№ 243/10891/16 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

27 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 243/10891/16

провадження № 51-5039 км 21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 травня 2020 року та вирок Донецького апеляційного суду від 22 липня 2021 року у кримінальному провадженні № 42016051720000033 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Артемівська Донецької області, жителя АДРЕСА_1 ),

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 травня 2020 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 4 ст. 187 КК України із застосуванням положень ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років без конфіскації майна.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_6 в строк покарання строк попереднього ув`язнення в період з 12 квітня 2017 року по 21 травня 2020 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Постановлено обчислювати строк відбування покарання з 28 січня 2016 року.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 187 КК України із застосуванням положень ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років без конфіскації майна.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 22 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_9 на вирок Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 травня 2020 року залишено без розгляду.

Вирок Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 травня 2020 року в частині засудження ОСОБА_9 за вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, скасовано, а кримінальне провадження закрито на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку зі смертю обвинуваченого.

Вироком Донецького апеляційного суду від 22 липня 2021 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_10 , захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_6 задоволено частково.

Вирок Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 травня 2020 року щодо ОСОБА_6 скасовано в частині призначеного покарання.

Ухвалено в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_6 засуджено за ч. 4 ст. 187 КК України із застосуванням положень ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років без конфіскації майна.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_6 в строк покарання строк попереднього ув`язнення в період з 12 квітня 2017 року по 22 липня 2021 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Постановлено обчислювати строк відбування покарання з 22 липня 2021 року.

В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Згідно з вироком ОСОБА_6 та ОСОБА_9 (неповнолітніх на час вчинення злочину) засуджено за те, що вони 31 грудня 2015 року приблизно о 22:00, діючи за попередньою змовою між собою, переслідуючи корисливий мотив, через вхідні двері проникли до житлового будинку на АДРЕСА_2 , де здійснили розбійний напад на потерпілу ОСОБА_11 . Для того, щоб потерпіла не змогла побачити їх обличчя, накинули їй на голову ганчірку та, вимагаючи гроші, почали наносити численні удари руками і ногами по голові та тулубу останньої, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження. Після чого ОСОБА_6 та ОСОБА_9 в ході обшуку будинку заволоділи грошовими коштами у сумі 2400 грн та мобільним телефоном вартістю 156,67 грн, чим спричинили потерпілій майнової шкоди на загальну суму 2556,67 грн.

Зазначені судові рішення щодо ОСОБА_9 не оскаржуються, а тому у касаційному порядку не перевіряються.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить вирок місцевого суду та вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_6 скасувати, а кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України закрити. На обґрунтування своїх вимог вказує, що ОСОБА_6 на час вчинення злочину був неповнолітнім, а тому місцевий суд мав ретельніше дослідити всі обставини справи. Вважає, що судом не встановлено доказів винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого саме ч. 4 ст. 187 КК України.

Зокрема, вказує, що викладені судом у вироку показання потерпілої ОСОБА_11 не відповідають її дійсним показанням, оскільки вона зазначала, що не знає хто на неї напав та не впізнає обвинувачених. Свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 не були очевидцями події, обставини нападу їм відомі з чужих слів, та вони лише можуть припускати хто вчинив злочин, таким чином їх показання не можуть бути доказом у справі. Показання свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16 не доводять вину обвинуваченого ОСОБА_6 . Місцевий суд критично віднісся до показань свідка ОСОБА_17 , однак у вироку не навів якими саме доказами він спростовує його показання. Вважає, що протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками за участю потерпілої ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_18 , ОСОБА_14 не мають доказового значення та не доводять винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину. Під час пред`явлення особи для впізнання за голосом від 01 вересня 2016 року потерпіла однозначно не підтвердила, що впізнає саме ОСОБА_9 . Вказує, що викрадений мобільний телефон у обвинувачених не вилучався, а органом досудового розслідування не встановлено яким чином зазначений мобільний телефон потрапив до свідка ОСОБА_16 . Судом досліджено лише копію диску, на якому зафіксовано проведення слідчого експерименту від 09 грудня 2016 року за участю потерпілої, однак з цієї слідчої дії неможливо встановити характер завданих тілесних ушкоджень. Зазначені обставини, на думку захисника, вказують про порушення місцевим судом принципу змагальності та безпосередності дослідження доказів, а також права обвинуваченого на захист.

Крім того, зазначає, що протокол огляду предмета від 04 квітня 2016 року та протокол слідчого експерименту від 12 квітня 2016 року за участю потерпілої ОСОБА_11 не підписані понятими. Наголошує, що висновок товарознавчого дослідження про вартість телефону «Samsung» GT-E1080W не є висновком експерта, а тому є недопустимим доказом. Слідчі експерименти від 15 грудня 2016 року за участю свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_14 мають характер допиту свідків. Стверджує, що висновки судово-медичних експертиз № 114 від 26 квітня 2016 року та № 142 від 14 грудня 2016 року є недопустимими доказами, оскільки отримані стороною обвинувачення з порушенням вимог ст. 159 КПК України, а саме без отримання тимчасового доступу до медичних документів потерпілої, та не були відкриті стороні захисту згідно ст. 290 КПК України. Зазначає, що під час досудового розслідування слідчий та прокурор не ознайомлювали ОСОБА_6 з матеріалами кримінального провадження у порядку ст. 290 КПК України, при цьому місцевий суд також не вирішив клопотань сторони захисту про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. Зазначає про безпідставну зміну прокурором підслідності кримінального провадження, чим порушено вимоги ст. 218 КПК України, а також звертає увагу, що відомості до ЄРДР внесені лише 01 квітня 2016 року, тоді як інкриміновані події мали місце 31 грудня 2015 року.

У свою чергу апеляційний суд не провів належного аналізу обставин кримінального провадження, не надав оцінку кожному доказу, не перевірив доводів апеляційної скарги сторони захисту.

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 не підтримали касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 .

Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила залишити її без задоволення, а вирок місцевого суду та вирок апеляційного суду без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Мотиви суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

У касаційній скарзі захисник, окрім іншого, вказує про те, що місцевим судом не встановлено доказів винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого саме ч. 4 ст. 187 КК України.

Зокрема вказує, що викладені судом у вироку показання потерпілої ОСОБА_11 не відповідають її дійсним показанням, оскільки вона зазначала, що не знає хто на неї напав та не впізнає обвинувачених. Свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 не були очевидцями події, обставини нападу їм відомі з чужих слів, та вони лише можуть припускати хто вчинив злочин, таким чином їх показання не можуть бути доказом у справі. Показання свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16 не доводять вину обвинуваченого ОСОБА_6 . Місцевий суд критично віднісся до показань свідка ОСОБА_17 , однак у вироку не навів якими саме доказами він спростовує його показання. Вважає, що протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками за участю потерпілої ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_18 , ОСОБА_14 не мають доказового значення та не доводять винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину. Під час пред`явлення особи для впізнання за голосом від 01 вересня 2016 року потерпіла однозначно не підтвердила, що впізнає саме ОСОБА_9 . Вказує, що викрадений мобільний телефон у обвинувачених не вилучався, а органом досудового розслідування не встановлено яким чином зазначений мобільний телефон потрапив до свідка ОСОБА_16 . Судом досліджено лише копію диску, на якому зафіксовано проведення слідчого експерименту від 09 грудня 2016 року за участю потерпілої, однак з цієї слідчої дії неможливо встановити характер завданих тілесних ушкоджень.

Зазначені обставини, на думку захисника, вказують про порушення місцевим судом принципу змагальності та безпосередності дослідження доказів, а також права обвинуваченого на захист.

Тобто зі змісту касаційної скарги вбачається, що, не погоджуючись із викладеними у вироку суду висновками, захисник фактично вказує про неповноту та однобічність судового розгляду, оспорюючи відповідність висновків суду, викладених у судових рішеннях, фактичним обставинам кримінального провадження, просить доказам у їх сукупності дати іншу оцінку, ніж та, яку місцевий суд надав під час розгляду кримінального провадження.

Однак такі доводи захисника не можуть бути предметом касаційного розгляду, оскільки відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати достатність обсягу судового розгляду для постановлення остаточного рішення, здійснювати оцінку здобутих судами першої та апеляційної інстанцій доказів, вирішувати питання про їх достовірність, встановлювати інші фактичні обставини справи, ніж ті, які викладені в судових рішеннях.

З огляду на процесуальні повноваження суду касаційної інстанції, який є судом права, а не факту, під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами та доказовою базою, які встановлені судами попередніх інстанцій, та зобов`язаний перевіряти правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин доводи касаційної скарги захисника в цій частині є неспроможними.

Як убачається з вироку, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.

До таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань потерпілої ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 .

Зокрема, потерпіла ОСОБА_11 вказала, що на неї здійснили напад двоє молодих хлопців, які накинули їй на голову покривало, завдавали руками і ногами ударів по голові та тулубу, вимагали гроші. Знайшовши в будинку гроші та мобільний телефон, відразу втекли з викраденим.

Відповідно до вироку суду свідок ОСОБА_12 пояснила, що до неї телефонувала мати одного з нападників, просила вибачення за свого сина, та просила не притягувати його до кримінальної відповідальності. Свідок ОСОБА_13 підтвердила, що бачила як ОСОБА_16 та ОСОБА_15 для з`ясування обставин нападу та причетності до нього їхніх дітей, приїжджали до лікарні, де на той час перебувала потерпіла ОСОБА_11 . Свідок ОСОБА_14 зазначила, що перебуваючи у неї у гостях, ОСОБА_6 та ОСОБА_9 зухвало розповідали як у м. Слов`янську спільно вчинили напад на якусь бабусю та відібрали у неї гроші.

Крім того, на підставі аналізу здобутих доказів у їх сукупності місцевий суд не взяв до уваги показання свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 щодо наявності алібі в обвинувачених, зазначивши, що показання цих свідків є неправдивими та такими, що надані з метою введення суду в оману для виправдання своїх дітей.

Судом першої інстанції покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться у витягу з ЄРДР № 42016051720000033 від 01 квітня 2016 року, протоколах огляду предмета від 04 квітня 2016 року, 10 листопада 2016 року, 13 грудня 2016 року, заяві ОСОБА_16 про видачу мобільного телефона, протоколах проведення слідчого експерименту за участю потерпілої ОСОБА_11 від 12 квітня 2016 року, 09 грудня 2016 року, протоколах проведення слідчого експерименту за участю свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_14 від 15 грудня 2016 року, протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками за участю потерпілою ОСОБА_11 від 28 квітня 2016 року, 10 червня 2016 року, 28 липня 2016 року, за участю свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_14 від 15 грудня 2016 року, протоколах пред`явлення особи для впізнання за голосом за участю потерпілої ОСОБА_11 від 01 вересня 2016 року, протоколах тимчасового доступу до речей і документів від 12 грудня 2016 року та 26 грудня 2016 року.

Також місцевим судом досліджено як доказ винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому дій дані, що містяться у висновках судово-медичних експертиз № 114 від 26 квітня 2016 року та № 142 від 14 грудня 2016 року, картці виклику швидкої медичної допомоги від 01 січня 2016 року, повідомленні Міської клінічної лікарні м. Слов`янська № 01/5-468 від 04 квітня 2016 року, висновку товарознавчого дослідження вартості мобільного телефону № НОМЕР_1 .

Місцевий суд у вироку вказав, що зазначені докази є належними і допустимими, містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані між собою та у сукупності не дають підстав сумніватися у доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

А тому, проаналізувавши та співставивши наявні докази у кримінальному провадженні, місцевий суд дійшов висновку про наявність у діях ОСОБА_6 розбійного нападу на потерпілу ОСОБА_11 .

У вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтуються висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 , які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у мотивувальній його частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.

Таким чином, висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому дій місцевий суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо нього.

Перевіряючи в апеляційному порядку доводи апеляційної скарги захисника, апеляційний суд надав відповідну оцінку здобутим доказам у справі та мотивовано спростував доводи сторони захисту про відсутність достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.

Під час перевірки вироку місцевого суду апеляційний суд не встановив порушень процесуального законодавства в ході збирання, дослідження та оцінки наведених місцевим судом доказів, як і не встановив підстав для визнання таких доказів недопустимими.

Дотримуючись вимог статей 404 405 407 412-414 КПК України, апеляційний суд переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 за апеляційною скаргою його захисника, ретельно перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, зазначивши у вироку підстави, через які визнав такі доводи необґрунтованими.

Так, апеляційний суд спростував доводи апеляційної скарги сторони захисту в частині недопустимості доказів. Зокрема, апеляційний суд вказав про безпідставність тверджень захисника щодо відсутності підпису понятих у протоколі огляду предмета від 04 квітня 2016 року та протоколі слідчого експерименту від 12 квітня 2016 року за участю потерпілої ОСОБА_11 .

Зазначені доводи не знайшли свого підтвердження й під час касаційного розгляду, а тому такі доводи касаційної скарги захисника є неспроможними.

Крім того, колегія суддів не може погодитися з доводами захисника про те, що слідчі експерименти від 15 грудня 2016 року за участю свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_14 мають характер допиту свідків.

Метою слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК України є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

При цьому відомості, які надаються під час слідчого експерименту, не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступає протокол цієї слідчої (розшукової) дії, що в розумінні ч. 2 ст. 84 та п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК України є документом.

Як вбачається зі змісту вироку, місцевий суд дійшов висновку, що протоколи слідчих експериментів від 15 грудня 2016 року за участю свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_14 відповідають вимогам статей 104 105 КПК України, а самі слідчі дії проведено за правилами, передбаченими ст. 240 КПК України, а тому поклав такі протоколи як докази в основу обвинувального вироку.

Зазначеним протоколам слідчих експериментів місцевий суд надав відповідну правову оцінку з точки зору належності та допустимості в сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні.

Проаналізувавши всі наявні докази у кримінальному провадженні, у тому числі й дані, що містяться у протоколах слідчих експериментів, встановивши конкретні фактичні обставини у справі, місцевий суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

З огляду на викладене твердження захисника в цій частині є безпідставними.

Що стосується доводів захисника про те, що висновок товарознавчого дослідження про вартість телефону «Samsung» GT-E1080W не є висновком експерта, а тому є недопустимим доказом, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Обов`язкове залучення експерта для проведення експертизи необхідне за наявності двох підстав: по-перше, коли характер об`єктивних обставин, які мають значення для кримінального провадження, неможливо достовірно встановити без залучення особи, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями; по-друге, коли мають місце обставини, передбачені ч. 2 ст. 242 КПК України.

Положення п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України, окрім повноти досудового розслідування та достовірності інформації, яка відображається в підсумкових рішеннях суду, також спрямовано на забезпечення правильності кваліфікації кримінального правопорушення за умови, що розмір шкоди є ознакою складу злочину або кваліфікуючою ознакою.

Зі змісту вироку вбачається, що ОСОБА_6 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_9 , вчинили розбійний напад на потерпілу ОСОБА_11 , в ході якого заволоділи грошима у сумі 2 400 грн та мобільним телефоном.

Відповідно до обвинувачення, визнаного судом доведеним, ОСОБА_6 засуджено за ч. 4 ст. 187 КК України. При цьому кваліфікуючими ознаками його дій судом визнано вчинення розбою за попередньою змовою групою осіб, поєднаного з проникненням у житло та із заподіянням потерпілій тяжких тілесних ушкоджень.

Тобто, у даному конкретному випадку вартість викраденого телефону не впливає на кваліфікацію дій ОСОБА_6 , не спростовує доведеність його винуватості, а тому в цілому не може свідчити про незаконність та необґрунтованість вироку місцевого суду.

У своїй касаційній скарзі захисник наголошує, що висновки судово-медичних експертиз № 114 від 26 квітня 2016 року та № 142 від 14 грудня 2016 року є недопустимими доказами, оскільки отримані стороною обвинувачення з порушенням вимог ст. 159 КПК України, а саме без отримання тимчасового доступу до медичних документів потерпілої, та згідно ст. 290 КПК України не були відкриті стороні захисту.

Однак, на думку колегії суддів, такі доводи є непереконливими.

Як правильно зазначив у своїй ухвалі апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 159 КПК України тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх.

При цьому вказана норма регламентує, що лише у разі відмови особи добровільно надати органу досудового розслідування доступ до речей і документів, кримінальний процесуальний закон визначає відповідний механізм отримання такого доступу, зокрема, звернутися з відповідним клопотанням до слідчого судді.

Таким чином апеляційний суд спростував доводи сторони захисту щодо порушення порядку отримання медичної документації.

Оскільки матеріали кримінального провадження не містять будь-яких відомостей про те, що доступ до медичної документації потерпілої ОСОБА_11 отримано не добровільно, то колегія суддів вважає слушними висновки апеляційного суду про відсутність у даному випадку порушень вимог ст. 159 КПК України.

Крім того, відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК України не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 КПК України, автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом й скасування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку, і згадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або при здійсненні судового чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами.

Така позиція колегії суддів узгоджується з правовим висновком об`єднаної палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 січня 2020 року (справа № 754/14281/17, провадження № 51-218кмо19).

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, при ознайомленні в порядку ст. 290 КПК України з матеріалами досудового розслідування, в тому числі з даними проведених судово-медичних експертиз № 114 від 26 квітня 2016 року та № 142 від 14 грудня 2016 року, сторона захисту не порушувала питання про надання їй доступу до медичної документації, за результатами дослідження якої експертами були сформовані висновки.

З цих же підстав колегія суддів вважає надуманими доводи касаційної скарги захисника про те, що під час досудового розслідування слідчий та прокурор не ознайомлювали у порядку ст. 290 КПК України ОСОБА_6 та його захисника з матеріалами кримінального провадження.

Вказані обставини були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, в ході якої апеляційний суд спростував такі твердження захисника, з посиланням на матеріали кримінального провадження.

Зазначені доводи захисника не знайшли свого підтвердження й під час касаційного розгляду, оскільки вони повністю спростовуються матеріалами справи, зокрема, наявними протоколами надання кримінального провадження для ознайомлення у порядку ст. 290 КПК України як ОСОБА_6 , так і його захиснику ОСОБА_8 (т. 4, а. с. 216, 222, 225).

Безпідставними також є твердження захисника про те, що місцевий суд не вирішив клопотань ОСОБА_6 про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, оскільки відповідно наявної у справі розписки від 28 вересня 2020 року ОСОБА_6 ознайомився з матеріалами кримінального провадження в повному обсязі (т. 4, а. с. 148).

Як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень захисник зазначає про безпідставну зміну прокурором підслідності кримінального провадження, чим, на його думку, порушено вимоги ст. 218 КПК України.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 36 КПК України, прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений доручати органу досудового розслідування проведення досудового розслідування.

Разом з тим, відповідно до вимог ч. 5 ст. 36 КПК України право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, наділені лише Генеральний прокурор, керівник обласної прокуратури, їх перші заступники та заступники.

Як вбачається з матеріалів справи, дорученням першого заступника прокурора Донецької області ОСОБА_19 від 27 вересня 2016 року змінено підслідність зазначеного кримінального провадження, а досудове розслідування доручено здійснювати Лиманському ВП Слов`янського ВП ГУНП в Донецькій області.

З огляду на викладене, порушення визначення підслідності кримінального провадження, про які вказує захисник у свій касаційній скарзі, колегією суддів не встановлено, а тому такі доводи захисника є безпідставними.

Крім того, захисник звертає увагу, що відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР внесені лише 01 квітня 2016 року, тоді як інкриміновані події мали місце 31 грудня 2015 року.

Однак у своїй касаційній скарзі захисник не вказує, яким чином зазначені обставини могли вплинути на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень у розумінні ст. 412 КПК України.

На переконання колегії суддів, вирок суду апеляційної інстанції є законним, обґрунтованим, вмотивованим та відповідає вимогам статей 370 420 КПК України, а тому не вбачає підстав для його скасування чи зміни.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та вирок апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Вирок Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 травня 2020 року та вирок Донецького апеляційного суду від 22 липня 2021 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_20 ОСОБА_21