ПОСТАНОВА
Іменем України
07 жовтня 2020 року
м.Київ
справа №240/6035/18
провадження №К/9901/28252/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А.А. суддів: Кравчука В.М., Стародуба О.П.
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області
на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08.04.2019 (суддя Токарєва М.С.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.09.2019 (головуючий суддя Боровицький О.А., судді Шидловський В.Б., Матохнюк Д.В.)
у справі №240/6035/18
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області
про визнання дій протиправними, зобов`язання повторно розглянути заяву та прийняти рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою
І. РУХ СПРАВИ
1. У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, в якій просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо відмови 03.12.2018 йому у надані дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га за межами населених пунктів Миролюбівської сільської ради;
зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути заяву та прийняти рішення про надання ОСОБА_1 , дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства.
2. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 08.04.2019 у справі №240/6035/18, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.09.2019, позов задоволено.
3. Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області з вищевказаними судовими рішеннями не погодилося, тому звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08.04.2019 і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.09.2019 у справі №240/6035/18 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
4. Від позивача до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що рішенням двадцять п`ятої сесії Миролюбівської сільської ради Житомирського району Житомирської області VII скликання від 27.06.2018 № 315 "Про погодження на надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельних ділянок з метою передачі їх у власність для ведення особистого селянського господарства на території Миролюбівської сільської ради" ОСОБА_1 було надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку в розмірі 2,0 га для ведення особистого селянського господарства в с.Миролюбівка.
6. У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до міськрайонного управління у Житомирському районі та м. Житомирі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області з проханням зробити викопіювання з кадастрової карти (плану) земельної ділянки, яку виділила йому Миролюбівська сільська рада.
7. 27.09.2018 Державним кадастровим реєстратором Калиновською І.В. було сформовано викопіювання за НВ-1805734442018 та визначено місце знаходження земельної ділянки.
8. У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в с. Миролюбівка.
9. Листом від 03.12.2018 № К-10625/0-6589/0/22-18 відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 посилаючись на те, що земельна ділянка, яку він бажає отримати у власність розташована на масиві земельних ділянок із визначеними кадастровими номерами, на які, а так само на всі земельні ділянки, утворені та розташовані у їх межах, накладено арешт ухвалою слідчого судді Богунського районного суду від 13.03.2018 у справі № 295/2837/18 шляхом накладення заборони на їх використання та відчуження.
10. Вважаючи зазначені дії відповідача незаконними позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
11. Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що відповідач, відмовляючи у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, діяв не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
12. Суд першої інстанції також враховував те, що із викопіювання земельних ділянок на території Миролюбівської сільської ради, засвідченого сільським головою, та довідки Миролюбівської сільської ради від 27.02.2019 вбачається, що бажана позивачем земельна ділянка розташована поза межами села Миролюбівка та входить до масиву земель, які були передані в березні 2004 року працівникам соціальної сфери, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному земельної частки (паю). Також указано, що Комісією із земельних питань Миролюбівської сільської ради, яка обстежувала місце знаходження вказаної ділянки, встановлено, що масив земельних ділянок, які розташовані на землях громадського пасовища та частина розпайованих земель, на які накладено арешт ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 13.03.2018, знаходяться в іншій частині села від місця знаходження масиву, до якого входить земельна ділянка позивача.
13. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зазначив, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому, наявність ухвали Богунського районного суду м. Житомира від 13.03.2018 у справі № 295/2837/18 не може бути перешкодою для отримання позивачем дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ
14. У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що фактично позивачу повідомлено про те що ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 13.03.2018 у справі № 295/2837/18 накладено арешт на земельну ділянку, на весь масив, в т.ч. на поруч розміщену земельну ділянку 1822085000:01:000:0705, шляхом встановлення заборони Головному управлінню Держгеокадастру у Житомирській області розглядати та приймати рішення про передачу у приватну власність відповідної земельної ділянки, що є предметом позову у цій справі. Водночас, арешт майна, зокрема, може передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.
15. Скаржник наголошує, що надання дозволу є першим етапом передачі земельної ділянки у власність, а отже може виникнути ситуація, коли позивач після розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність буде позбавлений можливості безпосередньо отримати у власність/оренду цю земельну ділянку, тобто очікування та затрати позивача будуть невиправданими, так як ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 13.03.2018 у справі № 295/2837/18 Головному управлінню Держгеокадастру у Житомирській області заборонено приймати будь-які рішення, тим самим відповідач буде позбавлений можливості виконати рішення суду.
16. За посиланням відповідача, вимога щодо зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області прийняти конкретно визначені рішення і фактично надання дозволу, є формою втручання в дискреційні повноваження та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
17. У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує, що є учасником бойових дій, який з червня 2014 року по травень 2018 року приймав безпосередню участь в АТО, що рішенням двадцять п`ятої сесії Миролюбівської сільської ради Житомирського району Житомирської області VII скликання від 27.06.2018 № 315 «Про погодження на надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельних ділянок з метою передачі їх у власність для ведення особистого селянського господарства на території Миролюбівської сільської ради» органом місцевого самоврядування погоджено надання дозволу позивачу.
При цьому, посилання відповідача на накладення арешту на земельні ділянки ухвалою слідчого судді не відповідає дійсності, оскільки заборона на використання та відчуження земельної ділянки, на яку накладено арешт, стосується громадського пасовища площею 0,40 га, а земельна ділянка, на яку претендує позивач, розміщена в іншому місці та до громадського пасовища ніякого відношення не має.
VІ. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
18. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Слід зауважити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди повинні перевіряти їх на відповідність того, чи прийняті (вчинені) останні з дотриманням усіх вимог, визначених ч. 3 ст. 2 КАС України.
19. Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Згідно з ч. 1 ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Зі змісту ч. 6 ст. 118 ЗК України слідує, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні, до якого додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
Приписами абзацу першого ч. 7 ст. 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
20. Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
21. Частиною 7 ст. 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:
- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;
- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;
- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У разі надання органом місцевого самоврядування відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою обов`язковим є зазначення конкретної підстави для такої відмови, що визначені у ч. 7 ст. 118 ЗК України.
22. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.
23. Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. У світлі вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.
24. Верховний Суд зазначає, що основним питанням, яке постало перед судами попередніх інстанцій була перевірка та надання оцінки підставам відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою.
25. Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для відмови відповідачем визначено те, що земельна ділянка, яку бажав отримати у власність ОСОБА_1 , розташована на масиві земельних ділянок із визначеними кадастровими номерами, на які, а так само на всі земельні ділянки, утворені та розташовані у їх межах, накладено арешт ухвалою слідчого судді Богунського районного суду від 13.03.2018 у справі №295/2837/18 шляхом накладення заборони на їх використання та відчуження.
26. Верховний Суд враховує поняття арешту та його завдання, що регламентовані положеннями ст. 170 Кримінально процесуального кодексу України (далі - КПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
27. Відповідно до ч. 2 ст.131 КПК України арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження.
28. Арешт майна має тимчасовий характер, і його тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження.
29. Відповідач, відмовляючи у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою позивачу, керувався тим, що ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 13.03.2018 у справі № 295/2837/18 накладено арешт на земельну ділянку, на весь масив, в т.ч. на поруч розміщену земельну ділянку з кадастровим номером 1822085000:01:000:0705.
При цьому, бажана позивачем земельна ділянка частково входить до земельної ділянки з кадастровим номером 1822085000:01:000:0705.
30. Слід зазначити, що прийняття органом Держгеокадастру рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою призведе до того, що на етапі реалізації отриманого дозволу на розроблення документації із землеустрою при формуванні земельної ділянки та її державної реєстрації у Державному земельному кадастрі відбудуться зміни, а саме земельна ділянка, на яку накладено арешт, припинить своє існування за кадастровим номером 1822085000:01:000:0705, так як буде перетворена на два окремих об`єкти, один з яких бажана позивачем земельна ділянка.
Тобто, об`єкт арешту зазнає змін та перетворень, що в силу завдань арешту майна (ч. 2 ст.170 КПК України) є неприпустимим.
31. Беручи до уваги обов`язковість виконання судового рішення (ухвали Богунського районного суду м. Житомира від 13.03.2018 у справі № 295/2837/18) на всій території України, зважаючи на наявність проведення слідчими органами досудового розслідування на момент розгляду заяви позивача відповідачем, колегія суддів не вбачає підстав для визнання протиправними дій відповідача.
Невідповідність розташування зазначеної у клопотанні земельної ділянки відповідно до ст.118 ЗК України полягає в тому, що земельна ділянка не є вільною на момент розгляду заяви, оскільки на таку земельну ділянку фактично накладено арешт.
32. Варті уваги доводи касаційної скарги про те, що до моменту зняття арешту з відповідних земельних ділянок, навіть після розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивач буде позбавлений можливості безпосередньо отримати у власність цю земельну ділянку, тобто очікування та затрати позивача будуть невиправданими, так як ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 13.03.2018 у справі № 295/2837/18 Головному управлінню Держгеокадастру у Житомирській області заборонено приймати будь-які рішення, тим самим відповідач буде позбавлений можливості затвердити розроблену документацію в порядку ст. 186-1 ЗК України до моменту зняття арешту у встановленому законом порядку.
33. Зазначене спростовує доводи суду апеляційної інстанції про те, що наявність ухвали Богунського районного суду м. Житомира про накладення арешту на земельні ділянки не може бути перешкодою для отримання позивачем дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
34. Також Верховний Суд вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що масив земельних ділянок, які розташовані на землях громадського пасовища та частина розпайованих земель, на які накладено арешт ухвалою Богунського районного суду м.Житомира від 13.03.2018, знаходяться в іншій частині села від місця знаходження масиву, до якого входить земельна ділянка позивача, оскільки матеріалами справи підтверджено, що орієнтовне місцезнаходження земельної ділянки, яку має намір отримати у власність позивач, частково співпадає із земельною ділянкою з кадастровим номером 1822085000:01:000:0705.
При цьому у резолютивній частині ухвали Богунського районного суду м.Житомира від 13.03.2018 чітко зазначено про накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 1822085000:01:000:0705 та на всі земельні ділянки утворені та розташовані в її межах.
Отже, на земельну ділянку, дозвіл на розроблення документації на яку бажає отримати позивач, на момент розгляду відповідачем заяви було накладено арешт в межах розгляду справи № 295/2837/18.
35. Посилання суду першої інстанції на те, що бажана позивачем земельна ділянка розташована поза межами села Миролюбівка та входить до масиву земель, які були передані в березні 2004 року працівникам соціальної сфери, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному земельної частки (паю) не спростовує факту накладення арешту на відповідну ділянку.
36. Отже, підстави відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою, означені Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області, відповідають нормам законодавства.
37. Натомість суди попередніх інстанцій частково невірно встановили обставини справи та дійшли помилкових висновків стосовно неправомірності підстав відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1 , вказаних відповідачем.
38. За правилом ч.ч. 1, 2 ст. 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
39. Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08.04.2019 і постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.09.2019 у справі №240/6035/18 підлягають скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 3 341 345 349 350 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області - задовольнити.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08.04.2019 і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.09.2019 у справі №240/6035/18 - скасувати.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання повторно розглянути заяву та прийняти рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя В.М. Кравчук
Суддя О.П. Стародуб