№ 260/6699/24 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2025 року

м. Київ

справа № 260/6699/24

адміністративне провадження № К/990/2475/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білак М.В.,

суддів: Желєзного І.В., Мацедонської В.Е.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року (головуючий суддя - Скраль Т.В.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 січня 2025 року (головуючий суддя - Кузьмич С. М., судді: Гудим Л.Я., Качмар В.Я.)

у справі № 260/6699/24

за позовом ОСОБА_1

до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області, Ради адвокатів Закарпатської області, Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України», Ради адвокатів України

про встановлення відсутності повноважень.

I. РУХ СПРАВИ

1. ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, у якому просила:

- відповідно до пункту 5 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановити відсутність повноважень у Ради адвокатів України в особі адвокатів: ОСОБА_11 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 3 від 15 січня 2003 року); ОСОБА_12 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 207 від 21 жовтня 2002 року); ОСОБА_13 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 304 від 19 грудня 2003 року); ОСОБА_14 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 833 від 21 грудня 2006 року); ОСОБА_15 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 4385 від 04 липня 2012 року); ОСОБА_17 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 227 від 23 червня 2003 року); ОСОБА_16 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 1444 від 17 жовтня 2005 року); ОСОБА_2 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 543 від 24 квітня 2009 року); ОСОБА_18 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 779 від 14 січня 2008 року); ОСОБА_19 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 614 від 05 грудня 2002 року); ОСОБА_3 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 55 від 15 вересня 2003 року); ОСОБА_20 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 37 від 08 вересня 2017 року); ОСОБА_21 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 388 від 27 квітня 2011 року); ОСОБА_4 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 290 від 19 грудня 2003 року); ОСОБА_22 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 360 від 04 серпня 2005 року); ОСОБА_23 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 750 від 06 квітня 1998 року); ОСОБА_25 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 21 від 29 червня 1993 року); ОСОБА_24 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 21/76 від 16 грудня 2002 року); ОСОБА_27 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 116 від 15 квітня 1994 року); ОСОБА_26 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 1113 від 29 жовтня 1998 року); ОСОБА_5 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 315 від 07 березня 2000 року); ОСОБА_28 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 231 від 09 жовтня 2020 року); ОСОБА_6 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 220 від 29 вересня 1994 року); ОСОБА_7 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 9/221 від 30 грудня 1993 року); ОСОБА_8 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 451 від 23 січня 2012 року);

- відповідно до пункту 5 частини другої статті 245 КАС України встановити відсутність у «адвоката» ОСОБА_29 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 21/575 від 21 грудня 2006 року) повноважень голови Ради адвокатів Закарпатської області;

- відповідно до пункту 5 частини другої статті 245 КАС України встановити відсутність у адвоката ОСОБА_9 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 21/8 від 11 листопада 2002 року) повноважень голови Кваліфікаційно - дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області; у адвокатів ОСОБА_30 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 21/212 від 11 листопада 2002 року), ОСОБА_31 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 816 від 26 липня 2019 року), ОСОБА_34 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 21/463 від 18 липня 2005 року), ОСОБА_10 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 21/367 від 11 листопада 2002 року), ОСОБА_33 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 21/536 від 12 липня 2006 року), ОСОБА_32 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 21/400 від 04 жовтня 2004 року) - повноважень членів дисциплінарної палати Кваліфікаційно - дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області.

2. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 січня 2025 року, відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

3. 20 січня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 січня 2025 року у справі № 260/6699/24, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в повному обсязі, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

4. Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.

5. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини, що в контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується з`ясуванням наявності або відсутності повноважень у Ради адвокатів України, в особі адвокатів, повноважень голови Ради адвокатів Закарпатської області, повноважень голови Кваліфікаційно - дисциплінарної комісії адвокатури (далі - КДКА) Закарпатської області та членів дисциплінарної палати.

6. Суд вважав, що на такі (окреслені в позовній заяві) спірні правовідносини не поширюється не тільки юрисдикція адміністративних судів, але й компетенція судів інших юрисдикцій.

7. Крім цього, суд першої інстанції зауважив, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 травня 2020 року у справі № 160/9696/18 зазначила, що у разі виникнення спору між адвокатами щодо порядку денного конференції адвокатів, місця її проведення, обирання голови та членів ради адвокатів регіону, обрання делегатів на з`їзд адвокатів України; визначення кількості членів кваліфікаційної і дисциплінарної палат КДКА, обрання голови та членів КДКА, затвердження штатного розпису і кошторису ради адвокатів регіону, кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури; розгляду та затвердження звіту ради адвокатів регіону, представництва делегатів на конференції адвокатів регіону, порядку формування делегацій адвокатів на цей форум, організаційного, методичного, інформаційного забезпечення ведення та контролю за внесенням відомостей до ЄРАУ, інших правовідносин, що стосуються внутрішньостатутної діяльності цієї організації, то такі спори можуть чи мають розв`язуватися в позасудовому порядку.

8. Суд апеляційної інстанції погоджуючись з висновком суду першої інстанції зауважив, що позивач не є суб`єктом владних повноважень, а отже, не наділений адміністративною процесуальною дієздатністю в частині пред`явлення позову щодо визнання наявності чи відсутності повноважень у відповідача, а тому саме собою визнання відсутності у Ради адвокатів України повноважень не відновить прав позивача.

9. При цьому, суд апеляційної інстанції послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 820/3713/17, в якій зазначено, що спір, у якому особа, яка не є суб`єктом владних повноважень, заявляє вимоги про визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) у суб`єкта владних повноважень, не є компетенційним, тому не може бути розглянутий у порядку адміністративного судочинства.

10. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважав правильним висновок суду першої інстанції, що на спірні правовідносини не поширюється не тільки юрисдикція адміністративних судів, але й компетенція судів інших юрисдикцій, оскільки заявлені у цій справі позивачем як фізичною особою позовні вимоги про наявність/відсутність повноважень суб`єкта владних повноважень не є юридичним спором у правовідносинах, розгляд яких передбачено нормами чинного процесуального закону і у зазначеному у позові формулюванні не може бути самостійним предметом судового розгляду.

11. Додатково суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що позивачка в позовній заяві неодноразово просить, відповідно до пункту 5 частини другої статті 245 КАС України, встановити відсутність повноважень, відтак остання самостійно обрала такий спосіб захисту.

III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

12. У касаційній скарзі позивачка зазначає, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин правові позиції, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 травня 2020 року у справі № 160/9696/18 та від 13 березня 2019 року у справі № 820/3713/17, оскільки правовідносини в них не є подібними та тотожними до справи, що розглядається.

13. Вважає, що суди попередніх інстанцій, зазначаючи про те, що такі спори не підлягають судовому захисту взагалі, позбавляють її права в доступі до правосуддя. Стверджує, що вона звернулась із позовною заявою виключно з питання встановлення відсутності повноважень вказаних органів адвокатського самоврядування за межами строків повноважень, на який обрані їх члени. При цьому вона абсолютно не порушувала питання втручання іншими суб`єктами владних повноважень у діяльність органів адвокатського самоврядування, чи втручання органами адвокатського самоврядування у діяльність інших суб`єктів владних повноважень. В контексті зазначеного вважає, що спір між нею як адвокатом і відповідачами не є компетенційним спором, а є спором між фізичною особою адвокатом ОСОБА_1 і суб`єктами владних повноважень НААУ (РАУ), РАЗО і КДКА Закарпатської області, який вирішується в порядку адміністративного судочинства.

14. У відзиві на касаційну скаргу Недержавна некомерційна професійна організація «Національна асоціація адвокатів України» та Рада адвокатів України просять залишити скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

15. Зазначають, що при вирішенні питання щодо предметної юрисдикції спору, судами вірно застосовано норми Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та посилаючись на статті 2 4 5 19 КАС України, дійшли висновку, що на спірні правовідносини не поширюється не тільки юрисдикція адміністративних судів, але й компетенція судів інших юрисдикцій.

16. 07 травня 2025 року ОСОБА_1 надіслала до суду заяву в якій просила приєднати ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року про відкриття провадження у справі № 260/2748/25, в якій відповідачем є юридична особа КДКА Закарпатської області. В контексті зазначеного вважає, що справи про встановлення відсутності повноважень (відсутності компетенції) у органів адвокатського самоврядування за позовом фізичної особи до суб`єкта владних повноважень, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а відмова у відкритті провадження за такими позовними заявами є відмовою в доступі до правосуддя.

IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

17. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.

18. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеного в частині другій статті 328 КАС України, та посилання позивачки на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.

19. Предметом касаційного перегляду є ухвала суду першої інстанції, залишена без змін судом апеляційної інстанції, про відмову у відкритті провадження у справі у зв`язку з тим, що спір між сторонами не належить розглядати за правилами будь-якого судочинства та позивачка не є суб`єктом владних повноважень, а отже, не наділена адміністративною процесуальною дієздатністю в частині пред`явлення позову щодо визнання наявності чи відсутності повноважень у відповідача.

20. Вивчивши матеріали позовної заяви, Верховний Суд виходить з такого.

21. Реалізуючи передбачене право на судовий захист статті 55 Конституції України та статті 5 КАС України, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

22. За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

23. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

24. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

25. Вирішуючи спір суд повинен встановити, що у зв`язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.

26. Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

27. Застосування конкретного захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

28. Тож, позовні вимоги про відсутність повноважень у відповідачів позивачка обґрунтовує закріпленими гарантіями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), які поширюються на процедуру досудового розгляду, посилаючись на наявність дисциплінарного провадження щодо неї КДК Закарпатської області, на підтвердження чого додала до позовної заяви відповідне рішення, що стосується її прав, на яке суди попередніх інстанцій не звернули увагу.

29. Як зазначає позивачка в позовній заяві в розділі «ІV.Порушене право.» дисциплінарне провадження має здійснюватися з повним додержанням принципів і норм, викладених у Конвенції, включаючи право адвоката брати участь у провадженні щодо нього і клопотати про перегляд прийнятого рішення в судовій інстанції.

30. Також, позивачка послалась на пункт 64 постанови від 08 жовтня 2020 року у справі № 826/3443/18, де Верховний Суд підкреслив, що досліджуючи правову природу діяльності відповідача, відповідно до завдань, які визначенні в статті 50 Закону № 5076-VI з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення «Срамек проти Австрії» Sramek v. Austria п. 36) КДКА Вінницької області має всі ознаки «суду» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції. Під час виконання своїх функцій є належним судом, встановленим законом, саме як квазісудовий орган в системі Національної асоціації адвокатів України.

31. У зв`язку з цим, позивачка вважає, що ознаки квазісудового органу має КДКА Закарпатської області і в розумінні частини першої статті 6 Конвенції має бути судом встановленим законом.

32. Позивачка зауважує, що ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення ЄСПЛ від 29 квітня 1988 року у справі «Белілос проти Швейцарії»); юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії»). У контексті принципу верховенства права, важливої частини Конвенції, ЄСПЛ розглядає «суд» як такий, що завжди має бути заснований на законних підставах, оскільки у протилежному випадку, він не буде володіти легітимністю, що є необхідною ознакою для розгляду справ у демократичному суспільстві (Lavents v. Latvia (Лавентс проти Латвії), § 81).

33. Зміст викладеного, на думку позивачки, дозволяє констатувати абсолютно беззаперечний, неспростовний, юридично доказаний факт - скерування адвокатом ОСОБА_37 без законних прав і повноважень голови КДКА Закарпатської області скарги про дисциплінарний проступок адвоката ОСОБА_1 до ДП КДКА Закарпатської області; участь адвокатів ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_35, ОСОБА_36 без законних прав та повноважень членів ДП КДКА Закарпатської області у голосуванні та прийнятті 31 липня 2024 року рішення про відкриття дисциплінарного провадження відносно адвоката ОСОБА_1, є порушенням її права як адвоката на справедливий розгляд справи незалежним, безстороннім, справедливим судом встановленим законом.

34. Відтак, на переконання позивачки, є встановлений факт порушення її прав як адвоката (пункт 1 статті 6 Конвенції, пункт 1 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, стаття 47 Хартії ЄС про основні права), а також інтересів, які полягають у тому, щоб рішення про відкриття дисциплінарного провадження приймало виключно КДКА за робочим місцем адвоката згідно ЄРАУ. При цьому, вказує, що порушення її прав та інтересів як адвоката відбулось саме з підстав невиконання відповідачами вимог Закону № 5076-VI.

35. Проте, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на наведені позивачкою обґрунтування щодо її порушених прав та інтересів, дійшли висновку про непоширення на спірні правовідносини не тільки юрисдикції адміністративних судів, але й компентеційної належності спору. При цьому, вказаних висновків суди попередніх інстанцій дійшли посилаючись на правові позиції Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 820/3713/17 та від 06 травня 2020 року у справі № 160/9696/18.

36. В касаційній скарзі скаржниця зазначає, що суди попередніх інстанцій приймаючи оскаржувані рішення не надали правової оцінки обґрунтуванням позовної заяви та не врахували принципи і критерії, які відображає стаття 6 Конвенції щодо гарантії права на справедливий суд. Зокрема позивачка вказує на незалежність і безсторонність суду встановленого законом (у спірних правовідносинах КДКА Закарпатської області як «квазі-судового органу») уповноваженого приймати відповідне рішення.

37. Крім того, вважає, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин правові позиції, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 травня 2020 року у справі № 160/9696/18 та від 13 березня 2019 року у справі № 820/3713/17, оскільки правовідносини в них не є подібними та тотожними до справи, що розглядається.

38. Посилаючись в касаційній скарзі на практику Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої виключно у разі наявності у судовій справі одночасно одних і тих же учасників справи, однакового предмету і підстав позову, можуть застосовуватись правові позицій Великої Палати Верховного Суду чи Касаційних палат Верховного Суду як правових висновків. Натомість, якщо предмет спору, підстави позову та склад учасників справи є різними, подібність правовідносин виключається.

39. У зв`язку з цим, скаржник не погоджується із застосуванням судами попередніх інстанцій правових позицій Великої Палати Верховного Суду, висловлених у постановах від 06 травня 2020 року у справі № 160/9696/18 та від 13 березня 2019 року у справі № 820/3713/17, оскільки предмет і підстави позову, а також склад учасників вказаних справ не є подібними та тотожними до справи, що розглядається.

40. В аспекті наведених доводів касаційної скарги та висновків судів попередніх інстанцій колегія суддів зазначає, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

41. В контексті наведеного слідує, що першочерговим для суду є перевірка обґрунтованості позовної заяви, з`ясування суб`єктного складу цих відносин, предмету спору, підстав позову, змісту позовних вимог і фактичних обставин.

42. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

43. Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава.

44. Отже, предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного права й обов`язку.

45. Визначаючи підстави позову як складові елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права.

46. Суд повинен враховувати, що позивачка у своїй позовній заяві виклала зміст дій відповідачів, описала, у чому полягало порушення її прав, сформулювала наслідки, які, з її погляду, настали внаслідок дій відповідачів, як змогла пояснила, яким чином і чому дії відповідачів зачіпають її права.

47. За приписами частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, установленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням установленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом. Крім того, чітке визначення предмета позову та суті спірних правовідносин має значення, зокрема, і для правильного обчислення строку звернення до суду.

48. З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що передумовою визначення юрисдикції суду та компентеційної належності цього спору є перш за все встановлення суб`єктного складу спірних правовідносин, предмету спору, підстав позову, природи та характеру спірних правовідносин у їх сукупності. За результатами встановленого та відповідного правового аналізу, суд, згідно з вимогами КАС України, приймає відповідне рішення (залишити без руху, повернути позовну заяву, відмовити у відкритті чи відкрити провадження, або закрити у разі відкриття провадження).

49. Що стосуються застосування судами попередніх інстанцій правової позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної у постановах від 06 травня 2020 року у справі № 160/9696/18 та від 13 березня 2019 року у справі № 820/3713/17, то колегія суддів зазначає таке.

50. Правовою позицією Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

51. При установленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин.

52. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

53. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

54. Зважаючи на викладене, а також те, що суди попередніх інстанцій у цій справі не в повній мірі з`ясували суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору, підстави позову, та, відповідно, не з`ясували суть спірних відносин, то посилання на правові позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної у постановах від 06 травня 2020 року у справі № 160/9696/18 та від 13 березня 2019 року у справі № 820/3713/17 є передчасним.

55. Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не здійснили аналіз та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду.

56. Колегія суддів звертає увагу, що тільки після встановлення суб`єктного складу, предмету, підстав та змісту позову, суди можуть застосувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постановах від 06 травня 2020 року у справі № 160/9696/18 та від 13 березня 2019 року у справі № 820/3713/17, встановивши релевантність вказаних правових позиції до спірних правовідносин.

57. Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає, що висновок судів попередніх інстанцій, що на спірні правовідносини не поширюється не тільки адміністративна юрисдикція, але й компетенція судів інших юрисдикцій, зроблений без повного належного дослідження та аналізу суб`єктного складу, предмету, суб`єктного складу, предмету, підстав та суті спірних правовідносин, тобто без повного з`ясування обставин з якими законодавець пов`язує визначення юрисдикції суду та компентеційної належності спору, що свідчить про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

58. Отже, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження під час перегляду судом касаційної інстанції оскаржуваних судових рішень.

59. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

60. Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню, із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції для повного з`ясування обставин з якими законодавець пов`язує визначення юрисдикції суду та компентеційної належності спору.

61. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 345 353 356 КАС України, Верховний Суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 січня 2025 року у справі № 260/6699/24 скасувати.

Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

М.В. Білак

І.В. Желєзний

В.Е. Мацедонська,

Судді Верховного Суду