ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2023 року

м. Київ

справа №260/2244/21

адміністративне провадження № К/990/2614/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Соколова В.М., Губської О.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 260/2244/21

за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 червня 2022 року, ухвалене головуючим суддею Калинич Я.М.

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Улицького В.З., суддів: Кузьмича С.М., Матковської З.М.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - відповідач, НАЗК) про визнання протиправними дії НАЗК щодо визначення ОСОБА_1 суб`єктом декларування відповідно до Закону України "Про запобігання корупції", які вчинені шляхом направлення йому повідомлення від 07.05.2021 №47-02/30998/21 про неподання декларації за 2020 рік та про зобов`язання його подати таку декларацію, як особу, уповноважену на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в порядку частини першої статті 45 Закону України "Про запобігання корупції".

2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що отримав від НАЗК повідомлення від 07.05.2021 № 47-02/30998/21 про факт неподання ним декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Вказані дії відповідача щодо визначення його суб`єктом декларування позивач уважає протиправними, оскільки на його думку він не має статусу особи, яка відповідає визначенню суб`єкта декларування, та відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про запобігання корупції" від 14.10.2014 № 1700-VII (далі - Закон № 1700-VII) на нього не поширюється дія вказаного закону. Крім того, зазначає, що в повідомленні відсутні обґрунтування та посилання на відповідну норму цього Закону за якою позивача можна було б віднести до категорії суб`єктів декларування.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

3. ОСОБА_1 займається адвокатською діяльністю згідно свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 21/112, виданого на підставі рішення Закарпатської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 03.06.1994 № 5.

4. Згідно рішення конференції адвокатів Закарпатської області від 18.03.2017 ОСОБА_1 було обрано до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області членом дисциплінарної палати, що підтверджується довідкою Ради адвокатів Закарпатської області від 08.06.2021 № 08/06-1.

5. На адресу позивача 24.05.2021 було надіслано повідомлення від 07.05.2021 № 47-02/30998/21 НАЗК про факт неподання ним декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за підписом в.о. керівника Управління проведення спеціальних перевірок та моніторингу способу життя НАЗК ОСОБА_2 .

6. Відповідно до частини другої статті 51-2 Закону № 1700-VII за результатами контролю щодо своєчасності подання декларацій особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, встановлено, що позивачем не подано щорічну декларацію за 2020 рік.

7. У вказаному повідомленні зазначено, що протягом десяти днів з дня отримання цього повідомлення позивач повинен подати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування в порядку, визначеному частиною першою статті 45 Закону № 1700-VII.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

8. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.06.2022, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2022, у задоволені адміністративного позову відмовлено.

8.1. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не наведено жодних фактів з посиланням на відповідні докази, які б вказували на те, що вчинені відповідачем дії та/або направлене позивачу повідомлення порушило право позивача на незалежність його адвокатської діяльності.

8.2. Суди попередніх інстанцій зауважили, що направлення відповідачем оскаржуваного повідомлення не порушує прав позивача, оскільки зміст повідомлення є таким, що носить інформаційний характер з приводу необхідності подання декларації та правових наслідків щодо такої не подачі. В той же час, самі дії відповідача щодо направлення повідомлення є такими, що направлені на виконання ним обов`язку, покладеного на нього частиною другою статті 51-2 Закону № 1700-VII. При цьому, виконання відповідачем законодавчо закріпленого за ним обов`язку не свідчить про порушення НАЗК незалежності адвокатури, оскільки не стосуються питань функціонування адвокатури чи безпосередньої діяльності всіх адвокатів, здійснення ними захисту, представництва.

8.3. На думку судів обох інстанцій, питання щодо того, чи є член дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області, яким є позивач, особою уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та чи зобов`язаний подавати декларацію, то вирішення вказаних питань відноситься до компетенції органів, уповноважених на складення адміністративного протоколу за несвоєчасну подачу декларації та органу досудового розслідування при притягненні до кримінальної відповідальності в разі неподання декларації, якщо ці органи прийдуть до висновку, що вона є суб`єктом декларування або прийдуть до протилежного висновку.

8.4. Також суди попередніх інстанцій, зважаючи на загальновідомі ознаки та властивості нормативно-правового й індивідуального актів, дійшли висновку, що оскаржуване повідомлення не підпадає під ознаки таких актів, оскільки не містить ознак формальної обов`язковості.

8.5. У підсумку суди попередніх інстанцій констатували, що відповідач діяв у порядку, спосіб та в межах наданих йому повноважень, а відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

9. До Верховного Суду 23.01.2023 надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій скаржник просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.06.2022 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2022, та ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

10. Ця касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) із посиланням на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування підпункту "в" пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 1700-VII у подібних правовідносинах.

10.1. Касаційна скарга мотивована тим, що вчинення відповідачем оскаржуваних дій по надісланню позивачу повідомлення від 07.05.2021 №47-02/30998/21 беззаперечно порушує його права, які підлягають захисту у судовому порядку, оскільки у будь якому випадку і незалежно від обраного позивачем способу поведінки для нього настають негативні наслідки. Так, як зазначає скаржник, у випадку подання декларації після отримання згаданого повідомлення від відповідача, останній вживає дій для складення відносно позивача протоколу про адміністративне правопорушення за вчинення корупційного діяння, передбаченого статтею 172-6 КУпАП, а у разі неподання такої декларації відповідач надсилає відповідне повідомлення до правоохоронних органів і порушує перед ними питання про внесення до ЄРДР відомостей відносно мене за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-3 КК України. Проте, цим обставинам суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки.

10.2. На думку заявника касаційної скарги, для правильно вирішення спору у даній справі достатньо з`ясувати фактично одну обставину, а саме, чи є позивач за змістом підпункту "в" пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 1700-VII суб`єктом, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Однак, суди попередніх інстанцій самоусунулися від з`ясування цієї обставини, яка безсумнівно входить до кола предмета доказування у цій справі, переклавши з`ясування цієї обставини на інших суб`єктів (органи, уповноважені на складення адміністративного протоколу за несвоєчасну подачу декларації та органи досудового розслідування при притягненні до кримінальної відповідальності в разі неподання декларації).

10.3. Касатор підкреслює, що адвокатура є недержавним самоврядним інститутом, а діяльність адвокатури не пов`язана з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, тому державні органи не можуть втручатись в її роботу. Аналіз положень Закону № 5076-VI свідчить, що КДКА є органом адвокатського самоврядування, яка створена з іншою метою, ніж органи державної влади, державного управління та органи місцевого самоврядування, яке не уповноважено вказаним Законом на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

10.4. Звертає увагу Суду, що суди попередніх інстанцій не надали жодної правової оцінки наявному у матеріалах цієї справи листу самого ж НАЗК від 17.02.2020 вих. № 45-08/5374/20 про те, що діяльність адвокатури не пов`язана з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування і державні органи не можуть втручатися в її роботу, а тому на Голову, заступників Голови, членів Вищої КДКА та Голову, заступників Голови та членів КДКА не поширюється дія Закону в частині можливості віднесення вказаних осіб до осіб, які прирівнюються до уповноважених осіб на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

10.5. Окрім того, посилається на те, що окремі норми Закону № 1700-VII були предметом дослідження Конституційного Суду України, який у Рішенні № 3-р/2019 від 06.06.2019 вказав, що покладення на особу, яка не уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, обов`язку декларування відповідно до вимог закону може розглядатися як втручання у приватне (особисте) та сімейне життя цієї особи, а тому таке втручання має здійснюватися з дотриманням вимог Конституції України, що має вищу юридичну силу. Також у рішенні № 5-рп/2005 від 22.09.2005 Конституційний Суд України наголосив на важливості вимог визначеності, ясності та недвозначності юридичної норми. Бо інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування в правозастосовній практиці й неминуче призводить до сваволі.

10.6. До того ж, у цьому Рішенні Конституційний Суд України зауважив, що юридичні конструкції норм права (дефініції, диспозиції), які не дають змоги їх адресатам - фізичним особам, що здійснюють діяльність, пов`язану із запобіганням, протидією корупції, чітко з`ясовувати свої обов`язки щодо подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, повною мірою визначати свою поведінку та передбачати наслідки своїх дій. В окремих випадках довільне тлумачення оспорюваних положень Закону № 1700-VII спеціально уповноваженими суб`єктами (органами державної влади) у сфері протидії корупції може призвести до сваволі у притягненні зазначених фізичних осіб до юридичної відповідальності, обумовлювати настання для них інших негативних правових наслідків.

10.7. Таким чином, на переконання скаржника, відмовивши ОСОБА_1 у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права - підпункт "в" пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 1700-VII та порушили норми процесуального права, що у відповідності до приписів пункту 3 частини першої статті 349 КАС України є підставою для скасування судових рішень повністю і ухвалення нового рішення по суті спору про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

11. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду касаційної скарги визначено колегію суддів у складі: Єресько Л.О. (суддя-доповідач), судді: Загороднюк А.Г., Соколов В.М.

11.1. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02.02.2023 відкрите касаційне провадження №К/990/2614/23 за вищевказаною касаційною скаргою.

11.2. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 08.03.2023 закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження без виклику учасників за наявними у справі матеріалами.

11.3. Членом судової колегії - суддею Загороднюком А.Г. 09.03.2023 подано заяву про самовідвід від участі в розгляді цієї справи.

11.4. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09.03.2023 задоволено заяву судді Загороднюка Андрія Григоровича про самовідвід; відведено суддю Загороднюка Андрія Григоровича від участі у розгляді справи № 260/2244/21. Передано матеріали адміністративної справи № 260/2244/21 до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, Положенням про автоматизовану систему документообігу суду та Тимчасовими засадами використання автоматизованої системи документообігу суду.

11.5. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.03.2023, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 09.03.2023 №399/078-23 у зв`язку із постановленням Верховним Судом 09.03.2023 ухвали про відведення судді Загороднюка Андрія Григоровичавід розгляду матеріалів цієї касаційної скарги, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Соколов В.М., Губська О.А.

Позиція інших учасників справи

13. Від НАЗК 08.02.2023 до Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

13.1. У цьому відзиві відповідач вказує, що зі змісту положення підпункту "в" пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 1700-VIІ слідує, що дія цього Закону поширюється на невизначене коло осіб (у тому числі тих, які не займають посад в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування), які є членами конкурсних та дисциплінарних комісій, утворених відповідно до інших законів. Поширення дії Закону № 1700-VIІ на членів деяких органів адвокатського самоврядування жодним чином не порушує принципу незалежності ні адвокатури в цілому, ні окремих адвокатів, оскільки не стосується питань функціонування адвокатури/адвокатського самоврядування чи безпосередньої діяльності адвокатів - здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Дії відповідача на етапі направлення позивачу повідомлення не порушують його прав.

13.2. Відповідач наголошує, що обов`язок щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті НАЗК декларацію є імперативним і поширюється на всіх без винятку осіб, що зазначені у підпункті "в" пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 1700-VIІ, а вичерпний перелік осіб, на яких не поширюється дія розділу VII цього Закону, зазначений в абзаці 1 частини п`ятої статті 45 Закону № 1700-VIІ. Своєю чергою, на переконання відповідача, члени кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури не лише не належать до жодної з категорій осіб, визначених в абзаці 1 частини п`ятої статті 45 Закону № 1700-VIІ, а й характеризуються прямо протилежними ознаками.

13.3. Відповідач указує, що у цьому випадку НАЗК повідомило позивача про необхідність подачі декларації та попередило про наслідки її неподання взагалі чи протягом десяти днів з дня отримання повідомлення. Тобто у позивача були межі розсуду та вибору, а саме подати декларацію чи не подавати її взагалі.

13.4. НАЗК підкреслює, що оскаржуване повідомлення носить виключно інформаційний характер з приводу необхідності подання декларації та правових наслідків щодо такого неподання, а тому на переконання відповідача, у вказаному випадку у відносинах між НАЗК та ОСОБА_1 не виникло обставин, що призвели до порушення його прав, які у свою чергу, підлягали б поновленню в судовому порядку.

14. 24 лютого 2023 року від НАЗК надійшло клопотання про закриття провадження у справі, мотивоване тим, що ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, що підтверджується правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 02.02.2023 у справі № 260/3380/21, спірні правовідносини у якій є подібними до справи № 260/2244/21, зокрема виникли з аналогічних підстав, регулюються одними нормами права та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги.

Позиція Верховного Суду

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

15. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

16. Частиною третьою статті 341 КАС України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

17. Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, виходить із такого.

18. Касаційне провадження у справі відкрите на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України із посиланням на необхідність формулювання Верховним Судом висновку щодо застосування підпункту "в" пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 1700-VII.

19. Предметом судового контролю у цій справі є дії НАЗК щодо визначення позивача суб`єктом декларування відповідно до Закону № 1700-VII та щодо направлення йому повідомлення від 07.05.2021 №47-02/30998/21 про неподання декларації за 2020 рік як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і про зобов`язання його подати таку декларацію у порядку частини першої статті 45 Закону № 1700-VII.

20. В аспекті порушеного у касаційній скарзі питання колегія суддів враховує, що після відкриття касаційного провадження у цій справі Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.02.2023 у справі № 260/3380/21 сформувала правовий висновок у подібних правовідносинах щодо можливості оцінки судом повідомлення НАЗК про неподання декларації, як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та зобов`язання подати таку декларацію у порядку частини першої статті 45 Закону № 1700-VII, як і оцінки дій службових осіб уповноваженого органу щодо його складання.

21. У вказаній постанові Велика Палата, окрім іншого, дійшла висновку, що оскільки направлене позивачу повідомлення не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 19 КАС України та саме по собі не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для позивача, то оскарження дій НАЗК щодо його направлення позивачу не може бути предметом самостійного розгляду в порядку адміністративного судочинства. У подальшому на його підставі можуть прийматися відповідні рішення уповноваженими органами, а тому його оцінка, як і оцінка дій службових осіб уповноваженого органу щодо його складання, може бути надана судом під час вирішення спору щодо оскарження рішення, прийнятого з його урахуванням.

22. Зокрема, Велика Палата підкреслила, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

23. Так, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав/законних інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин. Саме по собі порушення вимог закону дією/рішенням суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними/скасування судом, оскільки обов`язковою умовою для цього є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цим рішенням чи дією з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Відсутність у позивача прав чи обов`язків у зв`язку із вчиненням оскаржуваних дій не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення з адміністративним позовом.

24. Пункт 1 частини першої статті 19 КАС України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

25. Водночас обов`язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення.

26. Своєю чергою обов`язковою ознакою дій суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер. Інформація з приводу необхідності подання декларації та порядку її подання, викладена у повідомленні, не породжує обов`язкових юридичних наслідків.

27. За висновком Великої Палати вказаним повідомленням НАЗК як орган, уповноважений на здійснення контролю за своєчасністю подання декларацій, лише повідомив позивача про необхідність подачі декларації та роз`яснив їй порядок її подачі. Цим повідомленням відповідач не визначав позивача суб`єктом декларування, як він про це помилково стверджує. Суб`єкти декларування визначені Законом №1700-VII.

28. Так, правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначає Закон № 1700-VII.

29. Відповідно до статті 1 цього Закону суб`єкти декларування - особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а" і "в" пункту 2, пункті 4 частини першої статті 3 цього Закону, інші особи, які зобов`язані подавати декларацію відповідно до цього Закону.

30. Підпунктом "в" пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 1700-VII передбачено, що особами, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є представники громадських об`єднань, наукових установ, навчальних закладів, експертів відповідної кваліфікації, інші особи, які входять до складу конкурсних та дисциплінарних комісій, утворених відповідно до Закону України "Про державну службу", Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", інших законів (крім іноземців-нерезидентів, які входять до складу таких комісій), Громадської ради доброчесності, утвореної відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", і при цьому не є особами, зазначеними у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої цієї статті.

31. Частиною першою статті 45 Закону № 1700-VII передбачено, що особи, зазначені, зокрема, у підпункті "в" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному вебсайті НАЗК декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік за формою, що визначається НАЗК.

32. Згідно з положеннями статті 4 Закону № 1700-VII, НАЗК є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.

33. Правову основу діяльності НАЗК становлять Конституція України, міжнародні договори, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, цей та інші закони України, а також прийняті відповідно до них інші нормативно-правові акти.

34. За змістом частини першої статті 51-1 Закону № 1700-VII, НАЗК проводить щодо декларацій, поданих суб`єктами декларування, такі види контролю: 1) щодо своєчасності подання; 2) щодо правильності та повноти заповнення; 3) логічний та арифметичний контроль.

35. Частиною другою статті 51-2 Закону № 1700-VII передбачено, що якщо за результатами контролю встановлено, що суб`єкт декларування не подав декларацію, НАЗК письмово повідомляє такого суб`єкта про факт неподання декларації, і суб`єкт декларування повинен протягом десяти днів з дня отримання такого повідомлення подати декларацію в порядку, визначеному частиною першою статті 45 цього Закону.

36. Одночасно НАЗК письмово повідомляє про факт неподання декларації спеціально уповноваженим суб`єктам у сфері протидії корупції, а також керівнику державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права про факт неподання декларації відповідним суб`єктом декларування.

37. На підставі наведеного Велика Палата зазначила, що обов`язок подання декларації або ж відсутність такого не залежить від направлення позивачу НАЗК повідомлення, а наявний/відсутній у силу приписів законодавства залежно від тієї обставини, чи є особа суб`єктом декларування відповідно до приписів Закону № 1700-VII.

38. У підсумку Велика Палата констатувала, що направлене НАЗК позивачу повідомлення має виключно інформаційний характер, не є документом, який містить норми права, не може створювати нових правових норм, доповнювати чи змінювати чинне законодавство та не є остаточним документом, що зобов`язує її до вчинення будь-яких дій, а відтак не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 19 КАС України.

39. Таким чином, на думку Великої Палати, заявлена позивачем вимога не підлягає самостійному розгляду як у порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягає судовому розгляду.

40. Повертаючись до обставин цієї справи зазначимо, що позивач у ній оскаржує дії НАЗК щодо визначення ОСОБА_1 суб`єктом декларування відповідно до Закону України "Про запобігання корупції", які вчинені шляхом направлення йому повідомлення від 07.05.2021 №47-02/30998/21 про неподання декларації за 2020 рік та про зобов`язання його подати таку декларацію, як особу, уповноважену на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в порядку частини першої статті 45 Закону № 1700-VII.

41. Отже, правовідносини у цій справі та справі № 260/3380/21, яка була розглянута Великою Палатою є подібними, а тому у відповідності до вищевказаної правової позиції Великої Палати Верховного Суду, спір у справі № 260/2244/21 не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.

42. Відтак, у рамках розгляду цієї справи Верховний Суд не може надавати оцінку доводам касаційної скарги, які стосуються суті розглядуваного спору, оскільки вони не можуть бути розглянуті самостійно (без вирішення спору щодо оскарження рішення, прийнятого з урахуванням повідомлення) у порядку адміністративного судочинства.

43. Таким чином, наведені у клопотанні НАЗК доводи про наявність підстав для закриття провадження у справі є обґрунтованими.

44. За змістом пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження в справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

45. Суд зазначає, що ужите в пункту 1 частини першої статті 238 КАС України формулювання "не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства" треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й ті, які можна розглядати за правилами адміністративного судочинства, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтермінує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні підстави для цього.

46. Як обумовлено частиною першою статті 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

47. Між тим у даному випадку такої потреби немає, оскільки розгляд цього спору з урахуванням його предмету та суб?єктного складу перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду.

48. Приписами частин першої, другої статті 341 КАС України визначено межі, в яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення.

49. Разом із тим, за приписами частини третьої названої статті суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4- 7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

50. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

51. Відповідно до частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

52. Оскільки у справі, що розглядається, суди помилково розглянули справу, яка не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, ухвалені в цій справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження.

53. З огляду на результат касаційного розгляду у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 238 240 341 345 349 354 355 356 359 КАС України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 червня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2022 року скасувати, а провадження у справі № 260/2244/21 закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов О.А. Губська