ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2024 року

м. Київ

справа № 243/11178/21

провадження № 61-18184св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій областіна рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 28 липня 2023 року у складі судді Воронкова Д. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Агєєва О. В., Кішкіної І. В., Корчистої О. І.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУ ПФУ

в Донецькій області), Головного управління Пенсійного фонду України

в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області) про визнання недоотриманих страхових виплат спадковим майном та стягнення недоотриманих страхових виплат.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_2 , який отримував страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Ленінському районі м. Донецька. У зв`язку

з окупацією м. Донецька батько позивача влітку 2014 року виїхав до м. Дніпра, де зареєструвався як внутрішньопереміщена особа та продовжував отримувати страхові виплати. З кінця літа 2014 року до дня смерті батько позивача мешкав у Бельгії в м. Брюгге.

На звернення позивача до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області із заявою про виплату недоотриманих його батьком за життя страхових виплат надано відповідь, що для отримання страхових виплат батько позивача повинен був отримати довідку внутрішньопереміщеної особи встановленого зразка та звернутися до робочих органів виконавчої дирекції Фонду із заявою про призначення (продовження) страхових виплат. Оскільки в робочих органах ВДФСС відсутні оригінали документів, що підтверджують право ОСОБА_2 на страхові виплати, то підстав для автоматичного нарахування і виплати страхових виплат немає, у зв`язку

з чим заборгованості з виплати зазначених сум у Фонду немає.

Оскільки ОСОБА_2 не перебував на території України, то не може мати статусу внутрішньопереміщеної особи, тому що між Україною і Королівством Бельгія не укладено угоди про забезпечення громадян у сфері соціального страхування від нещасного випадку на виробництві, та згідно з пунктом 1 частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» страхові виплати припиняються на весь час проживання потерпілого за кордоном. Також Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області повідомило, що ОСОБА_2 на обліку в Управлінні не перебував.

Позивач вказував, що має право на отримання невиплачених його батьку страхових виплат за період з 01 жовтня 2014 року до 12 жовтня 2020 року.

ОСОБА_1 з урахуванням уточнень просив визнати спадковим майном недоотримані його батьком ОСОБА_2 за життя суми страхових виплат за період з 01 жовтня 2014 року до 12 жовтня 2020 року та стягнути їх

в солідарному порядку з відповідачів з урахуванням індексації та інфляції

у розмірі 223 430,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Слов?янського міськрайонного суду Донецької області від 28 липня 2023 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано спадковим майном ОСОБА_1 недоотримані за життя його батьком ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , суми страхових виплат за період з 01 жовтня 2014 року до дня смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язано ГУ ПФУ в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 недоотримані за життя його батьком ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , суми страхових виплат за період з 01 жовтня 2014 року до дня смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 страхові виплати були призначені пожиттєво, тому він мав право на нарахування та виплату страхових виплат незалежно від звернення до робочих груп Фонду про продовження виплат. ОСОБА_2 за життя право на отримання страхових виплат не втратив, тому позивач як спадкоємець відповідно до статті 1227 ЦК Українимає право на отримання страхових виплат в порядку спадкування за законом.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Донецькій області залишено без задоволення.

Рішення Слов?янського міськрайонного суду Донецької області від 28 липня 2023 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

21 грудня 2023 року ГУ ПФУ в Донецькій області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 28 липня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року й ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 як внутрішньо переміщена особа на обліку у відділеннях Фонду соціального страхування України не перебував. Із червня 2014 року ОСОБА_2 як внутрішньопереміщена особа із заявою про продовження страхових виплат до будь-якого відділення Фонду соціального страхування України не звертався, тому не мав права на нарахування та отримання страхових виплат. Вказує, що оскільки ОСОБА_2 за життя не виявив інтересу та волі на те, щоб відновити нарахування щомісячної грошової суми у разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, а отже, указані суми йому за життя не нараховувались, тому вони не можуть входити до складу спадщини. ОСОБА_2

з кінця літа 2014 року до дня смерті мешкав в м. Брюге, Бельгія. А відповідно до пункту 1 частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачене міжнародним договором України, згода на обов?язковість якого надана Верховною Радою України. Між Україною і Королівством Бельгія не укладено угоди про забезпечення громадян у сфері соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі

№ 243/2404/19-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 431/6232/16-ц,

від 09 грудня 2020 року у справі № 243/9613/19-ц, від 30 червня 2021 року

у справі № 243/9618/19, від 22 липня 2021 року у справі № 243/8565/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

27 січня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Слов?янського міськрайонного суду Донецької області від 28 липня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року - без змін.

Відзив мотивований тим, що статтею 1227 ЦК України встановлено сингулярне правонаступництво членів сім?ї спадкодавця на отримання належних йому та неотриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише в разі відсутності у спадкодавця членів сім?ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та неоскарження дій Фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається,

і в розумінні статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю. Вказує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18) зроблено висновок, що «підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України». Вказує, що зміна особою місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання соціальних виплат. Відмова у страхових виплатах особі через її проживання в державі, з якою Україна не підписала відповідного договору, порушує конституційні права особи.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Слов?янського міськрайонного суду Донецької області.

27 лютого 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Листом Верховного Суду від 13 травня 2024 року справу № 243/11178/21 повернено до Слов?янського міськрайонного суду Донецької області для належного оформлення.

28 травня 2024 року після усунення обставин, які слугували підставою для повернення справи до суду першої інстанції, матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

Батьком позивача є ОСОБА_2 .

Відповідно до витягу з актів цивільного стану м. Брюгге, який апостильовано Міністерством закордонних справ Бельгії 28 січня 2021 року та перекладено

з нідерландської мови на українську належним перекладачем, засвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 03 лютого

2021 року, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Брюгге, Королівство Бельгія.

Координаційний центр «Допомога Дніпра» видав ОСОБА_2 довідку

від 24 липня 2014 року № 4906 про первинну реєстрацію особи переселенця, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

26 жовтня 2015 року листом № 596/18/153-15 Міністерство соціальної політики України перенаправило звернення ОСОБА_2 до Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України для надання відповіді.

26 листопада 2015 року Виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на звернення ОСОБА_2 надала відповідь № 1357-М-08, згідно з якою роз`яснено порядок набуття статусу внутрішньопереміщеної особи та повідомлено, що оскільки ОСОБА_2 виїхав на постійне місце мешкання до Королівства Бельгія

і не мешкав на території України, відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачене міжнародним договором України. Між Україною та Королівством Бельгія не укладено угоди про забезпечення громадян в сфері соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

10 грудня 2020 року ОСОБА_1 звертався до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області із заявою про виплату належних його батьку ОСОБА_2 страхових виплат та отримав відповідь від 31 грудня 2020 року № М-01-04/19-446, якою роз`яснено, що

ОСОБА_2 перебував на постійному обліку у відділенні ВД ФСС від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Ленінському районі м. Донецька. Для продовження отримання виплат, у зв`язку

з тимчасовою окупацією м. Донецька, батько позивача мав звернутися до робочих органів Фонду соціального страхування за фактичним місцем проживання (перебування). Оскільки в робочих органах виконавчої дирекції Фонду, які провадять свою діяльність на території, підконтрольній державним органам України, немає оригіналів документів, що підтверджують право

ОСОБА_2 на страхові виплати, то підстав для автоматичного нарахування та виплати страхових виплат немає. Тому і суми, що йому належали за життя та не виплачені Фондом до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 - відсутні. Крім того, вказано, що відповідно до статті 1227 ЦК України, оскільки суми страхових виплат, які належали потерпілому за життя, відсутні, то немає і заборгованості, яка входить до складу спадщини.

09 березня 2021 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Дніпропетровській області надало відповідь № 03-09/1582 на запит ОСОБА_1 , що ОСОБА_2 на обліку в Управлінні не перебував та виплат не отримував, рекомендовано звернутися до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області.

Листом від 29 березня 2021 року № 01-04/15-658 Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області на запит адвоката Доманової І. Ф. повідомило, що 26 березня 2021 року на адресу управління надійшов запит нотаріуса. Потерпілий на виробництві з 01 червня 2014 року не звертався із заявою для продовження щомісячних страхових виплат до будь-якого відділення Фонду в Донецькій області, тобто за життя не скористався своїм правом на отримання страхових виплат, у зв`язку з чим нарахування щомісячних страхових виплат не проводилось, тому заборгованості немає. Копії постанов про призначення та нарахування щомісячних страхових виплат залишились на не підконтрольній українській владі території.

24 березня 2021 року державний нотаріус Шостої дніпровської нотаріальної контори зареєстрував у спадковому реєстрі спадкову справу № 209/2021.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь

у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України (стаття 1219 ЦК України).

Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку

з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини (стаття 1227 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження

№ 61-11268сво20) вказано, що «тлумачення статті 1227 ЦК України свідчить, що:

- цією нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім`ї спадкодавця на отримання належних йому та неотриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності

у спадкодавця членів сім`ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім`ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім`ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини;

- право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (стаття 1241 ЦК), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК). Відповідно при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом;

- право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом (зокрема, право на страхові виплати). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат та випадки за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18) зазначено, що «підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України».

Тому припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та неоскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається, і відповідно до статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.

Оскільки припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та неоскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат, право на такі виплати у спадкодавця зберігається, і в розумінні положень статті 1227 ЦК України, ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю, а тому спадкоємець ОСОБА_1 відповідно до статті 1227 ЦК України має право на отримання страхових виплат у порядку спадкування за законом.

Установивши, що позивач має право на спадкове майно - страхові виплати ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, зобов`язавши відповідача виплатити позивачу щомісячні страхові виплати його батька, які входять до складу спадщини

у вигляді недоотриманих щомісячних страхових виплат.

Аргументи касаційної скарги висновків судів щодо наявності у позивача права на страхові виплати батька, які є спадковим майном, не спростовують.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009

у справі № 1-32/2009 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зазначені норми були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).

У наведеній справі Конституційний Суд України, зокрема, зазначив, що «оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, ? в Україні чи за її межами».

У цьому рішенні Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність із Конституцією України положень інших законів, що регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україна не уклала відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної

і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

У постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 234/9296/17 (провадження № 61-25865св18) зроблено висновок, що «право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України; держава гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами; громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності; реєстрація місця проживання чи місця перебування особи за межами України або її відсутність (спірність) не може бути умовою для обмеження реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (перегляду, відтермінування тощо); не може бути привілеїв чи обмежень у механізмі реалізації конституційного права на соціальний захист, зокрема, за ознаками етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками. При цьому колегія суддів вважає, що частина перша статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», яка передбачає припинення страхових виплат на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, суперечить частинам першій, другій статті 24, частині третій статті 25, частинам першій, четвертій статті 41, частині першій статті 46, частині першій статті 64 Конституції України».

За наведених підстав Верховний Суд вважає безпідставними доводи заявника про те, що оскільки ОСОБА_2 з кінця літа 2014 року до дня смерті мешкав

в м. Брюге, Бельгія, між Україною і Королівством Бельгія не укладено угоди про забезпечення громадян у сфері соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, то відповідно до пункту 1 частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачене міжнародним договором України, згода на обов?язковість якого надана Верховною Радою України.

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених

у касаційній скарзі, також є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судом апеляційної інстанції у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду

у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої й апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє

в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 28 липня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від

22 листопада 2023 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій областізалишити без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 28 липня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада

2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська