№ 260/77/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 260/77/19

провадження № 61-19924 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - Іршавська міська рада об`єднаної територіальної громади, третя особа - ОСОБА_2 ;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 30 листопада 2020 року у складі судді Пітерських М. О. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Дикун С. І., Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,

ВСТАНОВИВ :

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Іршавської міської ради об`єднаної територіальної громади, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання рішення міської ради протиправним та його скасування.

Позовна заява мотивована тим, що узгодивши ОСОБА_2 межі земельної ділянки без її підпису як суміжного землевласника, Іршавська міська рада порушила її право на користування належною їй земельною ділянкою. Між нею та ОСОБА_2 протягом багатьох років існує межовий спір, який полягає у тому, що ОСОБА_2 з порушенням будівельних норм, з недотриманням встановленої законом відстані, майже впритул до будинку ОСОБА_1 збудувала на своєму подвір`ї гараж та висадила виноград, чим порушує її права, як власника сусіднього житлового будинку.

Також ОСОБА_1 вважає, що спірним рішенням міськради порушено її право на участь у прийнятті рішення щодо узгодження меж суміжної земельної ділянки, оскільки її не було запрошено на засідання профільної депутатської комісії з розгляду питання щодо узгодження меж сусідніх ділянок. Іршавська міська рада не надала можливості ОСОБА_1 висловитися і подати комісії свої заперечення. Приймаючи спірне рішення 13 грудня 2018 року, Іршавська міська рада також не повідомила ОСОБА_1 про те, що вказане питання з вирішення межового спору буде розглянуто саме на сесії Іршавської міської ради ОТГ. Інформація про включення такого питання до порядку денного XVI сесії у розпорядженні міського голови міської від 04 грудня 2018 року «Про скликання XVI чергової сесії VIII скликання міської ради» була відсутня. Вказана інформація не була доведена до відома позивачки жодним із способів, чим порушено її право на участь у прийнятті органом місцевого самоврядування рішення, яке стосується її цивільного права.

Ураховуючи викладене, позивач просила суд визнати протиправним і скасувати рішення ХVІ сесії Іршавської міської ради об`єднаної територіальної громади Закарпатської області VІІІ скликання від 13 грудня 2018 року в частині узгодження ОСОБА_2 меж земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 30 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскаржуване рішення міської ради прийнято в межах компетенції органу та у спосіб, передбачений законом.

Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 19 грудня 2014 року, частково зміненим рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 05 березня 2015 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні домоволодінням та земельною ділянкою шляхом перенесення від належного ОСОБА_1 житлового будинку гаражу та виноградника, збудованого на подвір`ї ОСОБА_2 , на відстань згідно норм ДБН, санітарних та протипожежних норм відмовлено.

З вказаних судових рішень убачається, що гараж прив`язка гаражу до існуючих будівель та до межі земельної ділянки суміжних землевласників здійснено відповідно до ситуаційного плану, розробленого проектно-виробничим архітектурно-планувальним бюро та погоджено головним архітектором району. Розміри земельних ділянок по АДРЕСА_1 є занадто малими і вузькими, що виключало можливість дотримання забудовниками норм ДБН 360-92. Така конфігурація земельних ділянок призвела до щільності їх забудови попередніми власниками. Наприклад, житловий будинок ОСОБА_1 знаходиться впритул до суміжної межі, тобто земельної ділянки ОСОБА_2 , що не відповідає вимогам чинних ДБН 360-92.

Крім того, з указаного рішення суду вбачається, що забудова земельної ділянки ОСОБА_2 (спірного гаражу) здійснена у період 1996-2000 років, тобто задовго до набуття позивачкою ОСОБА_1 права власності на житловий будинок та суміжну земельну ділянку. Щодо саджанців винограду, який позивачка також просила перенести, також встановлено, що такий був висаджений більше ніж 70 років тому. А між попередніми власниками будинків та користувачами суміжних земельних ділянок жодних спорів щодо будівництва вказаних будівель, користування земельними ділянками та щодо меж земельних ділянок, не було.

Питання узгодження меж земельної ділянки ОСОБА_2 вирішувалося міською радою протягом тривалого часу в межах повноважень, визначених статтею 12 ЗК України. Про звернення ОСОБА_2 до міської ради з відповідною заявою позивачці було відомо та позивач мала можливість надати відповідачу докази порушення меж своєї земельної ділянки та наявності межового спору, який міг би бути підставою для відмови ОСОБА_2 у погодженні меж земельної ділянки. Однак, таких доказів надано не було ні міській раді до прийняття оскаржуваного рішення, ні суду. Всі заперечення позивачки зводилися тільки до недотримання будівельних норм (відстані) при розміщенні на земельній ділянці ОСОБА_2 будівлі гаражу та виноградника, а не до порушення меж земельної ділянки чи захоплення ОСОБА_2 частини належної позивачу земельної ділянки.

Отже, позивачем не було доведено наявності порушень відповідачем процедури прийняття оскаржуваного рішення, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про узгодження ОСОБА_2 меж земельної ділянки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - задоволено частково. Рішення Іршавського районного суду від 30 листопада 2020 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з інших правових підстав. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем подано позов, зокрема, про скасування рішення міської ради про погодження ОСОБА_2 межі земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, без підписів суміжних землекористувачів: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . При цьому, позовні вимоги обґрунтовуються виключно порушенням ОСОБА_2 будівельних норм при будівництві гаражу та розміщенні винограднику. Однак ОСОБА_2 не залучено до участі у справі в якості співвідповідача, прав та обов`язків якої такий спір безпосередньо стосується., що є самостійною підставою для відмови у позові.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2021 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити.

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 583/2715/16, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 260/77/19 з Іршавського районного суду Закарпатської області.

У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що спір у справі не є спором між позивачем та третьою особою з приводу землекористування, а, відтак, з огляду на предмет та підставу позову, характер спірних правовідносин, обставин, встановлених при розгляді справи, враховуючи суб`єктний склад учасників справи, вбачається висновок про наявність спору саме між позивачем та Іршавською міською радою щодо прийнятого останньою рішення.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Житловий будинок АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 відповідно до договору дарування від 09 листопада 2004 року (а.с .23-24, . 1).

Земельна ділянка площею 0,1 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель за цією ж адресою належить ОСОБА_1 відповідно до державного акту на право власності на землю від 10 березня 2009 року.

Власником житлового будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .

Маючи намір отримати земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських будівель у власність шляхом її приватизації, ОСОБА_2 замовила технічну документацію із землеустрою та повідомила суміжних землевласників, у тому числі ОСОБА_1 , про проведення процедури погодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками, зазначивши дату та місце проведення вказаної процедури (а.с. 218, т. 1).

Згідно з актом встановлення меж земельної ділянки від 24 травня 2018 року, який складений інженерами-землевпорядниками, при встановленні меж земельної ділянки ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , суміжний землекористувач ОСОБА_1 була присутня, однак, відмовилася від підписання акту.

Питання про узгодження ОСОБА_2 меж земельної ділянки без згоди суміжних землевласників 31 жовтня 2018 року було предметом розгляду постійної депутатської комісії з питань земельних відносин і використання земельних ресурсів, будівництва та архітектури (а.с. 18, т. 1).

Питання по заяві ОСОБА_2 від 30 травня 2018 року про узгодження меж земельної ділянки без згоди суміжних землекористувачів для проведення приватизації земельної ділянки неодноразово виносилося на розгляд земельної комісії, про що повідомлялася і ОСОБА_1 , як власник суміжної земельної ділянки і особа, яка відмовилася підписувати ОСОБА_2 акт погодження меж земельної ділянки, посилаючись на наявність межового спору. Незважаючи на неодноразові повідомлення про день та час призначення засідання комісії ОСОБА_1 на засідання вказаної комісії не з`являлася. Вказана обставина підтверджена в судовому засіданні як відповідними листами (а.с. 14, 54-57, т. 1), так і численними протоколами виїзних засідань депутатської комісії з питань земельних відносин (а.с. 213-217, т. 1), показами членів земельної комісії міськради, допитаних в якості свідків.

У ході розгляду заяви ОСОБА_2 про узгодження меж комісією було встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_1 вже сформована, на земельну ділянку ОСОБА_1 виданий державний акт на право власності на землю, а її технічна документація зареєстрована. Згідно з технічною документацією, що була розроблена для приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 , ніяких накладок на суміжні земельні ділянки не було. Виїздом комісії за місцем проживання ОСОБА_2 було встановлено, що на місцевості межі між земельними ділянками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є твердими і сталими, вони проходять по стіні будинку та огорожі. Порушення меж земельної ділянки комісією встановлено не було, а всі заперечення ОСОБА_1 щодо непогодження меж земельної ділянки ОСОБА_2 зводилися до того, що, на думку позивачки, ОСОБА_2 порушила будівельні норми при будівництві на своєму подвір`ї гаражу та виноградника. На порушення меж своєї земельної ділянки ОСОБА_1 не вказувала.

Підстави для відмови у погодженні межі суміжному землевласнику ОСОБА_2 , на думку позивачки, полягають в тому, що ОСОБА_2 з порушенням будівельних норм та з недотриманням встановленої законом відстані, майже впритул до будинку позивачки збудувала на своєму подвір`ї гараж та висадила виноград, чим порушує права позивачки як власника сусіднього житлового будинку.

Як на доказ порушення своїх прав землевласника позивачка посилається, у тому числі, на висновок експертного дослідження від 18 січня 2018 року № 181-05, зокрема, порушення меж земельної ділянки ОСОБА_1 з боку суміжного землевласника ОСОБА_2 , вимог пункту 3.25 ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» (недотримання при зведення будівлі вимог щодо відстані між будівлями та межею земельної ділянки) (а.с. 142-157, т. 2).

Судом встановлено, що рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 19 грудня 2014 року у справ № 301/1969/14, частково зміненим рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 05 березня 2015 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні домоволодінням та земельною ділянкою шляхом перенесення від належного ОСОБА_1 житлового будинку гаражу та винограднику, збудованого на подвір`ї ОСОБА_2 , на відстань згідно норм ДБН, санітарних та протипожежних норм відмовлено (а.с. 94-95, т. 1).

Також 13 грудня 2018 року ОСОБА_1 була присутня на засіданні сесії Іршавської міської ради Закарпатської області, коли вирішувалося питання про узгодження ОСОБА_2 меж земельної ділянки, де позивачці було надано слово. Заперечуючи проти узгодження меж земельної ділянки ОСОБА_2 , ОСОБА_1 посилалася тільки на порушення ОСОБА_2 будівельних норм при будівництві гаражу та розміщенні виноградника, а не на порушення меж земельної ділянки. З виступу ОСОБА_1 на засіданні міської ради 13 грудня 2018 року вбачається, що вона не заперечує проти погодження меж земельної ділянки ОСОБА_2 та приватизації нею земельної ділянки, однак, непогодження меж вважає для себе єдиною можливістю примусити ОСОБА_2 знести будівлю гаражу та вирізати висаджений під її будинком виноград (а.с.133, 135, т. 3).

Рішенням Іршавської міської ради Закарпатської області від 13 грудня 2018 року № 725 узгоджено ОСОБА_2 межі земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , без підписів суміжних землекористувачів: ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (а.с. 103, т. 1).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 закінчено процедуру приватизації земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , отримано кадастровий номер та затверджено технічну документацію на землю. Вказана земельна ділянка вже передана ОСОБА_2 у власність. Дана обставина підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13 лютого 2019 року, згідно з яким за ОСОБА_2 на праві власності зареєстрована земельна ділянка площею 0,1 га, кадастровий номер 2121910100:06:004:0145 (а.с. 102, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

У рішенні Конституційного суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у частині першій статті 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.

Способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 124 Конституції України, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 16 ЦК України, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту у спосіб, передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, або у спосіб, не передбачений законом, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Згідно з частиною п`ятою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до вимог частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, тобто підставою виникнення цього права є договір.

Згідно зі статтями 125 126 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до положень статей 76 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач обґрунтовувала порушення своїх прав прийняттям від 13 грудня 2018 року в частині узгодження ОСОБА_2 меж земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , якою передано спірну земельну ділянку у власність відповідачки, обґрунтовуючи порушенням ОСОБА_2 будівельних норм при будівництві гаражу та розміщенні винограднику.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин першої-другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження -до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача суд вирішує у підготовчому засіданні (пункт 4 частини другої статті 197 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог. Визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Водночас установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17.

Вирішуючи спір, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позивачем подано позов про скасування рішення міської ради про погодження ОСОБА_2 межі земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, без підписів суміжних землекористувачів: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . При цьому, позовні вимоги обґрунтовуються виключно порушенням ОСОБА_2 будівельних норм при будівництві гаражу та розміщенні винограднику, доказів щодо накладання меж земельних ділянок позивачем не надано. Однак ОСОБА_2 не залучено до участі у справі в якості співвідповідача, прав та обов`язків якої такий спір безпосередньо стосується., що є самостійною підставою для відмови у позові.

Посилання касаційної скарги на застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 583/2715/16 безпідставні, оскільки висновки суду не суперечать висновкам, викладеним у зазначеній постанові.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара