ПОСТАНОВА
Іменем України
16 квітня 2020 року
Київ
справа №260/1144/18
адміністративне провадження №К/9901/28913/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: Губської О.А.,
суддів: Білак М.В., Соколова В.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 260/1226/19
за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства рибного господарства України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року (головуючий суддя: Рейті С.І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року (колегія суддів: головуючий суддя: Ільчишин Н.В., судді: Коваль Р.Й., Гуляк В.В.),
ВСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. Позивач звернувся до суду з позовом до Державного агентства рибного господарства України, в якому просив:
1.1. стягнути з відповідача на його користь заборгованість із заробітної плати, виходячи з розрахунку середньої місячної заробітної плати в розмірі 11000,00 грн., за весь час вимушеного прогулу починаючи з 03 січня 2017 року по день фактичного розрахунку.
1.2. Позов обґрунтовано тим, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2017 року по справі № 807/539/17 задоволено позов ОСОБА_1 та визнано протиправним і скасовано наказ Управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства в Закарпатській області від 26 грудня 2016 року № 60-К «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено позивача на попередній посаді. Це рішення переглянуте в апеляційному порядку. Згідно рішення Львівського апеляційного адміністративного суду, рішення суду першої інстанції залишено в силі. Однак, позивач вказує, що під час розгляду справи в суді першої інстанції не вирішено питання про виплату компенсації за час вимушеного прогулу. У задоволенні клопотання про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення заборгованості ОСОБА_1 відмовлено ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 травня 2018 року та рекомендовано йому звернутися до суду з новим позовом.
ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
2. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року, адміністративний позов задоволено частково.
2.1. Стягнуто з Державного агентства рибного господарства України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 91061,21 з утриманням належних податків та зборів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
2.2. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з недоведення відповідачем правомірності не здійснення виплати середньої заробітної плати позивачу за час вимушеного прогулу на підставі судового рішення, що підтверджено дослідженими в межах розгляду справи належними доказами.
ІІІ. Касаційне оскарження
3. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.
4. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що судами під час розгляду справи не досліджувався належним чином предмет цього позову, оскільки суди вирішили його позовні вимоги як такі, за якими він просив стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Водночас, він в позові просив стягнути на його користь середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення його на посаді, відповідно до правил статті 236 Кодексу законів про працю України.
5. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, за змістом якого висловив незгоду з викладеними позивачем в скарзі доводами, а також повідомив свою думку про не дослідження судами попередніх інстанцій всіх обставин справи.
IV. Встановлені судами фактичні обставини справи
6. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2017 року у справі № 807/539/17 позовну заяву ОСОБА_1 до Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Закарпатській області, третя особа, яка заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Державне агентство рибного господарства України про визнання дій протиправними, зобов`язання скасувати наказ та поновлення на роботі задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Закарпатській області від 26 грудня 2016 року № 60-К «Про звільнення ОСОБА_1 », зобов`язано поновити ОСОБА_1 на посаді завідуючого сектором юридичного забезпечення та роботи з персоналом Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Закарпатській області з 01 січня 2017 року; у задоволенні позовної заяви у частині решти позовних вимог відмовлено.
7. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року апеляційну скаргу Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Закарпатській області залишено без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2017 року у справі №807/539/17 - без змін.
8. При цьому суд, вирішуючи вищевказаний спір, питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не розглядав, оскільки вказана вимога позивачем не заявлялась.
9. 02 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із заявою про винесення додаткового рішення по даній справі, відповідно до якої останній просив ухвалити додаткове рішення стосовно виплати йому середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу, вказав, що судом при ухваленні рішення від 26 грудня 2017 року його позовні вимоги задоволені частково, однак залишилося не вирішеним питання про виплату середньомісячного заробітку за весь час вимушеного прогулу.
10. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 травня 2018 року відмовлено ОСОБА_1 в ухваленні додаткового рішення в означеній адміністративній справі.
11. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 травня 2018 року у зв`язку з ліквідацією Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Закарпатській області, замінено сторону виконавчого провадження, а саме: Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Закарпатській області на його правонаступника - Державне агентство рибного господарства України.
12. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року апеляційну скаргу Державного агентства рибного господарства України залишено без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 травня 2018 року - без змін.
13. 25 жовтня 2018 року позивач, з метою отримання середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 03 січня 2017 року, звернувся з цим позовом до суду.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
14. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
15. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
16. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
17. За приписами статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
18. Згідно зі статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
19. Частина перша статті 129-1 Конституції України передбачає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
20. Пунктом першим частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
21. Частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
22. Згідно з частиною 7 статті 235 Кодексу законі про працю України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
23. Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
VI. Позиція Верховного Суду
24. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.
25. Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
26. Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з поновленням позивача на посаді за рішенням суду, яке набрало законної сили.
27. Водночас, позивач, зазначивши про невиконання вказаного рішення суду відповідачем, а також про те, що під час розгляду судом спору про його незаконне звільнення, ним не було заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, просив стягнути на його користь середній заробіток на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України.
28. Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та вирішуючи питання щодо правильності застосування цими судами норм чинного законодавства, Верховний Суд виходить з такого.
29. Згідно з приписами статті 236 Кодексу законів про працю України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
30. Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.
31. Отже, положення статті 236 вказаного Кодексу встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання заробітної плати чи неможливості працевлаштуватись.
32. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини свідчать, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2017 року у справі № 807/539/17 позовну заяву ОСОБА_1 поновлено на посаді завідуючого сектором юридичного забезпечення та роботи з персоналом Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Закарпатській області з 01 січня 2017 року.
33. Відповідно до пункту 34 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов?язків.
34. Відтак, існування зазначеного судового рішення породжує у відповідача обов?язок щодо поновлення позивача на вказаній посаді, який має бути здійснений, шляхом видання відповідачем відповідного наказу.
35. В свою чергу, позивач, звертаючись до суду з цим позовом, крім іншого, зазначив, що на посаді він поновлений не був, що свою чергу свідчить про затримку відповідачем виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника та свідчить про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за час такої затримки в силу приписів статті 236 Кодексу законів про працю України.
36. Однак, суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи цю справу по суті, зазначили, що підставою для звернення позивача з даним позовом стало наявність у нього права на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як вимоги, яка ним не була заявлена одночасно з вимогою про поновлення на роботі та, відповідно, не була вирішена судом.
37. Також суди, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, застосували положення частини сьомої статті 235 Кодексу законів про працю України як до вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка не заявлялась позивачем при зверненні до суду із позовом про поновлення на роботі, та стягнув на його користь середній заробіток за один рік.
38. Верховний Суд вважає такі висновки судів передчасними та необґрунтованими, оскільки під час розгляду вказаної справи суди не встановили належним чином дійсний зміст вимог позивача.
39. За змістом касаційної скарги, так як і за змістом позовної заяви позивач вказує про невиконання відповідачем судового рішення щодо поновлення його на роботі. Вказана обставина не заперечується і відповідачем, який, зокрема у відзиві на касаційну скаргу зазначає про неможливість виконання цього судового рішення з причини ліквідації державного органу, посаду в якому обіймав позивач.
40. Однак, суд першої інстанції, помилку якого не виправив і суд апеляційної інстанції, залишив ці обставини поза увагою та без належного дослідження, у зв`язку з чим порушив принцип диспозитивності, визначений статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України.
41. Також суди попередніх інстанцій не дослідили обставини та не встановили чи працював позивач та мав він заробіток протягом періоду, за який звернувся о суду з вимогою стягнути на його користь середній заробіток; не встановлено факт виконання чи невиконання судового рішення про поновлення його на посаді; не досліджено кількість фактичних днів затримки виконання зазначеного позивачем судового рішення.
42. Верховний Суд наголошує, що частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено безальтернативний обов`язок суду вживати передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
43. Отже, суди попередніх інстанцій не вчинили необхідних дій, спрямованих на встановлення фактичних обставин справи без яких неможливо вирішити цей спір по суті.
44. Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного та об`єктивного вирішення справи, а в силу положень статті 341 Кодексу адміністративного судочинства їх встановлення судом касаційної інстанції не допускається.
45. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
46. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
47. З огляду на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального законодавства, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому необхідно дослідити усі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та з урахуванням установленого статтею 6 цього Кодексу принципу верховенства права.
VIІ. Судові витрати
48. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3 341 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року задовольнити частково.
2. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року у цій справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. А. Губська
Судді М.В. Білак
В.М. Соколов