Постанова

Іменем України

24 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 2604/8284/12

провадження № 61-4662св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Кравець В. А., Шкоріної О. І., Махлай Л. Д.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2012 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - служба у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Позов мотивований тим, що 27 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № KIMOGA0000053п, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 144 693 доларів США з кінцевим терміном повернення до 27 грудня 2017 року та зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04% річних на суму залишку заборгованості. Банк свої зобов`язання виконав у повному обсязі, проте відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав.

Для забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 27 грудня 2007 року між сторонами укладено договір іпотеки № KIMOGA0000053п, згідно з умовами якого, відповідач ОСОБА_1 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 71,6 кв. м, яка належить їй на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 24 грудня 2004 року, виданого Дніпровською у м. Києві державною адміністрацією. Обумовлена сторонами договору ціна предмету іпотеки становить 40 688,82 грн.

Станом на 24 лютого 2012 року відповідач має заборгованість у розмірі 258 257,32 доларів. США, з яких: 108 227,05 доларів США - заборгованість за кредитом; 14 763,26 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 380 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 119 559,23 доларів США - пеня; 31,30 доларів США - штраф (фіксована частина); 12 296,48 доларів США - штраф (процентна складова).

Банком до звернення з позовом до суду, з метою надання можливості відновити платіжну дисципліну за кредитним зобов`язанням, надсилалися повідомлення боржнику про порушення умов кредитного та/або іпотечного договору з вимогою добровільно звільнити житлове приміщення у разі продовження порушення зобов`язання за вказаними договорами. 27 лютого 2012 року відповідачу ОСОБА_1 було направлено досудову вимогу, в якій позивач вимагав від ОСОБА_1 повернути суми кредиту в повному обсязі, а також процентів, комісії та штрафних санкцій, нараховані в день повернення кредиту в тридцятиденний строк з дня отримання всієї вимоги.

Банк, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № КІМОGА0000053п від 27 грудня 2007 року в розмірі 692 482,84 доларів США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 26 квітня 2013 року складає 5 532 937,91 грн, звернути стягнення на квартиру загальною площею 71,60 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з прилюдних торгів.

виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , зі зняттям з реєстраційного обліку в органі МВС України, до повноважень якого входить питання громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаної квартири.

У вересні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою про розірвання кредитного договору у зв`язку зі зміною істотних умов договору, які не залежали від останньої та не могли бути нею передбачені.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 15 квітня 2019 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про розірвання кредитного договору залишено без розгляду.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва в складі судді: Катющенко В. П. від 19 вересня 2019 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення та виселення відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно до уточнених позовних вимог позивачем також не надано доказів в підтвердження наявності заборгованості відповідача за кредитним договором № КІМОGА0000053п від 27 грудня 2007 року, таких як виписки з особового рахунку відповідача станом на дату заявлення уточнених позовних вимог, надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 136 691,04 доларів США відповідно до додаткової угоди № 1 до кредитного договору № КІМОGА0000053п від 27 грудня 2007 року від 20 серпня 2010 року. Позивачем не надано суду виписки з особового рахунку відповідача, позивач не довів належними та допустимими доказами наявність у відповідача заборгованості у розмірі, вказаному в уточненій позовній заяві. Оскільки за приписами статті 39 Закону України «Про іпотеку» суд має зазначити в резолютивній частині рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки суму заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості навести у мотивувальній частині рішення, позивач повинен довести суму заборгованості за кредитним договором та надати обґрунтований розрахунок суми заборгованості за кредитним договором. Суд позбавлений можливості встановити суму заборгованості ОСОБА_1 по кредитному договору № КІМОGА0000053п від 27 грудня 2007 року, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами наявності у відповідача заявленої позивачем заборгованості. Суд вважав, що зробив обґрунтовані висновки про відмову позивачу у зверненні стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, розмір якої позивачем не доведено, а тому відсутні підстави до дослідження та оцінки доказів щодо позовних вимог про виселення відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі (предмет іпотеки) зі зняттям з реєстраційного обліку. За таких обставин, суд першої інстанції зробив висновок про відмову у задоволенні позову банку про звернення стягнення та виселення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 вересня 2019 року скасовано та позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , третя особа: служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про звернення стягнення та виселення задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № KIMOGA0000053п від 27 грудня 2007 року у розмірі 108 227,05 доларів США звернуто стягнення на квартиру загальною площею 71,60 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві власності ОСОБА_1 , із застосуванням процедури продажу предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на вимогу апеляційного суду представником позивача надано розрахунок заборгованості, до якого представник долучив виписку по рахунку. Разом з тим, вказаний розрахунок не підтверджує тих обставин та того розміру заборгованості, що зазначені в уточненій позовній заяві від 13 листопада 2018 року, а тому останній не може бути належним та допустимим доказом у даній справі. Виписку по рахунку колегія суддів на стадії апеляційного перегляду справи до уваги не приймає, оскільки стороною позивача до суду першої інстанції такий доказ не подавався, про причини неможливості подання виписки по рахунку під час розгляду справи місцевим судом представником позивача не вказано. З матеріалів справи убачається та про це зазначено в рішенні суду, що представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 19 вересня 2019 року під час судового засідання визнавав факт укладення відповідачем кредитного договору та наявності заборгованості за тілом кредиту у розмірі 108 227,05 доларів США. Дана обставина підтверджується звукозаписом судового засідання (а. с. 110, т. 3) та не заперечувалась представником ОСОБА_1 у судовому засіданні в апеляційній інстанції. Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, на підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Таким чином, зважаючи на те, що обставини щодо укладення кредитного договору та наявності заборгованості у розмірі 108 227,05 доларів США під час судового засідання визнана представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , уповноваженим останньою діяти від її імені та в її інтересах відповідно до вимог чинного законодавства, самостійно та з власної ініціативи, підстави для сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання у суду відсутні. На підставі викладеного, апеляційним судом установлено, що у ОСОБА_1 у зв`язку з неналежним виконанням умов, укладеного між позивачем та відповідачем, кредитного договору, наявна заборгованість у розмірі 108 227,05 доларів США. Ані у місцевому, ані в апеляційному суді відповідачем не були надані жодні докази погашення заборгованості за кредитним договором, не наведено альтернативного, наданому позивачем, розрахунку заборгованості. Таким чином, оскільки представником відповідача визнано заборгованість ОСОБА_1 перед банком у розмірі 108 227,05 доларів США, суд уважає позов в частині розміру заборгованості за тілом кредиту обґрунтованим. Тому колегія суддів вважала, що суд першої інстанції, залишивши поза увагою факт визнання представником відповідача заборгованості у розмірі 108 227,05 доларів США, та зробив помилковий висновок про відмову у задоволенні позовних вимог в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, що є підставою для скасування рішення суду в цій частині.

Апеляційний суд при відмові в задоволенні позовної вимоги про виселення вказав, що частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Квартира, яка є предметом іпотеки за іпотечним договором, укладеним між сторонами, належить позивачу з 2004 року, тобто не була придбана за кредитні кошти, а отже виселення відповідача можливе лише з наданням іншого жилого приміщення.

Аргументи учасників справи

У березні 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу в якій просила скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що підставами касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції відсутність висновку Верховного Суду щодо питань застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме - правомірності прийняття визнання вимог позову в частині без перевірки обґрунтованості природи такого боргу (частини четвертої статті 206 ЦПК України). Обґрунтовуючи необхідність скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення протилежного змісту, суд апеляційної інстанції виходив із того, що зважаючи на те, що обставини щодо укладення кредитного договору та наявності заборгованості у розмірі 108 227,05 доларів США під час судового засідання визнана представником, уповноваженим діяти під імені відповідача відповідно до вимог чинного законодавства, самостійно та із власної ініціативи, підстави для сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання у суду відсутні. Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, на підлягають доказуванню, якщо суд не мас обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. У рішення суду першої інстанції року зазначено, що судовому засіданні 19 вересня 2019 року представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, пояснив суду, що квартира була придбана відповідачем до укладення кредитного договору, тому підстав для виселення з неї відповідача не має. Крім того, Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово стягнуте нерухоме майно, яке вважається предметом іпотеки, якщо такс майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України за споживчими кредитами в іноземній валюті та використовується як місце постійного проживання позичальника. Надані представником позивача розрахунки заборгованості є суперечливими, оскільки відсутні виписки по рахунку, детального розрахунку заборгованості не має. Не відома природа виникнення пені, комісії, відсотків. Комісії в договорі не має. Позивачем не доведено розміру боргу для звернення стягнення на предмет іпотеки. Свої розрахунки відповідач не проводив, оскільки позивачем не надано свого достовірного розрахунку, який би ґрунтувався на первинних бухгалтерських документах, яких позивач до позову не долучив. Аналогічні пояснення були надані представником відповідача у судовому засіданні 11 лютого 2020 року.

Згідно абзацу 3 частини третьої статті 178 ЦПК України відзив повинен містити зокрема у разі повністю або часткового визнання позовних вимог - вимоги, які визнаються відповідачем. Згідно змісту відзиву та рішення суду першої інстанції відповідачем не визнавалась обставина наявності боргу за тілом кредиту у розмірі 108 227,05 доларів США. Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийняті ї визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Саме по собі визнання позову не має абсолютного характеру, що випливає зі змісту частини четвертої статті 206 ЦПК України, а тому процесуальним законом передбачено обов`язок щодо доказування кожної обставини. За логікою суду апеляційної інстанції у разі визнання позову, часткового визнання суди повинні обов`язково задовольняти позовні вимоги, однак що може призвести до абсурдності та викривлення фактичних обставин справи, і саме чому процесуальний закон передбачив задоволення позову в такому випадку саме за наявності для того законних підстав. Неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права полягає у не перевірці судом апеляційної інстанції обґрунтованості визнання позовних вимог без факту перевірки природи боргу первинною бухгалтерською документацією. Приймаючи рішення суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих, правдивих та достовірних доказів розміру заборгованості, а тому зробив правильний висновок про необґрунтованість позовних вимог.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується лише у частині задоволених позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

У липні 2020 року банк направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу відхилити, а оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін. Відзив мотивований тим, що відповідач визнавав борг по тілу кредиту в сумі 108 227,05 доларів США.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 02 липня 2020 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 27 грудня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № КІМОGА0000053п, за умовами якого банк зобов`язався надати ОСОБА_1 кредитні кошти шляхом видачі готівки на строк з 27 грудня 2007 року по 27 грудня 2017 року включно у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 144 693,00 доларів США на наступні цілі: на споживчі цілі в сумі 130 000 доларів США, а також у розмірі 14 693 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктах 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період спати, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2,00 % від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.10 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 6.2 даного договору. Періодом сплати вважати період з 14 по 20 число кожного місяця.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором № КІМОGА0000053п від 27 грудня 2007 року станом на 24 лютого 2012 року, ОСОБА_1 має заборгованість перед позивачем у розмірі 258 257,32 доларів США, а саме: заборгованість по кредиту - 108 227,05 доларів США, заборгованість по відсоткам - 14 763,26 доларів США, заборгованість по комісії - 3 380,00 доларів США., пеня - 119 559,23 долари США, штраф (фіксована частина) - 31,30 доларів США, штраф (відсоток від суми заборгованості) - 122 96,48 доларів США.

За змістом договору іпотеки квартири, укладеного 27 грудня 2007 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_1 надала ПАТ КБ «Приватбанк» нерухоме майно, а саме трьохкімнатну квартиру, загальною площею 71,60 кв. м, житлова площа 47,80 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , Ѕ частина якої належить їй на праві власності, для забезпечення виконання зобов`язань іпотекодавця перед іпотекодержателем, в силу чого іпотекодержатель має право в разі невиконання іпотекодавцем зобов`язань, забезпечених іпотекою, по кредитному договору в строк до 27 грудня 2017 року, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця.

20 серпня 2010 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № КІМОGА0000053п від 27 грудня 2007 року та договір про внесення змін до договору іпотеки від 27 грудня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Воробйовою К. В. за реєстровим № 485, згідно яких кінцевий строк повернення кредиту змінено на 27 грудня 2027 року.

За умовами додаткової угоди № 1 від 20 серпня 2010 року (пункт 7.1) банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 27 грудня 2007 року по 27 грудня 2027 року включно у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 136 691,04,00 долари США на наступні цілі: на споживчі цілі в сумі 107 305,04 доларів США, а також у розмірі 29 386,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,96% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період спати, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, що підлягає зарахуванню на рахунок НОМЕР_1 , відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.10 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 6.2 даного договору. Періодом сплати вважати період з 14 по 20 число кожного місяця.

27 лютого 2012 року позивачем на адресу відповідача направлена досудова вимога, відповідно до якої у зв`язку з порушенням зобов`язання за кредитним договором прострочена заборгованість складає 245 929,54 доларів США. АТ КБ «Приватбанк» вимагає від ОСОБА_1 перерахування сум кредиту в повному обсязі, а також процентів, комісії та штрафних санкцій, нарахованих на день повернення кредиту, в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги, а також попереджає, що у випадку невиконання або неналежного виконання порушеного зобов`язання в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги, ПАТ КБ «Приватбанк» зі спливом цього строку має намір продати предмет іпотеки, уклавши відповідний договір купівлі-продажу з будь-якою особою-покупцем, або звернути стягнення на предмет іпотеки у будь-який інший спосіб, передбачений законодавством України, кредитним договором та договором іпотеки.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У пункті 1 частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» вказано, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються, зокрема, загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.

Згідно частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема: фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 297/3225/16-ц (провадження № 61-19259св19) зазначено, що: «відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Комплексний аналіз норм пункту 3 частини першої статті 43, статті 180, частин першої, другої статті 227 ЦПК України свідчить, що про визнання обставин учасниками справи має, в тому числі, бути зазначено в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників або іншим чином визнано ці обставини саме під час розгляду спору в суді, а не поза його межами».

Апеляційний суд встановив, що представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 19 вересня 2019 року під час судового засідання визнавав факт укладення відповідачем кредитного договору та наявності заборгованості за тілом кредиту у розмірі 108 227,05 доларів США, підтверджується звукозаписом судового засідання.

За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про необхідність у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № KIMOGA0000053п від 27 грудня 2007 року у розмірі 108 227,05 доларів США звернути стягнення на предмет іпотеки та частково задовольнив позовні вимоги.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідачем не визнавалась обставина наявності боргу за тілом кредиту у розмірі 108 227,05 доларів США спростовуються звукозаписом судового засідання від 19 вересня 2019 року (Т. 3, а. с. 110).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 297/3225/16-ц (провадження № 61-19259св19), не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, постанову апеляційного суду в оскарженій частині без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року в частині задоволених позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , третя особа - служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме - у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № KIMOGA0000053п від 27 грудня 2007 року у розмірі 108 227,05 доларів США звернути стягнення на квартиру загальною площею 71,60 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві власності ОСОБА_1 , із застосуванням процедури продажу предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук