№ 240/41471/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 240/41471/21

адміністративне провадження № К/990/10679/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білак М.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 14 січня 2022 року (головуючий суддя - Семенюк М.М.)

та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2022 року (головуючий суддя - Полотнянко Ю.П., судді: Смілянець Е.С., Драчук Т.О.)

у справі №240/41471/21

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на службі.

I. ПРОЦЕДУРА

1. У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:

- поновити строк звернення до суду з даним позовом;

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної податкової адміністрації у місті Києві від 29 березня 2005 року №97-о в частині звільнення ОСОБА_1 з податкової міліції;

- поновити ОСОБА_1 на службі у розпорядженні Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.

2. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків шляхом надання до суду:

- заяви про поновлення строку звернення до суду з позовом, оформлену відповідно до вимог статті 167 КАС України, та докази поважності причин його пропуску;

- належним чином оформленого наказу Державної податкової адміністрації у місті Києві від 29 березня 2005 року №97-о в частині звільнення ОСОБА_1 та його копію, відповідно до кількості учасників справи.

3. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 14 січня 2022 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2022 року, визнано неповажними підстави пропуску місячного строку звернення до суду, а позовну заяву повернуто позивачеві.

4. У поданій касаційній скарзі позивач із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

5. Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не наведено поважних обставин і не надано відповідних доказів, які б свідчили про об`єктивну неможливість вчасного звернення до суду з позовом, а наведені причини пропуску строку є неповажними.

III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

7. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що вони прийняті з порушенням норм процесуального права, а тому підлягають скасуванню.

8. Зазначає, що судовими рішеннями у справі №240/229/20 встановлено, що його звільнено з податкової міліції без належних виплат, що є порушенням спеціального законодавства. Повне відновлення порушених прав особи, звільненої без належних виплат, передбачає поновлення особи на службі в податковій міліції до моменту виплати всіх належних сум.

9. Однак, судовими рішеннями у справах №2-п-357/06, №806/822/16, №240/359/19 не встановлено наявність порушення права позивача на виплату грошового забезпечення, тому звернення до суду з позовами у тих справах не може свідчити, що він був «обізнаний» про порушення його права (звільнення без належних виплат) до 29 березня 2021 року.

10. Суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги, що до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб`єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні її прав чи свобод, а не тільки безпосередньо обізнана про такі факти.

11. На думку скаржника, він не лише не був обізнаний про факт порушення свого права (звільнення без належних виплат), а й був позбавлений об`єктивної можливості самостійно (без волевиявлення відповідача) знати про цей факт до 29 березня 2021 року.

12. Суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували обставини справи, порушили його право на судовий захист, порушили принцип доступності до суду і приховали неправомірну діяльність відповідача - суб`єкта владних повноважень, який внаслідок прийняття оскаржуваних судових рішень фактично набув права уникнути відповідальності за допущене порушення.

13. Серед іншого зазначає, що за змістом рішення Конституційного Суду України від 29 жовтня 2010 року №17-рп/2010 (справа №1-25/2010) та рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 №23-рп/2010 (справа №1-34/2010) одним із елементів верховенства права (частина перша статті 8 Основного Закону України) є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

14. В контексті такого тлумачення принципу правової визначеності строк звернення з адміністративним позовом до суду не можна вважати таким, що відповідає згаданому принципу, оскільки вирішення питання про відкриття провадження в суді залежить виключно від суб`єктивних чинників - точки зору судді на питання дотримання чи недотримання позивачем строку звернення до суду, а відтак прогнозувати юридичні наслідки своєї поведінки особа фактично позбавлена, чим звужується право такої особи на судовий захист.

15. Зазначає, що аргументація оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції дотриманням принципу юридичної визначеності не видається переконливою, викликає ефект відторгнення та несприйняття. Тому рішення касаційного суду за наслідками розгляду даної скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики щодо застосування питань щодо допуску до судового захисту, слугувати авторитетним орієнтиром для подальшої судової практики та забезпечувати її єдність.

IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

16. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.

17. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеного в частині другій статті 328 КАС України, та посилання позивача на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.

18. На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

19. Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права в частині дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом, необхідно вказати таке.

20. Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

21. Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

22. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).

23. Згідно з частиною четвертою статті 122 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

24. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

25. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України).

26. Верховний Суд зауважує, що інститут строків в адміністративному судочинстві сприяє досягненню юридичної визначеності в адміністративно-процесуальних відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

27. Водночас строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за захистом своїх прав і законних інтересів.

28. Вказані висновки неодноразово були застосовані Верховним Судом у справах цієї категорії, зокрема у постановах від 17 липня 2019 року у справі №821/2004/17 та від 20 травня 2020 року у справі №826/14598/16.

29. Згідно з частиною першою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. Одночасно протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

30. У справі, що розглядається, судами встановлено, що 06 грудня 2021 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив суд:

- поновити строк звернення до суду з даним позовом;

- поновити ОСОБА_1 на службі у розпорядженні Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.

31. Суд першої інстанції ухвалою від 20 грудня 2021 року залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху, встановивши строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали. Запропоновано усунути недоліки шляхом надання до суду:

32. Вказана ухвала мотивована тим, що позивач оскаржує наказ Державної податкової адміністрації у місті Києві від 29 березня 2005 року №97-о в частині звільнення, в той час як з позовом звернувся 06 грудня 2021 року, тобто з пропуском встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України місячного строку. Враховуючи те, що позивачем пропущений строк звернення до суду, але при цьому, в порушення частини шостої статті 161 КАС України, до позову заява про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску не додані, є підставою, згідно з частиною першою статті 123 КАС України, для залишення позову без руху.

33. На усунення недоліків позовної заяви позивач подав до суду першої інстанції заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій поважність пропуску строку звернення до суду обґрунтовує тим, що протягом 2005-2018 років тривав розгляд справи № 2-п-357/06 і перегляд постанови Подільського районного суду від 30 червня 2006 року. Тривалий розгляд та перегляд справи №2-п-357/06 вказують на поважність причин пропуску строку звернення до суду. Також зазначив, що при звільненні з податкової міліції його не було повідомлено про заборгованість з грошового забезпечення. Йому також не було видано грошовий атестат, з якого він би дізнався про місячний розмір належних йому видів грошового забезпечення та довідався по яку дату він задоволений кожним з тих видів. Факт неповідомлення відповідачем про заборгованість, а також звернення з вказаним позовом через незначний проміжок часу після повернення попереднього позову вказує на поважність причин пропуску строку звернення до суду.

34. Надаючи правову оцінку обставинам пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що тривалий розгляд справи №2-п-357/06 протягом 2005-2018 років і перегляд постанови Подільського районного суду ніяким чином не перешкоджав позивачу звернутися з аналогічним позовом в 2019 році, а тому вказану обставину неможливо розцінювати як поважну причину звернення до суду з позовом 06 грудня 2021 року.

35. Крім того, суд першої інстанції звернув увагу, що позивач 07 квітня 2021 року звертався до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу Державної податкової адміністрації у місті Києві від 29 березня 2005 року №97-о в частині звільнення ОСОБА_1 (справа №240/6011/21), і цей позов ухвалою суду від 21 травня 2021 року, яка набрала законної сили, було повернуто ОСОБА_1 у зв`язку із тим, що вказані позивачем підстави пропуску строку звернення до суду, в тому числі і те, що при звільненні ОСОБА_1 не було повідомлено про заборгованість з грошового забезпечення, не визнані судом поважними.

36. Звернення позивача 07 квітня 2021 року до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу Державної податкової адміністрації у місті Києві від 29 березня 2005 року №97-о в частині звільнення ОСОБА_1 є свідченням того, що про порушення своїх прав та інтересів спірним наказом він дізнався ще до 07 квітня 2021 року. Тому, вказані позивачем у заяві підстави пропуску місячного строку звернення до суду, суд першої інстанції визнав неповажними.

37. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що при зверненні з вказаною позовною заявою позивачем пропущено місячний строк звернення до суду.

38. При цьому, апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що суд першої інстанції правильно не взяв до уваги посилання позивача про те, що в 2019 році рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року у справі №240/229/20 ще не набрало законної сили і не було доступно суспільству, а постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2021 року, якою залишено без змін вказане рішення від 17 лютого 2020 року оприлюднено для сторін, суспільства і судів 29 березня 2021 року, оскільки такі обставини не свідчать про поважність причин пропуску звернення до суду. ОСОБА_1 неодноразово після звільнення звертався до суду, в тому числі і з позовом про поновлення його на роботі, про виплату грошового забезпечення та компенсаційних виплат за час проходження служби (справи №2-п-357/06, №806/822/16, 240/359/19), що підтверджує обізнаність позивача щодо порушення його прав ще до 29 березня 2021 року.

39. Зважаючи на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом, а наведені ним причини пропуску цього строку не дають підстав для визнання їх поважними та, відповідно, поновлення строку звернення до суду, то суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов законного та обґрунтованого висновку про повернення позовної заяви позивачеві.

40. Слід зауважити, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.

41. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

42. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

43. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

44. У справі, що розглядається, позивач як під час звернення до суду, так і в апеляційній та касаційній скаргах не наводить будь-яких інших обставин і не надає відповідних доказів, які би свідчили про об`єктивну неможливість вчасного звернення до суду з цим позовом.

45. Відтак, позов подано з пропуском місячного строку на звернення до суду у спорах щодо звільнення з публічної служби без поважних причин.

46. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої й апеляційної інстанції під час розгляду і ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

47. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

48. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 350 356 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 14 січня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2022 року у справі №240/41471/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Судді М.В. Білак

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко