ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 липня 2025 року
м. Київ
справа № 240/5266/24
адміністративне провадження № К/990/51143/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Стеценко С.Г., Чиркіна С.М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №240/5266/24
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України
про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою Міністерства юстиції України
на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року (ухвалене суддею-доповідачем Окис Т.О.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Гонтарука В.М., суддів Білої Л.М. Моніча Б.С.),
У С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
1. У березні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ; позивач) звернувся до суду з позовом до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України (далі - Департамент, відповідач 1), Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст, відповідач 2, скаржник), в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Мін`юсту щодо непідготовки та ненаправлення до Мін`юсту висновку щодо призначення одноразової грошової допомоги відповідно до Умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (далі - постанова КМУ № 499) у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, та зобов`язати підготувати і направити висновок про призначення такої допомоги;
визнати протиправною бездіяльність Мін`юсту щодо нерозгляду заяви про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, і зобов`язати розглянути таку заяву та визнати протиправними дії щодо повернення матеріалів про призначення одноразової грошової допомоги на доопрацювання, і зобов`язати вчинити дії щодо виділення коштів Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Мін`юсту для виплати одноразової грошової допомоги.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до постанови КМУ №499. Однак усупереч вимогам закону відповідачі перешкоджають йому у отриманні такої допомоги.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Мін`юсту щодо непідготовки та ненаправлення до Мін`юсту висновку про призначення одноразової грошової допомоги за заявою ОСОБА_1 про надання одноразової грошової допомоги від 20 вересня 2023 року відповідно до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року № 707 (далі - Порядок № 707).
Зобов`язано Департамент з питань виконання кримінальних покарань Мін`юсту підготувати та направити до Мін`юсту висновок щодо призначення одноразової грошової допомоги за заявою ОСОБА_1 про надання одноразової грошової допомоги від 20 вересня 2023 року відповідно до Порядку № 707.
Визнано протиправними дії Мін`юсту щодо повернення на доопрацювання Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Мін`юсту матеріалів для призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 (зокрема, приведення у відповідність до чинного законодавства рішення комісії).
Зобов`язано Мін`юст повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання одноразової грошової допомоги від 20 вересня 2023 року та висновок Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Мін`юсту, складений на виконання цього рішення суду відповідно до Порядку № 707.
Визнано протиправним та скасовано рішення Комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Мін`юсту з розгляду питань щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги, прийняте у формі протоколу від 22 січня 2024 року № 1-24, про скасування пункту протоколу від 13 жовтня 2023 року № 24-23 в частині призначення одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення, інвалідності або втрати професійної працездатності осіб рядового та начальницького складу в сумі 176 800,00 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
4. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач, будучи звільненим зі служби в органах внутрішніх справ у зв`язку з хворобою та маючи встановлену інвалідність, що пов`язана з проходженням служби, набув право на одноразову грошову допомогу відповідно до Порядку №707, чинного на момент встановлення інвалідності. Водночас відповідачі не забезпечили належного розгляду поданої заяви та не вчинили дій, спрямованих на реалізацію цього права, чим допустили протиправну бездіяльність, а дії Міністерства юстиції України з повернення документів на доопрацювання без прийняття рішення по суті є неправомірними та такими, що вчинені з перевищенням повноважень та не на підставі чинного законодавства.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, Мін`юст звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
6. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення частини п`ятої статті 23 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію» (далі - Закон № 565-XII), пункту 7 Порядку № 707, положення Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 (далі - Порядок № 850), Постанови Кабінету Міністрів України від 11 липня 1991 року № 88 «Про основні напрямки реформи кримінально-виконавчої системи України» (далі - Постанова КМУ № 88), Указу Президента України від 22 квітня 1998 року № 344/98 (далі - Указ Президента № 344/98), а також не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в справі № 373/1188/16-а, від 29 жовтня 2020 року в справі № 822/216/16, від 12 грудня 2018 року в справі № 802/2474/17-а, від 16 жовтня 2020 року в справі № 910/12787/17 та від 14 квітня 2021 року в справі № 240/3024/18. ОСОБА_1 звільнений з установи Головного управління виконання покарань Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), тому на позивача поширюється соціальний захист особи, яка проходила службу в органах внутрішніх справ, а не кримінально-виконавчої системи; належним відповідачем у справі є МВС України. Між первинним встановленням ОСОБА_1 ІІІ групи інвалідності та повторним оглядом, яким позивачу встановлено ІІ групу інвалідності, минуло більше 2 років.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
7. Касаційна скарга надійшла до Суду 30 грудня 2024 року.
8. Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 240/5266/24 витребувано адміністративну справу та запропоновано учасникам справи надати відзив на касаційну скаргу.
9. Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 10 липня 2025 року.
10. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
Позиція інших учасників справи
11. Від Департаменту 28 січня 2025 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач стверджує про необґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій та зазначає про наявність підстав для задоволення касаційної скарги. Відповідач 1 наголошує, що позивач не відноситься до осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 97 Закону України «Про Національну поліцію». Наголошує, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ, тому відповідачі у справі не вчинили жодних дій, якими могли б порушити права позивача.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
12. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ та відповідно до витягу з наказу начальника Управління МВС України в Житомирській області №94 о/с від 01 вересня 1997 року згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнений із органів внутрішніх справ у запас збройних сил по статті 64 пункту «б» (через хворобу) з посади майстра цеху установи ЯЮ 309/70 з 03 вересня 1997 року.
13. Згідно свідоцтва про хворобу від 20 серпня 1997 року № 276/130, захворювання та травма ОСОБА_1 , внаслідок якого йому встановлена група інвалідності, пов`язана з проходженням служби в органах внутрішніх справ та виконанням службових обов`язків.
14. 11 вересня 2000 року Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» провело виплату страхового відшкодування з обов`язкового особистого страхування працівників Міністерства внутрішніх справ України в розмірі 1850,00 грн.
15. За результатами повторного огляду ОСОБА_1 , відповідно до виписки із акта огляду МСЕК від 22 липня 2005 року серія ЖИА № 032765, було встановлено ІІІ групу інвалідності у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
16. Відповідно до Виписки із акта огляду МСЕК від 17 серпня 2006 року серія ЖИА № 042390 за результатами повторного огляду ОСОБА_1 було встановлено ІІІ групу інвалідності у зв`язку з травмою, пов`язаною з виконанням службових обов`язків.
17. У подальшому, за результатами повторного огляду йому було встановлено ІІ групу інвалідності безстроково у зв`язку з травмою, пов`язаною з виконанням службових обов`язків, про що видана Довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 01 квітня 2010 року серія ЖИА № 132862.
18. 20 вересня 2023 року позивач звернувся до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги.
19. Згідно протоколу №24-23 від 13 жовтня 2023 року засідання комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань з розгляду питань щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України прийнято рішення відповідно до пункту 3.2 Порядку № 850, позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з установленням 2-ї групи інвалідності, пов`язаної з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Призначена одноразова грошова допомога складає 176800 грн (884*200=176800).
Раніше виплачена сума (страхова виплата, одноразова допомога) 1850 грн.
Сума одноразової допомоги до виплати (Сто сімдесят чотири тисячі дев`ятсот п`ятдесят грн 00 коп.) 174950 грн.
20. Департамент листом від 18 жовтня 2023 року №ДЕП-1062//9/1/15-23 звернувся до Міністерства юстиції України з потребою виділення коштів для виплати одноразової грошової допомоги позивачу у зв`язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності.
21. Міністерством юстиції України було розглянуто зазначений лист та надані Департаментом матеріали та листом від 11 січня 2024 року №6118/161419-32-23/16.3.2 повернуто пакет документів для призначення та виплати одноразової грошової допомоги на доопрацювання (зокрема проведення у відповідність до чинного законодавства рішення комісії).
22. На підставі листа Міністерства юстиції України від 11 січня 2024 року №6118/161419-32-23/16.3.2 про розгляд матеріалів позивача стосовно виплати одноразової грошової допомоги у разі встановлення медико-соціальною експертної комісією групи інвалідності протоколом №1-24 від 22 січня 2024 року засідання комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань з розгляду питань щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України скасовано пункт протоколу №24-23 від 13 жовтня 2023 року в частині призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення, інвалідності або втрати професійної працездатності осіб рядового та начальницького складу особі, яка звільнена зі служби, в сумі 176800,00 гривень
23. Листом Департаменту від 24 січня 2024 року № 403//9/1/23-24 позивача проінформовано про рішення Міністерства юстиції України щодо виділення асигнувань для виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням медико-соціальною експертною комісією групи інвалідності і відсотка втрати професійної працездатності. Разом з тим, зазначено, що ОСОБА_1 не є особою, яка звільнена зі служби з Департаменту з питань виконання кримінальних покарань та рекомендовано звернутися за належністю до відповідних органів Міністерства внутрішніх справ України з яких він був звільнений та повернуто матеріали на його адресу.
24. Вважаючи своє право на отримання одноразової грошової допомоги порушеним, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
25. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
26. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
27. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
28. Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме - бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
29. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи є необґрунтованими з огляду на таке.
30. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
31. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
32. Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
33. Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
34. Водночас суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
35. Стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
36. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
37. Ця норма є об`єктивним продовженням задекларованого в статті 1 Конституції України її статусу як соціальної та правової держави.
38. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
39. Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані рішення, виходили з того, що позивач, проходячи службу в установі виконання покарань, яка на момент звільнення перебувала у структурі органів внутрішніх справ, набув право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності, пов`язаної з проходженням служби, відповідно до Порядку №707, чинного на момент встановлення йому ІІ групи інвалідності у 2010 році. Водночас суди визнали протиправною бездіяльність Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, який не забезпечив підготовку та направлення висновку до Міністерства юстиції України, а також дії Міністерства юстиції щодо повернення матеріалів без прийняття рішення по суті заяви.
40. У касаційній скарзі скаржник наголошує, що суди неправильно застосували положення частини п`ятої статті 23 Закону № 565-XII та Порядку №707, не врахували, що позивач звільнений з установи, яка на момент звільнення підпорядковувалась МВС України, а не Мін`юсту, а також помилково не врахували тривалу перерву між первинним і повторним встановленням групи інвалідності, що, на думку скаржника, свідчить про відсутність зв`язку інвалідності з проходженням служби.
41. З огляду на це, під час касаційного розгляду підлягає вирішенню питання належного суб`єкта владних повноважень, відповідального за розгляд заяви позивача та виплату одноразової допомоги, визначення правового режиму призначення та виплати такої допомоги, з урахуванням часу встановлення інвалідності, а також оцінки правомірності дій або бездіяльності відповідачів, вчинених у межах спірних правовідносин.
42. З набуттям незалежності України розпочався новий етап розвитку виправних закладів. Постановою № 88 було започатковано низку реформ спрямованих на гуманізацію відбування покарань, приведення його у відповідність до міжнародних норм і стандартів та схвалено Основні напрямки реформи кримінально-виконавчої системи України.
43. Відповідно до частини 2 пункту 1 названих Основних напрямків створено у Міністерстві внутрішніх справ УРСР Головне управління по виконанню покарань (ГУВП), на яке покладено організацію виконання покарань на території республіки, в УВС областей відповідні управління, відділи по виконанню покарань (УВП-ВВП). Покладено на Головне управління по виконанню покарань організацію виконання покарань, узагальнення пенітенціарної практики, розробку і координацію виконання програм щодо удосконалення матеріального, кадрового, фінансового, організаційного, наукового забезпечення кримінально-виконавчої системи, організацію комерційного посередництва в її виробничо-господарській діяльності, керівництво через обласні органи управління виправними установами, слідчими ізоляторами.
44. З метою подальшого реформування кримінально-виконавчої системи та на виконання зобов`язань, взятих Україною при вступі до Ради Європи, Указом Президента України від 22 квітня 1998 року № 344/98 утворено Державний департамент України з питань виконання покарань на базі Головного управління виконання покарань МВС України як центральний орган виконавчої влади з тимчасовим підпорядкуванням МВС України.
45. Згідно з Указом Президента «Про виведення державного департаменту з питань виконання покарань з підпорядкування МВС України» №248/99 від 12 березня 1999 року новоутворений Департамент виведено з підпорядкування МВС України і підпорядковано безпосередньо Кабінету Міністрів України.
46. У подальшому 23 червня 2005 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» №2713-ІV (далі - Закон №2713-ІV).
47. Згідно статті 1 названого Закону на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
48. Указом Президента України від 09 грудня 2010 року №1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» з метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади, усунення дублювання їх повноважень, забезпечення скорочення чисельності управлінського апарату та витрат на його утримання, підвищення ефективності державного управління та відповідно до пункту 15 частини 1статті 106 Конституції України утворено Державну пенітенціарну службу України, реорганізувавши Державний департамент України з питань виконання покарань.
49. Згідно пункту 1 Положення Про Державну пенітенціарну служба України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №394/2011 вона є центральним органом виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
50. Згодом постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» від 18 травня 2016 року №343 з метою оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції, раціонального використання бюджетних коштів Кабінет Міністрів України ліквідував Державну пенітенціарну службу, поклавши на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації. Також пунктом 2 названої постанови Уряд установити, що Міністерство юстиції є правонаступником Державної пенітенціарної служби, що ліквідується, в частині реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.
51. Постановою Кабінету Міністрів України «Про ліквідацію територіальних органів управління Державної пенітенціарної служби та утворення територіальних органів Міністерства юстиції» від 18 травня 2016 року №348 ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи управління Державної пенітенціарної служби та утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції міжрегіональні управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації.
52. Згідно положень зазначеної постанови, правонаступником управління Державної пенітенціарної служби в Житомирській області, якому підпорядковувалася установа ЯЮ309/7, де позивач проходив службу, стало Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України.
53. У подальшому, постановою Уряду «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» від 24 січня 2020 року №20 ліквідовано Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, а його правонаступником став міжрегіональний територіальний орган Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань Департамент з питань виконання кримінальних покарань.
54. Відповідно до пункту 7 Положення про Департамент з питань виконання кримінальних покарань, затвердженого наказом Міністра юстиції України від 20 вересня 2023 року №3362/5 Департаменту безпосередньо підпорядковуються, зокрема, установи виконання покарань, слідчі ізолятори у Київській, Житомирській, Черкаській, Чернігівській, Кіровоградській, Миколаївській, Одеській та Херсонській областях, а також табори для тримання військовополонених.
55. З вищенаведеного вбачається, що до 1998 року органи і установи виконання покарань були складовою частиною органів внутрішніх справ, а з утворенням Державного департаменту України з питань виконання покарань як центрального органу виконавчої влади, який у подальшому був перетворений в остаточному вигляді на момент виникнення спірних правовідносин у Департамент з питань виконання кримінальних покарань, юрисдикція якого поширюється на територію Житомирської області, де проходив службу позивач на момент звільнення, який є міжрегіональним територіальним органом Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань.
56. Як вбачається зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, позивач, відповідно до наказу управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 01 вересня 1997 року № 94/ос, проходив службу в органах внутрішніх справ, був звільнений зі служби 03 вересня 1997 (пункт 64 «б» (через хворобу)).
57. На момент звільнення позивач проходив службу в установі ЯЮ 309/70 (на сьогодні Державна установа «Бердичівська виправна колонія (№70)» у званні капітана внутрішньої служби.
58. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про безпідставність тверджень відповідачів щодо належності Міністерства внутрішніх справ України як суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах, оскільки повноваження у сфері виконання кримінальних покарань на момент виникнення спору реалізуються Міністерством юстиції України через відповідний міжрегіональний орган - Департамент з питань виконання кримінальних покарань, який є правонаступником органів, у підпорядкуванні яких перебувала установа, де проходив службу позивач.
59. Доводи касаційної скарги не містять обґрунтованих та належних правових мотивів, які б свідчили про неправильне тлумачення або застосування судами попередніх інстанцій положень Постанови КМУ № 88 та Указу Президента № 344/98, оскільки наведені нормативно-правові акти були належним чином враховані судами при визначенні правонаступництва у сфері виконання покарань та належного суб`єкта владних повноважень, відповідального за реалізацію повноважень у спірних правовідносинах.
60. При цьому Суд погоджується з твердженням скаржника про те, що позивач під час проходження служби мав статус працівника органів внутрішніх справ. Водночас колегія суддів наголошує, що саме Міністерство юстиції України є належним суб`єктом владних повноважень, уповноваженим на дату звернення позивача здійснювати розгляд його заяви, підготовку відповідного висновку та забезпечення виплати одноразової грошової допомоги, оскільки вказане міністерство реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань і є правонаступником ліквідованих структур МВС у цій частині.
61. Таким чином, системний аналіз положень наведеного законодавства свідчить про безперервний процес інституційного правонаступництва у сфері виконання кримінальних покарань, у результаті якого повноваження щодо реалізації державної політики, зокрема у частині соціального забезпечення осіб, які проходили службу в установах виконання покарань, були послідовно передані від Міністерства внутрішніх справ - до Міністерства юстиції України та зокрема, Державного департаменту з питань виконання покарань, як уповноваженого підрозділу. Отже, доводи скаржника щодо належності відповідачем МВС України є необґрунтованими.
62. Звертаючись до суду касаційної інстанції скаржник також наголошує, що висновки судів попередніх інстанцій стосовно необхідності застосування Порядку № 707 є необґрунтованими, оскільки до спірних правовідносин підлягає застосуванню Порядок № 850.
63. Вирішуючи, який із нормативно-правових актів - Порядок №?707 чи Порядок №?850 - є релевантним для регулювання питання призначення та виплати одноразової грошової допомоги позивачу колегія суддів виходить з такого.
64. Частиною п`ятою статті 23 Закону №2713-ІV у первинній редакції було передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються дія статей 22 і 23 Закону № 565-XII, а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників органів внутрішніх справ, які не мають спеціальних звань.
65. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Національної поліції» від 10 листопада 2015 року №766-VIII, який набув чинності з 09 грудня 2015 року, у першому реченні названої правової норми слова і цифри «поширюються дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію» замінити словами «поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а слова «працівників органів внутрішніх справ» словом «поліцейських».
66. При цьому згідно абзацу 3 пункту 15 «Прикінцевих положень» Закону України «Про національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII, який набрав чинності 07 листопада 2015 року, право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».
67. Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що зазначеними нормативно-правовими актами закріплено право осіб, які виконували покладені на них обов`язки в межах кримінально-виконавчої системи, на гарантії, передбачені для працівників міліції. При цьому реалізація таких гарантій не припинена й після ліквідації міліції та створення поліції.
68. Згідно положень статті 23 Закону № 565-XII у редакції станом на момент звільнення позивача зі служби у разі каліцтва, заподіяного працівникові міліції при виконанні службових обов`язків, а також інвалідності, що настала у період проходження служби або не пізніш як через 3 місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце у період проходження служби, йому виплачується одноразова допомога в розмірі від трирічного до п`ятирічного грошового утримання (залежно від ступеня втрати працездатності) і призначається пенсія по інвалідності.
69. З 01 січня 2007 року зазначена правова норма викладена у новій редакції, яка була чинна на момент установлення позивачу ІІ групи інвалідності та передбачала, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
70. На виконання вимог наведеної бланкетної норми права Кабінетом Міністрів України 12 травня 2007 року прийнято постанову №707, якою затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції (Порядок №707).
71. 12 березня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції» від 13 лютого 2015 року №208-VIII (далі - Закон №208-VIII), яким названу правову норму викладено у новій редакції:
72. «У разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.».
73. Відповідно до наведених положень статті 23 Закону № 565-XII 21 жовтня 2015 року Уряд прийняв постанову №850, якою затвердив Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (Порядок №850).
74. Пунктом 2 названої постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції» від 13 лютого 2015 року №208-VIII мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога призначається і виплачується відповідно до Порядку №707.
75. При цьому, Порядок № 850 набрав чинності 31 жовтня 2015 року. До цього часу діяв Порядок № 707, посилання на який є у зазначеному пункті Порядку № 850.
76. Як установлено судом, інвалідність ІІ групи позивачу встановлено 01 квітня 2010 року, тобто до набрання чинності Законом України № 208-VIII та Порядком № 850. Відтак Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вирішення питання призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги необхідно здійснювати відповідно до Закону № 565-XII та Порядку № 707.
77. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2023 року у справі №580/191/20 та від 23 квітня 2020 року у справі №757/63007/16-а.
78. Згідно з підпунктом 2 пункту 1 Порядку № 707 одноразова грошова допомога виплачується у разі: установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, органах державної податкової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися: під час виконання службових обов`язків, пов`язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, у розмірі: п`ятирічного грошового забезпечення інвалідам I групи; чотирирічного грошового забезпечення інвалідам II групи; трирічного грошового забезпечення інвалідам III групи; у період проходження служби, у відсотках відповідного розміру грошового забезпечення згідно із ступенем втрати працездатності, який визначається медико-соціальною експертною комісією.
79. Також названим пунктом закріплено, що у разі виникнення у працівника міліції, податкової міліції або членів його сім`ї права на отримання грошової допомоги в розмірі, більшому за раніше виплачену суму, виплата проводиться за вирахуванням такої суми.
80. Пунктом 5 Порядку № 707 визначено перелік документів, які необхідно подати працівнику міліції за місцем проходження служби для виплати грошової допомоги в разі установлення групи інвалідності.
81. Зі встановлених у цій справі судами попередніх інстанцій обставин вбачається, що за наслідками розгляду поданих позивачем документів для призначення одноразової грошової допомоги Міністерством юстиції України листом від 11 січня 2024 року №6118/161419-32-23/16.3.2 повернуто пакет документів для призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 на доопрацювання (зокрема проведення у відповідність до чинного законодавства рішення комісії).
82. Згідно з пунктом 7 Порядку № 707 орган внутрішніх справ, орган державної податкової служби, у якому проходив службу працівник міліції, податкової міліції, подає МВС та ДПА у семиденний строк з дня реєстрації документів висновок щодо можливості проведення грошової допомоги разом з документами, зазначеними у пунктах 4 і 5 цього Порядку, копією висновку службового розслідування за фактом поранення (контузії, травми або каліцтва) такого працівника, установлення групи інвалідності чи загибелі (смерті). МВС та ДПА у десятиденний строк приймає рішення про призначення виплати і надсилає його разом із документами, зазначеними у пунктах 4 і 5, органу внутрішніх справ, органу державної податкової служби, у якому проходив службу працівник міліції, податкової міліції, для проведення виплати.
Виплата грошової допомоги працівнику міліції, податкової міліції проводиться шляхом перерахування суми виплати на рахунок, відкритий заявником в установі банку, або через касу органу внутрішніх справ, органу державної податкової служби, у разі його загибелі (смерті) членам його сім`ї, а в разі їх відсутності його батькам та утриманцям.
Грошова допомога виплачується не пізніше двох місяців з дня прийняття відповідного рішення у межах коштів, передбачених у державному бюджеті на такі цілі.
83. Згідно пункту 8 Порядку №707 грошова допомога не виплачується, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво) або інвалідність настали:
у зв`язку із засудженням працівника міліції, податкової міліції за вчинення умисного злочину за рішенням суду, що набрало законної сили, чи адміністративного правопорушення або учиненням дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння;
унаслідок вчинення самогубства чи умисного заподіяння працівником міліції, податкової міліції собі тілесного ушкодження;
унаслідок шкоди, яку працівник міліції, податкової міліції заподіяв собі джерелом підвищеної небезпеки у разі, коли він особисто на відповідній правовій підставі або без неї (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володів транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом з порушенням правил їх використання, зберігання або утримання.
84. На підставі вищенаведеного колегія суддів наголошує, що уповноважений центральний орган виконавчої влади повинен на підставі наданих документів приймати одне з рішень, передбачених законодавством: про призначення допомоги або про відмову в її призначенні. Будь-які інші дії, зокрема повернення документів на доопрацювання, не передбачені зазначеним Порядком та виходять за межі наданих повноважень.
85. У контексті цієї справи, враховуючи правонаступництво Міністерства юстиції України щодо функцій у сфері виконання кримінальних покарань, саме цей орган був зобов`язаний прийняти відповідне рішення за заявою позивача. Відсутність такого рішення з боку Міністерства обґрунтовано розцінена судами попередніх інстанцій як протиправна бездіяльність.
86. З огляду на викладене, Суд доходить висновку, що повернення Міністерством юстиції України документів позивача до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань без ухвалення по суті рішення про призначення або відмову у виплаті одноразової грошової допомоги здійснено не у відповідності до положень Порядку №707, про що правильно вказали суди попередніх інстанцій.
87. Щодо доводів касаційної скарги про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Порядок №850, колегія суддів вказує, що зміст пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №?850, якою затверджено відповідний Порядок, прямо передбачає, що особам, які до набрання чинності Законом України від 13 лютого 2015 року №?208-VIII набули право на отримання одноразової грошової допомоги, така допомога призначається та виплачується відповідно до Порядку №?707. Отже, сам Порядок №?850 містить норму, яка визначає межі його ретроспективного застосування та визнає чинним Порядок №?707 щодо правовідносин, що виникли до його набрання чинності.
Таким чином, доводи касатора про необхідність застосування до цієї справи Порядку №?850 не ґрунтуються на положеннях цього нормативно-правового акта, суперечать хронології нормативного регулювання та є безпідставними.
88. Суд також не бере до уваги посилання Мін`юсту на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19 вересня 2018 року в справі № 373/1188/16-а, від 29 жовтня 2020 року в справі № 822/216/16, від 12 грудня 2018 року в справі № 802/2474/17-а, від 16 жовтня 2020 року в справі № 910/12787/17 та від 14 квітня 2021 року в справі № 240/3024/18, оскільки зазначені рішення не стосуються питання визначення належного суб`єкта владних повноважень, уповноваженого на розгляд документів щодо призначення одноразової грошової допомоги та здійснення відповідних виплат, а також не містять правової позиції щодо того, який саме нормативно-правовий акт - Порядок №?707 чи Порядок №?850 - підлягає застосуванню у подібних правовідносинах.
89. Щодо доводів скаржника про те, що між первинним встановленням ІІІ групи інвалідності та повторним оглядом, за результатами якого встановлено ІІ групу, минуло понад два роки, колегія суддів зазначає, що останній є передчасним та не може бути прийнятий судом до уваги, оскільки жодного рішення по суті заяви позивача про призначення одноразової грошової допомоги уповноваженим органом не прийнято. Матеріали були повернуті Міністерством юстиції України на доопрацювання з посиланням на положення Порядку №? 850, який не підлягає застосуванню до правовідносин, що виникли у цій справі.
Таким чином, посилання скаржника на часовий проміжок між встановленням різних груп інвалідності не спростовує законності висновків судів попередніх інстанцій щодо порушення відповідачами порядку розгляду заяви позивача.
90. На підставі вищезазначеного, з урахуванням установлених обставин та наведених висновків, колегія суддів зазначає, що заява позивача про виплату одноразової грошової допомоги підлягала розгляду відповідно до Порядку №?707, який регулює правовідносини у зв`язку з встановленням інвалідності, пов`язаної з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Оскільки на момент звернення позивача повноваження у сфері виконання кримінальних покарань реалізовувалися Міністерством юстиції України через уповноважений Департамент, саме цей орган є належним суб`єктом владних повноважень, відповідальним за прийняття рішення щодо призначення або відмови у виплаті допомоги. Водночас повернення Міністерством юстиції України матеріалів на доопрацювання без прийняття рішення по суті є таким, що виходить за межі визначених законом повноважень і не відповідає положенням Порядку №?707.
91. У зв`язку із цим, доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень частини п`ятої статті 23 Закону № 565-XII, пункту 7 Порядку № 707, Порядку № 850, постанови КМУ № 88, Указ Президента № 344/98, а також не врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в справі № 373/1188/16-а, від 29 жовтня 2020 року в справі № 822/216/16, від 12 грудня 2018 року в справі № 802/2474/17-а, від 16 жовтня 2020 року в справі № 910/12787/17 та від 14 квітня 2021 року в справі № 240/3024/18, не знайшли свого підтвердження під час здійснення касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.
92. Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
93. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
94. Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі.
95. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржуваних судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім основним аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Висновки щодо розподілу судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Cуд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Суддя -доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.Г. Стеценко
С.М. Чиркін