№ 240/34560/22 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 240/34560/22

адміністративне провадження № К/990/43570/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Загороднюка А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №240/34560/22

за позовом ОСОБА_1

до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та Управління Держпраці у Житомирській області

про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати,

за касаційною скаргою Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці

на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 липня 2023 року

(головуючий суддя: Чернова Г.В.)

і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2023 року

(головуючий суддя: Біла Л.М., судді: Матохнюк Д.Б., Гонтарук В.М.),

Установив:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі - «Міжрегіональне Управління Держпраці») та Управління Держпраці у Житомирській області, в якому просив:

- визнати протиправним і скасувати наказ №357-к від 30 листопада 2022 року про звільнення ОСОБА_1 із посади начальника відділу нагляду в АПК та СКС Управління Держпраці у Житомирській області з 1 грудня 2022 року у зв`язку із ліквідацією державного органу, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу»;

- поновити ОСОБА_1 на роботі на рівнозначній посаді заступника начальника управління - начальника відділу Управління інспекційної діяльності у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці з 2 грудня 2022 року до дня фактичного поновлення на роботі;

- стягнути з відповідачів заробітну плату за весь час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року №14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» фактично відбулась не ліквідація, а реорганізація територіальних органів Держпраці.

З огляду на це, на переконання позивача, до процедури звільнення працівників мали застосовуватися норми Закону України «Про державну службу», які регламентують процедуру звільнення у зв`язку з реорганізацією.

Зазначав, що його звільнення відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією Управління Держпраці у Житомирській області здійснено без законних підстав та із порушенням вимог чинного законодавства.

Вважаючи своє право на працю порушеним, ОСОБА_1 звернувся до суду з метою його захисту і відновлення.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2023 року, позов задоволено частково:

визнано протиправним і скасовано наказ Управління Держпраці у Житомирській області №357-к від 30 листопада 2022 року про звільнення позивача з посади начальника відділу нагляду в АПК та СКС Управління Держпраці у Житомирській області з 1 грудня 2022 року у зв`язку із ліквідацією державного органу, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу»;

поновлено позивача на посаді начальника відділу нагляду в АПК та СКС Управління Держпраці у Житомирській області з 2 грудня 2022 року;

стягнуто з Управління Держпраці у Житомирській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 2 грудня 2022 року до 20 липня 2023 року в сумі: 95 538,30 грн, з вирахуванням при виплаті встановлених законом податків і зборів.

допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з того, що дійсно, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року №14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» фактично відбулась не ліквідація Управління Держпраці у Житомирській області, а реорганізація цього органу, адже держава не відмовилась від виконання завдань та функцій Державної служби з питань праці або передачі їх іншим органам виконавчої влади. Натомість у цій постанові Уряд передбачив об`єднання (злиття) кількох територіальних органів з питань праці, що припиняються, в новий (міжрегіональний) територіальний орган з питань праці, повноваження якого поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць (областей).

Суди попередніх інстанцій зауважили, що на момент звільнення позивача вже був ухвалений Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» № 1285-ІХ від 23 лютого 2021 року, яким внесені зміни до Закону України «Про державну службу», зокрема, частину третю статті 87 цього Закону викладено в такій редакції, яка передбачає обовязок роботодавця пропонувати іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

Проте, як встановили обидві судові інстанції у цій справі, в порушення вказаної норми, відповідач жодної посади, як рівнозначної, так і нижчої, позивачу не пропонував. Вказана обставина не заперечувалась представником відповідача у судовому засіданні.

За таких умов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що звільнення позивача відбулось незаконно, а тому скасували наказ про його звільнення з посади.

Між тим, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, поновили позивача саме на посаді, з якої його було незаконно звільнено, тобто в органі, який реорганізовувався, чим задовольнили вимогу про поновлення на посаді ОСОБА_1 частково, адже останній просив у позові поновити його на рівнозначній посаді у новоутвореному органі.

Насамкінець, суди попередніх інстанцій стягнули на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій у цій справі, Міжрегіональне Управління Держпраці подало касаційну скаргу на них.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Міжрегіональне Управління Держпраці, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 липня 2023 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2023 року, й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник вказує пункти 1 і 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання правозастосування пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». А також про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20, від 8 грудня 2021 року у справі №380/3646/20, від 23 грудня 2021 року у справі №380/3551/20, від 16 лютого 2022 року у справі №380/3389/20, від 16 лютого 2022 року у справі №380/3435/20, від 16 лютого 2022 року у справі №380/4357/20, від 22 лютого 2022 року у справі №380/3547/20, від 9 червня 2022 року у справі №380/3833/20, від 9 червня 2022 року у справі №380/3269/20, від 7 липня 2022 року у справі №380/3754/20 та інших.

Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міжрегіонального Управління Держпраці.

Інші учасники справи своїх відзивів на касаційну скаргу не надали, копію ухвали Суду про відкриття касаційного провадження ОСОБА_1 та Управління Держпраці у Житомирській області отримали 27 грудня 2023 року о 23:54 год.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Наказом від 25 листопада 2021 року №322-к ОСОБА_1 був призначений на посаду начальника відділу нагляду в АПК та СКС Управління Держпраці у Житомирській області, як такий що пройшов конкурс і визнаний його переможцем на заняття вакантної посади державної служби в Управлінні Держпраці у Житомирській області, що підтверджується копією трудової книжки доданої до позову та довідкою №6748 від 26 жовтня 2021 року.

28 січня 2022 року відповідно до наказу №10-к від 19 січня 2022 року ОСОБА_1 було попереджено про можливе звільнення з посади у зв`язку із прийняттям постанови Кабінету Міністрів України №14 від 12 січня 2022 року «Про деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці», а саме: у зв`язку з ліквідацією Управління Держпраці у Житомирській області, в Вінницькій області, у Хмельницькій області та створення Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.

Як встановили суди попередніх інстанцій в ході розгляду цієї справи, ОСОБА_1 роботодавцем не пропонувались жодні посади, як рівнозначні, так і нерівнозначні одночасно з попередженням про можливе звільнення.

Наказом № 357-к від 30 листопада 2022 року позивача було звільнено з посади начальника відділу нагляду в АПК та СКС Управління Держпраці у Житомирській області з 1 грудня 2022 року у зв`язку із ліквідацією державного органу, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - «Закон») державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

За частиною другою статті 1 вказаного Закону державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

За змістом частини першої статті 4 Закону державна служба здійснюється з дотриманням таких принципів: 7) забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження; 10) стабільності - призначення державних службовців безстроково, крім випадків, визначених законом, незалежність персонального складу державної служби від змін політичного керівництва держави та державних органів.

Відповідно до частин другої, третьої статті 5 Закону відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

За змістом пункту 4 частини першої статті 83 Закону державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Згідно із частиною першою статті 87 Закону (із змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року №117-IX) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу.

Відповідно до частини п`ятої статті 22 Закону у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Відповідно до частини третьої статті 87 Закону суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Відповідно до частини шостої статті 49-2 Кодексу законів про працю України (у редакції, викладеній згідно із Законом України від 12 грудня 2019 року № 378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України») вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу [згідно з якою «звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу] та положення частини другої цієї статті [згідно з якою «при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством»]; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Кабінетом Міністрів України Постановою від 12 січня 2022 року № 14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» (далі - «Постанова №14») ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці, серед яких Управління Держпраці у Житомирській області, та утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці.

Зазначеною постановою установлено, що 1) територіальні органи Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань праці і прийняттям рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною службою з питань праці після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворені згідно з пунктом 2 цієї постанови, затвердження положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій; 3) міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, виконують завдання і функції територіальних органів Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1, а саме: Центрально-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці - завдання і функції Управління Держпраці у Житомирській області, Управління Держпраці у Хмельницькій області, Управління Держпраці у Вінницькій області.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 104 Цивільного кодексу України (далі - «ЦК України») юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 110 ЦК України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

За змістом частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.

Предметом спору в цій справі є (не)правомірність звільнення ОСОБА_1 з посади на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Перш за все варто зауважити, що наведена підстава звільнення ОСОБА_1 з посади (пункт 1-1 частини першої статті 87 Закону) передбачає таку обставину як ліквідація державного органу.

У своїй чисельній практиці Верховний Суд констатував, що ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передання іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників з`ясовувати реальність такої ліквідації із врахуванням вищенаведеного. Оскільки юридичний акт, що став підставою для ліквідації, та наступне звільнення працівника з цієї підстави взаємопов`язані, перевірці підлягають законність як цього юридичного акта, так і процедури звільнення.

Зважаючи на такий підхід під час вирішення цієї справи, Верховний Суд констатує, що держава, яка в особі Кабміну ухвалила Постанову №14, коли ліквідувала, серед інших, Управління Держпраці у Житомирській області, не відмовилася від завдань з реалізації державної політики у сфері промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду на місцевому (локальному) рівні, а наділила ними новоутворений міжрегіональний територіальний орган - Центрально-Західне міжрегіональне управління Держпраці.

Проте, тлумачення (роз`яснення) Верховного Суду України правової природи державного органу в аспекті його ліквідації як юридичної особи публічного права, а з тим і умов/обставин, за яких (не)можливе припинення державної служби з цієї підстави, дотепер не втратило ані актуальності, ані значення для правильного розуміння й застосування положень нині чинного Закону України «Про державну службу», який, за його преамбулою, визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби. До такої думки наштовхує головним чином те, що організація державної влади в Україні, зокрема, на інституційному рівні, опирається на такі засадничі правила і принципи, які в державі соціально-демократичного спрямування зберігають свою значимість впродовж тривалого періоду часу, пронизуючи нормативне регулювання відповідної сфери (чи групи) правовідносин і слугуючи таким чином орієнтиром для його застосування.

Нормативне регулювання суспільних відносин на рівні закону з часом і під впливом різних умов (обставин) може змінюватися. У контексті, приміром, припинення державної служби - позаяк ці міркування викладаються в цьому зв`язку - зміни до закону можуть стосуватися підстав, способів, процедури припинення державної служби, прав та обов`язків учасників цих правовідносин. Видається, що для правильно розуміння і застосування положень закону варто зважати також на принципи здійснення державної служби, які закріплені в спеціальному для цих правовідносин законі, ну а також пам`ятати про суть і значення органів держави у державному апараті і в державному механізмі загалом.

У вимірі спірних правовідносин це ведеться до того, що ліквідація державного органу (як підстава для припинення державної служби) пов`язується не тільки з виданням відповідного розпорядчого акта про ліквідацію юридичної особи [публічного права], але також з тим, що держава відмовляється від виконання певних завдань і функцій або ж передає їх (чи залишає їх) іншому державному органу (приміром, для недопущення дублювання повноважень державних органів). Іншими словами, ліквідація юридичної особи публічного права - навіть якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є відповідний запис - не тотожне за змістом і юридичним наслідками ліквідації державного органу, який, між тим, може мати статус юридичної особи, яка за порядком утворення належить до юридичних осіб публічного права.

Злиття кількох державних органів в один й наділення цього новоутвореного (в результаті такого способу реорганізації) державного органу по суті тими самими владними повноваженнями, які мали ті органи, які злилися в один, не означає, що припинені (шляхом злиття) державні органи ліквідовані інституційно. У такий спосіб вони набули нової «форми», але їх «сутність», яка виявляється у завданнях і функціях у визначеній сфері правовідносин, залишилися ті самі. Звідси й робиться висновок, що державний орган (зокрема й місцевого рівня, як-от у цій справі) не ліквідований, а реорганізований.

Висловлені вище міркування стосовно того, який зміст вкладається в «ліквідацію» державного органу та зміни, внесені до статті 87 Закону згідно із Законом №117-ІХ, не заперечують існуючого підходу до розрізнення «ліквідації» державного органу від його «реорганізації», а з тим і юридичних процедур та наслідків, які мають застосовуватися щодо державних службовців.

Для правильного вирішення справ такої категорії передусім необхідно з`ясувати суть змін в організації функціонування територіальних органів Держпраці, а відтак і їх юридичні наслідки.

Такий висновок за аналогічних обставин справи сформував Верховний Суд у постанові від 16 травня 2024 року у справі №300/5311/22, який враховується Судом при розгляді та вирішення цієї справи.

З огляду на означене, колегія суддів доходить висновку, що після формальної ліквідації територіальних органів Управління Держпраці у Житомирській області, Управління Держпраці у Хмельницькій області, Управління Держпраці у Вінницькій області, фактично відбулася їх реорганізація шляхом злиття у Центрально-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, якому і були передані повноваження, завдання та функції названих державних територіальних органів Держпраці, а не їх ліквідація.

Державна служба здійснюється з дотриманням, з-поміж інших, принципу стабільності, тож реорганізація державного органу, згідно з частиною третьою статті 87 Закону (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин), передбачає обов`язок суб`єкта призначення/керівника державної служби попередити державного службовця про наступне звільнення не пізніше ніж за 30 календарних днів, а також (одночасно) запропонувати іншу (інші) рівнозначну посаду (посади) державної служби або, як виняток, нижчу посаду (посади) державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. У тій самій статті зазначено, що при цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Зважаючи на те, що Управління Держпраці у Житомирській області як державний орган припинилося внаслідок реорганізації, то позивач за такої ситуації міг би бути звільненим з державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону у разі, якщо не було можливості запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду (абзац третій частини третьої статті 87 Закону).

Проте, з обсягу встановлених у цій справі обставин вбачається, що Управління Держпраці у Житомирській області не пропонувало позивачеві інших посад державної служби для переведення, тому що заперечує саме існування такого обов`язку. Іншими словами, відповідач, позаяк вважав, що відбулася ліквідація державного органу, не виконував вимог абзацу другого частини третьої статті 87 Закону, адже припинення державної служби на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону цього не вимагає.

Верховний Суд наголошує, що 6 березня 2021 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» № 1285-ІХ (далі - «Закон №1285-ІХ»), яким законодавець змінив особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ і виклав частину третю Закону України «Про державну службу» у такій редакції: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Тому, після внесення Законом №1285-ІХ змін до частини третьої статті 87 Закону існування обставин, з якими законодавець пов`язує наявність підстав для звільнення державних службовців відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті включає зобов`язання роботодавця (держави) в особі суб`єкта призначення або керівника державної служби щодо працевлаштування державних службовців, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють їх можливе вивільнення.

Тому, зважаючи на наведене правове регулювання спірного питання, Суд відхиляє доводи скаржника про протилежне.

За викладених обставин та враховуючи аналіз вищенаведених приписів чинного спеціального законодавства у сфері проходження державної служби у їх сукупності, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що Управлінням Держпраці у Житомирській області під час звільнення позивача була порушена (не дотримана) процедура звільнення, встановлена частиною третьою статті 87 Закону, оскільки був відсутній факт пропозиції іншої рівнозначної посади позивачеві, зазначені порушення є істотними порушеннями припинення державної служби за ініціативою суб`єкта владних повноважень, які впливають на остаточний її результат.

Тому Верховний Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій у цій справі, що оскаржуваний наказ №357-к від 30 листопада 2022 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу нагляду в АПК та СКС Управління Держпраці у Житомирській області з 1 грудня 2022 року у зв`язку із ліквідацією державного органу, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» належить визнати протиправним і скасувати.

Покликання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20, від 8 грудня 2021 року у справі №380/3646/20, від 23 грудня 2021 року у справі №380/3551/20, від 16 лютого 2022 року у справі №380/3389/20, від 16 лютого 2022 року у справі №380/3435/20, від 16 лютого 2022 року у справі №380/4357/20, від 22 лютого 2022 року у справі №380/3547/20, від 9 червня 2022 року у справі №380/3833/20, від 9 червня 2022 року у справі №380/3269/20, від 7 липня 2022 року у справі №380/3754/20, Суд відхиляє, адже правові висновки у цих справах сформовані Верховним Судом за іншого правового регулювання питання звільнення державних службовців зі служби (за іншої редакції статті 87 Закону).

Відповідно до доводів касаційної скарги скаржник не оскаржує задоволення судами попередніх інстанцій похідних позовних вимог, як то поновлення позивача на посаді, з якої його незаконно було звільнено та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у звязку з чим Верховний Суд не надає своєї оцінки правильності вирішення цієї частини спірних правовідносин судами попередніх інстанцій.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд констатує, що суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку аргументам сторін і дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Доводи скаржника не спростовують цього висновку й не дають підстав для скасування чи зміни рішеннь, які оскаржуються.

Зважаючи на викладене, у задоволенні касаційної скарги належить відмовити.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а судові рішення, які оскаржуються, - без змін.

З огляду на результат розгляду справи судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 350 356 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці залишити без задоволення.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 липня 2023 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2023 року у справі №240/34560/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………

…………………………….

Н.М. Мартинюк

А.Г. Загороднюк

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду