Постанова
Іменем України
25 січня 2023 року
м. Київ
справа № 2605/16037/12
провадження № 61-19558св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач),Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
стягувач - товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал»,
боржник - ОСОБА_1 ,
приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Кошарський Олександр Володимирович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 21 квітня 2021 року у складі судді: Диби О. В., та постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Музичко С. Г., Олійника В. І.,
Історія справи
Короткий зміст скарги
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кошарського О. В., стягувач - товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі - ТОВ «Вердикт Капітал»).
Скарга мотивована тим, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15 листопада 2012 року із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 19 271,78 дол. США, що за курсом НБУ на дату звернення становило 153 981,52 грн, а також 1 539,81 грн судового збору. На виконання вказаного рішення видано виконавчий лист.
ОСОБА_1 вказував, що 10 лютого 2021 року боржник отримав від приватного виконавця Кошарського О. В. постанови від 22 січня 2021 року: про відкриття виконавчого провадження ВП №64255320; про арешт коштів боржника; про арешт майна боржника; про стягнення з боржника основної винагороди; про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.
Дії приватного виконавця є неправомірними, оскільки ОСОБА_1 не було відомо, що ТОВ «Вердикт Капітал» є стягувачем за його зобов`язанням. Крім того, виконавчий лист було пред`явлено стягувачем до виконання після закінчення строку пред`явлення його до виконання, а тому виконавче провадження відкрито неправомірно.
ОСОБА_1 зазначив, що виконавчий документ було видано в той час, коли приватних виконавців не існувало, тому відкриття виконавчого провадження саме приватним виконавцем є неправомірним. Також зазначив, що постанова про стягнення з боржника основної винагороди на користь приватного виконавця значно погіршила стан ОСОБА_1 та поставила його у скрутне матеріальне становище. Стосовно постанов про накладення арешту вказав, що приватним виконавцем не зазначено та не конкретизовано майно, на яке необхідно накласти арешт, що суттєво порушує права боржника. У свою чергу постанова про арешт коштів боржника винесена передчасно та створює перешкоди сплаті ОСОБА_1 аліментів на утримання його дитини.
Тому оскаржені постанови незаконні та прийняті з порушенням вимог статті 58 Конституції України, статті 3 ЦПК України та Закону України «Про виконавче провадження».
ОСОБА_1 просив:
скасувати постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кошарського О. В. про відкриття виконавчого провадження ВП №64255320 від 22 січня 2021 року, про арешт майна боржника від 22 січня 2021 року та про арешт коштів боржника від 22 січня 2021 року.
Окрім того, посилаючись на поважність причин пропуску строку на звернення до суду із скаргою, просив поновити строки на оскарження вказаних постанов приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кошарського О. В. від 22 січня 2021 року.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 21 квітня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на оскарження дій приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кошарського О. В., у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції в частині поновлення ОСОБА_1 строку на оскарження дій приватного виконавця мотивована тим, що боржник вказував, що він вже звертався зі скаргою на дії приватного виконавця з приводу оскаржуваних постанов, проте ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 13 лютого 2021 року скаргу повернуто з підстав недотримання норм процесуального права. Таким чином, оскільки боржником пропущено строк звернення зі скаргою з поважних причин, пропущений строк у відповідності до вимог чинного законодавства підлягає поновленню.
Суд першої інстанції вказав, що однією з обов`язкових умов для задоволення скарги є доведеність факту порушення прав боржника внаслідок дій виконавця. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, то у суду немає правових підстав для задоволення скарги. В діях приватного виконавця відсутні порушення вимог чинного законодавства. Приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Кошарським О. В. здійснені всі визначені чинним законодавством дії, спрямовані на виконання рішення суду і будь-яких порушень у діях приватного виконавця щодо здійснення виконавчого провадження судом не виявлено.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 21 квітня 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що обґрунтовуючи подану скаргу ОСОБА_1 зазначив, що строк пред`явлення виконавчих документів пропущено. На момент подання скарги не отримано постанови про передачу виконавчого документа приватному виконавцю. В автоматизованій системі виконавчого провадження наявна інформація про те, що Оболонським районним відділом державної виконавчої служби у м. Києві завершено виконавче провадження, де боржником є ОСОБА_1 . Під час прийняття рішення щодо заборгованості ОСОБА_1 законодавством не передбачено приватних виконавців. Арешт накладено передчасно, без виявлення конкретних рахунків боржника.Розглядаючи скаргу, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що в діях приватного виконавця відсутні порушення вимог чинного законодавства.
Апеляційний суд вказав, що виконавчий лист № 2-6226 був повернутий стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», тобто відбулося переривання строку пред`явлення його до виконання, а тому стягувач правомірно звернувся до приватного виконавця із заявою про відкриття виконавчого провадження. Постанови приватного виконавця про арешт коштів та майна боржника винесені у відповідності до вимог статті 56 Закону України «Про виконавче провадження».
Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що під час прийняття рішення Оболонським районним судом про стягнення заборгованості законодавство не передбачало приватних виконавців, оскільки стягувач звернувся із заявою про відкриття виконавчого провадження у 2021 році, тобто після запровадження в державі інституту приватних виконавців.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що постанова про арешт коштів порушує права неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , на яку він сплачує аліменти, та порушує права боржника на отримання допомоги по безробіттю, колегія суддів відхилила, оскільки арешт накладено на грошові кошти боржника за виключенням коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту, на які заборонено законом.
Аргумент апеляційної скарги про те, що винесення приватним виконавцем постанови про стягнення основної винагороди з боржника та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження призводить до подвійного стягнення коштів, оскільки Оболонським районним відділом державної виконавчої служби було винесено постанову від 26 жовтня 2020 року про стягнення виконавчого збору та постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення виконавчого збору, апеляційний суд також відхилив, оскільки оскарження постанов виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій відноситься до юрисдикції адміністративних судів.
Аргументи учасників справи
03 грудня 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 21 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року, у якій просив: скасувати оскаржені судові рішення; ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
Оболонським районним відділом державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про закриття виконавчого провадження та постанову про стягнення виконавчого збору, яку винесено в окреме виконавче провадження і постановою відкрито виконавче провадження. Указані постанови були винесені у зв`язку із закінченням виконавчого провадження державною виконавчою службою;
приватний виконавець відкриває нове виконавче провадження без наявності постанови державного виконавця на передання йому виконавчого провадження та було винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження. Відкриттям приватним виконавцем повторного виконавчого провадження, що призвело до подвійного нарахування коштів за роботу виконавців по одному виконавчому провадженні, порушило права ОСОБА_1 . Для законного відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем необхідно було з початку скасувати постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору у повній сумі його виконання, що рахується як повністю завершене провадження;
приватним виконавцем порушено права ОСОБА_1 внаслідок збільшення суми стягнення за виконавчим листом у розмірі 19 271,78 дол. США, яка не відповідає сумі стягнення по закритому виконавчому провадженню державним виконавцем у розмірі 153 981,52 грн;
судами не було ураховано, що на час прийняття рішення у справі, законодавством не було передбачено приватних виконавців, а ураховуючи положення статті 58 Конституції України, відкрите приватним виконавцем виконавче провадження не пом`якшує та не скасовує відповідальність ОСОБА_1 , а тому виконавче провадження мало бути у державного виконавця, а не у приватного;
постанова про арешт коштів порушує права неповнолітньої дитини, якій ОСОБА_1 сплачує та повинен сплачувати аліменти, а для сплати аліментів у нього виникає необхідність користуватися універсальною карткою банку. Також, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати аліментів, постанова про арешт майна вже була винесена державним виконавцем, а приватний виконавець вже на раніше арештоване майно наклав свій арешт.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
20 січня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 22 грудня 2021 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права).
Фактичні обставини
Суди встановили, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15 листопада 2012 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 2203520797 від 21 січня 2008 року у розмірі 19 271,78 дол. США, що за курсом НБУ станом на 16 травня 2012 року становить 153 981,52 грн та 1 539,81 грн сплаченого судового збору.
01 квітня 2014 року Оболонським районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 2-6226.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 19 грудня 2014 року поновлено ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа № 2-6226/12.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 13 лютого 2020 року замінено стягувача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» його правонаступником ТОВ «Вердикт Капітал» у виконавчому листі у справі за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
26 жовтня 2020 року державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Духоборовою А. М. винесено постанову про повернення виконавчого листа № 2-6226, виданого 01 квітня 2014 року Оболонським районним судом м. Києва, стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
22 січня 2021 року ТОВ «Вердикт Капітал» подало до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кошарського О. В. заяву про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-6226, виданого 01 квітня 2014 року.
22 січня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Кошарським О. В. відкрито виконавче провадження ВП № 64255320.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кошарського О. В. від 22 січня 2021 року стягнуто із ОСОБА_1 основну винагороду у розмірі 54 454,53 грн, що за курсом НБУ станом на 22 січня 2021 року еквівалентно 1 927,17 дол. США.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кошарського О. В. від 22 січня 2021 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 в межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження 21 198,96 дол. США.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кошарського О. В. від 22 січня 2021 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 в межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження 21 198,96 дол. США.
Апеляційний суд встановив, що арешт накладено на грошові кошти боржника за виключенням коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту, на які заборонено законом.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
У статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено органи та особи, які здійснюють примусове виконання рішень, зокрема, згідно частини першої вказаної статті, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом (пункт 5 розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження»).
Виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців (частина перша статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»).
Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання (пункт 1 частини четвертої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»).
Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 351 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей (пункт 6 та 7 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (частина п`ята статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»).
Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна (частини перша та друга статті 56 Закону України «Про виконавче провадження»).
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина третя статті 451 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) зазначено, що:
«право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що:
«завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».
У пунктах 7.14-7.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20) зазначено, що
«виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).».
У справі, що переглядається, суди встановили, що постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кошарського О. В. від 22 січня 2021 року про відкриття виконавчого провадження ВП №64255320 від 22 січня 2021 року, про арешт майна боржника від 22 січня 2021 року та про арешт коштів боржника від 22 січня 2021 року прийняті відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження». За таких обставин, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні скарги.
Аргумент касаційної скарги про те, що приватним виконавцем відкрито нове виконавче провадження без наявності постанови державного виконавця на передання йому виконавчого провадження необґрунтований.
У пунктах 28, 29, 58 та 59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) зазначено, що «пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 1403-VIII та пункт 4 частини першої статті 2 Закону № 1404-VIII установлюють принцип (засаду) диспозитивності виконавчого провадження та визначають його обов`язковість при здійсненні виконавчого провадження органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями. Цей принцип полягає, зокрема, у наданні стягувачу права вибору - пред`явити виконавчий документ для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 Закону № 1404-VIII віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців (абзац другий частини першої статті 19 цього Закону). Тобто вищевказані положення надають стягувачу право на власний розсуд обрати орган, що буде здійснювати примусове виконання, обираючи при цьому між державною виконавчою службою та приватними виконавцями. Передача виконавчого документа визначається, зокрема, частиною п`ятою статті 5 Закону № 1404-VIII та розділом V Інструкції та може здійснюватися: від органу державної виконавчої служби до приватного виконавця; від приватного виконавця до органу державної виконавчої служби; від одного приватного виконавця до іншого. Причому в усіх наведених випадках передача виконавчого документа здійснюється лише за заявою стягувача (принцип диспозитивності). Порядок передачі виконавчого провадження визначається статтями 42 і 44 Закону № 1403-VIII. Така передача відбувається лише у прямо передбачених законом випадках, зокрема в разі зупинення діяльності сам приватний виконавець або Міністерство юстиції України (у випадку припинення діяльності на підставі наказу за наявності незакінчених проваджень) вирішує питання про заміщення такого приватного виконавця іншим приватним виконавцем. Така передача здійснюється за погодженням із стягувачем. У разі відсутності згоди стягувача приватний виконавець повертає виконавчий документ стягувачу або відповідно до рішення останнього передає його відповідному органу державної виконавчої служби або іншому приватному виконавцю».
У справі, що переглядається, суди встановили 26 жовтня 2020 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого листа № 2-6226, виданого 01 квітня 2014 року, стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Тобто стягувач, з урахуванням принципу диспозитивності подав письмову заяву про повернення виконавчого документа і після постанови про повернення виконавчого листа № 2-6226 реалізував своє право вибору пред`явити виконавчий документ для примусового виконання до приватного виконавця.
Аргумент касаційної скарги про те, що відкриття приватним виконавцем повторного виконавчого провадження призвело до подвійного нарахування коштів за роботу виконавців по одному виконавчому провадженні, порушило права ОСОБА_1 , для законного відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем необхідно було з початку скасувати постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору у повній сумі його виконання, що рахується як повністю завершене провадження, колегія суддів відхиляє з таких підстав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 382/389/17 (провадження № 11-1009апп19) зазначено, що «імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18)».
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 не пред`являв вимог про скасування постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору.
Аргумент касаційної скарги про те, що приватним виконавцем порушено права ОСОБА_1 внаслідок збільшення суми стягнення за виконавчим листом у розмірі 19 271,78 дол. США колегія суддів відхиляє з таких підстав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18) вказано, що «правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті. Із матеріалів справи убачається, що, ухвалюючи рішення у справі, Шевченківський районний суд визначив суму боргу в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті у гривні за офіційним курсом НБУ станом на день ухвалення. Тобто, визначаючи характер грошового зобов`язання, судом було визначено стягнення з боржника суми саме в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом НБУ еквівалент у національній валюті України. Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду про необхідність відступити від правової позиції Верховного Суду України щодо застосування пункту 8 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV у подібних правовідносинах, викладеного в постанові від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1445цс17».
Аргумент касаційної скарги про те, що судами не було ураховано, що на час прийняття рішення у справі, законодавством не було передбачено приватних виконавців, а ураховуючи положення статті 58 Конституції України, відкрите приватним виконавцем виконавче провадження не пом`якшує та не скасовує відповідальність ОСОБА_1 , а тому виконавче провадження мало бути у державного виконавця, а не у приватного необґрунтований , оскільки виконавче провадження відкрито приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Кошарським О. В. 22 січня 2021 року відповідно до положень чинних Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржені судові рішення без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 21 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков