ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 260/1491/24

адміністративне провадження № К/990/32539/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Єресько Л.О.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №260/1491/24

за позовом ОСОБА_1

до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

про визнання протиправною та скасування постанови

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 2 квітня 2024 року

(головуючий суддя: Калинич Я.М.)

і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2024 року

(головуючий суддя: Сеник Р.П., судді: Онишкевич Т.В., Судова-Хомюк Н.М.).

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

12 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі також - «Відділ»), у якій просив:

визнати протиправною і скасувати постанову ВП НОМЕР_1;

зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції невідкладно виконати рішення суду №260/7743/21.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 2 квітня 2024 року у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду відмовлено та повернуто позовну заяву ОСОБА_1 з усіма доданими до неї документами.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 2 квітня 2024 року про повернення позовної заяви - без змін.

Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою на них до Верховного Суду.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий розгляд.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження, позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права та зазначає, що суди, на його переконання, не забезпечили ефективного та справедливого захисту його прав. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції передчасно, без дослідження усіх вказаних позивачем обставин, відхилив наведені позивачем доводи в обґрунтування підстав пропуску строку. На думку позивача, ті обставини, що він є інвалідом 2 групи, має кульове поранення, похилий вік та хворобливий стан здоров`я, а також позбавлений адвокатської допомоги є поважними причинами пропуску строку звернення до суду. До того ж вказує, що такі обставини як ненадсилання йому виконавчою службою копії постанови про закінчення виконавчого провадження, яка є предметом цього спору, зволікання судом першої інстанції з виготовленням та відправкою кореспонденції, в тому числі місячний строк отримання судової кореспонденції є непереборними обставинами, які не залежали від його волі та безпосередньо вплинули на порушення ним строків звернення до суду за захистом його прав.

Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Відповідач свого відзиву на касаційну скаргу не подав, що не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у силу частини четвертої статті 338 КАС України. Згідно з довідкою про доставку електронного листа, ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження у цій справі доставлено відповідачу 16 жовтня 2024 року о 04:27 год.

ІІ. Мотиви Верховного Суду

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), виходить із такого.

Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів скарги ОСОБА_1 про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

В контексті порушеного питання Верховний Суд зазначає наступне.

Як вбачається з обставин цієї справи ОСОБА_1 подав до суду позов, предметом якого є визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 від 8 червня 2023 року та зобов`язання відповідача невідкладно виконати рішення суду №260/7743/21.

Відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у судовому порядку розглядався позов ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Так, рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року у справі №260/7743/21 вказаний позов ОСОБА_1 задоволено частково:

визнано протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо зменшення ОСОБА_1 відсоткового значення розміру пенсії з 83% до 80% сум грошового забезпечення, починаючи з 1 квітня 2019 року;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити з 1 квітня 2019 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб», на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 83% сум грошового забезпечення, з врахуванням рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 травня 2020 року у справі №260/918/20 та рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 2 квітня 2021 року у справі №260/517/21, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні позову у частині інших позовних вимог відмовлено.

Вказане судове рішення було направлене на примусове виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

У подальшому позивач оскаржив бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у судовому порядку, звернувшись до суду з позовом у межах судової справи №260/9734/23, у якому просив:

1) визнати протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, який не здійснює належних дій щодо примусового виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року у справі №260/7743/21;

2) зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції здійснити належні дії щодо примусового виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року у справі №260/7743/21 у повному обсязі та в строки, визначені судом.

Так, рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року у справі №260/9734/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, Закарпатський окружний адміністративний суд серед іншого зазначив, що жодних аргументів щодо протиправності прийнятого відповідачем рішення про закінчення виконавчого провадження ОСОБА_1 в межах адміністративної справи №260/9734/23 не заявляв, правомірність постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 від 8 червня 2023 року не була предметом розгляду такої адміністративної справи.

Закарпатський окружний адміністративний суд у такому рішенні вказав, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту порушених, на його думку, прав та інтересів в цьому випадку був неналежним способом захисту.

Закарпатський окружний адміністративний суд також у рішенні зазначив, що закінчивши виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №260/7743/21 від 16 червня 2022 року, відповідач вчинив активні юридичні дії, що спричинили виникнення юридичних наслідків у вигляді закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1, тобто бездіяльність в цьому випадку відсутня.

До того ж, Закарпатський окружний адміністративний суд у рішенні зауважив, що права ОСОБА_1 можуть бути порушені, в цьому випадку, саме постановою НОМЕР_1 від 8 червня 2023 року, яка не є предметом оскарження в адміністративній справі №260/9734/23, а питання її правомірності підлягають самостійному доведенню і встановленню на підставі сукупності доказів з урахуванням принципу змагальність сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування у кожному конкретному випадку.

ОСОБА_1 , не погодившись із рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року у справі №260/9734/23, подав апеляційну скаргу на нього.

Із постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду №260/9734/23 від 19 лютого 2024 року вбачається, що у апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказав, що жодних дій, ні Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області, ні державним виконавцем, окрім закінчення виконавчого провадження, не здійснено, а також зауважив, що про постанову про закінчення виконавчого провадження дізнався з рішення суду першої інстанції у цій справі.

Тож, у межах цієї справи суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 було відомо про постанову про закінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 від 8 червня 2023 року, принаймні починаючи з 27 листопада 2023 року.

До того ж, окружний суд зауважив, що подання позивачем апеляційної скарги на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року у справі №260/9734/23 не зупиняє строку оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження від 8 червня 2023 року у межах ВП НОМЕР_1.

Поряд із цим, з позовною заявою у цій справі позивач звернувся 12 березня 2024 року, що підтверджується відбитком поштового штемпелю на конверті, у якому надійшла позовна заява та свідчить за висновком судів попередніх інстанцій про пропуск десятиденного строку на звернення до суду із цим позовом.

Суди попередніх інстанцій також зазначили, що у якості поважних причин такого пропуску ОСОБА_1 зазначає про тривале та недалекоглядне зволікання з виконанням виконавчого листа від 16 червня 2022 року у справі №260/7743/21, похилий вік, хворобливий стан здоров`я та наслідки важкого кульового поранення.

Вирішуючи вказане процесуальне питання, Верховний Суд виходить із такого.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).

Зі змісту наведених норм випливає, що строк звернення до адміністративного суду обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Разом з цим, порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Під «поважними причинами» слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Загалом правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Зрештою право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Частинами першою, другою статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Пунктом 9 частини першої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Тобто, на основі аналізу викладених законодавчих положень висновується, що суд поновлює або продовжує процесуальний строк, якщо визнає поважною причину пропуску цього строку (поважність причин повинен доводити скаржник). Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин. Поряд із цим, причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Перш за все варто зауважити, що у цій справі позивач визнає, що він пропустив процесуальний строк звернення до суду із цим позовом. Проте наполягає, що це сталося через наявність поважних причин, які унеможливили своєчасність звернення до суду.

Надаючи оцінку доводам позивача у контексті визнання вказаних ним причин пропуску процесуального строку поважними, Верховний Суд зазначає наступне.

Предметом цього позову є постанова Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про закінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 від 8 червня 2023 року.

Стаття 287 КАС України визначає особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Так, частина перша вказаної статті визначає, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У позовній заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).

Частина друга статті 287 КАС України передбачає, що позовну заяву може бути подано до суду:

1) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів;

2) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 дізнався про порушення свого права, яке полягає у прийнятті постанови Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про закінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 від 8 червня 2023 року, щонайменше 27 листопада 2023 року, тобто від дати ухвалення рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року у справі №260/9734/23, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Вказаний факт суди встановили з посиланням на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду №260/9734/23 від 19 лютого 2024 року, якою було встановлено, що у апеляційній скарзі ОСОБА_1 стверджував про факт обізнаності із постановою про закінчення виконавчого провадження, яка є предметом цього спору, з рішення суду першої інстанції у справі №260/9734/23.

Водночас, Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Перш за все варто зауважити, що керуючись частиною п`ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22 грудня 2005 року № 3262, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень з`ясовано, що рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року у справі №260/9734/23 було розглянуто у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження.

За визначенням, наведеним у пункті 10 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

З огляду на наведене висновується, що позивач не був присутнім при розгляді справи №260/9734/23 в суді першої інстанції, а отже факт обізнаності позивача про вказане рішення суду від 27 листопада 2023 року міг бути встановлений судами лише під час дослідження питання дати отримання позивачем вказаного судового рішення. Водночас вказані обставини ані судом першої, ані судом апеляційної інстанції досліджені не були.

Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З метою безумовного дотримання цього конституційного принципу в частині третій статті 2 та статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.

Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, невід`ємними частинами права на суд необхідно розглядати, зокрема, такі вимоги, як змагальність процесу (Екбатані проти Швеції (Ekbatani v. Sweden), заява №10563/83, п. 24-33) та право на ефективну участь (T. проти Сполученого Королівства (T. v. the United Kingdom), заява №24724/94, п. 83-89).

Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття «право на справедливий суд», що гарантоване Конвенцією.

Враховуючи те, що суд першої інстанції побудував свій висновок на припущенні, без дослідження належних доказів в підтвердження вказаних обставин у цій справі та з порушенням принципу офіційного з`ясування обставин справи, вказані дії призвели до передчасного висновку про обізнаність позивача про порушення його прав саме з 27 листопада 2023 року.

З огляду на наведене, дата з якою суди ототожнюють строк, з якого позивач дізнався про порушення його прав є помилковим.

Своєю чергою, суд апеляційної інстанції, переглядаючи ухвалу місцевого суду про повернення позовної заяви, теж не звернув увагу на неповне з`ясування обставин справи стосовно визначення дати, з якої позивач дізнався про порушення своїх прав, що, в свою чергу призвело до передчасних висновків судів попередніх інстанцій про пропуск позивачем строку звернення до суду без поважних причин.

У цій справі судам першої та апеляційної інстанцій насамперед слід було б звернути увагу на те, коли саме позивач отримав постанову суду апеляційної інстанції від 19 лютого 2024 року, оскільки саме з цієї дати позивач міг встановити, що вказаним судовим рішенням його право відновлено не було. В подальшому, суди мали встановити, який саме період часу пройшов між отриманням позивачем постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду №260/9734/23 від 19 лютого 2024 року та датою подання цього позову до суду.

Насамкінець, суди мали звернути увагу на доводи позивача щодо його інвалідності, отриманого важкого кульового поранення, поганого самопочуття, похилого віку та необізнаності у аспекті поважних причин пропуску процесуального строку, що також могло свідчити про певні труднощі, які могли стати на заваді для вчасного звернення до суду з цим позовом.

За наведених умов, вбачається неможливим надання оцінки факту та причинам пропуску позивачем строку звернення до суду із цим позовом, адже судами було невірно встановлено дату з якої слід обраховувати початок відліку строку з якого позивач дізнався про порушення свого права.

Тож, за таких умов, висновки судів попередніх інстанцій стосовно пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду із цим позовом вбачаються передчасними, що викликає необхідність скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Враховуючи зазначене, касаційну скаргу ОСОБА_1 належить задовольнити, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 2 квітня 2024 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2024 року скасувати із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 2 квітня 2024 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2024 року у справі №260/1491/24 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції - Закарпатського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

……………………………

…………………………..

………………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Л.О. Єресько,

Судді Верховного Суду