ПОСТАНОВА
Іменем України
17 березня 2020 року
Київ
справа №240/7133/19
адміністративне провадження №К/9901/1985/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О. А.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.
розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Житомирського обласного центру медико-соціальної експертизи Житомирської обласної ради про визнання протиправним і скасування висновку, зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року, прийняте у складі судді Семенюка М.М. та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року, ухвалену у складі колегії суддів: Білої Л.М. (головуючий), Гонтарука В.М., Курка О.П.
І. Суть спору:
1. ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Житомирського обласного центру медико-соціальної експертизи Житомирської обласної ради, в якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати висновок Житомирського обласного центру медико-соціальної експертизи Житомирської обласної ради №1293/1 від 07.06.2017 про час настання інвалідності ОСОБА_1 ;
1.2. зобов`язати Житомирський обласний центр медико-соціальної експертизи Житомирської обласної ради провести повторний медико-соціальний огляд ОСОБА_1 і розглянути подані медичні документи з прийняттям відповідного рішення, яким встановити час настання інвалідності до 18 років.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний висновок робить неможливим призначення позивачу пенсії по втраті годувальника. Час настання інвалідності позивача до 18 років доводиться відповідними документами.
3. Відповідач позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. Згідно довідки до акту огляду МСЕК серії 12ААА № 784826 від 30.05.2017, ОСОБА_1 визнано інвалідом ІІ групи з 20.05.2017, причина інвалідності - інвалід з дитинства.
5. В червні 2017 року Андрушивське об`єднане управління пенсійного фонду України в житомирській області звернулось до відповідача із запитом, в якому, у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 звернувся за призначенням пенсії по втраті годувальника як особа, якій встановлена інвалідність з дитинства після 18-ти років, просило вирішити питання можливості надання йому висновку МСЕК про те, що фактично громадянин став інвалідом до досягнення 18-ти років.
6. На вказаний запит відповідачем зроблений висновок № 1293/1 про час настання інвалідності від 07.06.2017, яким ОСОБА_1 не визнано інвалідом до досягнення 18 років.
7. Не погоджуючись з даним висновком, позивач звернувся з даним позовом до суду.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
8. Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 03 вересня 2019 року, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.
9. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з обґрунтованості висновку про час настання інвалідності № 1293/1 від 07.06.2017.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
10. Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.
11. У скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
12. Касаційну скаргу мотивує тим, що причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, встановлюється за наявності документів лікувально- профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до 18-річного віку. Такі документи надані позивачем, але відповідач їх ставить під сумнів.
12.1. Також скаржник зазначає про порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права з посиланням на те, що з метою розв`язання спору представник позивача в судах обох інстанцій заявляв клопотання про призначення судово-медичної експертизи, в задоволенні яких було відмовлено. При чому, судом апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні вказаного клопотання без прийняття та оформлення відповідного процесуального рішення. На думку скаржника, висновком експертизи можливо б було з`ясувати питання причино-наслідкового зв`язку хвороби позивача і отримати вичерпну відповідь щодо довідки №346 з лікувального закладу "Центр первинної медико-санітарної допомоги" від 10.07.2017, згідно якої він перебував на "Д" обліку з 1987 року з приводу діагнозу "Кардіопатія СН-0, Вроджена вада серця", таким чином було б підтверджено або спростовано вказаний діагноз зазначений під знаком питання, з отриманням інформації щодо перебігу захворювання. Таким чином, скаржник вважає, що суди обох інстанцій в супереч ст. 9 КАС України допустили порушення норм процесуального права та позбавили позивача засобів доказування, що потягло за собою унеможливлення належного захисту порушених прав і інтересів для повного і всебічного з`ясування обставин в справі. Позивач також посилається на те, що судом першої інстанції йому було також відмовлено в задоволенні клопотання про залучення спеціаліста в медичній галузі.
12.2. Крім того, скаржник зазначає, що ухвалою апеляційного суду від 02.12.2019 судове засідання по справі №240/7133/19 призначалось в режимі відеоконференції на 18.12.2019 об 11 год. 00 хв. в Житомирському окружному адміністративному суді, на яке прибув представник позивача - адвокат Вірьовкін Олександр Ігорович. Під час відеоконференції на телевізійному екрані не було відображено склад суду, тому представником позивача неодноразово було зроблено зауваження секретарю судового засідання, який забезпечував відеоконференцію в Житомирському окружному адміністративному суді, на що він повідомив, що є проблема у Сьомого апеляційного адміністративного суду, яку під час розгляду справи так і не було усунуто. У зв`язку з цим, на думку скаржника, є підстави вважати, що справу розглянуто і вирішено неповноважним складом апеляційного суду.
12.3. Крім того, скаржник зазначає, що доводи позивача обґрунтовані на підставі Законів України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні», «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», «Про охорону дитинства», Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317, у зв`язку з чим доведено, що позивач підтверджує час настання інвалідності не тільки документами, які отримав після 18 років, а й документами з лікувально-профілактичних закладів, які отримані раніше, тобто з 19.10.1987 і з 19.05.1988. У сукупності надані позивачем докази визначають обставини хвороби, яка виникла в дитинстві і діагноз (функціональна кардіопатія, вроджена вада серця, систолічні шуми), яким встановлено час настання його інвалідності до 18 років.
13. Від позивача відзив на касаційну скаргу не надходив, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення в касаційному порядку.
V. Джерела права й акти їх застосування
14. Згідно з частиною другою статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
15. Частиною третьою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
16. Згідно із статтею 3 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
17. Відповідно до абзацу восьмого статті 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06 жовтня 2005 року № 2961-IV медико-соціальна експертиза - визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров`я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров`я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи.
18. Пунктом 3 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України «Питання медико-соціальної експертизи» від 3 грудня 2009 року № 1317 (далі - Положення) визначено, що медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
19. Підпунктом першим пункту 11 Положення встановлено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають: ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків; потребу інвалідів у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв; потребу інвалідів, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування; ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування; причини смерті інваліда або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого; медичні показання на право одержання інвалідами спеціального автотранспорту і протипоказання до керування ним.
20. Згідно з пунктом 17 Положення медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
21. Відповідно до пункту 19 Положення комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
22. У пункті 20 Положення визначено, що комісія під час встановлення інвалідності керується Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики та Радою Федерації незалежних профспілок України.
23. Відповідно до пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України «Питання медико-соціальної експертизи» від 3 грудня 2009 року №1317, особі, що визнана інвалідом, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров`я інваліда та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.
Причинами інвалідності є:
загальне захворювання;
інвалідність з дитинства;
нещасний випадок на виробництві (трудове каліцтво чи інше ушкодження здоров`я);
професійне захворювання;
поранення, контузії, каліцтва, захворювання: одержані під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язані з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, що визнані такими згідно із законодавством, в районі воєнних дій на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю у бойових діях у мирний час; одержані під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди; одержані в районах бойових дій у період Великої Вітчизняної війни та від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння у повоєнний період, а також під час виконання робіт, пов`язаних з розмінуванням боєприпасів часів Великої Вітчизняної війни незалежно від часу їх виконання; одержані у неповнолітньому віці внаслідок воєнних дій громадянських і Великої Вітчизняної воєн та в повоєнний період; пов`язані з участю у бойових діях та перебуванням на території інших держав; пов`язані з виконанням службових обов`язків, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами; одержані внаслідок політичних репресій; пов`язані з виконанням обов`язків військової служби або службових обов`язків з охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю та ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій; одержані під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 р. по 21 лютого 2014 р. за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (у Революції Гідності); поранення, контузії, каліцтва, одержані під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення;
захворювання: отримані під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях; пов`язані з впливом радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; одержані в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Держспецзв`язку.
24. Згідно з пунктом 27 Положення підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.
Критеріями встановлення II групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє обмеження у вираженому II ступені однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи: обмеження самообслуговування II ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб; обмеження здатності до самостійного пересування II ступеня - здатність до самостійного пересування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб; обмеження здатності до навчання II ступеня - нездатність до навчання або здатність до навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами вдома; обмеження здатності до трудової діяльності II ступеня - нездатність до провадження окремих видів трудової діяльності чи здатність до трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів і/або спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб; обмеження здатності до орієнтації II ступеня - здатність до орієнтації в часі і просторі за допомогою інших осіб; обмеження здатності до спілкування II ступеня - здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб; обмеження здатності контролювати свою поведінку II ступеня - здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб.
До II групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві хвороби або більше, що призводять до інвалідності, наслідки травми або вроджені вади та їх комбінації, які в сукупності спричиняють значне обмеження життєдіяльності особи та її працездатності.
25. Відповідно до пункту 14 Порядку про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.
26. Пунктом 1.10. Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 вересня 2011 року № 561 встановлено, що при огляді у МСЕК проводяться: вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи; опитування хворого; об`єктивне обстеження та оцінка стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії.
VI. Висновок Верховного Суду
27. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
28. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог.
29. Так, відповідно до аналізу зазначених вище норм чинного законодавства, рішення МСЕК приймається після повного медичного обстеження особи і проведення досліджень лікувально-профілактичним закладом охорони здоров`я, на підставі медичних документів та за результатами об`єктивного обстеження особи членами комісії.
30. При прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем були враховані та досліджені документи, на які позивач посилається, як на доказ обґрунтованості своїх позовних вимог, а саме медичні документи позивача: витяг з медичної картки стаціонарного хворого за терміном лікування з 16 по 19 травня 1988 року, медичної картки 06010560105110952 "Історія розвитку дитини".
31. При цьому, суди вправі перевірити законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку, яка встановлена Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 вересня 2011 року № 561, Положенням про медико-соціальну експертизу та Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України «Питання медико-соціальної експертизи» від 3 грудня 2009 року № 1317.
32. Суди позбавлені можливості оцінювати підставність прийняття певного висновку, так як суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального та процесуального права.
33. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 25 вересня 2018 року у справі №804/800/16 та від 26 вересня 2018 року у справі № 817/820/16.
34. В той же час, у позовній заяві та касаційній скарзі позивач не зазначає про порушення процедури прийняття оскарженого висновку МСЕК, а тому факт дотримання (порушення) відповідачем цієї процедури, в межах даної справи не встановлювався.
35. Таким чином суди попередніх інстанцій прийшли до правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
36. При цьому, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, позивач не позбавлений можливості за умови подання додаткової документації про настання інвалідності до 18 років звернутися до Житомирського обласного центру медико-соціальної експертизи Житомирської обласної ради і відповідач може повернутися до розгляду питання про час настання інвалідності ОСОБА_1 .
37. Щодо посилання позивача на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, що виразилося в тому, що судами було необґрунтовано відхилено його клопотання про призначення судово-медичної експертизи, а судом апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні вказаного клопотання без прийняття та оформлення відповідного процесуального рішення, колегія суддів зазначає наступне.
38. Відповідно до частини першої статті 102 КАС України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності.
39. З наведених норм вбачається право, а не обов`язок суду призначення експертизи за клопотанням позивача.
40. Щодо відсутності в матеріалах справи ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні клопотання позивача про призначення експертизи, викладеної окремим документом, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 5 статті 243 КАС Україи окремим документом викладаються ухвали з питань: 1) залишення позовної заяви без руху; 2) повернення позовної заяви; 3) відкриття провадження в адміністративній справі; 4) об`єднання справ та роз`єднання позовних вимог; 5) забезпечення доказів; 6) визначення розміру судових витрат; 7) продовження та поновлення процесуальних строків; 8) передачі адміністративної справи до іншого адміністративного суду; 9) забезпечення позову; 10) призначення експертизи; 11) виправлення описок і очевидних арифметичних помилок; 12) відмови в ухваленні додаткового судового рішення; 13) роз`яснення судового рішення; 14) зупинення провадження у справі; 15) закриття провадження у справі;16) залишення позовної заяви без розгляду.
Окремим документом можуть викладатися також ухвали з інших питань, які вирішуються під час судового розгляду.
41. Тобто, відповідно до вказаного вище переліку, викладення ухвали про відмову у задоволенні клопотання про призначення експертизи окремим документом КАС України не вимагається.
42. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції, розглянувши доводи клопотання позивача про призначення судово-медичної експертизи, протокольною ухвалою від 18.12.2019 відмовив у його задоволенні.
43. При цьому, в своєму рішенні судом апеляційної інстанції дано обґрунтування підстав такої відмови.
44. Так, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, задоволення даного клопотання позивача призведе до створення нового доказу, такого як висновок експерта, який не надавався відповідачу та, відповідно, не був покладений в основу при прийнятті оскаржуваного рішення відповідача.
45. Що стосується доводів позивача, що судом першої інстанції йому також було відмовлено в задоволенні клопотання про залучення спеціаліста в медичній галузі, колегія суддів зазначає, що залучення такого спеціаліста, у відповідності до частини третьої статті 81 КАС України є також правом суду, а не його обов`язком.
46. Посилання скаржника на те, що справу розглянуто і вирішено неповноважним складом апеляційного суду, так як під час розгляду справи в режимі відеоконференції через технічні несправності представник позивача не міг бачити склад суду, є безпідставними та необґрунтованими, не підтверджені жодними доказами та є лише припущеннями скаржника.
47. Так, відповідно до витягу з протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2019, для розгляду справи №240/7133/19 визначено наступний склад суду: Біла Л.М. (головуючий суддя), судді - Гонтарук В.М. та Курко О.П.
48. Саме вказаним складом 18 грудня 2019 року було розглянуто апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року та прийнято відповідне судове рішення.
49. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанції у справі про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог.
50. Зважаючи на приписи касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
VII. Судові витрати
51. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 240/7133/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. А. Губська
Судді Л.О. Єресько
В.М. Соколов