№ 240/4237/22 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2024 року

м. Київ

справа №240/4237/22

адміністративне провадження № К/990/14760/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стеценка С.Г.,

суддів: Тацій Л.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу № 240/4237/22

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинення певних дій,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2023 року (колегія у складі: головуючого судді Матохнюка Д.Б., суддів Білої Л.М., Гонтарука В.М.), -

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування:

1. У лютому 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач, Управління), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Управління щодо ненарахування та невиплати позивачу як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, доплати до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII), виходячи з 2-х розмірів мінімальних заробітних плат, встановлених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, щомісячно;

- зобов`язати Управління провести з 22 грудня 2021 року нарахування та виплату позивачу щомісячної доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік, щомісячно.

2. Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначив, що є непрацюючим пенсіонером і постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживає на території, віднесеній до зони гарантованого добровільного відселення, а тому має право на нарахування та виплату підвищення (доплати) до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII. Вважає, що після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018, яким відновлено дію статті 39 Закону №796-XII, відповідач повинен був відновити нарахування та виплату йому підвищення (доплати) до пенсії, виходячи з розміру двох мінімальних заробітних плат, однак Управління відмовило у здійсненні таких дій, вказавши, що частина друга статті 39 Закону №796-XII такого права не надає.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

3. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12 січня 2023 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

3. Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що чинна редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ передбачає, що громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України. Позивач у зоні відчуження не працює, а тому права на нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, він не має, оскільки таке право не передбачено чинним законодавством, зокрема, ст. 39 Закону №796-XII. Суд першої інстанції погодився з аргументами відповідача, які стали підставою для відмови у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Будь-яких порушень вимог Закону № 796-ХІІ у чинній редакції у діях та рішеннях органу Пенсійного фонду України судом не встановлено.

4. Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 27 березня 2023 року скасував рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 січня 2023 року, прийняв нову постанову, якою адміністративний позов задовольнив частково; визнав протиправною бездіяльність Управління щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 22 грудня 2021 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII; зобов`язав відповідача здійснити з 22 грудня 2021 року нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

5. Ухвалюючи таке рішення, апеляційний суд виходив з того, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено дію редакції статті 39 Закону №796-XII, яка була чинною до 01 січня 2015 року, а відтак і право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення, до яких належить і позивач, на отримання підвищення до пенсії, передбаченого вказаною нормою Закону. Проте, врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11 грудня 2019 року по справі №240/4946/18, щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, починаючи з 01 січня 2017 року, вказав, що ОСОБА_1 має право на нарахування та виплату підвищення (доплати) до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та їх обґрунтування:

6. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить змінити в абзаці п`ятому її резолютивної частини слова «двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року» словами «двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік)», а в іншій частині постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2023 року - залишити без змін.

7. У доводах касаційної скарги посилається на помилковість позиції згаданого суду й прийняття ним рішення за неправильного застосування норм матеріального права в частині висновку про необхідність здійснення нарахування та виплати підвищення (доплати) до пенсії на підставі статті 39 Закону №796-XII, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, встановленої законом про Державний бюджет України на відповідний рік, а також без врахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 березня 2020 року по зразковій справі №240/4937/18, щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

8. 25 квітня 2023 року в автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстровано вказану касаційну скаргу.

9. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 квітня 2023 року, визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Стеценко С.Г., судді: Тацій Л.В., Стрелець Т.Г.

10. Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2023 року.

11. 08 травня 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив Управління на касаційну скаргу, у якому останнє просить задовольнити її частково, скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2023 року й відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

12. Ухвалою Верховного Суду 20 травня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, непрацюючим пенсіонером, відповідно до зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання проживає у населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106, віднесений до зони гарантованого добровільного відселення, та перебуває на обліку у відповідача.

14. На своє звернення до відповідача щодо призначення та виплати доплати до пенсії позивач отримав відмову, яка мотивована тим, що положення статті 39 Закону №796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 04 лютого 2016 року №987-VIII (далі - Закон №987-VIII) передбачають доплату громадянам, які працюють у зоні відчуження. Відтак, на думку Управління, оскільки цей Закон, яким внесені зміни, неконституційним не визнано, тому відновлена рішенням Конституційного Суду України частина друга статті 39 Закону №796-XII не передбачає та не надає права на нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.

15. Вважаючи таку бездіяльність Управління протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

16. Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та з урахуванням встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд виходить з такого.

17. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

18. Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

19. За змістом статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

20. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон №796-XII.

21. Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати (частина друга цієї статті).

22. 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII (далі - Закон №76-VIII), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі №796-XII статті 31, 37, 39, 45.

23. У подальшому Законом №987-VIII (згідно з розділом II «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 року) включено до Закону №796-XII статтю 39 такого змісту:

«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».

24. Водночас рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності), зокрема, підпункту 7 пункту 4 розділу I Закону №76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

25. Конституційний Суд України у вказаному Рішенні вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

26. У Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.

27. Тобто вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону №796-XII (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року), яка із 17 липня 2018 року є чинною.

28. У зв`язку із наведеним слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону №796-XII (у редакції, дія якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону №987-VIII), з урахуванням вказаного рішення Конституційного Суду України.

29. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ (яка була чинною до 01 січня 2015 року) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону №796-ХІІ (у редакції Закону № 987-VIII). І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3 8 Конституції України та статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України; далі - КАС України) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.

30. Поряд з цим 06 грудня 2016 року був прийнятий Закон України №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VIII), що набрав чинності 01 січня 2017 року.

31. Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19 грудня 2019 року №410-IX).

32. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15 травня 2018 року №2415-VIII).

33. Згідно з пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

34. Відтак Законом №1774-VIII змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України Кодекс України про адміністративні правопорушення Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закон України «Про підвищення престижності шахтарської праці», Закон України «Про Державний земельний кадастр», Закон України «Про судовий збір», Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Закон України «Про судоустрій і статус суддів».

35. Наведене дає підстави для висновку, що законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.

36. Законом №1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону №1774-VIII було виключено Законом №76-VIII [що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018].

37. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду у вказаному вище рішенні керувалася тим, що за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти (їхні окремі приписи) мають пряму дію в часі, тобто регулюють (1) відносини, що виникли після набрання ними чинності, а також (2) відносини, які виникли до набрання ними чинності та продовжують існувати на час набрання чинності. У другому випадку такі акти (приписи) поширюються на ці відносини з моменту набрання чинності, а не з моменту виникнення відповідних відносин (акти (приписи), які поширюють дію на момент виникнення відносин, що мав місце до набрання ними чинності, мають зворотну дію). В окремих випадках орган правотворчості вказівкою у перехідних положеннях «нового» нормативно-правового акта може зберегти праворегулятивний вплив скасованого (зміненого) нормативно-правового акта (відповідних його приписів) на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності «новим» актом (переживаюча / ультраактивна дія) (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №9901/315/20 (пункт 40), від 03 листопада 2021 року у справі №9901/378/20 (пункт 30).

38. Згідно із частиною першою статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

39. Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

40. Конституційний Суд України в Рішенні від 03 жовтня 1997 року №4/зп у справі №18/183-97 за конституційним зверненням ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення частини п`ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набрання чинності Конституцією України) визначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

41. З урахуванням дії темпоральних правил (принцип дії закону в часі) у разі колізії нормативних актів одного рівня юридичної ієрархії (суперечність один одному двох або більше чинних нормативних актів, прийнятих стосовно одного й того самого питання) застосовується акт, виданий пізніше, як у разі, коли про скасування попереднього акта (його приписів) прямо зазначено в новому нормативному акті, так і у разі, коли таких застережень немає.

42. Відтак з набранням чинності Законом №1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року). Закон №1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону №796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.

43. Такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону №796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону №796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.

44. Конституційний Суд України неодноразово викладав правову позицію щодо розуміння положень частини третьої статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зокрема, у пункті 5.2 Рішення від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 Конституційний Суд України вказав на те, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними ознаками поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

45. До того ж Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання правової проблеми стосовно того, чи може прирівнюватись підвищення (доплата) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, до інших виплат, на які не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина, відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIІI, у постанові від 04 квітня 2024 року по справі №240/19227/21 зробила висновок, що норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.

46. Таким чином, в обсязі установлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, Верховний Суд вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року, ґрунтується на правильному застосуванні згаданих вище норм матеріального права й доводи касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених цим судом в основу оскаржуваного рішення.

47. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

48. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

49. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

50. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

51. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

52. Враховуючи те, що обставини неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм не підтвердилися, то підстави як для задоволення касаційної скарги позивача, зміни резолютивної частини рішення суду, так і для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС.Г. Стеценко Л.В. Тацій Т.Г. Стрелець