ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 260/1898/22

адміністративне провадження № К/990/36977/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.,

суддів: Рибачука А.І, Стеценка С.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2022 (колегія суддів: Шевчук С.М., Кухтей Р.В., Нос С.П.) у справі № 260/1898/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів, суд -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , як законний представник малолітньої дитини ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому просила:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо невиплати нарахованої, але не виплаченої заборгованості з пенсійних виплат в розмірі 240 254,00 грн.;

стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь позивача нараховану, але не виплачену заборгованість з пенсійних виплат у розмірі 240 254,00 грн.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.09.2022 позов задоволено повністю.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2022 рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.09.2022 у справі № 260/1898/22 скасовано.

Ухвалено постанову, якою провадження у справі № 260/1898/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів закрито.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, позивач подала касаційну скаргу, в якій просить її скасувати та справу направити на продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

В касаційній скарзі позивач посилається на постанову Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 440/6001/21, де спірні правовідносини є подібними, а предметом касаційного перегляду була ухвала про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 170 КАС України, яким передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі. Вказує, що предмет та підстави позову у заявленій справі відрізняються від наведених у справі № 260/3115/21, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції. Також вказує, що судом допущено порушення ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції, оскільки сума пенсії у розмірі 240 254,00 грн. не виплачена, що призводить до погіршення матеріальних умов неповнолітньої дитини.

Ухвалою Верховного Суду від 09.01.2023 відкрито касаційне провадження.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи та вимоги касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до ч.19 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII призначена і виплачується пенсія у зв`язку із втратою годувальника на неповнолітню доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за померлим чоловіком ОСОБА_3 .

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 у справі № 260/3115/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2021, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області щодо обмеження пенсії її максимальним розміром при здійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_2 , по втраті годувальника з 01.10.2020.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області здійснити з 01.10.2020 перерахунок та виплату пенсії по втраті годувальника ОСОБА_2 , у розмірі 60% від суми заробітної плати померлого батька ОСОБА_3 , відповідно до довідки про розмір заробітної плати Закарпатської обласної прокуратури №269-вих.2020 від 28.12.2020, без застосування обмежень її максимального розміру, з врахуванням раніше виплачених сум.

Відповідачем на адресу позивача було надіслано лист від 18.01.2022 за № 0700-0305-8/1881, в якому зазначено, що ГУ ПФУ в Закарпатській області виконало рішення суду № 260/3115/21 від 25.08.2021. Зокрема з 01.10.2020 проведено перерахунок пенсії у розмірі 60% від суми місячної заробітної плати без обмеження граничним розміром, на підставі довідки Закарпатської обласної прокуратури від 28.12.2020 № 269-вих.2020. В результаті проведеного перерахунку, розмір пенсії з 01.10.2020 становить 33106,50 грн. Різниця в пенсії за період з 01.10.2020 по 31.01.2022 в сумі 240254,00 грн., облікована органами Пенсійного фонду України та буде виплачена після надходження коштів з Державного бюджету України.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати нарахованої, але не виплаченої заборгованості з пенсійних виплат в розмірі 240 254,00 грн., позивач звернулася до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що гарантовані законом виплати неможливо поставити в залежність від видатків бюджету, а тому невиплата пенсії в повному обсязі порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право мирно володіти своїм майном.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі апеляційний суд дійшов висновку, що предметом спору у цій справі є саме невиконання/неналежне виконання органом державної влади судового рішення у справі № 260/3115/21. У разі невиконання судового рішення позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, у відповідності до КАС України або звернутись із відповідною заявою в порядку судового контролю за виконанням рішення суду. Суд вказав, що наявні підстави для закриття провадження у справі, оскільки спір у даній справі виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що уже були предметом розгляду судів у інших провадженнях, проте, на стадії виконання таких судових рішень.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.

Як убачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись із цим позовом, фактично просить суд зобов`язати відповідача виконати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 у справі № 260/3115/21, на підставі якого позивачу здійснено перерахунок пенсії та донараховано 240254,00 гривень.

Положеннями частини другої статті 14, частини першої статті 370 КАС України, передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до статті 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Частиною п`ятою статті 372 КАС України визначено, що процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішує суддя адміністративного суду одноособово, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

За частиною першою статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону № 1404-VIII державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII, у рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа.

аналізу вищезазначених законодавчих норм слідує, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а та 16.02.2019 у справі № 816/2016/17.

Згідно статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.

Відповідно до вимог статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Верховний Суд звертає увагу, що вищезазначені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Статтею 129-1 Конституції України регламентовано, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Верховний Суд звертає увагу, що у разі незгоди із рішеннями, діями чи бездіяльністю, вчиненими відповідачами на виконання судового рішення у справі № 260/3115/21 позивач може скористатися процесуальним механізмом судового контролю та звернутися до суду першої інстанції із відповідною заявою про визнання таких рішень, дій чи бездіяльності протиправними відповідно до статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, а не подавати новий адміністративний позов.

Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.

Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15, від 17.04.2019 у справі № 355/1648/15-а, від 21.08.2019 у справі № 295/13613/16, від 22.028.2019 у справі № 522/10140/17 та від 21.11.2019 у справі № 802/1933/18-а, від 24.09.2020 у справі № 640/15623/19.

Відтак, суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, обґрунтовано виходив з того, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

У постанові від 22.03.2018 у справі № П/9901/135/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що поняття «спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Водночас, суд апеляційної інстанції закрив провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України, згідно якої суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Позивач в касаційній скарзі посилається на постанову Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 440/6001/21, де спірні правовідносини є подібними, а предметом касаційного перегляду була ухвала суду про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 170 КАС України, якою передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.

Відповідно до наведеної норми тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 9901/433/18.

Верховний Суд в постанові від 10.11.2021 у справі № 440/6001/21 дійшов висновку, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. Тому суд у наведеній справі скасував ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, постановлену на підставі п.2 ч. 1 ст. 170 КАС України, та направив для продовження розгляду.

Відтак, постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні в частині мотивів.

Колегія суддів не приймає доводи позивача щодо порушення ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції, оскільки сума пенсії у розмірі 240 254,00 грн. нарахована позивачу та буде виплачена в порядку черговості.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

Відповідно до частин першої статті 351 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Керуючись ст.ст. 345 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2022 змінити в частині мотивів.

В решті постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2022 залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді А.І. Рибачук

С.Г Стеценко