ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2022 року

м. Київ

справа № 242/713/18

провадження № 61-11254св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Прокуратура Донецької області, Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 16 вересня 2019 року, ухвалене у складі судді Владимирської І. М., та постанову Донецького апеляційного суду від 2 липня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Кочегарової Л. М., Зайцевої С. А., Пономарьової О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області, прокуратури Донецької області, Головного управління казначейської служби України у Донецькій області про відшкодування майнової та моральної шкоди.

В обґрунтування позову вказував, що постановою Селидівського міського суду Донецької області від 24 жовтня 2017 року, залишеною без змін судом апеляційної інстанції, кримінальне провадження за підозрою його у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 368, частиною другою

статі 15 КК України закрито у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення. Вказував, що з 1 лютого 2007 року до 16 липня

2007 року (5 місяців 15 днів) він перебував під вартою, а 16 липня 2007 року у зв`язку зі станом здоров`я запобіжний захід змінено на підписку про невиїзд, який тривав відносно нього до 23 березня 2017 року, що

складає 9 років 7 місяців 7 днів.

Вказував, що після перенесеного інсульту протягом дії запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд він не міг залишити місто Донецьк для проходження реабілітації та санаторно-курортного лікування. У липні 2014 року після припинення роботи суду у місті Донецьк кримінальна справа відносно нього залишилась на окупованій території і йому довелось докласти багато зусиль для передання кримінальної справи на підконтрольну Україні територію та продовження її розгляду.

Крім того, у зв`язку зі слідством його було відсторонено від посади старшого слідчого Київського районного відділу Донецького міського управління УМВС України в Донецькій області (далі - Київський РВ ДМУ УМВС України в Донецької області). У подальшому він продовжував проходити службу у вказаному відділі, де була поширена інформація, що його притягують до кримінальної відповідальності за хабар, що суттєво впливало на рівень поваги до нього колег по службі. Крім того, з 2008 року до 2015 рік йому не присвоювали чергове звання по службі, у зв`язку з чим він звертався до суду. З моменту його допуску до служби на посаді слідчого Київського РВ ДМУ УМВС України в Донецької області він втратив ділову репутацію, оскільки йому не розписували справи, не призначали до чергувань у складі слідчо-оперативної групи, не видавали зброю; відвідував роботу без подальшого розвитку, отримував мінімальну заробітну плату.

Зазначав, що протягом 10 років 10 місяців відносно нього тривало слідство за кримінальним провадженням, що призвело до стану постійного напруження та стресу, викликаних необхідністю неодноразово прибувати на виклики слідчих та суду, витрачати час на допити у слідчого та на перебування в судах при розгляді кримінального провадження, а з 2015 року - ще й докладати додаткових зусиль для явки до Селидівського міського суду Донецької області для розгляду кримінальної справи. Крім того, тривалий час він знаходився без засобів до існування, втратив житло, роботу та, знаходячись під підпискою про невиїзд, тривалий час вимушено перебував на окупованій території України.

На думку позивача, незаконними діями органів попереднього слідства прокуратури Донецької області йому завдано моральну шкоду.

Уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку у відшкодування моральної шкоди - 4 506 840 грн, у відшкодування майнової шкоди - 1 210 224 грн та судові витрати у розмірі 534 889,75 грн, з яких: 515 670,55 грн - професійна правнича допомога, 19 219,20 грн - витрати на проведення експертизи.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 16 вересня

2019 року позов задоволено частково.

Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у відшкодування майнової шкоди втрачений заробіток за час відсторонення від посади у розмірі 5 250,24 грн та 800 000 грн - в рахунок відшкодування моральної шкоди шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 19 219,20 грн в рахунок відшкодування витрат, понесених у зв`язку з проведенням експертизи.

Відмовлено у задоволенні позову в іншій частині.

Суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди у вигляді компенсації втраченого заробітку за період з 2 лютого 2007 року до 1 вересня 2007 року в розмірі 5 250,24 грн, вважаючи такі вимоги доведеними належними і допустимими доказами.

Визначаючи розмір завданої позивачу моральної шкоди, місцевий суд врахував конкретні обставини даної справи, тривалість кримінального переслідування

(з 2 лютого 2007 року до 26 грудня 2017 року, а саме 10 років 10 місяців 26 днів) та докладання позивачем додаткових зусиль для підтвердження і доведеності своєї невинуватості у вчиненні інкримінованого йому злочину. Суд першої інстанції врахував посилання позивача про приниження його честі, ділової репутації як працівника органу внутрішніх справ, глибину моральних страждань та, дотримавшись принципів розумності і справедливості, дійшов висновку, що належним розміром відшкодування моральної шкоди позивачу є 800 000 грн.

Місцевий суд зазначив, що така сума жодним чином не призводить до збагачення позивача, а є лише частковим відновленням попереднього стану, пов`язаного з тривалим кримінальним провадженням, та компенсацією моральних страждань.

Відмовляючи ОСОБА_1 у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з ненадання належних доказів на підтвердження понесених витрат на правову допомогу в рамках кримінального провадження адвокатами Клименком О. К. та Гаргачем С. Я., зокрема, на підтвердження виконання послуг; детального опису наданих адвокатами послуг чи виконаних робіт із зазначенням часу, витраченого на їх виконання (надання); документів, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги.

Постановою Донецького апеляційного суду від 2 липня 2020 року апеляційну скаргу прокуратури Донецької області залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 16 вересня 2019 року в частині визначення розміру втраченого заробітку та в частині розподілу судових витрат скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення.

Стягнено з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у відшкодування втраченого заробітку 161 151,97 грн; у відшкодування витрат на професійну правничу

допомогу - 60 588 грн.

Стягнено з прокуратури Донецької області на користь ОСОБА_1 у відшкодування витрат, пов`язаних з проведенням експертизи, 19 219,20 грн.

В іншій частині рішення Селидівського міського суду Донецької області від 16 вересня 2019 року залишено без змін.

Приймаючи постанову в частині вирішення позовних вимог про відшкодування втраченого заробітку, апеляційний суд виходив з помилковості здійсненого судом першої інстанції розрахунку і зазначив про необхідність стягнення на користь позивача середнього заробітку у розмірі 161 152,97 грн (1 126,94х143 робочі дні (з 1 лютого 2007 року до 31 серпня 2007 року)).

Апеляційний суд вважав помилковими висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, понесених останнім у кримінальному провадженні, у зв`язку з недоведенням останнім обставин щодо їх понесення, оскільки адвокатом Володіною О. О. надано загальний звіт про надання ОСОБА_1 правничої допомоги, який включає досудове слідство, судове слідство та складання документів; розрахунок адвокатських послуг досудового розслідування, участі адвоката у судових засіданнях у Ворошиловському районному суді міста Донецька, Селидівському міському суді Донецької області; перелік документів - заяв, клопотань, поданих адвокатом. Вказані докази апеляційний суд прийняв і вважав, що їх неподання до суду першої інстанції до проведення дебатів пов`язано з поважними причинами.

З урахуванням складності справи, тривалості надання правової допомоги позивачу та виконаних адвокатом робіт; часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт в ході судового слідства та оформлення документів; обсягу наданих адвокатом послуг та значення справи для сторони, в тому числі впливу вирішення справи на репутацію сторони та публічним інтересом до справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що понесені

ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката Володіної О. О. підлягають відшкодуванню, виходячи з обумовленої сторонами погодинної оплати, у розмірі 60 588 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У липні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Селидівського міського суду Донецької області від 16 вересня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 2 липня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди і відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатами Гаргачем С. Я. та Клименком О. К., і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій не навели мотивів відхилення висновку експерта Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз (далі - Донецький НДІСЕ) № 1110-1115 від 15 квітня 2019 року. Неправильно застосувавши статтю 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», не дослідивши висновок експерта, апеляційний суд безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції щодо вирішення позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, не врахувавши висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17 (провадження № 61-6127св19).

Заявник вважає помилковими висновки судів про відсутність підстав для відшкодування витрат на правову допомогу, надану адвокатами Гаргачем С. Я. та Клименком О. К. у кримінальній справі.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 2 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи

заявника про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17 (провадження № 61-6127св19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зазначаючи, що суди не дослідили зібрані у справі докази. Також ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив його клопотання про виклик до суду експерта

(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах міліції на посаді старшого слідчого Київського РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області.

Постановою старшого слідчого прокуратури Донецької області від 1 лютого

2007 року відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою), та відповідно до протоколу затримання ОСОБА_1 затримано 1 лютого

2007 року о 21 год30 хв.

Постановою Пролетарського районного суду міста Донецька від 9 лютого

2007 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. У подальшому постановою Ворошиловського районного суду міста Донецька

від 16 липня 2007 року ОСОБА_1 змінено запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд та звільнено його з-під варти.

Постановою Селидівського міського суду Донецької області від 27 жовтня

2017 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 368, частиною другою

статті 15 та частиною другою статті 368 КК України, закрито у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши додержання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Таким чином, цивільним законодавством України встановлено вичерпний перелік актів правоохоронних органів та суду, незаконність яких може призвести до виникнення деліктного зобов`язання.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто вказаним Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Такий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 16 лютого

2022 року у справі № 686/19887/19 (провадження № 61-14808св21).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу завдано моральної шкоди, право на відшкодування якої він набув у зв`язку з закриттям кримінального провадження з підстав відмови прокурора від державного обвинувачення.

Визначаючи розмір морального відшкодування, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, врахував обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу - з 2 лютого 2007 року до 26 грудня 2017 року, що загалом становить

10 років 10 місяців 26 днів, під слідством та судом, й, виходячи із засад розумності та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди у розмірі 800 000 грн, яка не є мінімальним розміром та визначена з урахуванням конкретних обставин справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зазначила, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.

Тобто законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди і суди з урахуванням обставин справи вважали доведеним відшкодування у більшому розмірі, ніж мінімальний, оцінивши надані сторонами докази. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що визначена судами сума відшкодування шкоди за час перебування його під слідством та судом є менша від тієї, яка є необхідною, оскільки таке судження є виключно суб`єктивним сприйняттям позивача.

Крім того суд першої інстанції врахував, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її надмірного збагачення за рахунок держави.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків Верхового Суду, викладених у постанові від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17 (провадження № 61-6127св19), оскільки оскаржувані судові рішення не суперечать викладеним у вказаній постанові висновкам й, відповідно, не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріально та порушення процесуального права. Крім того, у справі № 757/53996/17, яка переглядалася Верховним Судом, суд апеляційної інстанції визначив розмір моральної шкоди врахувавши перебування позивача під вартою протягом 2 років 8 місяців, що вважав надзвичайною мірою впливу на особу.

Зважаючи на те, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, визначений судами її розмір не є мінімальним і відповідає засадам розумності та справедливості, то доводи касаційної скарги щодо розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Посилання заявника на помилковість висновків судів про відсутність підстав для відшкодування витрат на правову допомогу, надану адвокатами

Гаргачем С. Я. та Клименком О. К. у кримінальній справі, спростовується висновками суду апеляційної інстанції, який зазначив, що ОСОБА_1 і адвокати Гаргач С. Я. та Клименко О. К. не надали достатніх, належних та допустимих доказів в частині витрат на професійну правничу допомогу як в суді першої інстанції так і в апеляційному суді.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та витрат, понесених у кримінальному провадженні на професійну правничу допомогу, надану адвокатами

Гаргачем С. Я. та Клименком О. К., ухвалені без додержанням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.

Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та витрат, понесених у кримінальному провадженні на професійну правничу допомогу, надану адвокатами Гаргачем С. Я. та Клименком О. К., в межах підстав касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга в цій частині підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у вказаній частині - залишенню без змін.

Касаційна скарга не містить доводів про незаконність та необґрунтованість оскаржуваних судових рішень в частині вирішення позовних вимог про відшкодування витрат, пов`язаних із проведенням експертизи, та витрат, понесених на професійну правничу допомогу, надану адвокатом Аміровою А. Р., і відповідних вимог, тому з урахуванням статті 400 ЦПК України касаційний суд у вказаній частині судові рішення не переглядає.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись із висновками суду апеляційної інстанції про стягнення коштів на відшкодування втраченого заробітку та витрат на професійну правничу допомогу з Державної казначейської служби України.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року

№ 215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).

Отже відповідачем у справі є держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не в резолютивній частині рішення.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження

№ 12-110гс18) та постановах Верховного Суду від 9 лютого 2022 року у справі № 757/6203/21-ц (провадження № 61-20656св21), від 23 лютого 2022 року у справі № 757/23994/20-ц (провадження № 61-8349св21), від 28 квітня 2022 року у справі № 464/5200/19 (провадження № 16304св21).

На вказані обставини суд апеляційної інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про стягнення коштів на відшкодування втраченого заробітку та витрат на професійну правничу допомогу з Державної казначейської служби України.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою

статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновки, викладені після подання касаційної скарги у постановах Верховного Суду від 9 лютого 2022 року у справі № 757/6203/21-ц (провадження № 61-20656св21), від 23 лютого 2022 року у справі № 757/23994/20-ц (провадження № 61-8349св21), від 28 квітня 2022 року у справі № 464/5200/19 (провадження № 16304св21), що узгоджується з частиною третьою статті 400 ЦПК України.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України, суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За таких обставин, судове рішення суду апеляційної інстанції залишається таким, що ухвалено на користь позивача, проте резолютивна частина рішення підлягає зміні в частині стягнення коштів на відшкодування втраченого заробітку та витрат на професійну правничу допомогу не з Державної казначейської служби України, а держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про часткову зміну судового рішення апеляційного суду та залишення без змін оскаржуваних судових рішень в іншій частині, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного суду від 2 липня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Прокуратури Донецької області, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про відшкодування втраченого заробітку та витрат, понесених у кримінальному провадженні на професійну правничу допомогу змінити, виклавши її резолютивну частину в такій редакції: «Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 161 151 грн на відшкодування втраченого заробітку та 60 588 грн на відшкодування витрат, понесених у кримінальному провадженні на професійну правничу допомогу».

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 16 вересня

2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 2 липня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Прокуратури Донецької області, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про відшкодування моральної шкоди залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук