ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2024 року
м. Київ
справа № 240/31419/21
адміністративне провадження № К/990/20423/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Хохуляка В.В., Гімона М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23.06.2022 (суддя Єфіменко О.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.05.2023 (головуючий суддя Смілянець Е.Є., судді: Драчук Т.О., Полотнянко Ю.П.) у справі №240/31419/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В :
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області (далі також - відповідач, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0663287-2407-0650 від 27 травня 2021 року на суму 27660,64 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що контролюючим органом безпідставно винесено податкове повідомлення-рішення зі сплати податку на нерухоме майно (приміщення бетонної комори), відмінне від земельної ділянки, оскільки вказане приміщення відноситься до будівель промисловості й в силу приписів п.п. «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі також - ПК України) не є об`єктом оподаткування.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23.06.2022, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.05.2023, в задоволенні позову відмовлено.
Так, судами в ході розгляду встановлено, що позивачеві на праві приватної власності належить об`єкт нежитлової нерухомості: приміщення бетонної комори, що знаходиться по АДРЕСА_1 , загальною площею 638,9 кв.м., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
27.05.2021 Головним управлінням ДПС у Житомирській області на підставі п.п.54.3.3 п.54.3 ст.53 та підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) сформоване податкове повідомлення-рішення №0663287-2407-0650 про визначення ОСОБА_1 податкового зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік на суму 27660,64 грн, яке направлено позивачеві засобами поштового зв`язку та отримано останнім.
Не погодившись з винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду із цим позов.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що факт використання спірної нерухомості, як об`єкту сільськогосподарської інфраструктури у власній підприємницькій діяльності позивачем не доведено, а тому у останнього відсутня сукупність умов, за яких належне йому нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, звільнено від оподаткування відповідно до положень п.п. "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.
З такими рішеннями судів попередніх інстанцій не погодився позивач та подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач наголошує на необхідності застосування в даному випадку пільги, передбаченої п.п."є" п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, оскільки належна йому нежитлова будівля (бетонна комора) відноситься до промислових об`єктів. Натомість, суди першої та апеляційної інстанцій помилково аргументували відсутність підстав для задоволення позову з посиланням на п.п. "ж" 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, адже позивач свої позовні вимоги необхідністю застосування пільги, передбаченої зазначеним пунктом, не обґрунтовував.
Ухвалою Верховного Суду від 27.06.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23.06.2022 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.05.2023 у цій справі.
У відзиві на касаційну скаргу контролюючий орган проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до п.п.10.1.1 п.10.1 ст.10 ПК України до місцевих податків належить, зокрема, податок на майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно із пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України закріплено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
У відповідності до підпункту 266.2.2 пункту 266.6 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування:
а) об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також організацій, створених ними в установленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету і є неприбутковими (їх спільній власності);
б) об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, визначені законом, в тому числі їх частки;
в) будівлі дитячих будинків сімейного типу;
г) гуртожитки;
ґ) житлова нерухомість непридатна для проживання, у тому числі у зв`язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад;
д) об`єкти житлової нерухомості, в тому числі їх частки, що належать дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа, визнаним такими відповідно до закону, дітям з інвалідністю, які виховуються одинокими матерями (батьками), але не більше одного такого об`єкта на дитину;
е) об`єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб`єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність в малих архітектурних формах та на ринках;
є) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств;
ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку;
з) об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності громадських об`єднань осіб з інвалідністю та їх підприємств;
и) об`єкти нерухомості, що перебувають у власності релігійних організацій, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, та використовуються виключно для забезпечення їхньої статутної діяльності, включаючи ті, в яких здійснюють діяльність засновані такими релігійними організаціями добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), крім об`єктів нерухомості, в яких здійснюється виробнича та/або господарська діяльність;
і) будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від форми власності та джерел фінансування, що використовуються для надання освітніх послуг;
ї) об`єкти нежитлової нерухомості державних та комунальних дитячих санаторно-курортних закладів та закладів оздоровлення та відпочинку дітей, а також дитячих санаторно-курортних закладів та закладів оздоровлення і відпочинку дітей, які знаходяться на балансі підприємств, установ та організацій, які є неприбутковими і внесені контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій. У разі виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій декларація подається платником податку протягом 30 календарних днів з дня виключення, а податок сплачується починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій;
й) об`єкти нежитлової нерухомості державних та комунальних центрів олімпійської підготовки, шкіл вищої спортивної майстерності, центрів фізичного здоров`я населення, центрів з розвитку фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю, дитячо-юнацьких спортивних шкіл, а також центрів олімпійської підготовки, шкіл вищої спортивної майстерності, дитячо-юнацьких спортивних шкіл і спортивних споруд всеукраїнських фізкультурно-спортивних товариств, їх місцевих осередків та відокремлених підрозділів, що є неприбутковими та включені до Реєстру неприбуткових установ та організацій. У разі виключення таких установ та організацій з Реєстру неприбуткових установ та організацій декларація подається платником податку протягом 30 календарних днів з дня виключення, а податок сплачується починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій;
к) об`єкти нежитлової нерухомості баз олімпійської та паралімпійської підготовки. Перелік таких баз затверджується Кабінетом Міністрів України;
л) об`єкти житлової нерухомості, які належать багатодітним або прийомним сім`ям, у яких виховується п`ять та більше дітей.
Як уже було зазначено в цій постанові, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на розповсюдження на нього, як власника нерухомого майна (бетонної комори), пільги, передбаченої п.п."є" п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, оскільки належна йому нежитлова будівля відноситься до промислових об`єктів.
Натомість, як суд першої, так і суд апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення у справі про відмову в задоволенні позову, виходили з відсутності у позивач права на застосування пільги відповідно до п.п. "ж" 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, оскільки останнім факт використання спірної нерухомості, як об`єкту сільськогосподарської інфраструктури у власній підприємницькій діяльності позивачем, не доведено.
Колегія суддів зазначає, що в силу вимог підпункту 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 ПК України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»).
До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади» належить клас (код 1251) «Будівлі промислові», який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) "Резервуари, силоси та склади" належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.
Отже, з метою застосування норм підпункту 266.2.2 ПК при визначенні промислових підприємств необхідно дотримуватись вимог Національного класифікатора України ДК 009:2010 та Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.
Належний позивачу об`єкт за своїми ознаками відповідає класу будівель промисловості Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 відноситься до класу 1252 "Резервуари, силоси та склади", код 1252.9 "Склади та сховища інші", що й зазначено судами першої та апеляційної інстанцій.
Тобто, за технічними характеристиками належна позивачу на праві приватної власності будівля може належати до об`єктів, що звільняються від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, наведеному у п.п. "є" 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.
Водночас, суди попередніх інстанцій, пославшись лише на витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, який містить інформацію про реєстрацію за позивачем права власності на нежитлове приміщення (бетонна комора), прийшли до висновку, що за технічними характеристиками належна позивачу на праві приватної власності будівля підпадає під визначення об`єктів, що звільняються від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, наведеному у підпункті "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. При цьому, оскільки позивачем не доведено факт використання спірної нерухомості, як об`єкту сільськогосподарської інфраструктури у власній підприємницькій діяльності, суди прийшли до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Натомість, як вже було наголошено, позовні вимоги обґрунтовано наявністю у позивача пільги, передбаченої саме п.п."є" п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, оскільки належна йому нежитлова будівля відноситься саме до промислових об`єктів. Жодних посилань на те, що позивач наділений статусом сільськогосподарського товаровиробника як позовна заява, так і інші матеріали справи не містять.
Відтак, колегія суддів вважає, що у судів першої та апеляційної інстанцій були відсутні обґрунтовані підстави для застосування до спірних відносин підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами. Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути встановлені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.
Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, тобто відповідність доказу об`єктивній дійсності є його безсумнівність, яка обумовлена зібраними матеріалами справи; достатніми, що відображається в наявності такої системи належних, допустимих, достовірних доказів, які отримані в результаті всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин, пов`язаних з предметом справи та всієї сукупності зібраних у ній доказів і яка достовірно встановлює всі обставини справи; належними, тобто властивість доказу, яка характеризує зв`язок відомостей і які становлять його зміст з обставинами, які підлягають доказуванню; допустимими, тобто відповідними процесуальній формі їх одержання, єдиною загальною вимогою недопустимості доказів є виявлення порушень закону при їх збиранні.
При цьому обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Результат такого дослідження має бути відображений у мотивувальній частині судового рішення відповідно до положень частини четвертої статті 246 КАС України.
У межах цієї справи суди першої та апеляційної інстанцій не дотримались обов`язку із безпосереднього, всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин справи та надання правової оцінки усім доводам учасників справи, застосувавши формальний підхід до її вирішення та порушивши правила офіційного з`ясування обставин справи.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
За правилами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегією суддів встановлено, що судами попередніх інстанцій допущено поверхневий підхід до вирішення спору, який виник між сторонами у цій справі, а тому Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, оскільки не встановлення дійсного предмета доказування та/або ненадання правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування, свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, невжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи.
Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Частиною четвертою зазначеної статті встановлено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Ураховуючи те, що порушення норм процесуального права допустили обидві судові інстанції, судові рішення у цій справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з урахуванням предмета доказування у цій справі, з перевіркою їх належними та допустимими доказами, надати належну правову оцінку кожному доказу окремо та у їх сукупності.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23.06.2022 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.05.2023 скасувати, а справу №240/31419/21 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіВ.П. Юрченко В.В. Хохуляк М.М. Гімон