№ 260/6196/23 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 260/6196/23

адміністративне провадження № К/990/10074/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року (суддя Микуляк П.П.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2024 року (колегія у складі суддів Гуляка В.В., Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області про визнання дій неправомірними та стягнення коштів,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), Головного управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області (далі - ГУ ДКСУ в Закарпатській області), у якому просив:

- визнати неправомірними дії ДКСУ та ГУ ДКСУ в Закарпатській області щодо не проведення виплат та повного розрахунку із ОСОБА_1 ;

- стягнути з ГУ ДКСУ в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення суду від 25 травня 2020 року №807/1280/15 починаючи з 26 травня 2020 року до 27 червня 2023 року, до дня поновлення на посаді в сумі 368 841,44 грн, з утриманням обов`язкових податків та зборів;

- стягнути з ГУ ДКСУ в Закарпатській області на його користь заробітну плату за зайнятою посадою за 28 червня 2023 року, як за останній робочий день перед звільненням, з утриманням обов`язкових податків та зборів;

- стягнути з ГУ ДКСУ в Закарпатській області на його користь компенсацію за всі не використані дні щорічної основної відпустки, а також щорічної додаткової відпустки за весь період вимушеного прогулу, починаючи з 13 червня 2015 року до дня звільнення, в сумі 318 022,95 грн, з утриманням обов`язкових податків та зборів;

- стягнути з ГУ ДКСУ в Закарпатській області на його користь суму матеріальні допомоги на оздоровлення за весь період вимушеного прогулу, починаючи з 13 червня 2015 року до 28 червня 2023 року, з утриманням обов`язкових податків та зборів, у зв`язку з позбавленням права на використання щорічної відпустки у вказаний період;

- стягнути з ГУ ДКСУ в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати за посадою зайнятою на час звільнення - начальника ГУ ДКСУ у Закарпатській області, з утриманням обов`язкових податків та зборів;

- стягнути з ГУ ДКСУ в Закарпатській області на його користь середній заробіток за період затримки виплати заробітної плати, виплати компенсації за невикористанні дні щорічної відпустки, вихідної допомоги з 29 червня 2023 року до дня прийняття рішення судом, з утриманням обов`язкових податків та зборів;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ДКСУ та ГУ ДКСУ в Закарпатській області області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що судовим рішенням у справі №807/1280/15, яке набрало законної сили, було скасовано наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади, поновлено його на цій же посаді та стягнуто на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу. ГУ ДКСУ у Закарпатській області на виконання цього судового рішення виплатило позивачеві заробітну плату за час вимушеного прогулу. У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до ДКСУ із заявою про виконання згаданого судового рішення у частині скасування наказу про його звільнення та в частині поновлення його на посаді. ДКСУ наказом від 28 червня 2023 року №311-0 скасувала наказ про звільнення позивача з посади та поновила його на раніше займаній посаді з 13 червня 2015 року. Того ж дня, 28 червня 2023 року, позивачеві виповнилося 65 років, що є граничним віком перебування на державній службі, тож ДКСУ та її територіальний орган видали наказ від 28 червня 2023 року про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 відповідно до пункту 7 частини першої статті 83 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII).

30 червня 2023 року позивач звернувся із заявою до ГУ ДКСУ у Закарпатській області, у якій, посилаючись на те, що з ним не здійснено повного розрахунку при звільненні та не виплачено заробітну плату за час затримки виконання рішення суду в справі №807/1280/15, просив провести повний розрахунок, зокрема, нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки виконання судового рішення від 25 травня 2020 року у названій справі, починаючи з 26 травня 2020 року та до дня поновлення на посаді; виплатити компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за весь період вимушеного прогулу, починаючи з 13 червня 2015 року до дня звільнення; нарахувати і виплатити суми матеріальної допомоги для оздоровлення за той самий період у зв`язку з позбавленням права на використання щорічної відпустки.

Позивач стверджує, що результати розгляду цієї заяви йому не відомі, жодних виплат йому не здійснено.

03 липня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до ДКСУ із заявою, в якій просив виплатити йому вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати за посадою, яку він обіймав на день звільнення.

У зв`язку з тим, що відповідачі не провели повного розрахунку, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року позов задоволено частково:

- визнано протиправними дії ДКСУ та ГУ ДКСУ у Закарпатській області щодо непроведення повного розрахунку ОСОБА_1 при звільненні 28 червня 2023 року;

- стягнуто з ГУ ДКСУ у Закарпатській області на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду від 25 травня 2020 року у справі №807/1280/15 за період з 26 травня 2020 року до 27 червня 2023 року у розмірі 368 841,44 грн з утриманням обов`язкових податків та зборів;

- зобов`язано ГУ ДКСУ у Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за 28 червня 2023 року, з утриманням обов`язкових податків та зборів;

- зобов`язано ГУ ДКСУ у Закарпатській області нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію за всі не використані дні щорічної основної відпустки, а також щорічної додаткової відпустки за весь період вимушеного прогулу та, враховуючи час затримки виконання рішення суду, за період з 13 червня 2015 року до 27 червня 2023 року, з утриманням обов`язкових податків та зборів;

- зобов`язано ГУ ДКСУ у Закарпатській області нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати, передбачену частиною третьою статті 83 Закону №889-VIII.

У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Свої висновки місцевий адміністративний суд мотивував тим, що період з 26 травня 2020 року (наступний день за датою ухвалення рішення про поновлення позивача на посаді) до 27 червня 2023 року (день, що передував дню видання наказу про поновлення на посад) є періодом, за який позивачу необхідно виплатити середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. Згідно зі здійсненим розрахунком загальна сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, яку належить стягнути на користь позивача, складає 368 841,44 грн. Суд також зазначив, що позивача було поновлено на роботі 28 червня 2023 року та того ж дня звільнено у зв`язку з досягненням 65-річного віку, отже, цей день вважається останнім робочим днем позивача і за нього слід виплатити заробітну плату. Крім цього, суд, урахувавши, що заяву позивача про виплату вихідної допомоги було проігноровано, указав на наявність підстав для зобов`язання відповідача виплатити позивачеві вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати за посадою начальника ГУ ДКСУ у Закарпатській області, яку обіймав ОСОБА_1 на час звільнення. За висновком суду, відповідачі, під час звільнення позивача із займаної посади, повинні були здійснити з ним повний розрахунок та виплатити позивачу компенсацію за всі невикористані ним дні відпустки за час вимушеного прогулу, тобто з 13 червня 2015 року до 28 червня 2023 року (дата поновлення позивача на посаді).

Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що допомога для вирішення соціально-побутових питань не є обов`язковою виплатою і виплачується один раз на рік на підставі заяви працівника, за наявності коштів, в межах затверджених обсягів фонду оплати праці на відповідний бюджетний рік. З урахування зазначеного, а також того, що зазначений вид допомоги не належить до обов`язкових виплат і надання державним службовцям такої виплати є правом керівника державної служби у державному органі, а не його обов`язком, суд дійшов висновку, що відповідач не порушив права ОСОБА_1 на її отримання.

Щодо позовної вимоги про стягнення з ГУ ДКСУ у Закарпатській області середнього заробітку за період затримки виплати заробітної плати, виплати компенсації за невикористанні дні щорічної відпустки, вихідної допомоги з 29 червня 2023 року до дня прийняття рішення судом, суд першої інстанції зазначив, що оскільки на момент розгляду справи позивачу не було виплачено зазначені кошти, то вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки виплат на цей час, до їх здійснення, є передчасною.

Позивач та відповідачі оскаржили це судове рішення до апеляційного суду.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 31 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення; апеляційну скаргу ГУ ДКСУ в Закарпатській області та апеляційну скаргу ДКСУ задовольнив частково, змінив рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року, а саме:

- в абзаці другому резолютивної частини цього рішення суду виключив формулювання «Державної казначейської служби України та»;

- в абзаці третьому резолютивної частини цього рішення суду формулювання «Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області» замінив формулюванням «Державної казначейської служби України».

В решті залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний суд загалом погодився з висновками місцевого адміністративного суду, однак зауважив, що ГУ ДКСУ у Закарпатській області, де позивач обіймав посаду начальника, є окремою (самостійною) юридичною особою і саме цей відповідач мав обов`язок провести з позивачем повний та своєчасний розрахунок при звільненні, тому вимоги позивача до ДКСУ в цій частині не підлягали задоволенню, чого суд першої інстанції не врахував.

Водночас згідно з підпунктом 11 пункту 13 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215 (далі - Положення №215), голова ДКСУ призначає на посади та звільняє з посад, зокрема, керівників територіальних органів Казначейства відповідно до законодавства про державну службу, а отже, саме ДКСУ допустило затримку виконання рішення суду від 25 травня 2020 року у справі №807/1280/15 про поновлення позивача на посаді. За таких обставин, суд першої інстанції, перевіряючи наявність підстав для застосування положень статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), прийняв помилкове рішення про стягнення з ГУ ДКСУ у Закарпатській області на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання згаданого рішення суду у справі №807/1280/15 за період з 26 травня 2020 року до 27 червня 2023 у розмірі 368 841,44 грн.

В іншій частині суд апеляційної інстанції повною мірою погодився з висновками суду першої інстанції.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі ДКСУ просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2024 року у частині зміни абзацу третього резолютивної частини рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року (щодо зміни формулювання «Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області» формулюванням «Державної казначейської служби України»), а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року у відповідній частині (абзац третій резолютивної частини) залишити в силі.

Також, ДКСУ просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2024 року в частині зобов`язання ГУ ДКСУ у Закарпатській області нарахувати та виплатити позивачеві вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати, та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В решті скаржник не оспорює рішення судів першої та апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, відповідач зазначив про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 235 КЗпП України у системному зв`язку з підпунктом 11 пункту 13 Положення №215, а також неправильне застосування судами обох попередніх інстанцій частини третьої статті 83 Закону №889-VIII, за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, що відповідає підставі касаційного оскарження, передбаченій пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Скаржник переконує, що згідно з підпунктом 11 пункту 13 Положення №215, ДКСУ відносно ОСОБА_1 протягом дії спірних правовідносин виступала винятково суб`єктом призначення, однак не роботодавцем, яким до звільнення позивача було ГУ ДКСУ у Закарпатській області. Саме цей відповідач здійснював нарахування позивачеві заробітної плати та інших виплат згідно із законодавством протягом часу перебування у трудових відносинах, а отже, на переконання скаржника, апеляційний суд, змінивши в абзаці третьому резолютивної частини рішення суду першої інстанції формулювання «Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області» формулюванням «Державної казначейської служби України», протиправно поклав на ДКСУ відповідальність у вигляді виплати середнього заробітку та безпідставно встановив обов`язок утримати податки та збори із таких виплат щодо позивача.

Неправильне застосування судами попередніх інстанцій частини третьої статті 83 Закону №889скаржник обґрунтовує тим, що позивач у день досягнення 65-річного віку або до такого дня (завчасно) не подав заяви про виплату вихідної допомоги, натомість, таку заяву було подано 10 липня 2023 року, тобто вже після звільнення, що мало місце 28 червня 2023 року. На переконання скаржника, не висловлення позивачем бажання отримати вихідну допомогу саме на момент досягнення ним 65-річного віку зумовлює відсутність підстав для її виплати, а отже, суди попередніх інстанцій помилково задовольнили позов в частині зобов`язання ГУ ДКСУ у Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати, передбачену частиною третьою статті 83 Закону №889-VIII.

Позиція інших учасників справи

Позивач у відзиві просить залишити касаційну скаргу ДКСУ без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

На противагу доводам автора касаційної скарги про те, що в межах спірних правовідносин ДКСУ є лише суб`єктом призначення, а не роботодавцем позивача, натомість нарахування йому заробітної плати та інших виплат здійснювало ГУ ДКСУ у Закарпатській області, позивач зауважив, що окрім призначення та звільнення, голова ДКСУ виносить накази про преміювання, встановлення надбавок та рангів, одноразових грошових допомог, видання наказів про відпустку та відкликання з відпустки начальника головного управління, погодження відрядження тощо. Водночас накази про поновлення і звільнення ОСОБА_1 винесено саме ДКСУ, тоді як ГУ ДКСУ у Закарпатській області виключно оголошувало вказані накази.

У частині доводів скаржника про неправильне застосування статті 83 Закону №889-VIII позивач вказує на те, що згадана правова норма не містить обмежень щодо строків подання відповідної заяви, а передбачає лише потребу виявлення бажання отримати вихідну допомогу. Доводить, що заяву про виплату вихідної допомоги він скерував до відповідача наступного робочого після ознайомлення з наказом про звільнення. Інформацію про результати розгляду цієї заяви позивач не отримував та в ході розгляду справи судом першої інстанції відповідачі не надавали доказів надання відповіді на зазначену заяву від 03 липня 2023 року. Таку інформацію було надано тільки в суді апеляційної інстанції.

Рух касаційної скарги

15 березня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державної казначейської служби України.

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2024 року відмовлено ДКСУ у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору, її касаційну скаргу залишено без руху та надано скаржникові десятиденний строк для усунення недоліків шляхом надання документу про сплату судового збору.

08 квітня 2024 року заявник касаційної скарги подав заяву про усунення її недоліків, долучивши документ про сплату судового збору.

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДКСУ на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2024 року у справі №260/6196/23, а справу витребувано із Закарпатського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2024 року задоволено клопотання ДКСУ про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень, та зупинено виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2024 року у справі №260/6196/23 в частині стягнення з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду від 25 травня 2020 року у справі №807/1280/15 за період з 26 травня 2020 до 27 червня 2023 у розмірі 368 841,44 грн. до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 травня 2020 року у справі №807/1280/15, позовну заяву ОСОБА_1 до ДКСУ, ГУ ДКСУ у Закарпатській області було задоволено:

- визнано протиправним та скасовано наказ ДКСУ від 05 червня 2015 року №510-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновлено ОСОБА_1 на займаній до звільнення посаді начальника ГУ ДКСУ у Закарпатській області з 13 червня 2015 року;

- стягнуто з ГУ ДКСУ у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а саме з 13 червня 2015 року до 25 травня 2020 року, з утриманням із цієї суми обов`язкових податків та зборів, у розмірі 471 324 грн;

- допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на займаній до звільнення посаді начальника ГУ ДКСУ у Закарпатській області з 13 червня 2015 року та в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу - у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 6 841,80 грн.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 травня 2020 року у справі №807/1280/15 залишено без змін.

Верховний Суд ухвалою від 23 червня 2021 року закрив касаційне провадження у справі №807/1280/15.

ГУ ДКСУ у Закарпатській області на виконання рішення суду в названій справі виплатило позивачеві заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 13 червня 2015 року до 25 травня 2020 року у розмірі 471 324,00 грн.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 травня 2023 року у справі №807/1280/15 задоволено заяву позивача про встановлення судового контролю та зобов`язано ДКСУ у місячний строк з дати отримання ухвали подати до Закарпатського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення суду у справі №807/1280/15 від 25 травня 2020 року.

23 червня 2023 року позивач направив на адресу ДКСУ заяву про виконання судового рішення у справі №807/1280/15 від 25 травня 2020 року, яке набрало законної сили, для виконання в частині скасування наказу ДКСУ від 05 червня 2015 року №510-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлення позивача на займаній до звільнення посаді начальника ГУ ДКСУ у Закарпатській області, з 13 червня 2015 року.

28 червня 2023 року наказом ДКСУ №311-0 скасовано наказ ДКСУ від 05 червня 2015 року№510-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено на посаді начальника ГУ ДКСУ у Закарпатській області, з 15 червня 2015 року.

28 червня 2023 року наказом ГУ ДКСУ у Закарпатській області №90-0, на підставі зазначеного наказу №311-0, скасовано наказ ГУ ДКСУ у Закарпатській області від 12 червня 2015 року №40-о «Про складання повноважень» та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника ГУ ДКСУ у Закарпатській області, з 15 червня 2015 року.

28 червня 2023 року позивачу виповнилося 65 років.

Того ж дня, 28 червня 2023 року, наказом ДКСУ від 28 червня 2023 року №312-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » припинено державну службу та звільнено ОСОБА_2 28 червня 2023 року з посади начальника ГУ ДКСУ у Закарпатській області у зв`язку з досягнення ним 65-річного віку відповідно до пункту 7 частини першої статті 83 Закону №889-VIII.

28 червня 2023 року наказом ГУ ДКСУ у Закарпатській області №91-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 », на підставі наказу ДКСУ від 28 червня 2023 року №312-о припинено державну службу та звільнено 28 червня 2023 року ОСОБА_1 з посади начальника ГУ ДКСУ у Закарпатській області у зв`язку з досягнення ним 65-річного віку відповідно до пункту 7 частини першої статті 83 Закону №889-VIII.

30 червня 2023 року позивача було ознайомлено з наказами ГУ ДКСУ у Закарпатській області про поновлення та звільнення із займаної посади №90-о та №91-о.

30 червня 2023 року позивач подав заяву до ГУ ДКСУ у Закарпатській області, де зазначив, що з ним не здійснено повного розрахунку при звільненні та не виплачено заробітну плату за час затримки виконання рішення суду №807/1280/15 від 25 травня 2020 року, у зв`язку із цим просив провести повний розрахунок:

- нарахувати та виплатити середній заробіток за період вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення суду №807/1280/15 від 25 травня 2020 року, починаючи з 26 травня 2020 року до дня поновлення на посаді, з утриманням обов`язкових податків та зборів;

- нарахувати та виплатити компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки, а також щорічної додаткової відпустки за весь період вимушеного прогулу, починаючи з 13 червня 2015 року до дня звільнення, після поновлення на посаді, з утриманням обов`язкових податків та зборів;

- нарахувати та виплатити матеріальні допомоги на оздоровлення за весь період вимушеного прогулу, починаючи з 13 червня 2015 року до дня звільнення, після поновлення на посаді, з утриманням обов`язкових податків та зборів, у зв`язку з позбавленням права на використання щорічної відпустки у вказаний період.

03 липня 2023 року позивач засобами поштового зв`язку направив до ДКСУ заяву, в якій просив виплатити вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати за посадою - начальника ГУ ДКСУ у Закарпатській області, у зв`язку зі звільненням з державної служби на підставі пункту 7 частини першої статті 83 Закону №889-VIII, у зв`язку з досягненням 65-річного віку.

Посилаючись на те, що відповідей та виплат відповідачами на подані позивачем заяви не було здійснено, ОСОБА_1 звернувся до суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи.

Відповідно до статті 129-1 Конституцій України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

За статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відповідно до частини восьмої статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно зі статтею 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Верховний Суд вже неодноразово викладав висновки щодо застосування статті 236 КЗпП України стосовно виконання рішення суду про поновлення на роботі/посаді, яке допущене до негайного виконання.

Так, зокрема у постанові від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19 Верховний Суд із цього приводу зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.

Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Верховний Суд у цій справі підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.

Як зауважив Верховний Суд у справі №640/19103/19, відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Верховний Суд наголосив, що наведені приписи КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.

У підсумку суд касаційної інстанції у справі №640/19103/19 констатував, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Ця правова позиція Верховного Суду щодо застосування статті 236 КЗпП України є сталою та послідовною. Зокрема, її висвітлено у постановах від 16 лютого 2018 року у справі №807/2713/13-а, від 27 червня 2019 року у справі №821/1678/16, від 31 липня 2019 року у справі №813/593/17, від 25 вересня 2019 року у справі №813/4668/16, від 27 листопада 2019 року у справі №802/1183/16-а, від 19 грудня 2019 року у справі №2а-7683/12/1370, від 05 лютого 2020 року у справі №815/1676/18, від 05 березня 2020 року у справі №280/360/19, від 26 листопада 2020 року у справі №500/2501/19, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року у справі №280/5260/19, від 27 січня 2022 року у справі №580/5185/20, від 09 листопада 2022 року у справі № 460/600/22 та від 23 березня 2023 року у справі №420/8539/21, від 09 січня 2024 року у справі №460/15639/21 та інших.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, послуговуючись зазначеною позицією Верховного Суду, встановили, що рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 травня 2020 року у справі №807/1280/15 у частині поновлення позивача на посаді було виконане відповідачем лише 28 червня 2023 року, а отже, період з 26 травня 2020 року (наступний день за датою ухвалення рішення суду про поновлення позивача на посаді) до 27 червня 2023 року (день, що передував дню видання наказу про поновлення на посаді) є періодом за який позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Крім цього, керуючись нормами статті 27 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» та правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, суди встановили, що загальна сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді, яка підлягає стягненню на користь позивача складає 368 841,44 грн з утриманням обов`язкових податків та зборів.

Зазначені обставини не є спірними у межах наведених в касаційній скарзі доводів.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Надаючи оцінку аргументам скаржника про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 235 КЗпП України у системному зв`язку з підпунктом 11 пункту 13 Положення №215 та безпідставно поклав на ДКСУ відповідальність у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з утриманням податків та зборів з таких виплат, оскільки цей відповідач не є роботодавцем позивача, натомість саме ГУ ДКСУ у Закарпатській області здійснювало нарахування позивачеві заробітної плати та інших виплат згідно із законодавством протягом часу перебування у трудових відносинах, колегія суддів керується таким.

За змістом статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення.

Верховний Суд, вирішуючи питання щодо належного відповідача, який має нести відповідальність за затримку виконання рішення суду про поновлення працівника на посаді, сформулював позицію, яка загалом зводиться до потреби дослідження таких аспектів: до повноважень якого з відповідачів за законом належить вирішення питання поновлення позивача на посаді; кого із відповідачів у виконавчому провадженні, відкритому на виконання судового рішення про поновлення на посаді, визначено боржником та покладено обов`язок із виконання судового рішення (за наявності); ким з відповідачів у спірних правовідносинах видано відповідний наказ про поновлення працівника на посаді (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду від 27 квітня 2023 року №460/4900/21, пункт 60).

Ураховуючи, що предметом цього позову є стягнення коштів, які є спеціальним видом відповідальності роботодавця, а саме особи, яка зобов`язана судовим рішенням або в силу закону видати наказ про поновлення незаконно звільненого працівника на посаді, тому від встановлення судами вищеозначених обставин залежить вирішення питання визначення належного відповідача на якого має бути покладений обов`язок виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

У названій постанові Верховний Суд, крім іншого, нагадав, що належним є відповідач, який є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред`явленим позовом (див. пункт 66 постанови Верховного Суду від 27 квітня 2023 року №460/4900/21).

У справі, яка переглядається, апеляційний суд установив, що наказом ДКСУ від 28 червня 2023 року №311-0 на підставі пункту 11 Положення №215 скасовано наказ ДКСУ від 05 червня 2015 року №510-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника ГУ ДКСУ у Закарпатській області, з 15 червня 2015 року. Лише після цього на підставі зазначеного наказу ДКСУ від 28 червня 2023 року №311-0 було видано наказ ГУ ДКСУ від 28 червня 2023 року №90-0 про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника ГУ ДКСУ у Закарпатській області з 15 червня 2015 року.

Згідно з підпунктом 11 пункту 13 Положення №215 голова Казначейства призначає на посади та звільняє з посад, зокрема, керівників територіальних органів Казначейства відповідно до законодавства про державну службу.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що саме ДКСУ допустило затримку виконання рішення суду від 25 травня 2020 року у справі №807/1280/15 про поновлення позивача на посаді, а отже має відповідати за цією вимогою згідно зі статтею 236 КЗпП України.

Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що ДКСУ є лише суб`єктом призначення, натомість ГУ ДКСУ у Закарпатській області здійснювало нарахування позивачеві заробітної плати та інших виплат згідно із законодавством протягом часу перебування у трудових відносинах, оскільки ці обставини жодним чином не свідчать, що у цьому випадку виконання рішення суду у справі №807/1280/15 в частині поновлення позивача на посаді належало до компетенції саме цього відповідача.

Надаючи оцінку доводам скаржника про неправильне застосування судами обох попередніх інстанцій положень частини третьої статті 83 Закону №889, яке він мотивує тим, що суди не мали підстав задовольняти вимоги позивача про зобов`язання ГУ ДКСУ у Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати, оскільки позивач у день досягнення 65-річного віку або до такого дня (завчасно) не подав заяви про виплату вихідної допомоги, Верховний Суд керується таким.

Відповідно до частини третьої статті 83 Закону №889(у редакції, чинній на час звільнення позивача) у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 6 і 7 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати. Вихідна допомога державному службовцю, який звільняється на підставі пункту 7 частини першої цієї статті, виплачується одноразово за його бажанням у разі виходу на пенсію або досягнення 65-річного віку.

У цій справі встановлено, що 28 червня 2023 року на підставі відповідних наказів ДКСУ №311-0 та ГУ ДКСУ №90-0 ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника ГУ ДКСУ у Закарпатській області з 15 червня 2015 року.

Того ж дня, 28 червня 2023 року, наказом ДКСУ №312-о та наказом ГУ ДКСУ у Закарпатській області №91-о припинено державну службу та звільнено ОСОБА_2 28 червня 2023 року з посади начальника ГУ ДКСУ у Закарпатській області у зв`язку з досягнення ним 65-річного віку відповідно до пункту 7 частини першої статті 83 Закону №889-VIII.

Як установили суди попередніх інстанцій, позивач про те, що 28 червня 2023 року його поновлено на посаді та звільнено із займаної посади відповідно до пункту 7 частини першої статті 83 Закону №889-VIII, дізнався 30 червня 2023 року, коли його було ознайомлено з наказами ГУ ДКСУ у Закарпатській області від 28 червня 2023 №90-о та №91-о.

03 липня 2023 року, у перший робочий день після ознайомлення з наказами, ОСОБА_1 звернувся засобами поштового зв`язку до ДКСУ із заявою, в якій просив виплатити йому вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати за посадою, яку він обіймав на день звільнення.

З огляду на викладене, слід констатувати, що вимоги частини третьої статті 83 Закону №889, з виконанням яких зазначена правова норма пов`язує отримання державним службовцем, що звільняється на підставі пункту 7 частини першої цієї статті, одноразової вихідної допомоги, було дотримано, зокрема, позивач досяг 65-річного віку та виявив бажання на її отримання.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про відсутність підстав для виплати позивачеві вихідної допомоги з тих мотивів, що він у день досягнення 65-річного віку або до такого дня (завчасно) не подав заяви про її виплату, оскільки такі не мають нормативного підґрунтя, ба більше, за установлених обставин це означало б, що позивач мав виявити бажання про отримання вихідної допомоги навіть не будучи обізнаним про факт його звільнення на підставі пункту 7 частини першої статті 83 Закону №889-VIII, із чим Закон власне і пов`язує можливість виявлення такого бажання у розглядуваному випадку.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що наведені у касаційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження.

За таких обставин, Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції та суд першої інстанції у незміненій частині ухвалили оскаржувані рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування під час касаційного перегляду не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За правилами пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, зважаючи на положення статті 350 КАС України, Верховний Суд уважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відповідно до частин першої і третьої статті 375 КАС України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскаржуваного судового рішення або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи результат касаційного перегляду, а також те, що ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2024 року зупинено виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2024 року у справі №260/6196/23 в частині стягнення з ДКСУ на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду від 25 травня 2020 року у справі №807/1280/15 за період з 26 травня 2020 до 27 червня 2023 у розмірі 368 841,44 грн до закінчення перегляду в касаційному порядку, то виконання названих судових рішень в цій частині підлягає поновленню.

Висновки щодо судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року у незміненій частині та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2024 року у справі №260/6196/23 залишити без змін.

Поновити виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2024 року у справі №260/6196/23 в частині стягнення з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду від 25 травня 2020 року у справі №807/1280/15 за період з 26 травня 2020 до 27 червня 2023 у розмірі 368 841,44 грн (триста шістдесят вісім тисяч вісімсот сорок одна гривня сорок чотири копійок).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

А.Г. Загороднюк

Л.О. Єресько

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду