV.

36. Звертаючись до суду з касаційною скаргою Управління наголошує, що питання виплати надбавки за понаднормовий стаж має вирішуватися за законодавством, чинним на момент звернення особи з відповідною заявою (06.04.2023), тобто на підставі пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ з урахуванням змін, внесених Законом №2148-VIII.

37. Ключовим правовим питанням, яке підлягає вирішенню в цій справі є правомірність застосування органами пенсійного фонду до осіб, яким пенсія призначена до 11.10.2017, положень пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ у редакції Закону № 2148-VIII.

38. Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

39. Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією стабільності суспільних відносин, зокрема, відносин між державою і громадянами, безпеки людини і громадянина, довіри до держави.

40. У Рішенні від 26.01.2011 №1-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що положення частини першої статті 58 Основного Закону України передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами, та принцип зворотної дії в часі, якщо вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини).

41. Конституційний Суд України у Рішенні від 13.05.1997 №1-зп висловив позицію, за якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

42. У Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України визначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

43. Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

Наведене узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 14.11.2019 у справі №826/2966/16, від 03.09.2020 у справі №826/11304/16, від 27.09.2022 у справі №320/1510/20.

44. Разом з тим, у Рішенні від 12.02.2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України підтримав раніше сформовану ним юридичну позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

45. Конституційний Суд України в Рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

46. Аналіз положень статті 58 Конституції України в контексті подібних правовідносин до тих, що виникли у цій справі, здійснив Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду і виклав у постанові від 25.06.2024 у справі №300/3435/21.

47. У цій справі Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, вважаючи, що висновки, викладені в раніше ухвалених постановах Верховного Суду, зокрема від 23.10.2019 у справі №809/627/18, від 29.08.2022 у справі №300/1390/19, від 06.09.2023 у справі №300/2091/21, від 10.01.2024 у справі №300/168/21 та інших, у яких висловлено правову позицію стосовно розповсюдження пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ в редакції змін, внесених Законом №2148-VIII на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, та відповідно про те, що згідно із пунктом 2 статті 56 Закону №796-ХІІ (у редакції, що діяла на час її реалізації за заявою пенсіонера) умовою призначення надбавки за додатковий стаж роботи є призначення пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону №1058-IV; пенсіонер, щодо якого не дотримано цієї умови, не має права на отримання надбавки за понаднормовий стаж, є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні, відступила від таких висновків і, враховуючи приписи статей 22 та 58 Конституцій України, зазначила, що держава, як компенсацію за втрачене здоров`я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, гарантувала учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС особливі норми та умови пенсійного забезпечення.

48. З огляду на це, за особами, які набули право на призначення пенсії з урахуванням спеціального Закону №796-XII, пунктом 2 статі 56 якого було визначено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, таке право зберігається й у разі зміни нормативно-правового регулювання цих правовідносин.

49. Тож, щодо осіб, яким на час призначення пенсії з урахуванням Закону №796-XII її розрахунок мав здійснюватися згідно із пунктом 2 статті 56 Закону №796-XII за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на один процент заробітку за рік, вказана норма зберігає юридичну силу як для пенсіонера так і для органу, який призначає пенсію і повинна застосуватися у тій редакції, яка діяла на час призначення пенсії (окрім випадку покращення становища особи).

50. Поширення на таких осіб нових правил виплати надбавки за додатковий стаж роботи залежно від призначення пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону №1058-IV, запроваджених у зв`язку із внесенням до цієї норми змін Законом №2148-VIII, свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав таких осіб, що в силу статті 22 Конституції України, є неприпустимим.

51. Суд не вбачає підстав для відступу від цього висновку, сформульованого Верховним Судом у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі, що розглядається.

52. З огляду на це, колегія суддів зазначає, що оскільки пенсія за віком призначена позивачці до внесення змін до пункту 2 статі 56 Закону №796-XII (до 11.10.2017), то остання має право на перерахунок та виплату пенсії з її збільшенням на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку.

53. Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими, а доводи касаційної скарги відповідача, в тому числі щодо незастосування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, сформульованих у постановах від 23.10.2019 у справі №809/627/18, від 06.09.2023 у справі №300/2091/21, від 10.01.2024 у справі №300/168/21, не знайшли свого підтвердження під час здійснення касаційного перегляду оскаржуваного рішення з підстав відступу Судом у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від висновків, викладених у цих постановах.

54. Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статі 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

55. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

56. Ураховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанцій і погоджується з його висновками.

57. Рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржуваному судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини у справі з наданням оцінки всім основним аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

58. З огляду на те, що касаційний суд залишає без змін рішення суду апеляційної інстанції, то в силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 350 356 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2024 у справі №240/30679/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Суддя-доповідач А.А. Єзеров

Суддя Я.О. Берназюк

Суддя С.Г. Стеценко