ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 240/6265/22
адміністративне провадження № К/990/6177/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Тацій Л.В.,
суддів: Стрелець Т.Г., Стеценка С.Г.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу № 240/6265/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17.11.2022 (суддя Семенюк М. М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.02.2023 (головуючий суддя Капустинський М. М., судді Сапальова Т. В., Ватаманюк Р. В.),
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - ГУ ПФУ в Житомирській області, відповідач), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати з 01.09.2021 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII);
- зобов`язати відповідача з 01.09.2021 нарахувати та виплатити підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, встановлених на 01 січня календарного року щомісяця.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначав, що він є непрацюючим пенсіонером та проживає на території радіоактивного забруднення, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Вказував, що у зв`язку з прийняттям рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 відповідач повинен був відновити нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у відповідності до статті 39 Закону № 796-XII.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17.11.2022, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.02.2023, позов задоволено:
- визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII;
- зобов`язано ГУ ПФУ в Житомирській області здійснити з 01.09.2021 нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону № 796-XII, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Суди врахували висновок Великої Палата Верховного Суду, викладений у постанові від 11.12.2019 у зразковій справі № 240/4946/18, відповідно до якого за загальним правилом дії норм права у часі, у зв`язку з набранням чинності Законом України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 1774-VІІІ), яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення статті 37 Закону № 796-XII щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
На підставі викладеного суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача провести нарахування і виплату позивачу доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, яка передбачена статтею 39 Закону №796-ХІІ, підлягають задоволенню шляхом зобов`язання нарахувати і виплатити таку доплату в розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який встановлено на 01 січня календарного року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.02.2023, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17.11.2022 змінити, а саме: в абзаці третьому його резолютивної частини слова «двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року» замінити словами «двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік».
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач вказує на помилковість застосування судами попередніх інстанцій прожиткового мінімуму як розрахункової величини, яка підлягає застосуванню при реалізації положень статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Позивач доводить, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Ухвалою Верховного Суду від 06.03.2023 відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, відповідно до якого просить скаргу задовольнити частково, скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій установлено, що станом на 01.09.2021 позивач є непрацюючим пенсіонером, перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Житомирській області та проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Відповідачем визнається, що позивачу не нараховувалось та не виплачувалось підвищення, як непрацюючому пенсіонеру.
Листом відповідач повідомив позивача про те, що частина друга статті 39 Закону № 796-XII (відновлена за рішенням Конституційного Суду України) не передбачає та не дає права на нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
Вважаючи таку відмову необґрунтованою та протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частин першої-третьої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Ураховуючи підставу, з якої було відкрито касаційне провадження у справі, колегія суддів констатує, що ключовим питанням, на яке необхідно дати відповідь в межах касаційного перегляду справи, є те, чи застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року, для визначення розміру підвищення пенсії особам, які мають право на таке підвищення відповідно до частини другої статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Верховний Суд перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача, заперечення відповідача щодо вимог касаційної скарги, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частини друга, третя статті 46 Конституції України).
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон № 796-XII.
Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати (частина друга цієї статті).
1 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів" (далі - Закон № 76-VIII), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі № 796-XII статті 31, 37, 39, 45.
У подальшому Законом України від 04.02.2016 № 987-VIII "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"" (далі - Закон № 987-VIII; згідно з розділом II "Прикінцеві положення" Закону № 987-VIII він набрав чинності з 01.01.2016) включено до Закону № 796-XII статтю 39 такого змісту:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності), зокрема, підпункту 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
У Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Тобто вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015), яка із 17.07.2018 є чинною.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, дія якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону № 987-VIII) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018.
Так, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ (яка була чинною до 01.01.2015) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3 8 Конституції України та статті 6 КАС) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
06.12.2016 був прийнятий Закон № 1774-VIII, що набрав чинності 01.01.2017.
Пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19.12.2019 № 410-IX).
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15.05.2018 № 2415-VIII).
Згідно з пунктом 9 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України Кодекс України про адміністративні правопорушення Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу", Закон України "Про підвищення престижності шахтарської праці", Закон України "Про Державний земельний кадастр", Закон України "Про судовий збір", Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", Закон України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до наведених вище положень Закону № 1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.
Законом № 1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01.01.2015) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону № 1774-VIII було виключено Законом № 76-VIII [що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018].
Висновок щодо застосування вищезазначених норм права сформувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.04.2024 у справі № 240/19227/21 (і цей висновок є застосовним до спірних правовідносин): норма пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.
У згаданій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Конституційний Суд України в Рішенні від 03.10.1997 № 4/зп у справі № 18/183-97 за конституційним зверненням ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення частини п`ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набрання чинності Конституцією України) визначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
З урахуванням дії темпоральних правил (принцип дії закону в часі) у разі колізії нормативних актів одного рівня юридичної ієрархії (суперечність один одному двох або більше чинних нормативних актів, прийнятих стосовно одного й того самого питання) застосовується акт, виданий пізніше, як у разі, коли про скасування попереднього акта (його приписів) прямо зазначено в новому нормативному акті, так і у разі, коли таких застережень немає.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, з набранням чинності Законом № 1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015). Закон № 1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону № 796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.
Такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону № 796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону № 796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.
Також Велика Палата Верховного Суду врахувала те, що Конституційний Суд України неодноразово викладав правову позицію щодо розуміння положень частини третьої статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зокрема, у пункті 5.2 Рішення від 22.09.2005 № 5-рп/2005 Конституційний Суд України вказав на те, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними ознаками поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
За таких обставин колегія суддів наголошує, що суб`єктивне право ОСОБА_1 на нарахування та виплату підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ не належить до основних. Вказане підвищення є доплатою до призначеної пенсії, право на яку залежить від проживання у зоні радіоактивного забруднення.
Ураховуючи викладене, колегія суддів визнає обґрунтованим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про необхідність зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, визначеного статтею 39 Закону № 796-XII у редакції, яка була чинна до 01.01.2015, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як підсумок, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, відтак відсутні підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень.
Керуючись статтями 343 349 350 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17.11.2022 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.02.2023 у справі № 240/6265/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Л.В. Тацій Т.Г. Стрелець С.Г. Стеценко