№ 240/3660/19 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2020 року

Київ

справа №240/3660/19

адміністративне провадження №К/9901/35704/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Соколова В.М.,

суддів: Загороднюка А.Г., Калашнікової О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 травня 2019 року (суддя - Панкеєва В.А.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року (головуючий суддя - Курко О.П., судді: Гонтарук В.М., Біла Л.М.) у справі №240/3660/19 за позовом ОСОБА_1 до Бердичівського районного відділу управління державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Бердичівського районного відділу управління державної міграційної служби України в Житомирській області (далі - Бердичівський РВ УДМС України в Житомирській області), у якому просила:

- визнати протиправною відмову відповідача вклеїти в паспорт у формі паспортної книжки, виданої відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, фотокартку при досягненні позивачкою 45- річного віку;

- зобов`язати відповідача вклеїти в паспорт позивача у формі паспортної книжки її фотокартку після досягнення нею 45-річного віку.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначала, що відповідачем відмовлено у вклеюванні фотокартки до паспорта громадянина України у зв`язку із досягненням 45-річного віку, оскільки вона звернулася пізніше як через місяць після досягнення 45-річного віку. Так, досягнувши ІНФОРМАЦІЯ_2 45-річного віку вона лише 15 січня 2019 року звернулась про вклеювання у її паспорт громадянина України у формі книжечки нової фотокартки, що відповідає її вікові. Позивачка вважає таку відмову протиправною, оскільки пропущення встановленого строку для звернення щодо вклеювання фотокартки не може позбавляти її права користуватися паспортом у формі книжечки.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з правомірності дій відповідача щодо відмови у вклеюванні фотографії в паспорт позивачки, оскільки наслідком пропуску ОСОБА_1 строку звернення для вклеювання до паспорта громадянина України фотокартки, після досягнення 45-річного віку, є лише недійсність паспорта у формі книжечки та обмін такого паспорта на ID-картку.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що обставини спірних правовідносин щодо вклеювання фотокартки у паспорт не стосувалися релігійних переконань позивачки (заявника), а отже у цій справі відсутні підстави для застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 806/3265/17. Крім того, неможливість застосування таких правових висновків Великої Палати Верховного Суду зумовлено тим, що позивачці не було відмовлено у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, а було відмовлено у вклеюванні до паспорта у формі книжечки фотокартки.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 травня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року і ухвалити нове рішення, про задоволення позовних вимог.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржниця зазначила, що застосування відповідачем норми підпункту 6 пункту 6 Порядку визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова № 302), є по суті, примушуванням її до обміну паспорта у формі книжечки на паспорт у формі ID-картки, що суперечить її релігійним переконанням, а, отже, обмежує її права та свободи. Наголошує на необхідності застосування до спірних правовідносин правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 19 вересня 2018 року у справі №806/3265/17.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів без змін. В обґрунтування заперечення зазначає, що 05 жовтня 2018 року набрали чинності зміни, внесені Урядом до Постанови № 302. Згідно з внесеними змінами, якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася протягом місяця для вклеювання до паспорта зразка 1994 року (паспорту у формі книжечки) нової фотокартки, обмін паспорта на ID-картку здійснюється в обов`язковому порядку. Постановою № 302 не передбачено виключень у випадку пропущення з поважних причин строку вклеювання фотографії до паспорта зразка 1994 року (паспорту у формі книжечки) по досягненню особою 25- чи 45-річного віку.

На вказаний відзив позивачкою подано заперечення.

Рух касаційної скарги

Не погоджуючись із вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 13 січня 2020 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами на 21 серпня 2020 року у відповідності до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

15 січня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Бердичівського РВ УДМС України в Житомирській області з письмовою заявою, в якій просила вклеїти фотокартку в існуючий паспорт у зв`язку з досягненням 45-ти річного віку.

Листом № М-2/6/1814-19/1814/120-19 від 24 січня 2019 року позивачці було роз`яснено що, 05 жовтня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2018 року № 795 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України». Зокрема, обов`язкового обміну паспорта зразка 1994 року на паспорт у формі картки, якщо особа досягла 25- чи 45- річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток. В місячний термін, після досягнення 45-річного віку, позивачка не звернулася до територіального підрозділу ДМС за зареєстрованим місцем проживання для вклеювання фотокартки в паспорт громадянина України, отже паспорт зразка 1994 року підлягає обов`язковому обміну на паспорт у формі картки. А тому позивачці запропоновано подати документи для обміну її паспорта на паспорт нового зразка - ID-картку.

Вважаючи дії відповідача протиправними позивачка звернулась до суду з вказаним позовом.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закон № 460-ІХ, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходить з наступного.

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з частиною другою статті 32 Основного Закону не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відповідно до частин першої, другої статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. За змістом частини четвертої цієї ж статті, ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

За змістом частини першої статті 92 Основного Закону, виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5492-VI в редакції згідно із Законом України від 14 липня 2016 року № 1474-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» (далі - Закон № 1474-VIII) суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.

Частиною першою статті 4 Закону № 5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр (Реєстр) - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Згідно з частинами другою, третьою статті 4 Закону № 5492-VI визначені цим Законом уповноважені суб`єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи (далі - ВІС). Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб`єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.

За частиною першою статті 13 Закону № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.

Одним із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зазначено паспорт громадянина України (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 5492-VI).

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, містять безконтактний електронний носій.

Згідно частин першою, другою, четвертою та п`ятою статті 14 Закону №5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.

Згідно з частинами першою, другою статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

На виконання положень частини другої статті 15 та абзацу другого частини другої статті 21 Закону №5492-VI Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 302 (тут її положення суд застосовує у редакції, викладеній згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року № 745), якою затвердив: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.

За змістом пункту 2 Постанови № 302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

- з 1 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;

- з 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Пунктом 3 Постанови № 302 встановлено, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 року, є чинним протягом строку, на який його було видано. Вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюються відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Відповідно до пунктів 1, 2 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою № 302, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Згідно підпункту 6 пункту 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 обмін паспорта здійснюється у разі, зокрема, якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток.

Пунктом 131 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься така інформація, зокрема, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи).

Статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» від 01 червня 2010 року №2297-ІV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2297-ІV) визначено, що персональні дані є відомостями чи сукупністю відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Приписами частини першої статті 6 Закону № 2297-ІV мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1474-VIII до приведення законодавства у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, якщо інше не передбачено цим Законом. Поряд із тим, за пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1474-VIII, Кабінет Міністрів України зобов`язано, з-поміж іншого, у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

У межах встановленого Законом № 1474-VIII строку уряд прийняв постанову від 26 жовтня 2016 року № 745, якою вніс відповідні зміни до Постанови №302 (положення цієї Постанови (у новій редакції) наведено).

Постанова № 745 набрала чинності з 01 листопада 2016 року, і з тієї ж дати офіційно встановлено, що паспорт громадянина України оформляється виключно у формі картки з безконтактним електронним носієм з використанням бланка, затвердженого Постановою №302.

На підставі Положення про паспорт (у редакції Постанови Верховної Ради України від 2 вересня 1993 року № 3423-ХІІ) Кабінет Міністрів України постановою від 4 червня 1994 року №353 (далі - Постанова № 353) затвердив зразок бланка паспорта громадянина України. Цю постанову з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року № 185 «Деякі питання виконання Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» визнано такою, що втратила чинність.

Однак, постановою від 12 червня 2013 року №415 уряд зупинив дію постанови від 13 березня 2013 року № 185, відновивши дію Постанови №353, якою було затверджено зразок бланка паспорта громадянина України (зразка 1994 року).

Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис «Україна» , нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис «Паспорт». На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис «Паспорт громадянина України». На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Записи, вклеювання фотокарток і відмітки у паспорті здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним. Вклеювання до паспорта нових фотокарток при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку провадиться у п`ятиденний термін. Обмін паспорта провадиться у разі: зміни (переміни) прізвища, імені або по батькові; встановлення розбіжностей у записах; непридатності для користування.

Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Надаючи оцінку оскаржуваним рішенням першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів виходить з того, що згідно з підпунктом 6 пункту 6 Порядку №302 обмін паспорта здійснюється у разі, якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток.

Отже, за чинним законодавством передбачено, що громадянин України, який має паспорт у формі паспортної книжечки, зобов`язаний протягом місяця після досягнення 25- чи 45-річного віку звернутись до уповноважених державних органів із заявою про вклеювання до паспорту фотокартки.

З матеріалів справи слідує що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнилося 45 років - ІНФОРМАЦІЯ_2, тому вона мала звернутися до Бердичівського РВ УДМС України в Житомирській області з відповідною заявою про вклеювання фотокартки протягом місяця, тобто в строк до ІНФОРМАЦІЯ_3. Однак, таку заяву позивачка подала лише 15 січня 2019 року, тобто з порушенням місячного строку, визначеного у постанові № 2503-XII.

Як зазначалось вище, до паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним (пункт 8 Положення № 2503-XII).

При цьому, Суд зазначає, що паспорт, в якому не вклеєно фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним для встановлення відповідної особи, однак визнання паспорту недійсним немає наслідком його вилучення. Крім того, вказаними нормами не встановлено заборони для вклеювання фотокартки у паспорт після спливу тридцятиденного строку.

Разом з тим, в даному випадку позивачка правомірно посилалася на рішення Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року ухваленого у зразковій справі № 806/3265/17, відповідно до якого особі гарантується право на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки відповідно до вищенаведених норм, тоді як відповідач у спірних правовідносинах (правове регулювання яких не змінилося після прийняття наведеного судового рішення) фактично спонукає до отримання позивачкою паспорту у формі паспортної картки.

Так, згідно частини третьої статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містять безконтактний електронний носій.

Відповідно частини шостої статті 6 Закону № 2297-ІV обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Тобто, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Отже, реалізація державних функцій має здійснюватися без примушування людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

Проте, суд першої та апеляційної інстанції не врахували, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Перелік інформації, яка вноситься до паспорта громадянина України, визначеної у частині сьомій статті 21 Закону № 5492-VI, у розумінні пункту 2 частини першої статті 3 Закону №5492-VI є біометричними даними, параметрами, тобто сукупністю даних про особу, зібраних на основі фіксації її характеристик, що мають достатню стабільність та істотно відрізняються від аналогічних параметрів інших осіб.

За таких обставин колегія суддів вважає, що застосування відповідачем норми підпункт 6 пункт 6 Порядку № 302, є, по суті, примушуванням позивачки до обміну паспорта у формі книжечки на паспорт у формі ID-картки, що суперечить її релігійним переконанням, а, отже, обмежує її права й свободи.

З огляду на суб`єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову, а також правове регулювання спірних відносин, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи Пз/9901/2/18 (№806/3265/17).

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 806/3265/17 зазначила, що висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17 належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

На переконання Великої Палати Верховного Суду це є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Також такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто, таке втручання не було «встановлене законом»), не є «необхідним у демократичному суспільстві». Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року зазначено, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не є необхідним у демократичному суспільстві, і таке втручання є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Колегія суддів погоджується із доводами відповідача про пропущення позивачкою строку для звернення до відповідача із заявою щодо вклеювання фотокартки в паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв`язку із досягнення 45-річного віку без поважних причин і це є порушенням вимог підпункту 6 пункту 6 Порядку № 302. В той же час за це порушення позивачка може бути притягнута до адміністративної відповідальності, однак це не можна тлумачити так, що особа взагалі повинна бути позбавлена права на користування паспортом у формі книжечки.

Враховуючи встановлені судом першої інстанцій обставини справи, Верховний Суд констатує, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у такій категорії справ.

Установлення обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (рішення ЄСПЛ у справі «GropperaAG and Others v. Switzerland» від 28 березня 1990 року).

Колегія суддів зазначає, що будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, разом з тим, у даному випадку такі обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки та вклеювання фотокартки до такого паспорта, законодавством не передбачена, натомість діюче законодавством визначено процедуру та порядок отримання паспорта у формі книжечки та вклеювання до нього фотокартки у відповідних випадках.

Отже, відсутність у позивачки дійсного паспортного документу суперечить її інтересам та суттєво обмежує реалізацію її прав, гарантованих Конституцією та законами України, зокрема права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, права на охорону здоров`я та соціальний захист, на укладення цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення довіреностей (доручень) іншим особам для здійснення представництва інтересів тощо.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позивачка має право на вклеювання до паспорта громадянина України зразка 1994 року нової фотокартки у зв`язку з досягненням нею 45 років.

При цьому, законодавством не передбачено іншого належного способу захисту порушеного права позивачки у спірних правовідносинах, ніж зобов`язання відповідача вклеїти до паспорта позивачки зразка 1994 року нової фотокартки у зв`язку з досягненням 45 років.

Аналогічний підхід до розуміння зазначених норм права Верховний Суд висловив у постановах від 05 грудня 2019 року у справі № 420/270/19, від 31 січня 2020 року у справі № 200/6627/19-а та від 06 лютого 2020 року у справі № 420/3253/19.

З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов до висновку про наявність підстав до визнання протиправними дії Бердичівського РВ УДМС України в Житомирській області щодо ненадання ОСОБА_1 адміністративної послуги по вклеювання фотокартки до паспорта громадянина України при досягненні 45-річного віку та зобов`язання відповідача вклеїти до паспорта позивачки зразка 1994 року нової фотокартки у зв`язку з досягненням 45-ти років.

Разом з тим, колегія суддів не приймає до уваги заявлені у доповненні до касаційної скарги вимоги позивачки про надання їй інформації про можливість оформлення інших документів не використовуючи єдиний унікальний номер запису в реєстрі та її персональні дані, а також, надання розгорнутої інформації по руху коштів відкритих на фізичну особу ОСОБА_2 , вигодонабувачем якої являється позивачка, оскільки за правилами статті 341 КАС України, у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Статтею 351 КАС України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З огляду на викладене, враховуючи те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, Верховний Суд на підставі статті 351 КАС України вважає, що судові рішення попередніх інстанцій у цій справі необхідно скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Висновки щодо розподілу судових витрат

За приписами частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною шостою статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до матеріалів справи, за подання адміністративного позову до суду першої інстанції, за подачу апеляційної скарги (звільнено від сплати судом) та касаційної скарги на судові рішення попередніх інстанцій позивачкою сплачено суму судового збору у розмірі 2 305,20 грн (768,40 грн + 1 536,80 грн).

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено повністю, судові витрати мають бути присуджені на користь позивачки в сумі 2 305,20 грн.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 3 341 345 349 351 356 359 КАС України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 травня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року скасувати.

Ухвалити у справі №240/3660/19 нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Бердичівського районного відділу управління державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Бердичівського районного відділу управління державної міграційної служби України в Житомирській області щодо ненадання ОСОБА_1 адміністративної послуги по вклеюванню до її паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 04 вересня 1996 року Бердичівським районним відділом управління державної міграційної служби України в Житомирській області, нової фотокартки у зв`язку з досягненням 45-ти років.

Зобов`язати Бердичівський районний відділ управління державної міграційної служби України в Житомирській області вклеїти до паспорта громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , виданого 04 вересня 1996 року Бердичівським районним відділом управління державної міграційної служби України в Житомирській області, нову фотокартку у зв`язку з досягненням 45-ти років.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Бердичівського районного відділу управління державної міграційної служби України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 37808497, вул. Героїв України, 67, м. Бердичів, 13300) понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2305 (дві тисячі триста п`ять) гривень 20 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

В.М. Соколов

А.Г. Загороднюк ,

О.В. Калашнікова,

Судді Верховного Суду