№ 240/3609/23 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 240/3609/23

адміністративне провадження № К/990/26747/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Мацедонської В.Е.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року (головуючий суддя - Черняхович І.Е.)

та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2023 року (головуючий суддя - Граб Л.С., судді: Смілянець Е.С. Сторчак В.Ю.)

у справі №240/3609/23

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області

про визнання дій протиправними, стягнення коштів.

I. ПРОЦЕДУРА

1. 13 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:

- визнати протиправною відмову Територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області у виплаті йому щомісячної додаткової винагороди в розмірі 30 000,00 гривень, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168;

- стягнути з Територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області на його користь щомісячну додаткову винагороду в розмірі 30000,00 грн (у період з 24 лютого 2022 року по 18 липня 2022 року в розмірі 30 000,00 грн щомісячно, у період з 19 липня 2022 року по 20 січня 2023 року включно у розмірі 30 000,00 грн пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168.

2. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2023 року, позовну заяву, в частині позовних вимог, які стосуються виплати щомісячної додаткової винагороди за період з 24 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року, повернуто позивачу.

3. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати вказані судові рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

4. Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

5. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 122 КАС України, а не наказу Державної судової адміністрації України від 26 серпня 2020 року №384 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони", як вважає позивач.

6. З вказаним позовом до суду позивач звернувся 13 лютого 2023 року, що свідчить про пропуск місячного строку звернення до суду, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України, в частині позовних вимог, які стосуються виплати йому щомісячної додаткової винагороди за період з 24 лютого по 31 грудня 2022 року.

7. Оцінивши доводи наведені у заяві позивача про поновлення строку звернення до суду, суд першої інстанції визнав їх неповажними та зазначив, що пункти 15-16 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 26 серпня 2020 року №384, на які посилається позивач, не регулюють питання процесуальних строків на звернення до суду з позовом щодо виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, а лише визначають порядок виплати грошового забезпечення. До того ж, указаними нормами врегульований порядок виплати грошового забезпечення, яке належить до виплати співробітнику Служби судової охорони, тобто тих коштів, стосовно виплати яких немає спору. Водночас, у цій справі позивач не погоджується з діями відповідача щодо невиплати щомісячної додаткової винагороди, право на яку відповідач не визнає.

8. Також суд першої інстанції визнав безпідставними доводи позивача про те, що строк звернення з даним позовом до суду розпочався для нього 08 лютого 2023 року, оскільки саме з цієї дати він дізнався про порушення своїх прав, отримавши відповідь на свій рапорт з відмовою у виплаті щомісячної додаткової винагороди. З цього приводу суд зазначив, що отримання відповіді на рапорт не змінює моменту, з якого позивач повинен був та мав можливість дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку. Позивач не надав жодних доказів в підтвердження того, що він був позбавлений можливості раніше отримати інформацію про обставини невиплати йому додаткової грошової винагороди. Доказів, що відповідач чинив йому перешкоди в отриманні відповідної інформації, позивачем також не надано.

9. Суд апеляційної інстанцій погодився з висновком суду першої інстанції та залишив ухвалу суду першої інстанції без змін.

III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

10. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що він пропустив строк звернення до адміністративного суду в один місяць, передбачений частиною п`ятою статті 122 КАС України у правовідносинах публічної служби.

11. Зазначає, що повертаючи позовну заяву у частині позовних вимог, які стосуються виплати щомісячної додаткової винагороди за період з 24 лютого по 31 грудня 2022 року, суд першої інстанції не врахував те, що 06 квітня 2023 року Верховним Судом ухвалено рішення у зразковій справі №260/3564/22 щодо виплати передбаченої Постановою №168 додаткової грошової допомоги в розмірі 30 000,00 грн співробітнику Служби судової охорони, де, з поміж іншого сформував висновок щодо строку звернення до адміністративного суду з таким позовом, якому суперечить позиція суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції також не взяв до уваги посилання позивача на рішення Верховного Суду у зразковій справі, мотивуючи це тим, що воно не набрало законної сили.

12. Зважаючи на це та враховуючи, що зупинення провадження у справі відповідно до пункту 9 частини другої статті 236 КАС України є правом, а не обов`язком суду, скаржник просить суд касаційної інстанції врахувати, що оскаржувані судові акти щодо застосування норми частини п`ятої статті 122 КАС України в аналогічних правовідносинах не відповідають висновку Верховного Суду, викладеного в рішенні від 06 квітня 2023 року в зразковій справі №260/3564/22, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, а відтак, підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

13. Відповідач відзив на касаційну скаргу не надіслав, що в силу частини четвертої статті 338 КАС України не є перешкодою для перегляду судових рішень.

IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

14. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.

15. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеної в частині другій статті 328 КАС України, та посилання скаржника на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.

16. Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права необхідно вказати таке.

17. Спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем ОСОБА_1 як співробітнику Територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області додаткової грошової винагороди в розмірі 30 000,00 грн, передбаченої Постановою №168, з мотивів відсутності необхідних бюджетних асигнувань та охоплюють період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року.

18. Відповідно до статті 161 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VIII) Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах (частина перша); Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України (частина друга); Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби (частина четверта); територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи (частина шоста); фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома).

19. Згідно з частиною першою статті 165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

20. У силу частини другої цієї статті грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.

21. На виконання указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №168, у пункті 1 якої встановив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

22. Пунктом 3 вказаної постанови Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.

23. У пункті 5 цієї постанови зазначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

24. Постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року №793 внесені, зокрема, такі зміни до Постанови №168:

- в абзаці першому пункту 1 слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»;

- пункт 1 доповнено новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»;

- доповнено пунктом 21, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

25. Наказом Державної судової адміністрації України від 31 жовтня 2022 року №396 затверджено Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану (далі - Порядок № 396).

26. У пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року № 93 та у пункті 4 вказаного наказу Державної судової адміністрації України передбачено, що ці нормативно-правові акти набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.

27. Отже, з 24 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає їм виплаті в порядку та на умовах, визначених Державною судовою адміністрацією України.

28. Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що позивач є військовослужбовцем Територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області, тобто проходить публічну службу,

29. Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

30. Тож ураховуючи, що позивач є військовослужбовцем Територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області, тобто проходить публічну службу, а заявлені ним позовні вимоги стосуються правовідносин щодо проходження публічної служби, а саме виплати йому щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, за час проходження вказаної публічної служби, суд першої інстанції дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню спеціальний строк звернення до суду, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

31. Відтак, установивши, що позивач із цим позовом звернувся 13 лютого 2023 року, тобто з пропуском строку, визначеного частиною п`ятою статті 122 КАС України, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач пропустив строк в один місяць для звернення до суду з позовними вимогами за період з 24 лютого по 31 грудня 2022 року.

32. У зв`язку з цим, а також зважаючи на відсутність заяви позивача про поновлення пропущеного процесуального строку на звернення до суду в частині позовних вимог, які стосуються виплати йому спірної щомісячної додаткової винагороди за період з 24 лютого по 31 грудня 2022 року, суд першої інстанції позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху з наданням строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску в означеній частині позовних вимог, із зазначенням у такому клопотання інших причин для поновлення строку, відмінних від тих, що були вказані в позовній заяві.

33. При цьому, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху суд першої інстанції, надаючи оцінку доводам позивача про дотримання ним строку звернення до суду з цим позовом, зазначив таке.

34. Частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року, передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

35. Однак, 19 липня 2022 року набув чинності Закон України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесено зміни до законодавства про працю. Зокрема, змін зазнали частини перша та друга статті 233 КЗпП України, оскільки були викладені у наступній редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

36. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).».

37. На підставі наведеного суд першої інстанції констатував, що починаючи з 19 липня 2022 року у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.

38. Суд зазначив, що після внесення Законом №2352-IX коментованих змін, частиною другою статті 233 КЗпП України не врегульовано питання щодо строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, а лише встановлено строк звернення до суду виключно у справах про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення) та у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).

39. Однак, у зв`язку з тим, що спірні правовідносини стосуються нарахування та виплати позивачу щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, суд дійшов висновку, що положення статті 233 КЗпП України не підлягають застосуванню при оцінці судом обставини щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

40. Також суд першої інстанції відхилив доводи позивача про те, що про порушення своїх прав він дізнався 08 лютого 2023 року після отримання відповіді на свій рапорт з відмовою у виплаті щомісячної додаткової винагороди, адже, за висновком суду, отримання такої відповіді не змінює моменту, з якого позивач повинен був та мав можливість дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.

41. На виконання вимог ухвали суду першої інстанції позивач подав заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду. В обґрунтування поданої заяви позивач зазначив, що згідно з пунктами 15-16 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 26 серпня 2020 року №384, передбачено, що грошове забезпечення, що належить до виплати співробітнику і своєчасно не виплачене або виплачене в меншому ніж належало розмірі, виплачується за весь період, протягом якого співробітник мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення. Звернення співробітника щодо виплати грошового забезпечення розглядаються Службою або відповідним територіальним управлінням Служби в установленому законодавством порядку. З огляду на зазначене позивач уважає, що пунктом 15 Порядку встановлений спеціальний трирічний строк протягом якого співробітник Служби судової охорони може отримати грошове забезпечення не виплачене йому територіальним управлінням Служби, і у разі відмови, оскаржити його до суду. При цьому, на думку позивача, вказаний строк обчислюється з моменту отримання відповіді на звернення щодо виплати грошового забезпечення. Окрім того зауважив, що пункти 15-16 Порядку дають можливість трактувати їх як механізм досудового порядку вирішення спору, що кореспондується з положеннями частини четвертої статті 122 КАС України. Відтак, поданий ним рапорт і відповідь на нього є досудовим порядком вирішення спору, а тому в даному випадку слід застосовувати тримісячний строк звернення до суду та обраховувати його з моменту отримання відмови, а саме з 08 лютого 2023 року.

42. Оцінивши наведені позивачем у заяві причини пропуску строку для звернення до суду з цим позовом, суд першої інстанції визнав їх неповажними з підстав, у зв`язку із чим постановив ухвалу про повернення позовної заяви в частині позовних вимог, які стосуються виплати щомісячної додаткової винагороди за період з 24 лютого по 31 грудня 2022 року.

43. Однак, Верховний Суд вважає такий висновок судів попередніх інстанцій передчасним з огляду на таке.

44. 06 квітня 2023 року Верховний Суд ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи № 260/3564/22 за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Служби судової охорони, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

45. Предметом спору у зразковій справі №260/3564/22 були дії Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_2 додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, та зобов`язання Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області здійснити нарахування і виплату йому додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, починаючи з 24 лютого 2022 року.

46. У рішенні від 06 квітня 2023 року предметом дослідження Верховним Судом було, зокрема питання строку звернення до суду з таким позовом, по суті якого сформований наступні висновки: «Перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, Суд виходить з того, що спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

47. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

48. Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

49. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

50. Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

51. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

52. Однак приписами частин третьої і п`ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

53. Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Верховний Суд звертає увагу на те, що обов`язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов`язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статі 43 Конституції України).

54. Частиною першою статті 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

55. У Рішенні від 12 квітня 2012 року №9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).

56. Таким чином, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.».

57. Отже, у рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо питання застосування частини п`ятої статті 122 КАС України у правовідносинах про виплату співробітнику Служби судової охорони (далі - ССО) передбаченої Постановою №168 додаткової грошової винагороди, яка полягає у тому, що вказана норма процесуального закону не підлягає застосуванню при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду з позовами цієї категорії.

58. Рішення Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у зразковій справі набрало законної сили 20 вересня 2023 року на підставі постанови Великої Палати Верховного Суду, якою це рішення залишено без змін.

59. Одночасно варто відзначити, що у рішенні від 06 квітня 2023 року Верховний Суд визначив наступні ознаки типових справ:

а) позивачем є співробітник ССО;

б) відповідачем є центральний орган управління (Центральний апарат) або територіальний підрозділ (територіальне управління) ССО;

в) предметом спору є додаткова винагорода, передбачена Постановою №168;

г) спір виник унаслідок невиплати співробітнику ССО додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168;

ґ) предметом позову є позовні вимоги (по-різному сформульовані, але однакові по суті) про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо ненарахування і невиплати додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити таку винагороду, починаючи з 24 лютого 2022 року (стягнення з відповідача суми додаткової винагороди за певний період).

60. Таким чином, справі №240/5105/23, яка розглядається, притаманні всі визначені Верховним Судом ознаки типової справи.

61. Колегія суддів звертає увагу, що приписами частини третьої статті 341 КАС України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

62. Зважаючи на положення вказаної норми КАС України, колегія суддів уважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформований у рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22, яке набрало чинності після подання касаційної скарги.

63. З огляду на наведене, колегія суддів констатує, що позиція судів першої та апеляційної інстанцій у справі №240/5105/23 про необхідність застосування частини п`ятої статті 122 КАС України, як спеціальної норми, при вирішенні питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з вказаним позовом суперечить висновкам Верховного Суду у зразковій справі №260/3564/22.

64. Разом із тим, як слідує з матеріалів справи, у заяві про усунення недоліків позовної заяви позивач звертав увагу Житомирського окружного адміністративного суду на те, що ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2022 року відкрито провадження у зразковій справі №260/3564/22 за аналогічними позовними вимогами, що заявлені ним у цій справі, що свідчить про відсутність усталеної судової практики щодо розгляду спорів такої категорії.

65. Проте, цим аргументам оцінка в оскаржуваній ухвалі судом не надана.

66. Також, в апеляційній скарзі на ухвалу суду першої інстанції від 11 квітня 2023 року позивачем зверталася увага Сьомого апеляційного адміністративного суду на наявність рішення Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22.

67. Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги наведені аргументи, оскільки рішення Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22 не набрало законної сили.

68. Поряд із цим, суд апеляційної інстанції не проаналізував справу, що розглядається на наявність у ній ознак типової справи, про які зазначив Верховний Суд у рішенні від 06 квітня 2023 року.

69. Таки чином, формальна оцінка доводів позивача про розгляд Верховним Судом зразкової справи №260/3564/22 і ухвалення в ній рішення, призвело до помилкового застосування норм права та постановлення незаконної ухвали про повернення позовної заяви ОСОБА_1 у частині позовних вимог, які стосуються виплати щомісячної додаткової винагороди за період з 24 лютого по 31 грудня 2022 року.

70. Відповідно до пункту 9 частини другої статті 236 КАС України суд має право зупинити провадження у справі у разі розгляду типової справи і оприлюднення повідомлення Верховного Суду про відкриття провадження у зразковій справі - до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі.

71. Однак, суди не скористалися можливістю прийняття такого процесуального рішення.

72. Окрім того, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що згідно з пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

73. 27 червня 2023 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», пунктом 1 якої встановлено відмінити з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

74. Тобто, на момент звернення позивача до суду з цим позовом на території України ще діяв карантин.

75. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 18 січня 2024 року в справі №240/5105/23.

76. Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від висновків вказаної позиції та вважає за можливе застосувати наведений підхід до обставин цієї справи.

77. Отже, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження під час перегляду судом касаційної інстанції оскаржуваних рішень. Суд уважає, що допущена судами першої та апеляційної інстанції помилка у правозастосуванні норм права, яка призвела до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, може бути виправлена шляхом продовження розгляду справи в частині позовних вимог позивача, що стосуються виплати щомісячної додаткової винагороди за період з 24 лютого по 31 грудня 2022 року, з урахуванням висновків, наведених у цій постанові.

78. Частиною першою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали судом першої інстанції та (або) суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

79. Отже, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

80. З огляду на результат касаційного розгляду справи питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 345 353 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2023 року у справі №240/3609/23 скасувати.

Справу №240/3609/23 направити для продовження розгляду до Житомирського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

М.В. Білак

О.А. Губська

В.Е. Мацедонська,

Судді Верховного Суду