Постанова
Іменем України
15 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 2601/23191/12
провадження № 61-230св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Банк «Фінанси та Кредит»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 березня 2014 року у складі судді Антонової Н. В. та рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Саліхова В. В., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2010 року Публічне акціонерне товариство Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 26 вересня 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Київське регіональне управління» (далі - ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит») та ОСОБА_2 було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 39-06-ИЛ02.
Відповідно до умов указаного кредитного договору ОСОБА_2 було відкрито невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму 70 000 доларів США під заставу земельної ділянки, загальною площею 0,1078 га, розташовану за адресою: с. Щасливе, Бориспільський район, Київська область, з терміном повного погашення кредитної заборгованості та відсотків до 25 вересня 2021 року.
25 червня 2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та
ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 1 до договору про відкриття кредитної лінії від 26 вересня 2006 року щодо збільшення розміру невідновлювальної кредитної лінії до 300 000 доларів США та надання позичальником додатково у заставу житлового будинку, загальною площею 155,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, були внесені зміни до графіка зниження розміру заборгованості, відповідно до яких позичальник зобов`язалась щомісячно, у термін з 1 до 10 числа кожного місяця, здійснювати погашення заборгованості за кредитними ресурсами у розмірі 1 851,85 доларів США та нарахованими процентами.
Банк виконав свої зобов`язання за договором, надавши ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 300 000 доларів США на підставі її письмової заяви.
Однак ОСОБА_2 не виконала своїх зобов`язань за договором, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість, яка станом на 20 квітня 2010 року становила 5 834 059,17 грн.
ОСОБА_1 є поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_2 перед банком на підставі договору поруки від 26 вересня 2006 року № 39-06-П02, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит».
Відповідно до умов договору поруки ОСОБА_1 зобов`язалась відповідати в повному обсязі за своєчасне та повне виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору від 26 вересня 2006 року № 39-06-ИЛ02.
Свої зобов`язання відповідачі не виконують, платежі в рахунок погашення кредиту не здійснюють, що стало підставою для звернення до суду з указаним позовом.
Неодноразово уточнюючи позовні вимоги під час розгляду справи (востаннє 28 січня 2013 року), ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (правонаступник ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит») з урахуванням перерахунку пені просило стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на свою користь 8 675 254,24 грн, з яких: основний борг - 2 394 406,90 грн, відсотки за користування кредитними коштами - 1 743 362,74 грн, пеня - 4 537 484,60 грн.
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26 квітня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 вересня 2012 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором від 26 вересня 2006 року № 39-06-ИЛ02 у розмірі 6 068 476,11 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 листопада 2012 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 квітня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 06 вересня 2012 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11 березня 2014 року позов ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» заборгованість за кредитним договором у розмірі 8 675 254,24 грн.
Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду мотивовано тим, що через неналежне виконання боржником ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка підлягає стягненню солідарно як з боржника, так і з поручителя у розмірі, визначеному банком.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року зазначене рішення районного суду змінено, зменшено розмір заборгованості, що підлягає стягненню солідарно з відповідачів на користь ПАТ Банк «Фінанси та Кредит», до 6 675 254,24 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2015 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року скасовано, справу передано на новий апеляційний розгляд.
Ухвалу мотивовано тим, що вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції на порушення вимог статей 213-214 303 304 316 ЦПК України 2004 року не з`ясував, коли саме банк вперше пред`явив вимоги до поручителя й не визначив дату спливу шестимісячного строку, встановленого для звернення кредитора з вимогою про виконання основного зобов`язання й наявністю підстав для припинення поруки (частина четверта статті 559 ЦК України), а тому дійшов передчасного висновку щодо залишення в силі рішення суду першої інстанції в частині вимог до поручителя та наявності правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості солідарно з ОСОБА_2 .
Суд апеляційної інстанції взагалі не дослідив графік погашення кредиту, визначений кредитним договором, не визначився з обґрунтованістю розрахунку загальної суми боргу та його складовими, унаслідок чого не встановив дійсного розміру кредитної заборгованості та не визначився з обсягом відповідальності боржника.
Також суд не перевірив питання правомірності видачі кредиту в іноземній валюті й погодився з висновком суду першої інстанції про те, що сума заборгованості в іноземній валюті має бути переведена в національну валюту України за курсом, установленим Національним банком України.
Суд апеляційної інстанції у достатній мірі не обґрунтував свій висновок про зменшення розміру пені відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України, стягнувши з відповідачів пеню, розмір якої перевищує розмір заборгованості за кредитом.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 задоволено частково.
Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 березня 2014 року змінено, зменшено суму заборгованості, що підлягає стягненню солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», з 8 675 254,24 грн до 6 137 769,64 грн.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що висновок суду першої інстанції щодо задоволення вимог ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у частині стягнення заборгованості за кредитом та процентами відповідає встановленим обставинам справи та вимогам закону.
ОСОБА_2 своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого виникла заборгованість, яка за розрахунком позивача станом на 10 січня 2013 року становила 8 675 254,24 грн, з яких основний борг - 2 394 406,90 грн, відсотки за користування кредитними коштами - 1 743 362,74 грн, пеня - 4 537 484,60 грн.
Разом з тим, вирішуючи питання про стягнення з відповідачів пені в розмірі 4 537 484,60 грн, суд першої інстанції не врахував вимоги частини третьої статті 551 ЦК України, відповідно до яких розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_3 , ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано зазначив про те, що відповідачі не надали доказів на спростування заявленої банком заборгованості, оскільки представник відповідачів подавав суду свій розрахунок заборгованості, який не було враховано під час вирішення спору. Судом належним чином не застосовані положення статей 551 616 ЦК України. Висновки апеляційного суду про те, що банк не звертався до відповідачів з вимогою про дострокове повернення кредиту, не відповідають фактичним обставинам у справі, на які було вказано в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2015 року. До спірних правовідносин також підлягають застосуванню положення частини четвертої статті 559 ЦК України.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу позивачем до суду не подано.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_4 , на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 березня 2014 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2017 року, витребувано із суду першої інстанції цивільну справу № 2601/23191/12.
Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2018 року справу за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
26 вересня 2006 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 укладено договір № 39-06-ИЛ02 про відкриття кредитної лінії на загальну суму 70 000 доларів США під заставу земельної ділянки площею 0,1078 га, яка розташована у с. Щасливе Бориспільського району Київської області та належить на праві власності ОСОБА_2 , зі сплатою 15 % річних, строком до 25 вересня 2021 року.
25 червня 2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 укладена додаткова угода № 1 до договору про відкриття кредитної лінії від 26 вересня 2006 року щодо збільшення розміру невідновлювальної кредитної лінії до 300 000 доларів США та надання додатково під заставу житлового будинку, загальною площею 155,4 кв. м, на АДРЕСА_1 . Крім того, були внесені зміни до графіка зниження розміру заборгованості відповідно до якого позичальник зобов`язується щомісячно, в термін з 1 до 10 числа кожного місяця, здійснювати погашення позичкової заборгованості за кредитними ресурсами у розмірі 1 851,85 доларів США та нарахованими процентами.
26 вересня 2006 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладений договір поруки № 39-06П/02, відповідно до якого поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором у повному обсязі за своєчасне і повне виконання зобов`язань ОСОБА_2 . У випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник та поручитель відповідають перед банком як солідарні боржники.
Відповідно до уточненої позовної заяви ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» від 29 лютого 2012 року станом на 20 лютого 2012 року загальна заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором становить 13 621 536,72 грн, з яких 2 392 998,95 грн - заборгованість за основним боргом, 1 418 285,68 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, 9 810 252,09 грн - пеня за несвоєчасне погашення кредиту та відсотки за користування кредитними коштами (а. с. 240-257).
Згідно з уточненнями ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» щодо розміру заборгованості станом на 10 січня 2013 року, банк остаточно визначив до стягнення з відповідачів суму 8 675 254,24 грн (т. 2, а. с. 166-170).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 303 ЦПК України 2004 року під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Рішення апеляційного суду не відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Щодо виникнення і розміру кредитної заборгованості
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Таким чином, за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого частково погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_2 своїх зобов`язань за кредитним договором щодо повернення суми кредиту та сплати відсотків за його користування не виконує, а тому банк вправі вимагати дострокове стягнення заборгованості та пені.
Відповідачі не заперечували факт надання банком кредиту ОСОБА_2 , неналежне виконання ними своїх зобов`язань з повернення кредиту та виникнення заборгованості за кредитним договором від 26 вересня 2006 року № 39-06-ИЛ02, укладеним між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 .
Таким чином, суди правомірно виходили з наявності правових підстав вважати, що право банку є порушеним, а тому підлягає захисту.
Доводи касаційної скарги про невідповідність дійсного розміру заборгованості тому, який зазначено у розрахунках банку, є необґрунтованими, оскільки відповідачі під час розгляду справи не спростували належними та допустимими доказами відсутність у них заборгованості у заявленому банком розмірі.
Щодо виникнення у поручителя солідарного обов`язку з повернення кредитної заборгованості
Оскаржуваним рішенням апеляційного суду фактично вирішено питання про розмір заборгованості, що підлягає стягненню солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», шляхом зменшення суми (в частині пені) з 8 675 254,24 грн до 6 137 769,64 грн.
Разом з цим, покладаючи на відповідачів солідарний обов`язок щодо погашення заборгованості, апеляційний суд неправильно застосував норму статті 554 ЦК України, оскільки не врахував висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, на які суд касаційної інстанції зіслався в своїй ухвалі від 10 червня 2015 року, передаючи цю справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Отже, правильне застосування статті 554 ЦК України передбачає необхідність встановити обставини щодо моменту пред`явлення банком вимоги до поручителя, визначити дату спливу шестимісячного строку, встановленого для звернення кредитора з вимогою про виконання основного зобов`язання, наявність підстав для припинення поруки.
Відповідно до частин першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.
Строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора та суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.
Передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України перебіг строку дії поруки за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору про погашення кредитної заборгованості щомісячними платежами, починається стосовно кожної окремої частини заборгованості від дня, коли відбулося це порушення.
Строк дії поруки обчислюється окремо по кожному простроченому зобов`язанню позичальника.
Таким чином, з часу прострочення щомісячного платежу починається обчислення встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя щодо окремих зобов`язань за кредитом.
У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів, поза межами цього строку.
Саме такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі
№ 6-3087цс16.
Питання правильного застосування частини четвертої статті 559 ЦК України було також предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) та у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), за наслідками розгляду яких Велика Палата Верховного Суду у постановах від 13 червня 2018 року та від 31 жовтня 2018 року виклала правовий висновок про відсутність підстав для відступлення від сталої практики Верховного Суду України й Верховного Суду та вказала, що з огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
З матеріалів справи відомо, що ОСОБА_2 востаннє сплачувала заборгованість за кредитним договором 20 листопада 2007 року, а заборгованість за відсотками - 10 квітня 2009 року (т. 2, а. с. 168).
Оскільки ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до суду з позовом до відповідачів у травні 2010 року, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність у поручителя ОСОБА_2 - ОСОБА_1 солідарного обов`язку з погашення кредитної заборгованості за весь період її розрахунку.
Враховуючи викладене, обов`язок ОСОБА_1 щодо солідарної відповідальності за зобов`язанням ОСОБА_2 обмежується періодом з листопада 2009 року (шестимісячний строк, який передував зверненню до суду з цим позовом у травні 2010 року) до 09 січня 2013 року (остаточне уточнення позовних вимог т. 5, а. с. 168).
Колегія суддів вважає, що апеляційний суд, у порушення вимог статей 212-214 303 ЦПК України 2004 року, не забезпечив повний та всебічний розгляд справи, не врахував правові висновки Верховного Суду України, неправильно застосував норму статті 554 ЦК України, не перевірив належним чином і не надав правової оцінки доводам відповідачів в частині виникнення у них солідарної відповідальності за зобов`язанням з погашення кредитної заборгованості.
Відсутність у матеріалах справи щомісячного розрахунку заборгованості за кредитним договором унеможливлює визначення обсягу відповідальності відповідачів окремо за пред`явлений позивачем період.
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати нові докази та давати їм оцінку, розгляд справи апеляційним судом проведено не повно, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина третя статті 411 ЦПК України).
Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк