ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2025 року
м. Київ
справа № 260/2631/21
адміністративне провадження № К/990/40682/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Кашпур О.В.,
суддів - Радишевської О.Р., Уханенка С.А.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №260/2631/21
за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М.,
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. 24 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби згідно з останніми штатними посадами з урахуванням раніше виплачених сум.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
2. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2021 року відмовлено військовій частині НОМЕР_1 у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
3. Ухвала суду мотивована тим, що відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України позивач має право звернутися до суду із цим позовом про отримання одноразової грошової допомоги без обмеження будь-яким строком. Суд уважав помилковими доводи представника відповідача, які полягають у тому, що у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк на оскарження, оскільки предметом розгляду у цій справі є не питання пов`язані із прийняттям, проходженням чи звільненням з публічної служби, а отримання одноразової грошової допомоги. Таким чином, суд першої інстанції визнав клопотання необґрунтованим, оскільки позивач має право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком.
4. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року у справі № 260/2631/21 позов задоволено в повному обсязі: визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги не в повному обсязі; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 відповідно до останньої штатної посади з урахуванням раніше виплачених сум.
5. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, у якій звертала увагу на пропуск позивачем строку звернення до суду із заявленими позовними вимогами. При цьому зазначала, що з позивачем проведено повний розрахунок 06 травня 2021 року, а 10 травня 2021 року його виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, тому саме з цього часу позивач дізнався або повинен був дізнатися про можливі порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідач просив рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволенні позову.
6. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року у справі №260/2631/21 скасовано та адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.
7. Залишаючи адміністративний позов без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем не дотримано строків звернення до суду, встановлених частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України та не надано доказів про поважність причин пропуску такого строку, які б унеможливили своєчасне звернення до суду першої інстанції з цим позовом.
ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
8. ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року та залишити в силі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року.
9. Обґрунтовуючи наявність підстав для касаційного оскарження, скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
10. Касатор посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, залишаючи позов без розгляду, не врахував та не застосував норми права з врахуванням висновків Верховного Суду, наведених в постанові від 07.02.2022 у справі 420/7697/21, яка є подібною до цього спору. З указаної постанови вбачається, що суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що з аналізу частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слідує, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, не обмежується будь-яким строком.
11. Також касатор посилається на те, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 807/363/18 та від 07 квітня 2023 року у справі №420/14777/22 щодо необхідності застосування частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України при зверненні особи з вимогами нарахувати і виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби.
12. У касаційній скарзі позивач зазначає про те, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що у цій справі спір стосується саме порушення, на думку позивача, відповідачем законодавства про оплату працю, зокрема, виплати одноразової допомоги при звільненні з військової служби, а тому при обрахунку строку звернення до суду застосуванню у цій справі підлягають приписи статті 233 Кодексу законів про працю України. Ураховуючи наведене, позивач уважає, що апеляційний суд неправильно застосував норми статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України та помилково не застосував норми статті 233 Кодексу законів про працю України, внаслідок чого дійшов помилково висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду, що призвело до постановлення незаконного судового рішення, яке підлягає скасуванню.
IV. Позиція інших учасників справи
13. Відповідач надав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив Суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
V. Рух справи в суді касаційної інстанції
14. Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Радишевської О.Р., Уханенка С.А., від 04 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року.
15. Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
16. Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2025 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження на 16 січня 2025 року.
VI. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції
17. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого.
18. Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що одноразова грошова допомога при звільненні не пов`язана із виконанням працівником роботи, тому вона не є частиною заробітної плати. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду, передбачений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
19. На обґрунтування касаційної скарги скаржник наголошує на тому, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), відповідно до якої у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, не обмежується будь-яким строком.
20. Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
21. У цій справі позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив здійснити нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби згідно з останніми штатними посадами з урахуванням раніше виплачених сум.
22. У справі №420/7697/21, на яку посилається касатор у касаційній скарзі, Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
23. Рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків та врегульоване спеціальними законами: Законом України «Про оплату праці» Кодексом законів про працю України, а також іншими підзаконними нормативно-правовими актами.
24. Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право, згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
25. Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 820/4748/17, від 02 липня 2020 року у справі №812/792/17.
26. Також у постанові від 26 жовтня 2023 року у справі №380/653/23 суд зазначив, що спір щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці, тому застосував до спірних правовідносин стосовно дотримання строків звернення до суду приписи частини другої статті 233 КЗпП України.
27. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
28. Частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
29. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частини п`ята статті 122 КАС України).
30. Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
31. Разом з тим, частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із цим позовом) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
32. У постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. У судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.
33. У рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
34. Ураховуючи наведене, предмет і підстави позову, спір у цій справі стосується порушення законодавства про оплату праці, а тому при обрахунку строку звернення до суду у цій справі належить застосовувати частину другої статті 233 КЗпП України.
35. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що на спірні правовідносини не розповсюджуються положення частини другої статті 233 КЗпП України та про наявність підстав для застосування частини п`ятої статті 122 КАС України, тобто місячного строку звернення до суду щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
36. Таким чином, до правовідносин у цій справі застосуванню підлягають приписи частини другої статті 233 КЗпП України, яка діяла у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із цією позовною заявою (24 червня 2021 року), відповідно до якої у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, не обмежується будь-яким строком.
37. Отже, доводи касаційної скарги позивача, які були підставою відкриття касаційного провадження, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду.
38. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
39. Частиною четвертою статті 353 КАС України встановлено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
40. Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційну скаргу слід задовольнити, скасувати постанову суду апеляційної інстанції про залишення адміністративного позову без розгляду із направленням справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Керуючись статтями 341 345 349 353 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
ПОСТАНОВИВ :
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року скасувати, а справу №260/2631/21 направити до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: О. В. Кашпур
Судді: О.Р. Радишевська
С.А. Уханенко