ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2022 року

м. Київ

справа № 260/1402/18

адміністративне провадження № К/9901/34880/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року (головуючий суддя: Гінда О.М., судді: Заверуха О.Б., Ніколін В.В.) у справі № 260/1402/18 за позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування припису та постанови,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

12 грудня 2018 року ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Закарпатській області (далі також відповідач або Управління Держпраці), в якому просив визнати протиправним та скасувати припис про усунення виявлених порушень № ЗК 249/215/АВ/П від 14 червня 2018 року та постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЗК 249/215/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-106 від 03 липня 2018 року.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 червня 2019 року позов задоволено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 червня 2019 року скасовано, ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач направив на адресу Верховного Суду касаційну скаргу (надійшла поштою 14 грудня 2019 року), у якій скаржник просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року та залишити в силі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 червня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

16 січня 2020 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду 07 червня 2022 року справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було видано наказ від 07 червня 2018 року № 96 про проведення інспекційного відвідування позивача щодо порушень при оформленні трудових відносин.

На підставі наказу від 07 червня 2018 року № 96 було видано направлення від 08 червня 2018 року № 564 на проведення інспекційного відвідування позивача з метою перевірки додержання законодавства про працю за зверненням щодо дотримання трудового законодавства при оформленні трудових відносин.

Результати проведеного інспекційного відвідування позивача відображені в Акті інспекційного відвідування № ЗК249/215/АВ від 14 червня 2018 року.

Як зазначено в Акті № ЗК249/215/АВ від 14 червня 2018 року, в ході інспекційного відвідування було встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснює свою діяльність в магазині " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", за адресою: АДРЕСА_1 . При проведенні інспекційного відвідування з фотофіксацією за місцем здійснення діяльності позивача знаходилися і виконували роботи з викладки і реалізації товару ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

У письмовому поясненні від 13 червня 2018 року ОСОБА_3 повідомила, що у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 вона підміняє іншого продавця перший день і жодного договору з нею не укладалося.

У письмовому поясненні від 13 червня 2018 року ОСОБА_4 повідомила, що у магазин фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 вона іноді приходить допомагати без укладення з нею трудового договору.

14 червня 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 представив неналежним чином оформлені документи, а саме: трудовий договір з ОСОБА_4 від 11 червня 2018 року, наказ № 3 від 04 червня 2018 року про прийом на роботу та повідомлення фіскальної служби від 14 червня 2018 року, однак на даних документах не було підпису позивача та підпису ОСОБА_4 .

За змістом акту перевірки підтверджуючих документів щодо перебування в трудових відносинах з ОСОБА_3 позивач під час інспекційного відвідування не надав.

Вказаний Акт інспекційного відвідування за № ЗК249/215/АВ від 14 червня 2018 року був підписаний позивачем без зауважень та заперечень на нього.

За наслідками проведеного інспекційного відвідування, результати якого відображені в Акті № ЗК249/215/АВ від 14 червня 2018 року, головним державним інспектором Управління Держпраці у Закарпатській області Гукс М.М. було винесено припис № ЗК249/215/АВ/П від 14 червня 2018 року про усунення виявлених порушень.

03 липня 2018 року першим заступником начальника Управління Держпраці у Закарпатській області було винесено постанову за № ЗК249/215/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-106 про накладення на позивача штрафу в сумі 223 380 грн за порушення законодавства про працю, а саме: за використання найманої праці без належного оформлення трудових відносин на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України (далі також КЗпП України).

Не погодившись із приписом про усунення виявлених порушень та постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду.

IIІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

Позовні вимоги мотивовані тим, що на час проведення інспекційного відвідування 13 червня 2018 року у позивача на підставі трудового договору працювали двоє найманих працівників - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які були допущені до роботи та перебували на час перевірки у магазині по АДРЕСА_1 . Громадяни ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у трудових відносинах з позивачем не перебували та не були допущені ним до роботи, що підтверджується їх письмовими поясненнями. Громадяни ОСОБА_4 та ОСОБА_3 були подругами ОСОБА_5 та маючи бажання влаштуватися на роботу до позивача прийшли для з`ясування у ОСОБА_5 умови праці та в цей час були сфотографовані працівниками відповідача. При цьому, як повідомила позивача ОСОБА_5 у працівників відповідача не було направлення на проведення інспекційного відвідування. Вказані обставини досліджувалися Ужгородським міськрайонним судом при розгляді справи № 308/7100/18 та постановою суду від 14 вересня 2018 року, яка набуло законної сили встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не виконували роботи у магазині, а тому в силу статті 78 КАС України дані обставини є преюдиційними та не підлягають доказуванню.

Представник відповідача у відзиві на позов просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, мотивуючи тим, що під час інспекційного відвідування позивача було встановлено, що в магазині " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", АДРЕСА_1 - знаходилися і виконували роботу з викладки і реалізації товару наступні громадяни: ОСОБА_3 , яка письмово повідомила, що вона підміняє іншого продавця перший день і жодного договору з нею не укладалося та ОСОБА_4 , яка письмово повідомила, що вона іноді приходить допомагати без укладення з нею трудового договору. Також представник відповідача зазначав, що позивач під час проведення інспекційного відвідування уклав трудові договори з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а не раніше, з метою уникнення відповідальності за допуск працівників до роботи без укладення трудового договору. Вважає, що позивач допустив до роботи працівників без укладання з ними трудових договорів, відтак представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не було доведено належними та допустимими доказами факт допуску ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до роботи, при цьому постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, яка набула законної сили, встановлено обставини відсутності трудових відносин між позивачем та вище вказаними громадянами, зокрема щодо виконання ними робіт, підпорядкування внутрішньому трудовому розпорядкові та отримання заробітної плати за виконання роботи.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив, що в ході інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 , встановлено, що за місцем здійснення його діяльності, у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 , знаходилися і виконували роботи з викладки і реалізації товару ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , тобто позивач допустив до роботи вказаних осіб без укладення трудових договорів з ними.

Суд апеляційної інстанції звернув увагу, що у власноручно написаному письмовому поясненні від 13 червня 2018 року ОСОБА_3 зазначила, що у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 вона підміняє іншого продавця перший день і жодного договору з нею не укладалося.

У власноручно написаному письмовому поясненні від 13 червня 2018 року ОСОБА_4 вказала, що у магазин фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 вона іноді приходить допомагати, жодний договір з нею укладався.

Проаналізувавши надані суду документи, суд апеляційної інстанції зазначив, що на момент проведення перевірки, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 не перебували, а отже позивач допустив до роботи вказаних осіб без укладення трудових договорів. Також у власноручно написаних письмових поясненнях від 13 червня 2018 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вказали, що ФОП ОСОБА_1 жодних договорів з ними не укладав.

За позицією суду апеляційної інстанції, у постанові Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у справі № 308/7100/18 не надавалася правова оцінка доказам, які подані у цій справі, що виключає можливість застосування частини 4 статті 78 КАС України до спірних правовідносин.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕННЯ

Скаржник не погоджується з постановою суду апеляційної інстанції, вважає, що вказане рішення прийнято незаконно та необґрунтовано, з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного та неправильного встановлення обставин справи.

В обґрунтування доводів щодо порушення судом норм процесуального права, а саме пункту 3 частини 3 статті 353 КАС України, скаржник зазначає про те, що позивач у справі та його представник не отримували апеляційної скарги у справі, не були повідомленні про дату та час судового засідання, що призвело до винесення рішення за їх відсутності.

За позицією скаржника, факт неповідомлення підтверджується матеріалами справи, з якими представник Дрюченко О. ознайомився у Закарпатському окружному адміністративному суду 25 листопада 2019 року. Так, у протоколі судового засідання від 22 жовтня 2019 року у пункті 2,3 зазначено, що справа розглядається за відсутності учасників, оскільки такі належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, вказана обставина відображена і в постанові, проте повістка, яка була направлена на адресу позивача повернута без вручення 28 жовтня 2019 року, що підтверджується конвертом 7900727691690 зі штампом Восьмого апеляційного адміністративного суду, а апеляційна скарга, ухвала про відкриття провадження у справі та супровідний повернуті без вручення ОСОБА_1 04 листопада 2019 року, що підтверджується конвертом 790072758334.

Звертає увагу, що на момент винесення оскаржуваної постанови у суду були відсутні докази повідомлення про дату, час та місце судового засідання сторони позивача.

Також у справі міститься звіт про направлення повідомлення на електронну пошту, в якому зазначено, що лист не доставлений.

У відзиву на касаційну скаргу відповідач зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції винесена у відповідності до вимог чинного законодавства України, з врахуванням всіх фактичних обставин справи, в межах наданих суду повноважень, та судом вірно застосовано як норми матеріального так і процесуального права.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З метою безумовного дотримання цього конституційного принципу в частині третій статті 2 та статті 9 КАС України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.

Принцип змагальності судового провадження охоплює собою право особи, крім можливості подавати власні докази, знати про існування всіх представлених доказів та пояснень іншими учасниками справи, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду, мати можливість знайомитись з матеріалами справи та робити з них копії, а також володіти відповідними знаннями (залучати професійного представника) та змогу коментувати представлені докази та пояснення у належній формі та у встановлений час.

На сьогодні Європейським судом з прав людини сформовані вже сталі підходи до розуміння принципу змагальності як однієї з базових гарантій права особи на справедливий суд, що може та, певною мірою, повинна враховуватися судами України при розгляді справи та винесенні рішень.

У справі «Салов проти України» (заява №65518/01, п. 87) Суд зробив висновок, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу («Руїс-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain), заява №12952/87, п. 63).

У справі «Лазаренко та інші проти України» (№70329/12, п. 37) Суд нагадує, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, невід`ємними частинами права на суд необхідно розглядати, зокрема, такі вимоги, як змагальність процесу (Екбатані проти Швеції (Ekbatani v. Sweden), заява №10563/83, п. 24-33) та право на ефективну участь (T. проти Сполученого Королівства (T. v. the United Kingdom), заява №24724/94, п. 83-89).

Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття «право на справедливий суд», що гарантоване Конвенцією.

Так, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року, апеляційну скаргу Управління Держпраці у Закарпатській області задоволено. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 червня 2019 року у справі № 260/1402/19 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволені позову відмовлено.

За змістом постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року зазначено, що сторони у судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про його дату, час та місце.

Водночас скаржник наполягає на тому, що він не був належним чином повідомлений про час, дату та місце судового засідання.

Так, ухвала Восьмого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження від 16 вересня 2019 року була направлена на адресу позивача 16 вересня 2019 року, що підтверджується супровідним листом, проте конверт повернувся на адресу суду 04 листопада 2019 року з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Ухвала Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року про призначення справи до апеляційного розгляду на 22 жовтня 2019 року та повістка - повідомлення були направленні на адресу позивача, проте конверт повернувся на адресу суду 28 жовтня 2019 року з позначкою за закінченням встановленого строку зберігання.

Водночас повістка-повідомлення була направлена на електрону пошту представника позивача, проте в матеріалах справи наявний звіт про те що лист не доставлено.

Частиною 1 статті 11 КАС України встановлено, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Відповідно до частини 1, 2 статті 124 КАС України судові виклики і повідомлення здійснюються повістками про виклик і повістками повідомленнями. Повістки про виклик у суд надсилаються учасникам справи, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а повістки-повідомлення - учасникам справи з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов`язковою.

Згідно частини 3 статті 126 КАС України повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, крім випадку, коли повістка вручається безпосередньо в суді.

Відповідно до вимог статті 129 КАС України за письмовою заявою учасника судового процесу, який не має офіційної електронної адреси, текст повістки надсилається йому судом електронною поштою, факсимільним повідомленням, телефонограмою, текстовим повідомленням з використанням мобільного зв`язку на відповідну адресу електронної пошти, номер факсу, телефаксу, телефону, зазначені у відповідній письмовій заяві. Учасник судового процесу повинен за допомогою електронної пошти (факсу, телефону) негайно підтвердити суду про отримання тексту повістки. Текст такого підтвердження роздруковується, а телефонне підтвердження записується відповідним працівником апарату суду, приєднується секретарем судового засідання до справи і вважається належним повідомленням учасника судового процесу про дату, час і місце судового розгляду. В такому випадку повістка вважається врученою учаснику судового процесу з моменту надходження до суду підтвердження про отримання тексту повістки.

Отже, процесуальним законодавством передбачено обов`язок суду належним чином повідомити сторін та інших осіб які беруть участь у справі, не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, крім випадку, коли повістка вручається безпосередньо в суді.

Відповідно до частин 1, 2 статті 313 КАС України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважним. Неявка сторін або інших учасників справи, належними чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зміст наведених норм права дає підстави дійти висновку, що розгляд справи судом апеляційної інстанції, якщо справа відповідно до КАС України розглядається з їх повідомленням, здійснюється за обов`язкового повідомленням сторін про дату, час та місце розгляду справи. Суд апеляційної інстанції має переконатися у належному повідомленні учасників справи, та у випадку відсутності відомостей про вручення їм судової повістки відкласти розгляд справи.

Беручи до уваги, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 22 жовтня 2019 року, а конверти повернулися на адресу суду 28 жовтня 2019 року та 04 листопада 2019 року, водночас повістка-повідомлення направлена на електрону адресу представник позивача не доставлена, у суду апеляційної інстанції на час розгляду справи не було відомостей про вручення позивачу або його представнику повістки.

Також на підтвердження обізнаності суду на час розгляду справи про неотримання позивачем поштового відправлення з причини «за закінченням терміну зберігання», матеріали справи не містять будь-яких інших доказів.

Таким чином, у суду апеляційної інстанції не було підстав стверджувати, що позивач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а відтак, здійснення розгляду цієї апеляційної скарги у відкритому судовому засіданні без участі позивача відбулось з порушенням норм статті 307 КАС України.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає належних відомостей про вручення йому судової повістки або будь-яких інших доказів на підтвердження обізнаності про дату, час і місце судового засідання, є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, постановив рішення без повідомлення осіб, чим порушив право скаржника на справедливий апеляційний перегляд справи, а також принципи змагальності сторін, офіційного з`ясування всіх обставин у справі. Наведене є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2020 у справі №215/4063/16-а, від 29.04.2020 у справі №200/16635/16-а (2а/200/646/16), від 20.10.2020 у справі №620/142/19 та від 11.11.2020 у справі №682/3398/17, від 11 березня 2021 року у справі № 810/5763/15.

Верховний Суд зазначає, що за наявності безумовних підстав для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд, суд касаційної інстанції позбавлений можливості надати правову оцінку законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення в контексті доводів та вимог касаційної скарги.

Згідно частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 3 частини третьої статті 353 КАС України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Згідно частини четвертої цієї статті справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення рішення, яке не відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості, а тому воно підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 260/1402/18 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

А. А. Єзеров

В. М. Шарапа