ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2025 року

м. Київ

справа № 243/687/23

провадження № 61-15415св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - керівник Слов`янської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якої на даний час виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Статіва Олена Володимирівна, на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 08 травня 2023 року у складі судді Хаустової Т. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Бондар Я. М., Остапенко В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року керівник Слов`янської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області звернувся до суду з позовом доГоловного управління Держгеокадастру у Донецькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Донецькій області), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу та витребування земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що Слов`янською окружною прокуратурою Донецької області під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 42021051720000003 від 06 січня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 КК України, виявлено факт порушення ГУ Держгеокадастру у Донецькій області вимог ЗК України при наданні у 2018 році у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Так, наказом начальника ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 05 вересня 2018 року № 2650-СГ ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності на території Райгородської селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів площею 2,0 га та надано безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:06:000:0885.

На підставі вказаного наказу 18 вересня 2018 року державним реєстратором Слов`янської районної державної адміністрації Донецької області Булошником І. О. зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку (номер запису про право власності № 28047778).

Прокурор вважає, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 05 вересня 2018 року № 2650-СГ винесено з порушенням норм земельного законодавства та підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка, яка передана за оспореним наказом ОСОБА_1 , - поверненню на користь держави, оскільки відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 320544826, ОСОБА_1 на підставі наказу начальника ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 11 листопада 2016 року № 2398-СГ вже отримувала безоплатно у власність земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 1424256200:11:000:0770, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності Райгородської селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів. 16 листопада 2016 року державним реєстратором за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану ділянку.

У подальшому, 25 травня 2017 року, ОСОБА_1 уклала нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:11:000:0770 з ОСОБА_2 , у зв`язку із чим її право власності на вказану земельну ділянку було припинено.

Таким чином, ОСОБА_1 у своєму клопотанні, яке зареєстроване в ГУ Держгеокадастру у Донецькій області 22 серпня 2018 року № К-4075/0/36-18, всупереч вимогам статей 116 118 121 ЗК України при зверненні до ГУ Держгеокадастру у Донецькій області приховала той факт, що раніше отримала безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства та не повідомила про це орган Держгеокадастру.

Отже, ОСОБА_1 на час отримання земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0885 (наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 05 вересня 2018 року № 2650-СГ) використала своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання (наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 11 листопада 2016 року № 2398-СГ).

Зазначені дії ОСОБА_1 призвели до протиправного вибуття з державної власності земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0885 сільськогосподарського призначення площею 2,0 га, що розташована на території Райгородської селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів (на теперішній час - Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна встановлено, що вказана земельна ділянка у подальшому на підставі договору купівлі-продажу передана у приватну власність ОСОБА_2

12 листопада 2018 року приватним нотаріусом Краматорського районного нотаріального округу Донецької області Панченком А. В. на підставі договору купівлі-продажу від 12 листопада 2018 року № 4500 внесено відомості про вчинений правочин в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, Реєстр прав власності на нерухоме майно та зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:06:000:0885 за ОСОБА_2 .

З огляду на те, що оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області підлягає визнанню недійсним, то відсутні правові підстави для збереження цієї земельної ділянки у ОСОБА_2 , який придбав вказану земельну ділянку у ОСОБА_1 .

Посилаючись на викладене, керівник Слов`янської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області просив суд:

визнати недійним наказ ГУ Держгеокадастру в Донецькій області № 2650-СГ від 05 вересня 2018 року, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності та надано безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 1424256200:06:000:0885;

витребувати у ОСОБА_2 на користь власника земельної ділянки - Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якої на даний час виконує Миколаївська міська військова адміністрація, земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 2,0 га з кадастровим номером 1424256200:06:000:0885, що розташована на території Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 08 травня 2023 року позов задоволено частково.

Витребувано у ОСОБА_2 на користь територіальної громади Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якої на цей час виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області, земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га з кадастровим номером 1424256200:06:000:0885, що розташована на території Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 , набуваючи у власність спірну земельну ділянку, повторно скористалася своїм правом на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності, а тому ГУ Держгеокадастру у Донецькій області допустило порушення вимог земельного законодавства, неправомірно видавши наказ № 2650-СГ від 05 вересня 2018 року про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення відповідачці земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0885, у зв`язку із чим цей наказ є незаконним.

Суд вважав, що позовні вимоги про витребування земельної ділянки із володіння ОСОБА_2 є обґрунтованими, а втручання держави у його право власності є виправданим, оскільки порушення чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі. Оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушеного права цілком відповідає правовій природі спірних правовідносин та перешкод для застосування механізму, передбаченого у статті 388 ЦК України, не вбачається, позов в частині витребування земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0885 у ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Разом із тим суд вважав, що у спорі про витребування майна вимога про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області не є ефективним способом захисту, а тому у задоволенні такої слід відмовити.

При цьому зазначив, що ОСОБА_2 має ефективні засоби юридичного захисту свого порушеного права, зокрема, пред`явивши вимогу до первісного незаконного набувача, в якого придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Суд першої інстанції також вказав, що прокурор наділений повноваженнями на представництво інтересів держави в особі міської ради у спірних правовідносинах, у прокурора виникла обґрунтована необхідність захистити інтереси членів територіальної громади міста (стаття 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Місцевий суд відхилив заяву представника ОСОБА_2 про застосування позовної давності, так як перебіг позовної давності у спірних правовідносинах починається від дня, коли прокурор міг довідатися про порушення інтересів держави.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, ОСОБА_2 , в особі представника - адвоката Статіва О. В., звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Статіва О. В., залишено без задоволення, а рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 08 травня 2023 року в оскаржуваній частині - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про витребування земельної ділянки, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

20 листопада 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Статіва О. В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 08 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в частині вимог щодо витребування земельної ділянки, застосувавши наслідки спливу строку позовної давності.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

13 грудня 2024 року керівник Слов`янської окружної прокуратури Донецької області подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 27листопада 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

12 грудня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 22 серпня 2016 року ОСОБА_1 було подано клопотання, яке зареєстровано у Головному управлінні Держгеокадастру у Донецькій області 22 серпня 2016 року за № К-3797/0/5-16, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2,0000 га сільськогосподарських угідь - рілля, із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, що перебувають у запасі, на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства.

Наказом начальника Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 01 вересня 2016 року № 1926-СГ ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі, безоплатно у власність на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів, орієнтовним розміром 2,0000 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

07 листопада 2016 року ОСОБА_1 було подано клопотання, яке зареєстровано у Головному управлінні Держгеокадастру у Донецькій області 07 листопада 2016 року за № К-4859/0/5-16, про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, що перебувають у запасі, для ведення особистого селянського господарства на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів, площею 2,0000 га ріллі, з кадастровим номером 1424256200:11:000:0770.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 11 листопада 2016 року № 2398-СГ ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою та надано безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку, площею 2,0000 га (кадастровий номер 1424256200:11:000:0770).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 18 січня 2023 року ОСОБА_1 16 листопада 2016 року на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 11 листопада 2016 року за № 2398-СГ зареєструвала право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:11:000:0770.

25 травня 2017 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25 травня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А. В., передала у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер 1424256200:11:000:0770, що розташована за адресою: Донецька обл., Слов`янський район, на території Райгородоцької селищної ради, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18 січня 2023 року № 320544826.

26 червня 2018 року ОСОБА_1 було подано клопотання, яке зареєстровано у Головному управлінні Держгеокадастру у Донецькій області 26 червня 2018 року № К-2960/0/36-18, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, площею 2,0000 га, сільськогосподарських угідь - ріллі, із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, що перебувають у запасі, на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства.

Наказом начальника Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 25 липня 2018 року № 2056-СГ ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі, безоплатно у власність на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів, орієнтовним розміром 2,0000 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

22 серпня 2018 року ОСОБА_1 було подано клопотання, яке зареєстровано у Головному управлінні Держгеокадастру у Донецькій області 22 серпня 2018 року за № К-4075/0/36-18 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, що перебувають у запасі, для ведення особистого селянського господарства на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів, загальною площею 2,0000 га, з кадастровим номером 1424256200:06:000:0885.

Наказом начальника Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 05 вересня 2018 року № 2650-СГ ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою та повторно надано безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку, площею 2,0000 га (кадастровий номер 1424256200:06:000:0885).

18 вересня 2018 року ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 05 вересня 2018 року № 2650-СГ зареєструвала своє право власності на земельну ділянку, площею 2,0000 га (кадастровий номер 1424256200:06:000:0885), що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18 січня 2023 року № 320545209.

12 листопада 2018 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12 листопада 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А. В., передала у власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер 1424256200:06:000:0885, що розташована за адресою: Донецька обл., Слов`янський район, на території Райгородоцької селищної ради, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18 січня 2023 року № 320545209.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання недійним наказу ГУ Держгеокадастру в Донецькій області № 2650-СГ від 05 вересня 2018 рокуне було предметом апеляційного перегляду, а тому, відповідно до частини другої статті 17 ЦПК України, не підлягає перегляду і в суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Частинами першою, другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Частиною першою статті 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до пункту «а» частини третьої статті 22 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з пунктом «в» частини третьої, частиною четвертою статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

За змістом пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 га.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118 186-1 ЗК України.

Звертаючись до суду з цим позовом, керівник Слов`янської окружної прокуратури Донецької області просив витребувати у ОСОБА_2 на користь власника земельної ділянки - Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якої на даний час виконує Миколаївська міська військова адміністрація, земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 2,0 га з кадастровим номером 1424256200:06:000:0885, що розташована на території Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області, яка раніше була передана у власність ОСОБА_1 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 05 вересня 2018 року № 2650-СГ, з посиланням на те, що остання набула її у власність незаконно, повторно використавши своє право на безоплатне отримання земельної ділянки у власність для даного виду використання.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках(частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 1424256200:06:000:0885 із земель комунальної власності незаконно, на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій областівід 05 вересня 2018 року № 2650-СГ, який прийнято з порушенням вимог статей 116 121 ЗК України.

При цьому ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 12 листопада 2018 року відчужила вказану вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_2 , якому вказана земельна ділянка на даний час належить на праві власності.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника -територіальної громади поза її волею, на підставі незаконного наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, а ОСОБА_1 , не маючи на це права, здійснила відчуження спірної земельної ділянки ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованоговисновку про те, що відновлення права територіальної громади на земельну ділянку необхідно здійснювати шляхом її витребування від добросовісного набувача, яким є ОСОБА_2 .

Разом із тим, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно встановив, що у цьому конкретному випадку за обставин цієї справи витребування майна є законним та пропорційним заходом, є виправданим, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, а тому не є таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Водночас колегія суддів Верховного Суду зауважує, що кінцевим набувачем зазначених вище земельних ділянок одного виду використання, набутих безоплатно ОСОБА_3 у власність, є ОСОБА_2 , який, проявивши розумну обачність, міг й повинен був знати про те, що продавець набула спірну земельну ділянку із порушенням норм земельного законодавства.

При цьому слід приймати до уваги, що цивільне законодавство передбачає як право витребування майна його власником (статті 387 388 ЦК України) так і визначає правові наслідки вилучення товару у покупця на користь третьої особи, на підставах, що виникли до його продажу, зокрема і право на відшкодування саме продавцем покупцю завданих збитків (стаття 661 ЦК України), на що має право і відповідач пред`явивши відповідний позов.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Посилання заявника на те, що на момент набуття права власності спірна земельна ділянка була вільна від будь-яких обмежень чи обтяжень, а Миколаївська міська рада Краматорського району Донецької області ніколи не була власником цієї земельної ділянки, колегія суддів Верховного Суду відхиляє з наступних підстав.

Так, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 710-р «Про визначення адміністративних центрів затвердження територій територіальних громад Донецької області» території Миколаївської, Малинівської, Райгородоцької, Рай-Олександрівської територіальних громад увійшла до складу Миколаївської територіальної громади Слов`янського району Донецької області.

Постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 року за № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів» утворено Краматорський район (з адміністративним центром у місті Краматорськ) у складі територій Андріївської сільської, Дружківської міської, Іллінівської сільської, Костянтинівської міської, Краматорської міської, Лиманської міської, Миколаївської міської, Новодонецької селищної, Олександрівської селищної, Святогірської міської, Слов`янської міської, Черкаської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України, та ліквідовано Слов`янський район Донецької області.

Відповідно до пункту 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-IX, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Статтею 80 ЗК України передбачено, що суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Згідно частини першою, другою статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

При таких обставинах Миколаївській міській раді Краматорського району Донецької області надано повноваження на розпорядження всіма землями державної власності, розташованими за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад, крім земель, які залишились у державній власності автоматично з 27 травня 2021 року згідно з Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-IX.

Доводи касаційної скарги про те, що у спірних правовідносинах наявні підстави для застосування позовної давності колегія суддів Верховного Суду відхиляє з огляду на наступне.

У ЦК України позовна давність визначена як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 цього Кодексу).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257

ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом статей 256 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те,

що початок перебігу позовної давності для прокурора у цій справі слід обчислювати з дати виявлення обставин протиправного вибуття спірної земельної ділянки, тобто з 06 січня 2021 року.

Саме з цього моменту прокурор мав об`єктивну можливість дізнатися,

що оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру в Донецькій області прийнято

з порушенням вимог закону.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свій висновок, викладений у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18), та зазначила, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові.

Отже, керівник Слов`янської окружної прокуратури Донецької області, звернувшись у березні 2023 року до суду із цим позовом, не пропустив позовну давність.

Аналогічні висновки містять у постановах Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 243/2163/22 (провадження № 61-3041св24), від 05 березня 2025 року у справі № 243/16/23 (№ 61-15408св24).

Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цими судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального

і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Статіва Олена Володимирівна, залишити без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 08 травня 2023 року в оскаржуваній частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов